Доступність посилання

ТОП новини

“Країна Інкогніта”


Сергій Грабовський “Країна Інкогніта”

Київ, 23 березня 2004 року.

Олекса Боярко

Радіожурнал “Країна Інкогніта”– це спільний пошук історичної істини. “Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України. “Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.

Сергій Грабовський

Говорить Радіо “Свобода” Вітаємо вас, шановні слухачі! Ми вже не раз говорити, що в історії України – як політичній, так і культурній історії – є постаті першорядного масштабу, тим не менше, невідомі широкому українському загалові. Або, значно частіше, відомі як представники інших націй і культур. З вами, як завжди, Сергій Грабовський, журналіст Радіо “Свобода”, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників. Але спершу – слово професорові Дмитру Горбачову

Дмитро Горбачов

Передусім вона була відома як сценограф. Видатну роль вона зіграла у сценографії українській і російській – і світовій. Чому? Тому, що в Києві вона підготувала десь десятка півтора сценографів в новому стилі – це був стиль кубістичний, футуристичний найновіший стиль – і її учні роз‘їхалися по всіх усюдах і почали в такому конструктивно-динамічному дусі робити оформлення, дизайн в багатьох країнах світу. Наприклад, в Румунії – Андрієнко-Нечитайло, в Парижі – той самий Андрієнко-Нечитайло. Семен Ліссім, її учень київський або, як його називають на Заході - “людина з Києва” – він у Парижі працював і робив оформлення, до речі, української тематики там, гоголівських. Художники Шифрін і Рабинович поїхали до Москви і до Леніграду. Ще такі художники, як Петрицький (один з найбільших сценографів XX ст. як його вважають по всьому світі), Меллер, головний художник Курбаса.

Але тепер уже світ знає її як видатну малярку. Вона створила дуже своєрідний варіант абстракціонізму. В усякому разі навіть французькі художники почали абстракціонізмом займатися лише після Другої світової війни переважно. Американці теж – у 40-50-ті роки і т. д. А тут, в Україні і в Росії – одесит Кандинський і харків‘янин Татлін, киянин Малевич, киянин Архипенко – вони займалися абстрактним мистецтвом тоді. Причому вона навіть викладала абстракціонізм в своїй студії. В цій студії вчили абстракціонізму і дітей, і дорослих.

Максим Стріха

Оця загадкова “вона”, певен, лишилася після слів професора Горбачова не ідентифікованою більшістю слухачів. І це не випадково. Адже про неї немає навіть довідки ані в 2-му видані Української радянської енциклопедії, ані в авторитетній “Енциклопедії українознавства” Кубійовича. А тим часом ідеться про українську мисткиню Олександру Екстер – одну з провідних постатей мистецького авангарду ХХ століття, і то не лише українського...

Сергій Грабовський

Максиме, щоб не тримати і далі слухачів у напрузі, запропонуємо їм коротку біографію Олександри Екстер. Перед мікрофоном Віталій Пономарьов.

Віталій Пономарьов

Дочка акцизного чиновника Олександра Григорович народилася 1882 року у місті Білостоку (нині – Польща). Після переїзду родини до Києва вона 1901 року поступила вільною слухачкою до щойно заснованого архітектором Володимиром Ніколаєвим Київського Художнього училища. Двадцяти одного року Олександра вперше виїхала до Парижа і там взяла шлюб із своїм двоюрідним братом, адвокатом Миколою Екстером. Відтоді вона регулярно відвідувала Париж, Одесу, Петербург, Москву, а мешкала у Києві. 1908 року у Києві відбулася перша виставка картин Олександри Екстер, організована київським журналом “В мире искусств”. У наступні роки вона сама влаштувала у Києві кілька виставок авангардного мистецтва, зокрема, 1910 року разом з Давидом Бурлюком – виставку “Ланка”. Екстер виставляла свої твори у Парижі разом з Василем Кандинським та Марком Шагалом, ілюструвала футуристичну збірку “Гілея”, а 1914 року у Києві стала співзасновницею мистецького об’єднання “Кільце”. Згодом художниця розписувала будівлю Камерного театру у Москві, створювала до вистав макети декорацій, ескізи костюмів та гриму. 1918 року Екстер заснувала у Києві – у будинку свого свекра неподалік Володимирського собору, – школу-майстерню театрально-декоративного живопису. Наступного року, після захоплення міста більшовиками, студія Екстер брала участь в оформленні вулиць Києва до травневих свят та в проведенні виставки “Сучасна творчість українського села”. У вересні, з приходом до Києва денікінців студія припинила своє існування. 1920 року Екстер переїхала до Москви, працювала там декоратором у театрах, викладала у ВХУТЕМАСі. 1923 року вона виїхала до Франції і викладала в Академії сучасного мистецтва. 29-го року Екстер взяла участь у київській виставці “Український живопис ХVII–XX століть”, а наступного року у Парижі був виданий альбом, присвячений її творчості. У 30-і роки художниця виготовляла також керамічний посуд за українськими мотивами. Олександра Екстер померла у містечку Фонтен-о-Роз у Франції 17 березня 1949 року.

Сергій Грабовський

Говорить Радіо “Свобода”. Сучасні дослідники стверджують, що образні системи художнього авангарду ХХ століття не будують свої концепції, так би мовити, з повітря, а свідомо апелюють до національної автентики, але з інших позицій, аніж традиційне мистецтво. Художній авангард звертається до народного мистецтва та до культур праукраїнських цивілізацій в пошуках первинної художньої мови, першоелементів національної естетики. В цьому сенсі українські митці Давид Бурлюк, Олександра Екстер, Олександр Богомазов, брати Михайло та Тимко Бойчуки створюють цілком оригінальну версію авангарду, яка з одного боку, вільно монтувалася в контекст європейського образотворчого мистецтва, з іншого - розробляла мотиви автентичної української культури: барокова пластика та колористика народної ікони (у Екстер), візантійські мотиви (у Бойчука). Підкреслюю, так стверджують сучасні мистецтвознавці. І знову слово професору Дмитрові Горбачову.

Дмитро Горбачов

Тепер хотілося зачепити момент її українськості. Я колись розмовляв з її учнем київським, Юркевичем. Це відомий кінорежисер радянський. Я кажу: “Екстер – українська художниця”. Він заперечив: “Ні, вона європейська”. Тобто в його уяві, як і в уяві багатьох, українське, це що – сало, шаровари, оселедець – хоча це теж велика культура по-справжньому кажучи. Але от що українське, етнографічне – це українське, а все інше навіть він якось не міг так атестувати її. Але з іншого боку, ще один учень київський, Челіщев, який переїхав до Парижа і там відвідував вже школу мистецьку в якій викладала Екстер в Парижі. То він в своїх спогадах пише так, що Екстер дуже багато нам дала, нашим молодим учням, але, каже, єдиний у неї був ґандж у її лекціях – вона дуже часто згадувала Україну. А поскільки вчилися у неї кубинці, чехи там і т.д. то це навіть дратувало. Слова “Україна” вони не чули ніколи, і чого це вона так часто згадує. Ну звиклись якось. Постійно вона пише про Київ, про Україну і т.д. Ну, мене зацікавило, звідкіля у цієї парижанки, приятельки Пікассо, Брака, Леже є щось українське. Виявилося, що вона разом з своїми приятельками Давидовою, Гудим-Левкович, Прибильською відновлювали народні промисли по селах українських. І, наприклад, Екстер дуже вплинула, я вважаю, на геніальну селянську художницю Собачко. А яким чином. Екстер привозила свої ескізи і Собачко і ця артіль вишивали, або робили килими за ескізами абстрактними. Причому у народних майстринь не було проблем з абстракціонізмом. Це для них просто узір, орнамент своєрідний – і все. Так що мислення абстрактне у селян було розвинене, і тому прекрасні робили килими і т.д. А з іншого боку – саме Собачко вплинула на Екстер, тому що оцей відкритий, яскравий колір, але в той же час і делікатні ці сполучення кольорові, те що є в українському мистецтві – це Екстер дуже приваблювало, і вона малювала кубістичні свої речі, як правило, дуже яскраво, що дратувало її приятелів – французьких кубістів. Вони казали: малюй як ми, монохромно.

У 1918 році, ще за УНР Екстер тут, у Києві, відкрила виставку Собачко. І назвала її великою художницею. 1918 рік, молоденька зовсім селянська художниця. Причому Екстер каже: вона дуже добре відчуває сучасне мистецтво, бо народне мистецтво щоб жити повноцінно – все одно воно реагує на те, що робиться навколо, і на новітні стилі. І от Собачко і деякі інші художники народні (не без впливу Екстер) вони створили напрям, який ми назвали “народний футуризм”. Тобто, явні прикмети футуристичні в орнаментальних мальовках цих художників, пов‘язаних з Екстер, з Давидовою, ніде в світі – я можу засвідчити це вже як фахівець – не було народного футуризму. Вона дуже закорінена була саме в сільській цій архаїчній культурі, і коли я недавно поїхав до села Вербівка де якраз була артіль – селянська артіль, робили вишивки за ескізами Малевича (а Малевича запросила Екстер, до речі, до співпраці) і самої Екстер. Це вже відомий факт в світовій історії авангарду – це Вербівка і село Скопці. Я приїхав до Вербівки щоб пошукати за слідами Екстер. Одна з селянок, старенька вже, каже: а моя мама була вишивальницею в артілі Давидової і до нас приїздила знаменита художниця з Парижа. Ну вже слово Екстер уже не запам‘яталося цій старенькій, вона ж зі слів мами розповідала.

І от, знаєте, Екстер у чому унікальна. З одного боку – це паризьке джерело, першоджерело, безпосередньо від Пікассо, від Брака. Там вона заприятелювала, в Парижі, з Архипенком і почало його перша пропагувати, що це найкращий скульптор світу, вона писала. Писала це Екстер про Архипенка в “Київському журналі” (з 1912 року так називався журнал “Искусство”).

У 1918 році вона стала громадянкою Української держави, спершу УНР, а потім – Української держави гетьмана. Екстер стала у 1918 році ініціаторкою і організаторкою першого Всеукраїнського з‘їзду діячів культурних організацій. Вона була ініціатор цього, уявляєте? І на цьому з‘їзді вона виступала про сценографію, про те, як треба співпрацювати з “електромонтером” як вона казала, для того, щоб світло було не просто освітленням пасивним, а щоб це була частина композиції сценографічної. І там же вона відповіла на запитання кореспондента газети “Відродження” який сказав: “Що треба зробити, щоб український театр піднісся?” І от відповідь Екстер: “Треба більше творчості і якомога менше провінційності”.

Сергій Грабовський

Говорить Радіо “Свобода”. До цього надзвичайно цікавого монологу професора Дмитра Горбачова хочеться додати лише одну цікавинку: згаданий щойно Анрі Матісс визнав: “Не вам, а нам у вас треба вчитися, бо ви маєте велике національне мистецтво ікони й унікальне селянське мистецтво Ганни Собачко”.

Максим Стріха

Український авангард не лише в малярстві, а й, скажімо, в літературі початку XX століття багато кому здавався тоді і здається досі явищем чи не анаціональним. Можливо саме в тому і причина, чому наша героїня сьогоднішньої розповіді не потрапила до згаданих двох шанованих енциклопедій. Але разом з тим, цей авангард дуже органічно виріс справді з народного ґрунту, відштовхуючись від народництва, бо він справді свідомо прагнув європейських обширів. Але з іншого боку, розкриваючи, виводячи можливості цього народництва на нові обшири. Так було в літературі де, скажімо, найяскравіший представник народництва Іван Франко водночас зробив шалено багато для того, щоб наблизити для України кращі здобутки європейської літератури, і саме цей струмінь його підхопила Леся Українка, яка чітко розуміла цих ось вузько етнографічних рамок і дала справді зразки драматургії, які звучать на вселюдських обширах лишаючись українськими.

Те ж саме відбувалося у малярстві, чомусь це не прозвучало, але училася Екстер у Києві у 1905-1908 роках ні в кого іншого, як в чудесного художника-реаліста, народника Миколи Пимоненка. Її творчість, до певної міри, це заперечення пимоненкової традиції, бо безумовно, вона ніколи не малювала цих красивих, етнографічно дуже достовірних дівчат чи квіткарок на київських вулицях.

Але разом з тим десь вона навіть глибше, бо герої Пимоненка – це герої сучасної йому історії, здебільшого герої сучасного йому українського села чи міста. Екстер часто йде значно глибше, цю глибину століть розкопуючи, давні ці українські корені, і водночас виводячи їх на європейські обшири.

Сергій Грабовський

Звісна річ, живопис треба бачити, перш, аніж говорити про нього. Але й говорити, мабуть, теж треба – бодай для того, щоб заохотити людей на власні очі побачити те, про що ішла мова. І якщо ми своєю передачею заохотимо когось зазирнути у творчість Олександри Екстер, ми будемо вважати свою місію виконаною. Вели радіожурнал Країна Інкоґніта Максим Стріха і Сергій Грабовський. Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки. Говорить Радіо “Свобода”.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG