Доступність посилання

ТОП новини

Легенда британської радіожурналістики Алістер Кук – автор "Листа з Америки". Смерть 95-ти літнього джентльмена і завжди живі спогади про нього.


Людмила Ваннек Легенда британської радіожурналістики Алістер Кук – автор "Листа з Америки". Смерть 95-ти літнього джентльмена і завжди живі спогади про нього.

Прага, 31 березня 2004 року.

Людмила Ваннек

30-го березня в Нью-Йорку на 95-му році життя помер Алістер Кук, британський журналіст, якого називають “справжньою легендою радіожурналістики” і своєрідним “літописцем другої половини XX століття”.

Алістер Кук був автором найстарішої взагалі в історії радіожурналістики рубрики, яка виходила до етеру протягом 58-ми років щотижня. Рубрика називалась "Лист із Америки". Це були такі собі 15-хвилинні радіолисти у стилі особистого послання анонімному британському адресатові.

Останній такий лист вийшов 20-го лютого 2004-го року, і присвячений він був темі: “Як війна в Іраку стала ключовим питанням для майбутніх президентських виборів у США?”

Між іншим, сам Алістер Кук пережив 11 президентів США. Його улюбленцем був Рузвельт, а президента Картера він вважав найрозумнішим.

Зараз зі мною в студії моя колега Ірина Халупа. З нею ми й поговоримо про цього легендарного радіожурналіста і про те, чим, власне, він був таким особливим?

Але спочатку послухаймо, принаймні, цей голос британського джентльмена, яким він звертався до мільйонів слухачів протягом 58-років, і це якраз його останнє звертання, про яке я щойно говорила.

Початок, між іншим, звичний для Алістера Кука: "Опершись на свої три подушки і з незадоволенням усвідомивши, що я вже дочитав свою улюблену книгу...”

Звучить голос Алістера Кука

Людмила Ваннек

Ірино, як, власне, доленосні події можна висловлювати простими словами і з гумором? Чи це не є таємниця цього незабутнього радіожурналіста?

Ірина Халупа

Я думаю, що таємниця його полягає в іншому листі, який він написав давно-давно. Йшлося про те, як він винайшов формулу своїх листів?

І ось він свого часу розповідав про те, що в 40-х роках він зустрівся з французами, які повтікали з окупованої нацистами Франції. Вони зібралися в студії “Бі-Бі-Сі”, щоб підготувати передачу, яка мала йти на світовій службі “Бі-Бі-Сі”, і яку, ймовірно, слухали б французькі підпільники.

Там прийшли філософи, різні високопарні інтелігентні люди, але сер Кук дуже втішився, бо думав: “Ось можливість навчитися від тих людей, і це буде щось фантастичне”. Він сидів в студії і слухав. Він сказав, що це був чистий жах! Якісь там високопарні проповіді, якісь безкінечні есе... Одним словом, нудьга!

Він тоді зрозумів, що є певна ніша, яку він може заповнити. Він може навчитися писати для мовлення.

Мені здається, що це і є таємниця, і шар, і цей гачок, яким він кожного тижня вмів і зумів полонити слухача. Він просто з людьми говорив.

Він справді здійснював це завдання, яке він сам перед собою поставив, бо коли він пропонував директорам “Бі-Бі-Сі” цю рубрику, то він сказав, що це буде особистий лист, адресований британцеві, який сидить з горнятком чаю біля свого каміну. “Я з ним буду розмовляти!” І він розмовляв. І таких розмов було 2 869. Це просто фантастичний рекорд.

Людмила Ваннек

І, власне, всі ці розмови були настільки щирими, що коли про нього зараз говорять, то кажуть, що це було суб’єктивно, він висловлював свої враження, але ця щирість і ця відвертість...

Ірина Халупа

Він був дуже ерудованою людиною. Не треба забувати, що він отримав освіту в Кембриджі, в одному з найкращих університетів у Великій Британії, і мав дуже гарні зв’язки. Це була людина-ерудит, дуже начитана. Це він міг собі дозволити порівнювати Моніку Левінські з коханкою Наполеона, мадам Валеска.

Так що в нього був завжди присутній такий дотепний гумор, певна гострота, але водночас і велике вирозуміння до всього найкращого, що було в американському житті.

Я сказала б, що він був спостерігачем американської сцени, він на це дивився відкритими очима. Хотів, як кожна оптимістична людина, бачити все найкраще, але вмів і все найгірше тлумачити, водночас оцінюючи його, ставлячи його у певний контекст, але без того, щоб просто висувати все негативне наверх.

Людмила Ваннек

Його недаремно називають “літописцем”, бо кажуть, що він, в принципі, повідомляв про всі найактуальніші події цілої епохи. Йдеться і про вбивство президента Кеннеді, і про Кубинську кризу, і про політ в космос, і про висадження американців на Місяці...

Ірина Халупа

Тут, може, ще треба нагадати, що американці його знали теж, але дещо по-іншому: він для них був символом того, чим вони в своїй уяві бачили британців.

Навіть є такий анекдот, що приїхали якісь американські туристи в Лондон. Сідають в таксі і починають сперечатися з водієм: мовляв, ми не розуміємо, що ви говорите. Водій розізлився і сказав: “А що ви думаєте, що я вам А.Кук?”

В певному розумінні він теж створював в очах американців певний позитивний стереотип британця. А американці його знали з телепрограми, яка називалася “Шедеври театру”. Він 20 років представляв ці передачі. Це, здебільшого, були телепередачі британські. Він ті програми представляв американському глядачеві, роз’яснював їм, і своїм таким гарним способом пояснював свою роль в цьому. Він казав: “Я тут працюю офіціантом, я пояснюю, що на меню, але я не кухар”.

Людмила Ваннек

Цікаво теж згадати, що він був не лише журналістом і театральним критиком. Починав він як кінокритик, а потім вже в літньому віці він почав писати музичні критичні статті. Навіть написав дуже відомих кілька книжок про джазову музику. Коло його інтересів було надзвичайно широким.

В 1973-му році він отримав титул лицаря від королеви британської за внесок в американсько-британські відносини.

Ірина Халупа

Він виграв також дуже багато премій. Він виграв 4 премії “Еммі” за ті телепередачі. Три премії за радіомовлення.

В 1941-му році він прийняв американське громадянство. Він також вважав, що певною вершиною його творчості, його перебування в Америці, його американства, якщо можна так сказати, - це була його доповідь, яку він дав в конгресі.

Для нього це була велика честь. І взагалі це є дуже велика честь, коли рядова людина має можливість виступати перед конгресом. Це було тоді, коли Америка святкувала своє 200-ліття.

Зі своїм типічним гумором він каже: “Я тут стою перед вами ніби роздягнутий і з великим задоволенням приймаю ваші пропозиції кандидатувати в президенти”. Всі, звичайно, розсміялися і почали буйно йому аплодувати з цього приводу.

Він тлумачив Америку світові. Оскільки світова служба “Бі-Бі-Сі” промовляє до 50 країн світу, до всього світу, то дуже багато людей отримали певну інформацію про Америку, про події в Америці і про людей в Америці: від зірок до простих людей.

Власне, у тих листах А.Кука його любили всі: не лише пересічні слухачі (я, наприклад, з великим задоволення його слухала в себе на кухні), але його також любили і шанували Т.Блер (це великий фан), Генеральний секретар ООН Кофі Анан (він дуже гарно висловився про нього).

Людмила Ваннек

Я також слухала цю останню передачу 20-го лютого. Я, власне, пропоную зараз послухати фразу з цієї передачі. І на цьому ми закінчимо розмову про А.Кука.

Звучить голос Алістера Кука

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG