Доступність посилання

ТОП новини

“Сюжети”


Надія Степула



Київ, 16 квітня 2004 року.

Надія Степула

Дорогі слухачі! На хвилях радіо “Свобода” з вами знову СЮЖЕТИ.

Радіожурнал про світ культури і культуру світу. – Вітаю вас!

Сьогодні ви почуєте про незвичайні долі незвичайних людей, побудете у світі пристрастей і печалей, - світі справжнього мистецтва....

З вами – автор і ведуча – я, Надія Степула.

...Блукальці серед зоряних світів, Шляхів Чумацьких світлі подорожники – У незнищеннім колообізі життів Думками-путами самі себе стриножили. Самі – з недосконалістю чуттів, Заглушуємо голос інтуїції. Провидці з-поміж нас – окремі, ті, Котрі вже все пробачили провінції...

“Блукалець”, “шаман”, “майстер”... – як тільки не називають різномовні масмедіа по всьому світу цього актора і режисера! ...ті, хто пам”ятає його ще з вистав Київського молодіжного театру початку 80-х, - називають просто Грицем. Або Стійким принцем – саме ця роль у виставі за п”єсою Кальдерона тоді, у 1982-му, наробила стільки галасу, що акторові Гладієві заборонили працювати в Україні. Щоб негативно не впливав на інших... Нині – тепер уже канадський громадянин і вже всесвітньо відомий митець – Григорій Гладій знову в Україні. Як режисер і майстер. Маємо нагоду почути його.

Із Григорієм Гладієм розмовляє моя колега Людмила Ваннек.

Людмила Ваннек

Відоме-невідоме, підсвідомість людини, поняття абсурду - все це належить і до методи акторського тренінгу, яку Гриць Гладій виробив, і за якою він проводить майстеркласи і в Україні, і по світу. В чому ж полягає ця метода, і з чого взагалі можна створити творчий процес, на думку майстра?

Григорій Гладій

Для творчого процесу годиnmся все. Дуже часто ми підходимо надто раціонально до творчості, власне, закриваємо очі на речі неприємні, скажімо, на речі, які ми соромимося, на речі, які зв’язані з конфузом, чи коли ми робимо помилки, коли ми спотикаємося.

Це чисто фройдівські моменти, які напряму зв’язані з підсвідомістю. А по скільки по великому рахунку, якщо ми говоримо про творчу роботу, то ця робота з підсвідомістю.

Я б сказав, що у Станіславського була мрія осідлати чи приборкати свідомість, як зробити з підсвідомого свідоме. Це абсолютна нісенітниця, яку неможливо зробити.

Людмила Ваннек

Тема підсвідомості. Тема прийняття людської долі. Дорога до Бога. Дорога до себе. Це, власне, те, про що йдеться у виставі, яку Гриць поставив у театрі імені Івана Франка і прем’єра якої відбудеться за кілька днів.

Григорій Гладій

Це п’єса Террі Джонсона, сучасного англійського драматурга. П’єса називається “Істерія”. Ця п’єса про останній рік Зігмунда Фройда, його зустріч з Сальвадором Далі. І ця п’єса абсолютно цікава з багатьох міркувань.

Вона заторкує ті речі, величезну шкалу цінностей, які мене цікавлять. Це річ, яка стосується такої кардинальної ситуації людини перед смертю. Це, власне, процес вмирання Зігмунда Фройда. І мене він цікавить в першу чергу, як особа, не як біографічний аспект, хоча він теж важливий, але аспект такий універсальний, екзистенційний – смерть людини, яка стала символом.

Фройд запровадив цілу релігію для інтелігенції початку століття, бо початок ХХ століття був дивовижний час тоді. І що там, чи то в Східній, чи Західній Європі там пошуки дивовижні творилися. Щось таке видно було в повітрі тоді.

Саме Зігмунд Фройд, ніхто не пройшов помимо його психоаналізу. Він за торкнув всі буквально речі особливо в мистецтві: театр, музику, живопис, кіно, літературу в величезній мірі. Ніхто не пройшов мимо Фройда, тому що він за торкнув таку річ, як саму підсвідомість людини. А що може існувати поза підсвідомістю?

Тут неминуче творчий процес, еволюція, психічна еволюція людини. Це такий експериментальний пошук ясності і виходу на якісь вищі ступені людського розширення свідомості і вихід за межі догми. Це цікаво, це експериментально, але там ще більше є момент такий, який мене цікавить в цій п’єсі і я намагаюся цим моментом зацікавити і акторів, які працюють. Це, власне, момент прийняття людської долі. Це мудре прийняття, навіть вже така людина, як Фройд, вже на схилі свого життя, він починає розуміти, що навіть це минучі справи. Він в великій мірі зрікається від багатьох речей, тих речей, які людські, надто людські, можливо, де гордість людська взяла верх. Тому що він був атеїстом, власне. І саме я роблю виставу про смерть атеїста, як він приходить до Бога.

Людмила Ваннек

Що таке віра в житті людиниі і в творчості... Момент прийняття людської долі... Життя і смерть... Що буде після смерті? Ці питання чи не найбільше цікавлять Григорія Гладія. В одній зі своїх останніх вистав у Монреалі - у містерії "Сни Катерини" за повістю Гоголя – Гриць навіть вигадав окремий образ Душі Катерини..

Творчість Гоголя взагалі захоплює Гриця особливо. Існує навіть ще не здійснений проект "Тіні забутих предків"...

Григорій Гладій

Вже кілька років тягнеться справа така. В мене є група акторів у Монреалі, з якими я розвиваю таку давню українську містерію. Я відправну точку взяв твір “Страшна помста”, такий містичний твір типу казки, але це сягає набагато далі ніж казка і етнографія.

І там на цьому матеріалі, я працюю над старовинними піснями, які я там збирав всякими способами, такі автентичні пісні. І саме що мене захоплює, то це працювати не з українцями і не з людьми, які говорять українською мовою, над таким матеріалом.

Для цих людей, скажімо, франкомовних і англомовних акторів така нагода співати на якісь екзотичній мові, особливо мова стародавніх українських пісень. Це плачі, це лементи, це якісь заклинання, таких ритуальних обрядів пісні, містеріальні і релігійні співи. Там авторів немає таких конкретних. І це саме цікаве мені запропоновувати людям інших культур.

Для мене спів більше, ніж просто експресія вербальна словесна. Співом можна досягти багато далі, оскільки це пов’язано на диханні, а дихання – це взагалі місток до невидимого тіла і невидимого світу. І таким чином вийти на такі рівні, які нормальній свідомості і не снилися.

Саме мене це цікавить, щоб створити такі способи такої подорожі, подорожі через звук, через мелодію, через певну ритмізовану акцію, який виводить людину в інший стан, святковий стан, в певний стан спілкування з невидимим світом і це цікаво людям інших культур.

І це мене захоплює. Мені здається навіть, мені цікавіше працювати з таким матеріалом з не українцями, ніж з українцями. Українці дуже часто чинять такий внутрішній опір, не в поганому сенсі, але надто вони знають в цьому розумінні і в них менше відкритості щодо такого невинного пошуку в своєму етносі. Надто вони знають багато, що то з Західної України пісня, а то “східнячка” пісня. Тобто вже якісь ярлики, які відомі, дуже часто буває, що вони заважають

Людмила Ваннек

У Київській виставі, прем’єра якої відбудеться за кілька днів, все навпаки – українські актори грають не відомі їм речі – про підсвідомість.

Після прем’єри Григорій Гладій поїде додому, у Монреаль. Власне, додому – чи з дому? Про це я й запитала Гриця – де він почувається вдома?

Григорій Гладій

Вдома – це внутрішня територія, в першу чергу. Практично місце не має значення. Має значення те місце, де ти почуваєшся в гармонії з самим собою.

Надія Степула Манана Менабде – відома грузинська співачка, художниця, поетеса і письменниця, перекладач і кінорежисер, яка живе в Німеччині. Свого часу вона виконала головну роль у фільмі “День довший від ночі”, до якого написала музику. - Ця кінострічка отримала приз у Каннах. Цього тижня у столиці України Манана Менабде дає сольний концерт і презентує свою книгу. У програмі “Piccolo Bambino” – грузинський міський романс, пісні булата Окуджави та інші твори. Послухати фрагменти з виступів Манани Менабде ви зможете, шановні слухачі, в одному з наступних випусків “Сюжетів”. Не забувається 33-ій кінофестиваль “Молодість”, який минулої осені відкривала у Києві Софі Лорен. Легенда світового кінематографу вже вдруге побувала в Україні. Вперше вона разом із колегами Вітторіо Де Сіка та Марчелло Мастроянні брала участь у створенні однієї з науспішніших кінострічок їхнього дружнього “тріо” – “Соняшники”. Понад тридцять років тому “Соняшники” знімалися на безкраїх просторах Полтавщини. Сьогодні Народний художник України Леонід Товстуха – колишній директор Решетилівської фабрики художніх виробів пригадує, як майстриня Олена Василенко вишивала тоді для Софі Лорен сорочку з українського льону.

Леонід Товстуха

Олена Василенко працювала після закінчення Решетилівського ФЗН. Вона прийшла й працювала вишивальницею. Родом із Смоленської області. Закінчила ФЗН і прийшла на фабрику вишивальницею. Була керівником вишивальних надомниць, а тоді вона стала розробляти малюнки.

Вона стала членом Спілки художників, працювала трошки художником на фабриці і в основному займалася тільки вишивкою. Вона в основному створювала сорочки жіночі національні, малюнки розробляла для тих сорочок, для сорочок чоловічих, блузочки у неї дуже чудові були малюнки.

В часності, тоді, коли появилася Софі Лорен, вона подивилася всі сорочки національні, які в нас були, що ми показували їй і вона задумала, щоб ми створили їй по типу тієї сорочки, виготовили плаття, щоб зберегти всі традиції пошиву.

І по-перше, що вона ще сказала, що, може, давайте ми на фабричному полотні зробимо. Вона подивилась і сказала, що ні, тільки на селянському домотканому льняному полотні.

Там же характерний є. Там же є типу сорочка. Вона цікава там густавичка є, де коли рукав вшивається в пройму, там збираються зборочки, як гармошка, вони називаються рюшки. Вишивка була біле по білому. Коротше, стиль цієї техніки полтавський, який характерний для українських національних сорочок.

Надія Степула

....Минуле підкрадеться, наче дощ. І змиє сьогодення з давніх площ. Поселяться зірки у ліхтарях, Покинувши навік Чумацький шлях.

Господь так перевіює життя – Вчорашнє та сьогоднішнє буття, Вертаючи у глину , прах віків Все, що колись із глини сотворив....


Глина – то вічний сюжет. Як і гончарство. Культура українських гончарів проіснувала п’ятнадцять століть, поки її залишки відкрив археолог Вікентій Хвойка понад сто років тому. Династії гончарів усе частіше стають спогадами. Та іноді хтось, почувши внутрішній поклик глини, береться за гончарний круг. Як це сталося з Іваном Панковим. Про це – в сюжеті від Ірини Білої. Ірина Біла

Після служби в армії, Івана Панкова запросили на роботу в міліцію. Особливих заперечень це не викликало – треба ж десь працювати. То чому б не тут? З часом робота Іванові почала подобатися, вирішив продовжити навчання. Поступово зміг закінчити аж три вищі навчальні заклади – Київський та Донецький інститути внутрішніх справ, а також Академію МВС. У вільний час заходив до приятеля в гончарну майстерню. Щось допомагав, але сам братися за гончарний круг не наважувався. Згадує Іван Панков: “Товариш запропонував заходити до них в майстерню. Прийшли в майстерню, цікаві розмови, цікаві люди. Дивився, як то робиться. Сидів, дивився, спілкувався. Одного разу інший товариш також там працював і запропонував, щоб я сам спробував. Я сам сів за круг, як відчув глину, там я і пропав, так воно все і пішло і до цього часу”.

Рішення Івана Панкова звільнитися з міліції, і поставити хрест на майбутньому юриста багато хто не схвалював. В родині намагалися вмовити попрацювати ще бодай 5 років – саме стільки потрібно було, аби отримати гарантовану пенсію. Але цей аргумент не зміг переконати Івана, який вже не уявляв життя без гончарного круга. Іван Панков: “Коли робиш якесь замовлення, то це одна справа, там добиваєшся результат. Мені здається, що набагато краще, коли не ти сам робиш, а коли через тебе щось діє, тоді отримуєш самі цікаві роботи, на які люди звертають увагу. Взагалі відноситься до глини, як до такого чогось матеріального, до матеріального, таке, яке щось стале, якоїсь форми, то це не те. Для того, щоб зробити виріб з глини, то потрібна сама глина – енергія землі, вода, робиться це обов’язково, вітер і кінцева стадія опалювання, вогонь. 4 елементи, 4 стихії. То там говорити про якусь форму не можна”,

Гончар Іван Панков вважає, що все в цьому світі має своє призначення, і ніщо не відбувається намарне. І коли йому судилося змінити долю й відчути себе творцем, що може підкорювати стихії, - це і є те, чому варто присвятити життя.

Надія Степула

Радіожурнал СЮЖЕТИ відзвучав.

Цей випуск був ювілейним, дякую вам, шановні слухачі, за увагу та прихильність.

З вами були – автор і ведуча –я, Надія Степула та звукорежисер Наталя Антоненко.

Хай вам щастить на сюжети світлі і теплі!

Говорить радіо “Свобода”!

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG