Аудіозапис програми:
Київ-Прага, 21 квітня 2004 року.
Олекса Боярко
Вітаю вас, шановні слухачі. В ефірі програма “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.
Перед мікрофоном Олекса Боярко. Нагальні проблеми і визначні постаті культури України – їм сьогодні присвячена наша передача.
“Ми хочемо творити мистецтво, а не бути механізмом чиєїсь політичної та економічної гри”, - з такою заявою виступила на початку цього тижня група провідних митців України. Що ж сталося? І у чому полягають проблеми, які виникли навколо Національної музичної академії? Розповідає Леся Олійник.
Леся Олійник
Для Національної музичної академії – колишньої консерваторії - Рік культури в Україні почався з відключення спочатку теплопостачання, а потім електроенергії. Внаслідок цього постраждали музичні інструменти, а навчальний процес нагадував заняття у блокадному Ленінграді зі спогадів Дмитра Шостаковича.
Наступною сходинкою вниз стала невиплата заробітньої плати, (до речі, професор в Музичній академії отримує 600 гривень на місяць, тобто в сім раз нижча від їхніх колег у Московській чи сан-Петербурзькій консерваторії). Усе це стало наслідком зменшення бюджету Національній музичній академії на 1 мільйон 700 тисяч гривень у порівнянні з минулим роком. Хоча фінансування культури в державі збільшилося на 57 мільйонів. Але захищати інтереси одного з найвідоміших мистецьких вузів Європи не було і немає кому: з початку року Академія опинилася без ректора у зв’язку з виходом його на пенсію. У березні трудовий колектив, діючи згідно з чинним законодавством, у присутності представників Міністерства культури та мистецтв і Міністерства науки та освіти прозоро, дотримуючись всіх юридичних норм, обрав на посаду ректора.
Проте й досі Міністерство культури та мистецтв, яке визнало вибори лігітимними, зволікає із його затвердженням. Як висловилася народна артистка України, кавалер трьох ступенів “Ордена Княгині Ольги” Євгенія Мірошниченка, музикантам, яких знає весь світ, колективу Академії, який чесно обрав собі ректора, по суті, дали ляпаса.
Між тим, у мистецьких колах та академічних коридорах дедалі ширше й настійніше повзе інформація про намір передати (продати) будівлю консерваторії фінансовим олігархам, і тому на посаду ректора планують призначити особу, близьку до бізнес-структур та їх інтересів.
Пригасити це занепокоєння могло б утвердження новообраного ректора. Тому всесвітньовідомі діячі, серед яких Анатолій Авдієвський, Дмитро Гнатюк, Євгенія Мірошниченко, Богодар Которович та інші звернулися з відкритим листом до Президента України, щоб він прискорив вирішення цього питання.
“Колектив не допустить, щоб в наш навчальний заклад прийшла людина, для якої бізнес був би вище інтересів національної музичної культури”, - йдеться, зокрема, в листі. “Ми хочемо творити мистецтво, а не бути механізмом чиєїсь політичної та економічної гри”, - з такою заявою виступили провідні митці на прес-конференції, яку провели представники Музичної академії.
Вони звернулися до засобів масової інформації з прохання допомогти зберегти колиску національної музичної освіти, як висловився соліст Метрополітен-опера Володимир Гришко. Ось слова Героя України, керівника всесвітньовідомого хору імені Верьовки Анатолія Авдієвського.
“Дійсно, ми знаємо і відчуваємо, що ми живемо в непевний час, де і силові структури і комерційного напрямку діячі, враховуючи місцезнаходження (це центр Києва) - можна чекати що завгодно. Це є наслідком того, що немає керівництва. Ніби це колишній був готель “Континенталь”, що ніби треба повернути треба це приміщення, віддати це комерційним структурам, якийсь торговий центр і чого можна чекати.
Ми можемо досягнути цього і знову на весь світ, так би мовити показати “рівень” своєї культури, своє ставлення до музичної освіти, коли дадуть якийсь будиночок на хуторі поруч з радгоспом. Я засуджую це і тому ті, хто хотіли б якось по-своєму вирішити це питання, мають прислухатися все ж таки до думки колективу. Треба з повагою ставитися до людей, які працюють там. Цього чекає музична громадськість і вся Україна.” Отже, конфліктна ситуація в Національній музичній академії, яка триває ось уже три місяці, є ще одним підтвердженям того, що можновладці зроблять все, аби повністю вичистити центр міста від культури, від мистецтва. Навряд чи знають вони, що в центрі всіх столиць світу розташовані саме культурні заклади – театри, концертні й виставкові зали, консерваторії, музеї тощо.
В Україні ціна центральної частини міст розцінюється нині виключно з комерційних позицій. Нагадаємо, що на найцентральніших вулицях Києва – Хрещатику та Богдана Хмельницького - три мистецькі магазини перетворилися в бутіки та гральні заклади. Надзвичайно ласим шматом є щодо цього будинок Національної музичної академії України у самісінькому центрі – на площі з символічною назвою “Незалежність”.
Для бізнес-структур принципово неважливо, що там розміщується – консерваторія з молодіжним оперним театром, чи будинок інвалідів, чи щось інше. Не чіпляє їх те, що Національна музична академія входить в Європейський союз консерваторій і є одним із провідних у світі центрів підготовки музикантів, попит на яких на світовому ринку щороку зростає, і що саме звідси вийшли світові зірки української культури, про існування яких вони навіть не здогадуються. Для них важливим є те, що ціна цієї будівлі в умовних одиницях зашкалює за десятки мільйонів “зелених”. Причому тут мистецтво?
І нову слово Євгенії Мірошниченко: “Скільки існує наша академія, принаймні за все своє життя, я не була свідком того свавілля і того абсолютного знехтування інтересів такого творчого колективу”.
Олекса Боярко
Утім, музичне життя України – це не тільки проблеми, а і здобутки. Марко Комонько – так звуть одного із молодих, але вже знаних українських скрипалів. Слово музикознавцю Володимиру Грабовському.
Володимир Грабовський
Ви почули фрагмент популярного ХХІV капрису Ніколо Паганіні для скрипки, який виконував Марко Комонько. Прошу запам’ятати це ім’я, бо хоч цей запис зроблено в Москві 10 літ тому, юному Маркові одному з переможців всеросійського конкурсу “Нові імена” було тоді лиш 18 років.
Майстерність скрипаля уже тоді виявила себе. Нині це зрілий музикант, що продовжує кращі традиції української скрипічної музики представлені нині такими іменами, як Олег Криса в Нью-Йорку, Юрій Музулькевич в Торонто, Богодар Которович у Києві, чи Лідія Шутко у Львові.
Син львівських музикантів Марко Комонько пройшов цікавий, хоч не легкий шлях становлення, як віртуоза, вдумливого майстра скрипічного мистецтва.
Він вчився у Львові, в Москві, Лондоні, продовжує і нині здобувати нові вершини, безконечний шлях. У Німеччині він консультується у відомого скрипаля і педагога Віктора Третякова, хоч сам же є блискучим майстром.
Його репертуар великий, ґрунтовний, який має бути у музиканта такого рівня: Бах, Паганіні, Ізаї, концерти Чайковського, Моцарта, Брамса, Шостаковича.
Гастролі Марка Комонька від Буенос-Айреса до Токіо, від Лозанни до Львова і Києва, Мадриду, Лондона.
Найновіша перемога Марка – це престижна друга премія на авторитетному міжнародному конкурсі скрипалів імені Георга Кулінкампфа у Кьольні. Понад 100 учасників, цифра говорить сама за себе.
Не так давно Марко Комонько записав прекрасний диск у Києві, це відомий концерт Петра Чайковського для скрипки з оркестром. Оркестром керує славний музикант Роман Кофман. Національний симфонічний оркестр України. На цьому ж диску, зрештою, записаний також концерт Дмитра Шостаковича для скрипки з оркестром.
Фрагментом музики Чайковського дозвольте завершити розмову про юного талановитого скрипаля.
Звучить фрагмент музики Чайковського
Олекса Боярко
Говорить радіо “Свобода”. У місті Прилуки, що на Чернігівщині, відзначили днями 230-річчя педагога, письменника, етнографа Павла Білецького-Носенка. Розповідає Богдана Костюк.
Богдана Костюк
Історик Георгій Гайдай та краєзнавець Ольга Лукаш стверджують, що Павло Білецький-Носенко – постать в українській культурі унікальна. Слово – Ользі Лукаш, яка ініціювала створення музейної кімнати Павла Білецького-Носенка.
Ольга Лукаш
Це унікальна людина, яка заслуговує пошани не тільки в нашому місті, а й у всій Україні. І саме він вперше взявся за ідею створення словника української мови. І от славнозвісний словник Даля і Бориса Грінченка, які створені були, вони базувалися на його основі. Видання було одне чи два, багато було цих словників.
На жаль, у нас його немає в нашій музейній кімнаті, але все, що тут зібрано про життя і діяльність Білецького-Носенка у максимально повному розмірі. Через те, що ми користувалися і архівом Літературного київського інституту, і пошуками наших краєзнавців, і робили довідки демографічні, де можна було що дізнатись про цю людину. Це тільки початок.
Я кажу, що ми в цьому приміщенні всього-на-всього декілька місяців і не змогли так в повній мірі охопити. Але вже те, що тут є, то ми можемо з впевненістю сказати, що це максимальна інформація про Павла Григоровича Білецького-Носенка.
Богдана Костюк
А взагалі, що на сьогодні про нього відомо найцікавіше?
Ольга Лукаш
Він закінчив в Санкт-Петербурзі кадетський корпус. Він приймав участь у походах Суворова. Але повернувшись на батьківщину, одружившись, мати виділила йому 40 десятин болотної землі заболоченої. Він там створив там садовий сад, парк, побудував там невеличкий будиночок. Там організував пансіонат для відомих людей Прилуччини. В нього виховувалися нащадки Скоропадського і Маркевич у нього виховувалась. Так що це була людина енциклопедичних знань. Він добре знав географію, математику, поезію. Він був письменник, ось в нього є видання його художніх творів.
Взагалі ця людина, яка бралася за все і, можливо, через це він отак і не став зіркою. Історія примхлива пані. Когось вона возвеличує за ніщо, когось знищує із землі. Можливо, так, що він хватався багато за що, він не міг викластися в чомусь одному. Вже те, що він створив словник української мови, мені здається, заслуговує на увагу.
Богдана Костюк
Садиба і сад, розбитий Павлом Білецьким – Носенком, не збереглися, окрім залишків каналів і штучних острівців. Пані Історія залишила його нащадкам інше – пам’ять про енциклопедично обдаровану і добру людину.
Олекса Боярко
І на закінчення – про одну із найцікавіших постатей української культури ХІХ століття. 19 квітня виповнилося 119 років від смерті українського вченого та письменника Миколи Костомарова. Перед мікрофоном Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Син росіянина-поміщика та українки-кріпачки, Микола Костомаров народився 16 травня 1817 року у селі Юрасівці на Воронежчині. Костомаров закінчив Воронезьку гімназію та Харківський університет. Двадцяти двох років Костомаров видав у Харкові свої перші книги – драму «Сава Чалий» та поетичну збірку «Українські балади». Підготована ним дисертація «Про причини та характер унії у Західній Росії» через протест церковних ієрархів та міністра освіти була знята із захисту і спалена. За 3 роки історик підготував та захистив іншу дисертацію, згодом викладав у Рівненській і Київській гімназіях, у Київському університеті та в Інституті шляхетних дівчат. У грудні 1845 року Костомаров став співзасновником таємного Кирило-Мефодіївського братства, політичним ідеалом якого була очолювана Україною федерація слов’ян із столицею у Києві. Програмою Братства став написаний Костомаровим твір під назвою «Книги битія українського народу», що завершувався рядками: «І встане Україна із своєї могили і знову озветься до всіх братів своїх Слов’ян, і встане Слов’янщина, і не позостанеться ні царя, ні князя, ні графа, ні пана, ні кріпака, ні холопа...». Ввечері на Страсну П’ятницю 1847 року Костомаров був заарештований у справі Кирило-Мефодіївського товариства, перевезений з Києва до Санкт-Петербурґа і ув’язнений на рік до Петропавлівської фортеці. Після виходу із в’язниці він 9 років провів на засланні у Саратові, де працював у губернському правлінні. 1857 року Костомаров повернувся до Петербурґа і невдовзі став професором історії університету. Разом з колишніми братчиками Білозерським, Кулішем та Шевченком він був співзасновником української громади Петербурґа і видавцем першого українського журналу «Основа». А написані вченим у петербурзький період життя 2 сотні наукових праць започаткували народницький напрям в українській історіографії. Микола Костомаров помер у Петербурзі 19 квітня 1885 року.
Олекса Боярко
На все добре, шановні слухачі. Ви слухали програму “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”. Вів передачу Олекса Боярко. Говорить радіо “Свобода”.
Київ-Прага, 21 квітня 2004 року.
Олекса Боярко
Вітаю вас, шановні слухачі. В ефірі програма “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.
Перед мікрофоном Олекса Боярко. Нагальні проблеми і визначні постаті культури України – їм сьогодні присвячена наша передача.
“Ми хочемо творити мистецтво, а не бути механізмом чиєїсь політичної та економічної гри”, - з такою заявою виступила на початку цього тижня група провідних митців України. Що ж сталося? І у чому полягають проблеми, які виникли навколо Національної музичної академії? Розповідає Леся Олійник.
Леся Олійник
Для Національної музичної академії – колишньої консерваторії - Рік культури в Україні почався з відключення спочатку теплопостачання, а потім електроенергії. Внаслідок цього постраждали музичні інструменти, а навчальний процес нагадував заняття у блокадному Ленінграді зі спогадів Дмитра Шостаковича.
Наступною сходинкою вниз стала невиплата заробітньої плати, (до речі, професор в Музичній академії отримує 600 гривень на місяць, тобто в сім раз нижча від їхніх колег у Московській чи сан-Петербурзькій консерваторії). Усе це стало наслідком зменшення бюджету Національній музичній академії на 1 мільйон 700 тисяч гривень у порівнянні з минулим роком. Хоча фінансування культури в державі збільшилося на 57 мільйонів. Але захищати інтереси одного з найвідоміших мистецьких вузів Європи не було і немає кому: з початку року Академія опинилася без ректора у зв’язку з виходом його на пенсію. У березні трудовий колектив, діючи згідно з чинним законодавством, у присутності представників Міністерства культури та мистецтв і Міністерства науки та освіти прозоро, дотримуючись всіх юридичних норм, обрав на посаду ректора.
Проте й досі Міністерство культури та мистецтв, яке визнало вибори лігітимними, зволікає із його затвердженням. Як висловилася народна артистка України, кавалер трьох ступенів “Ордена Княгині Ольги” Євгенія Мірошниченка, музикантам, яких знає весь світ, колективу Академії, який чесно обрав собі ректора, по суті, дали ляпаса.
Між тим, у мистецьких колах та академічних коридорах дедалі ширше й настійніше повзе інформація про намір передати (продати) будівлю консерваторії фінансовим олігархам, і тому на посаду ректора планують призначити особу, близьку до бізнес-структур та їх інтересів.
Пригасити це занепокоєння могло б утвердження новообраного ректора. Тому всесвітньовідомі діячі, серед яких Анатолій Авдієвський, Дмитро Гнатюк, Євгенія Мірошниченко, Богодар Которович та інші звернулися з відкритим листом до Президента України, щоб він прискорив вирішення цього питання.
“Колектив не допустить, щоб в наш навчальний заклад прийшла людина, для якої бізнес був би вище інтересів національної музичної культури”, - йдеться, зокрема, в листі. “Ми хочемо творити мистецтво, а не бути механізмом чиєїсь політичної та економічної гри”, - з такою заявою виступили провідні митці на прес-конференції, яку провели представники Музичної академії.
Вони звернулися до засобів масової інформації з прохання допомогти зберегти колиску національної музичної освіти, як висловився соліст Метрополітен-опера Володимир Гришко. Ось слова Героя України, керівника всесвітньовідомого хору імені Верьовки Анатолія Авдієвського.
“Дійсно, ми знаємо і відчуваємо, що ми живемо в непевний час, де і силові структури і комерційного напрямку діячі, враховуючи місцезнаходження (це центр Києва) - можна чекати що завгодно. Це є наслідком того, що немає керівництва. Ніби це колишній був готель “Континенталь”, що ніби треба повернути треба це приміщення, віддати це комерційним структурам, якийсь торговий центр і чого можна чекати.
Ми можемо досягнути цього і знову на весь світ, так би мовити показати “рівень” своєї культури, своє ставлення до музичної освіти, коли дадуть якийсь будиночок на хуторі поруч з радгоспом. Я засуджую це і тому ті, хто хотіли б якось по-своєму вирішити це питання, мають прислухатися все ж таки до думки колективу. Треба з повагою ставитися до людей, які працюють там. Цього чекає музична громадськість і вся Україна.” Отже, конфліктна ситуація в Національній музичній академії, яка триває ось уже три місяці, є ще одним підтвердженям того, що можновладці зроблять все, аби повністю вичистити центр міста від культури, від мистецтва. Навряд чи знають вони, що в центрі всіх столиць світу розташовані саме культурні заклади – театри, концертні й виставкові зали, консерваторії, музеї тощо.
В Україні ціна центральної частини міст розцінюється нині виключно з комерційних позицій. Нагадаємо, що на найцентральніших вулицях Києва – Хрещатику та Богдана Хмельницького - три мистецькі магазини перетворилися в бутіки та гральні заклади. Надзвичайно ласим шматом є щодо цього будинок Національної музичної академії України у самісінькому центрі – на площі з символічною назвою “Незалежність”.
Для бізнес-структур принципово неважливо, що там розміщується – консерваторія з молодіжним оперним театром, чи будинок інвалідів, чи щось інше. Не чіпляє їх те, що Національна музична академія входить в Європейський союз консерваторій і є одним із провідних у світі центрів підготовки музикантів, попит на яких на світовому ринку щороку зростає, і що саме звідси вийшли світові зірки української культури, про існування яких вони навіть не здогадуються. Для них важливим є те, що ціна цієї будівлі в умовних одиницях зашкалює за десятки мільйонів “зелених”. Причому тут мистецтво?
І нову слово Євгенії Мірошниченко: “Скільки існує наша академія, принаймні за все своє життя, я не була свідком того свавілля і того абсолютного знехтування інтересів такого творчого колективу”.
Олекса Боярко
Утім, музичне життя України – це не тільки проблеми, а і здобутки. Марко Комонько – так звуть одного із молодих, але вже знаних українських скрипалів. Слово музикознавцю Володимиру Грабовському.
Володимир Грабовський
Ви почули фрагмент популярного ХХІV капрису Ніколо Паганіні для скрипки, який виконував Марко Комонько. Прошу запам’ятати це ім’я, бо хоч цей запис зроблено в Москві 10 літ тому, юному Маркові одному з переможців всеросійського конкурсу “Нові імена” було тоді лиш 18 років.
Майстерність скрипаля уже тоді виявила себе. Нині це зрілий музикант, що продовжує кращі традиції української скрипічної музики представлені нині такими іменами, як Олег Криса в Нью-Йорку, Юрій Музулькевич в Торонто, Богодар Которович у Києві, чи Лідія Шутко у Львові.
Син львівських музикантів Марко Комонько пройшов цікавий, хоч не легкий шлях становлення, як віртуоза, вдумливого майстра скрипічного мистецтва.
Він вчився у Львові, в Москві, Лондоні, продовжує і нині здобувати нові вершини, безконечний шлях. У Німеччині він консультується у відомого скрипаля і педагога Віктора Третякова, хоч сам же є блискучим майстром.
Його репертуар великий, ґрунтовний, який має бути у музиканта такого рівня: Бах, Паганіні, Ізаї, концерти Чайковського, Моцарта, Брамса, Шостаковича.
Гастролі Марка Комонька від Буенос-Айреса до Токіо, від Лозанни до Львова і Києва, Мадриду, Лондона.
Найновіша перемога Марка – це престижна друга премія на авторитетному міжнародному конкурсі скрипалів імені Георга Кулінкампфа у Кьольні. Понад 100 учасників, цифра говорить сама за себе.
Не так давно Марко Комонько записав прекрасний диск у Києві, це відомий концерт Петра Чайковського для скрипки з оркестром. Оркестром керує славний музикант Роман Кофман. Національний симфонічний оркестр України. На цьому ж диску, зрештою, записаний також концерт Дмитра Шостаковича для скрипки з оркестром.
Фрагментом музики Чайковського дозвольте завершити розмову про юного талановитого скрипаля.
Звучить фрагмент музики Чайковського
Олекса Боярко
Говорить радіо “Свобода”. У місті Прилуки, що на Чернігівщині, відзначили днями 230-річчя педагога, письменника, етнографа Павла Білецького-Носенка. Розповідає Богдана Костюк.
Богдана Костюк
Історик Георгій Гайдай та краєзнавець Ольга Лукаш стверджують, що Павло Білецький-Носенко – постать в українській культурі унікальна. Слово – Ользі Лукаш, яка ініціювала створення музейної кімнати Павла Білецького-Носенка.
Ольга Лукаш
Це унікальна людина, яка заслуговує пошани не тільки в нашому місті, а й у всій Україні. І саме він вперше взявся за ідею створення словника української мови. І от славнозвісний словник Даля і Бориса Грінченка, які створені були, вони базувалися на його основі. Видання було одне чи два, багато було цих словників.
На жаль, у нас його немає в нашій музейній кімнаті, але все, що тут зібрано про життя і діяльність Білецького-Носенка у максимально повному розмірі. Через те, що ми користувалися і архівом Літературного київського інституту, і пошуками наших краєзнавців, і робили довідки демографічні, де можна було що дізнатись про цю людину. Це тільки початок.
Я кажу, що ми в цьому приміщенні всього-на-всього декілька місяців і не змогли так в повній мірі охопити. Але вже те, що тут є, то ми можемо з впевненістю сказати, що це максимальна інформація про Павла Григоровича Білецького-Носенка.
Богдана Костюк
А взагалі, що на сьогодні про нього відомо найцікавіше?
Ольга Лукаш
Він закінчив в Санкт-Петербурзі кадетський корпус. Він приймав участь у походах Суворова. Але повернувшись на батьківщину, одружившись, мати виділила йому 40 десятин болотної землі заболоченої. Він там створив там садовий сад, парк, побудував там невеличкий будиночок. Там організував пансіонат для відомих людей Прилуччини. В нього виховувалися нащадки Скоропадського і Маркевич у нього виховувалась. Так що це була людина енциклопедичних знань. Він добре знав географію, математику, поезію. Він був письменник, ось в нього є видання його художніх творів.
Взагалі ця людина, яка бралася за все і, можливо, через це він отак і не став зіркою. Історія примхлива пані. Когось вона возвеличує за ніщо, когось знищує із землі. Можливо, так, що він хватався багато за що, він не міг викластися в чомусь одному. Вже те, що він створив словник української мови, мені здається, заслуговує на увагу.
Богдана Костюк
Садиба і сад, розбитий Павлом Білецьким – Носенком, не збереглися, окрім залишків каналів і штучних острівців. Пані Історія залишила його нащадкам інше – пам’ять про енциклопедично обдаровану і добру людину.
Олекса Боярко
І на закінчення – про одну із найцікавіших постатей української культури ХІХ століття. 19 квітня виповнилося 119 років від смерті українського вченого та письменника Миколи Костомарова. Перед мікрофоном Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Син росіянина-поміщика та українки-кріпачки, Микола Костомаров народився 16 травня 1817 року у селі Юрасівці на Воронежчині. Костомаров закінчив Воронезьку гімназію та Харківський університет. Двадцяти двох років Костомаров видав у Харкові свої перші книги – драму «Сава Чалий» та поетичну збірку «Українські балади». Підготована ним дисертація «Про причини та характер унії у Західній Росії» через протест церковних ієрархів та міністра освіти була знята із захисту і спалена. За 3 роки історик підготував та захистив іншу дисертацію, згодом викладав у Рівненській і Київській гімназіях, у Київському університеті та в Інституті шляхетних дівчат. У грудні 1845 року Костомаров став співзасновником таємного Кирило-Мефодіївського братства, політичним ідеалом якого була очолювана Україною федерація слов’ян із столицею у Києві. Програмою Братства став написаний Костомаровим твір під назвою «Книги битія українського народу», що завершувався рядками: «І встане Україна із своєї могили і знову озветься до всіх братів своїх Слов’ян, і встане Слов’янщина, і не позостанеться ні царя, ні князя, ні графа, ні пана, ні кріпака, ні холопа...». Ввечері на Страсну П’ятницю 1847 року Костомаров був заарештований у справі Кирило-Мефодіївського товариства, перевезений з Києва до Санкт-Петербурґа і ув’язнений на рік до Петропавлівської фортеці. Після виходу із в’язниці він 9 років провів на засланні у Саратові, де працював у губернському правлінні. 1857 року Костомаров повернувся до Петербурґа і невдовзі став професором історії університету. Разом з колишніми братчиками Білозерським, Кулішем та Шевченком він був співзасновником української громади Петербурґа і видавцем першого українського журналу «Основа». А написані вченим у петербурзький період життя 2 сотні наукових праць започаткували народницький напрям в українській історіографії. Микола Костомаров помер у Петербурзі 19 квітня 1885 року.
Олекса Боярко
На все добре, шановні слухачі. Ви слухали програму “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”. Вів передачу Олекса Боярко. Говорить радіо “Свобода”.
