Аудіозапис програми:
Київ, 23 квітня 2004 року.
Надія Степула
Вітаю вас, шановні слухачі! На хвилях радіо “Свобода” – новий випуск радіожурналу “Сюжети”. – Культура світу і світ культури. Презентації несподіваних книг і незвичайних фільмів, життя давніх шедеврів і новинки сучасного мистецтва, інтерв’ю з визнаними талантами і зірками, що тільки сходять на мистецьких небосхилах – усе це - “Сюжети”....
З вами – автор і ведуча – я, Надія Степула.
Сьогодні для вас, дорогі слухачі, - інтерв’ю із польським режисером Робертом Скольмовським; репортаж із передпрем’єрного показу американсько-словацько-українського фільму “Кровна єдність”; розповідь про незабутнього художника Ніла Хасевича, який загинув у повстанській боївці та інші сюжети.
Театр на телебаченні та радіо стає все популярнішим у Польщі. Такі мистецькі реалії на теренах сусідньої країни можуть бути прикладом ставлення до культури і в Україні теж.
Режисер Роберт Скольмовський здійснив майже 70 теле- та радіопостановок. Нюансами своєї творчості він охоче ділиться. Послухаймо інтерв’ю Галі Терещук із Робертом Скольмовським.
Галина Терещук
Роберт Скольмовський належить до тих режисерів, які не визнають жодних стереотипів, ні в опері, ні на телебаченні, ні на радіо і вважає, чого немає на телебаченні і радіо, то не існує, а ми є глобальним селом.
Роберт Скольмовський
(переклад)Телебачення найповажніше медіа, але у руках мудрих і серйозних людей, які усвідомлюють потребу культури. Завдяки якій народ відшуковує свою самобутність, стає правдивим, вільним і щасливим. Телебачення мусить займатися культурою.
Я собі не уявляю, щоб на телебаченні раптом не з’явились нові театральні вистави, на радіо пропали інтелектуальні постановки. Не може так бути, щоб я їхав в автомобілі – ввімкнув радіо і скрізь була кошмарна бр-бр-бр музика і ніхто б до мене не говорив. Та через хвилину ми перестанемо розмовляти, а як втратимо вміння говорити, то перестанемо мислити, а відтак перетворимося на варених овочів.
Галина Терещук
У Польщі велика увага приділяється розвиткові театру саме на телебаченні. Однак як пожартував Роберт Скольмовський, польські митці звикли постійно скаржитися, що дуже мало коштів держава виділяє для цього виду мистецтва, зараз менше виходить телепрем’єр, а відтак занепадає телебачення. Втім усі розуміють, що економічні проблеми маємо сьогодні пережити.
Чи є охочі приватно фінансувати театральні постановки на телебаченні та радіо, чи стало це серед багатих поляків престижно, навіть десь модно підтримувати такий театр? - Запитую в Роберта Скольмовського.
Роберт Скольмовський
Багаті люди почали відчувати потребу у чомусь важливішому, розуміють, що вони не увійдуть в історію з купленими автомобілями будинками й грішми. Це у вимірі всесвіту ніщо, пусте. Вони знають, що треба залишити пам’ятник по собі, але не з каменю, а мистецький. Тому й дають гроші на мистецтво. І нам вдалося зробити серед тих багатіїв модним саме телевізійний театр. Зрештою тих багатіїв треба вчити у що вкладати кошти, -
Галина Терещук
Зауважив Роберт Скольмовський.Якщо говорити про театр на телебаченні та радіо, то зрозуміло, яку важливу роль у ньому відіграє слово. Цей театр елітарний. Як зізнався пан Скольмовський йому дуже важко підібрати твір для постановки на телебаченні.
Він досить довго замислюється над тим, який драматург актуальніший для сьогоднішнього глядача. Теле- та радіопостановка - це дуже вишукане, елітне мистецтво.
Надія Степула
Створення кінострічки “Кровна єдність” відбулося завдяки спільним зусиллям багатьох зацікавлених у тріумфі мистецтва людей. Режисер і сценарист фільму – американець словацького походження Олег Гаренчар.
Співпродюсером фільму в особі українського тележурналіста і менеджера Миколи Княжицького виступила компанія “Медіадім”. Сюжет продовжує репортаж Тараса Марусика з передпрем’єрного показу фільму.
Тарас Марусик
“Кровну єдність” можна було б охарактеризувати як фільм-драму. В його основу покладена історія молодого американця, який у пошуках своїх справжніх батьків перетинає океан.
Посткомуністична Словаччина, куди потрапляє герой молодої зірки Голівуду Рудольфа Мартіна, сильно нагадує посткомуністичну Україну.
Глядачі пам’ятають Рудольфа Мартіна завдяки участі в кінофільмах “Пароль “Риба-Меч”, “Засліплені бажаннями”, “Граф Дракула”. Режисер зумів зібрати цікавий акторський ансамбль американських і словацьких акторів.
У стрічці знявся також і російський актор, народний артист СРСР Анатолій Кузнєцов, відомий з ролі червоноармійця Сухова з фільму “Біле сонце пустелі”. Він взяв участь у київській презентації фільму. У “Кровній єдності” він грає роль словака українського походження Сайтера, сусіди матері головного героя.
Послухайте уривок з фільму, де один з головних героїв фільму Владо висловлює своє відношення до етнічного українця: “Він тут уже 30 років, а досі не позбувся паскудного українського акценту”.
Акцент у тих кількох фразах, які озвучував Анатолій Кузнєцов української неприємно здивував. Я запитав Миколу Княжицького: чи справді не було актора українця, який зіграв би цю роль? Микола Княжицький: “На жаль, дійсно, у нас кіно не так багато. І Ступка є дуже відомим актором, і продюсер завжди думає про те, що повернулися кошти. Ми думаємо, що вже наступних фільмах уже буде більше українських акторів. Його знають в Росії і російські глядачі будуть йти на цей фільм, бачачи його. А там вони будуть бачити його, як єдиного позитивного героя-українця. Тому загалом для України, я думаю, це дуже позитивно”.
Відповідаючи на закиди, що “Кровна єдність” – це не український фільм, Микола Княжицький сказав: “Фільм пробився за участю українських коштів, українським продюсером, але це фільм спільного виробництва. І він рівною мірою є українським, як словацьким, і як американським. Щодо всього іншого, то ви знаєте, що продюсер теж творча професія. Мені сподобалася ця історія, ми товаришуємо з Олегом. Він теж на чверть українець, йому подобається жити тут”.
Режисер фільму Олег Гаренчар, ведучи на прес-конференції мову про свій твір, сказав, що цей фільм не є автобіографією, але його витоки – в досвіді Гаренчара, людини, яка опинилася у міжкультурному просторі й яку хвилюють проблеми самоідентифікації.
За американськими мірками, “Кровна єдність” – малобюджетний фільм. Початковий бюджет 800 тисяч американських доларів, з яких 400 тисяч виділило Міністерство культури Словаччини, був перевищений на 200 тисяч. Тож українська сторона в особі кількох бізнес-структур вклала в цю стрічку 600 тисяч доларів.
Коли “Кровна єдність” з’явиться в українському прокаті, невідомо. Олег Гаренчар повідомив, що головне зараз – участь в низці міжнародних кінофестивалів. Таких у списку авторів фільму набралося аж 15, зокрема, в Лос-Анджелесі, Сіетлі та Сан-Себастьяні.
Надія Степула
Ніл Хасевич – учасник міжнародних виставок у Празі, Римі, Варшаві, Берліні, Чикаго, Нью-Йорку, Лос-Анжелесі. Він був визнаним майстром дереворитів та графіки.У 1936 році Ніл Хасевич - випускник Варшавської академії мистецтв, – уродженець села Дюксин на Рівненщині, - здобув призове місце на міжнародній виставці екслібрисів.
Більшість оригіналів робіт митця поглинули НКВДистські архіви. Копії дереворитів та графіки, виставлені на експозиції у Рівненському Народному домі, привернули увагу до призабутого імені художника, який загинув у повстанській криївці.
Сюжет про Ніла Хасевича – від Валі Одарченко.
Валентина Одaрченко
Ніл Хасевич міг отримати визнання за будь-якої влади - майстрів станкового живопису, книжкової та документальної графіки шанували і в Радянському Союзі. Однак ще навчаючись в академії, Ніл став активним членом “Української громади”, де познайомився зі Степаном Бандерою, Юрієм Липою та іншими керівниками національно-визвольного руху, а згодом і сам був обраний до проводу ОУН. Його долю остаточно визначила Друга світова війна. Розповідає один з організаторів виставки, заступник голови Рівненської організації НРУ
Петро Марчук
На малюнках Ніла Хасевича зображувались суворі будні національно-визвольної боротьби УПА на Волині. То були зарисовки художника, який творив не з уяви, а з натури і не в майстерні, а в замаскованій боївці.
Валентина Одaрченко
Не дивлячись на те, що ще в підлітковому віці Ніл Хасевич втратив ногу в залізничній катастрофі, його життєлюбність і патріотизм брали верх над усіма негараздами життя. Хасевич став керівником технічної ланки центрального і крайового проводу ОУН і паралельно ілюстрував майже всі підпільні видання на Волині й Поліссі, зокрема відомий журнал “До зброї”, створив галерею портретів командирів і бійців УПА- Північ, а також ескізи бойових нагород УПА. Дбаючи про своїх наступників, Хасевич організував підпільну мистецьку школу. Найбільш відомим є графічний цикл Хасевича “Волинь у боротьбі”, а також серія карикатур на московський окупаційний режим. У рік його загибелі у Філадельфії вийшов альбом “Графіка в бункерах УПА”.
Хасевич творив поряд із видатним земляком Уласом Самчуком. Людина надзвичайної волі, він продовжував боротися в підпіллі аж до дня загибелі на хуторі Сухівці під Рівним. Коли днями земляки вшановували його пам’ять, заступник Голови Рівненського обласного відділення Всеукраїнського об’єднання ветеранів Олексій Наглюк нагадав слова, написані Нілом за рік до загибелі.
Олексій Наглюк
“Державна безпека вже знає, хто криється під псевдо Бейдзот, а мої земляки-селяни не знають,” - писав 1951 року художник вояк УПА Ніл Хасевич, - я хочу, щоб світ знав, що визвольна боротьба триває.
Надія Степула
Ніл Хасевич не має жодної державної нагороди, окрім повстанського срібного Хреста заслуги. Командир оперзагону, котрий знищив Ніла Хасевича та ще двох його товаришів, мешкає в Рівному і нині отримує підвищену пенсію за особливі заслуги перед колишньою радянською батьківщиною. Земляки Хасевича приходять молитися до місця загибелі митця. Могили його не існує.
“Роздуми над сплюндрованим століттям” - книга професора Роберта Конквеста, видана в “Основах” (Київ, 2003рік) у перекладі з англійсього видання, здійсненого ще 1999 року. Роберт Конквест знаний в Україні як автор історичних праць “Великий терор” та “Жнива скорботи”, присвячених добі сталінської диктатур та геноциду-голодомору українського народу.
Книгу “Роздуми над сплюндрованим століттям” – відзначену в конкурсі “Книга року” – презентує в своєму сюжеті кандидат філософських наук Сергій Грабовський.
Сергій Грабовський Книга побудована на основі окремих статей, нарисів та лекцій Роберта Конквеста, присвячених спокусам різноманітних тоталітарних утопій, силі і слабкості критичного розуму у подоланні цих утопій, впливові радянських і нацистських міфів на західних інтелектуалів, зрештою, стану сучасного світу і його перспективам.
Конквест не зважає на постмодерну моду, яка перетворює інтелектуальну діяльність на гру, а мораль – на лабіринт рівноцінних настанов, коли добро і зло відсутні. Він веде із читачем серйозну розмову про питання, від того чи іншого розв‘язання яких у минулому залежали життя мільйонів людей, а у майбутньому можуть залежати долі мільярдів осіб.
Чому такою привабливою була політична ідеологія марксизму, чому так багато західних інтелектуалів вважали цю ідеологію наукою? Конквест веде читацьку аудиторію шляхами Марксового діалектичного розмислу і наочно показує ті критичні точки, де цей розмисел перетворюється на схоластичну спекуляцію, яка не має нічого спільного із дійсністю.
Тим же інтелектуалам, котрі й досі продовжують дотримуватись, бодай і гуманізованого, марксистського вчення, бо, мовляв, тільки воно забезпечило історичну перспективу погляду в науках про суспільство, Роберт Конквест ставить запитання: “Та невже ж хибна перспектива ліпша за відсутність перспективи? А вкрай викривлені окуляри кращі за короткозорість?”
Сам Конквест, на відміну від Леніна чи Гітлера, не вважає свої присуди чимось остаточним і призначеним для обов‘язкового втілення у практику.
Міркуючи про ті чи інші сценарії майбутнього, він залишається науковцем – тому завжди прагне показати пропонований ним варіант суспільного розвитку максимально всебічно, з урахуванням якомога більшої кількості плюсів та мінусів.
Не боїться Роберт Конквест і йти проти усталених за останнє десятиліття настанов Заходу – мовляв, загрози свободі становить хіба що світовий тероризм, а все інше вже подолане, отже, залишається перейматися передусім показниками зростанням валового національного продукту.
Конквест наполягає, що стосовно будь-якого актуального для європейського світу питання розвиток громадянської культури та її захист мають пріоритет перед економічною вигодою.
У зв‘язку із цим він наводить слова Маргарет Тетчер: “Я іноді відчуваю, що в політичних дискусіях і в Британії, і загалом у Європі надто вже домінують економічні аргументи. Це так легко – потрапити в тенета економічної статистики.
Якщо ми надто довго не відриватимемо очей від балансового звіту, то можемо втратити звичку дивитися вгору на “широкі сонячні височини” свободи”.
Головним опонентом розмислів Роберта Конквеста виступають, утім, не рештки неомарксистів ХХІ століття, і не прихильники новітніх радикальних рухів, як це може здатися.
Головним опонентом автора є той феномен, який він позначив дуже влучним терміном: “демократична безголовість”. Йдеться про небажання бачити принципово нові та ледь перефарбовані старі виклики цивілізованому світові, звідкіля б вони не йшли – ззовні чи зсередини, - а також про відсутність достатньої інтелектуальної культури для відповіді на ці виклики. Але Конквест, хоча це і не модно, вірить у силу критичного розуму і у прості правила моралі.
Надія Степула
Радіожурнал СЮЖЕТИ відзвучав. Дякую за увагу, дорогі слухачі. З вами були - автор і ведуча –я, Надія Степула і звукорежисер - Наталя Антоненко.
Хай щастить вам на сюжети неповторні! Слухайте радіо “Свобода”! Говорить радіо “Свобода”!
Київ, 23 квітня 2004 року.
Надія Степула
Вітаю вас, шановні слухачі! На хвилях радіо “Свобода” – новий випуск радіожурналу “Сюжети”. – Культура світу і світ культури. Презентації несподіваних книг і незвичайних фільмів, життя давніх шедеврів і новинки сучасного мистецтва, інтерв’ю з визнаними талантами і зірками, що тільки сходять на мистецьких небосхилах – усе це - “Сюжети”....
З вами – автор і ведуча – я, Надія Степула.
Сьогодні для вас, дорогі слухачі, - інтерв’ю із польським режисером Робертом Скольмовським; репортаж із передпрем’єрного показу американсько-словацько-українського фільму “Кровна єдність”; розповідь про незабутнього художника Ніла Хасевича, який загинув у повстанській боївці та інші сюжети.
Театр на телебаченні та радіо стає все популярнішим у Польщі. Такі мистецькі реалії на теренах сусідньої країни можуть бути прикладом ставлення до культури і в Україні теж.
Режисер Роберт Скольмовський здійснив майже 70 теле- та радіопостановок. Нюансами своєї творчості він охоче ділиться. Послухаймо інтерв’ю Галі Терещук із Робертом Скольмовським.
Галина Терещук
Роберт Скольмовський належить до тих режисерів, які не визнають жодних стереотипів, ні в опері, ні на телебаченні, ні на радіо і вважає, чого немає на телебаченні і радіо, то не існує, а ми є глобальним селом.
Роберт Скольмовський
(переклад)Телебачення найповажніше медіа, але у руках мудрих і серйозних людей, які усвідомлюють потребу культури. Завдяки якій народ відшуковує свою самобутність, стає правдивим, вільним і щасливим. Телебачення мусить займатися культурою.
Я собі не уявляю, щоб на телебаченні раптом не з’явились нові театральні вистави, на радіо пропали інтелектуальні постановки. Не може так бути, щоб я їхав в автомобілі – ввімкнув радіо і скрізь була кошмарна бр-бр-бр музика і ніхто б до мене не говорив. Та через хвилину ми перестанемо розмовляти, а як втратимо вміння говорити, то перестанемо мислити, а відтак перетворимося на варених овочів.
Галина Терещук
У Польщі велика увага приділяється розвиткові театру саме на телебаченні. Однак як пожартував Роберт Скольмовський, польські митці звикли постійно скаржитися, що дуже мало коштів держава виділяє для цього виду мистецтва, зараз менше виходить телепрем’єр, а відтак занепадає телебачення. Втім усі розуміють, що економічні проблеми маємо сьогодні пережити.
Чи є охочі приватно фінансувати театральні постановки на телебаченні та радіо, чи стало це серед багатих поляків престижно, навіть десь модно підтримувати такий театр? - Запитую в Роберта Скольмовського.
Роберт Скольмовський
Багаті люди почали відчувати потребу у чомусь важливішому, розуміють, що вони не увійдуть в історію з купленими автомобілями будинками й грішми. Це у вимірі всесвіту ніщо, пусте. Вони знають, що треба залишити пам’ятник по собі, але не з каменю, а мистецький. Тому й дають гроші на мистецтво. І нам вдалося зробити серед тих багатіїв модним саме телевізійний театр. Зрештою тих багатіїв треба вчити у що вкладати кошти, -
Галина Терещук
Зауважив Роберт Скольмовський.Якщо говорити про театр на телебаченні та радіо, то зрозуміло, яку важливу роль у ньому відіграє слово. Цей театр елітарний. Як зізнався пан Скольмовський йому дуже важко підібрати твір для постановки на телебаченні.
Він досить довго замислюється над тим, який драматург актуальніший для сьогоднішнього глядача. Теле- та радіопостановка - це дуже вишукане, елітне мистецтво.
Надія Степула
Створення кінострічки “Кровна єдність” відбулося завдяки спільним зусиллям багатьох зацікавлених у тріумфі мистецтва людей. Режисер і сценарист фільму – американець словацького походження Олег Гаренчар.
Співпродюсером фільму в особі українського тележурналіста і менеджера Миколи Княжицького виступила компанія “Медіадім”. Сюжет продовжує репортаж Тараса Марусика з передпрем’єрного показу фільму.
Тарас Марусик
“Кровну єдність” можна було б охарактеризувати як фільм-драму. В його основу покладена історія молодого американця, який у пошуках своїх справжніх батьків перетинає океан.
Посткомуністична Словаччина, куди потрапляє герой молодої зірки Голівуду Рудольфа Мартіна, сильно нагадує посткомуністичну Україну.
Глядачі пам’ятають Рудольфа Мартіна завдяки участі в кінофільмах “Пароль “Риба-Меч”, “Засліплені бажаннями”, “Граф Дракула”. Режисер зумів зібрати цікавий акторський ансамбль американських і словацьких акторів.
У стрічці знявся також і російський актор, народний артист СРСР Анатолій Кузнєцов, відомий з ролі червоноармійця Сухова з фільму “Біле сонце пустелі”. Він взяв участь у київській презентації фільму. У “Кровній єдності” він грає роль словака українського походження Сайтера, сусіди матері головного героя.
Послухайте уривок з фільму, де один з головних героїв фільму Владо висловлює своє відношення до етнічного українця: “Він тут уже 30 років, а досі не позбувся паскудного українського акценту”.
Акцент у тих кількох фразах, які озвучував Анатолій Кузнєцов української неприємно здивував. Я запитав Миколу Княжицького: чи справді не було актора українця, який зіграв би цю роль? Микола Княжицький: “На жаль, дійсно, у нас кіно не так багато. І Ступка є дуже відомим актором, і продюсер завжди думає про те, що повернулися кошти. Ми думаємо, що вже наступних фільмах уже буде більше українських акторів. Його знають в Росії і російські глядачі будуть йти на цей фільм, бачачи його. А там вони будуть бачити його, як єдиного позитивного героя-українця. Тому загалом для України, я думаю, це дуже позитивно”.
Відповідаючи на закиди, що “Кровна єдність” – це не український фільм, Микола Княжицький сказав: “Фільм пробився за участю українських коштів, українським продюсером, але це фільм спільного виробництва. І він рівною мірою є українським, як словацьким, і як американським. Щодо всього іншого, то ви знаєте, що продюсер теж творча професія. Мені сподобалася ця історія, ми товаришуємо з Олегом. Він теж на чверть українець, йому подобається жити тут”.
Режисер фільму Олег Гаренчар, ведучи на прес-конференції мову про свій твір, сказав, що цей фільм не є автобіографією, але його витоки – в досвіді Гаренчара, людини, яка опинилася у міжкультурному просторі й яку хвилюють проблеми самоідентифікації.
За американськими мірками, “Кровна єдність” – малобюджетний фільм. Початковий бюджет 800 тисяч американських доларів, з яких 400 тисяч виділило Міністерство культури Словаччини, був перевищений на 200 тисяч. Тож українська сторона в особі кількох бізнес-структур вклала в цю стрічку 600 тисяч доларів.
Коли “Кровна єдність” з’явиться в українському прокаті, невідомо. Олег Гаренчар повідомив, що головне зараз – участь в низці міжнародних кінофестивалів. Таких у списку авторів фільму набралося аж 15, зокрема, в Лос-Анджелесі, Сіетлі та Сан-Себастьяні.
Надія Степула
Ніл Хасевич – учасник міжнародних виставок у Празі, Римі, Варшаві, Берліні, Чикаго, Нью-Йорку, Лос-Анжелесі. Він був визнаним майстром дереворитів та графіки.У 1936 році Ніл Хасевич - випускник Варшавської академії мистецтв, – уродженець села Дюксин на Рівненщині, - здобув призове місце на міжнародній виставці екслібрисів.
Більшість оригіналів робіт митця поглинули НКВДистські архіви. Копії дереворитів та графіки, виставлені на експозиції у Рівненському Народному домі, привернули увагу до призабутого імені художника, який загинув у повстанській криївці.
Сюжет про Ніла Хасевича – від Валі Одарченко.
Валентина Одaрченко
Ніл Хасевич міг отримати визнання за будь-якої влади - майстрів станкового живопису, книжкової та документальної графіки шанували і в Радянському Союзі. Однак ще навчаючись в академії, Ніл став активним членом “Української громади”, де познайомився зі Степаном Бандерою, Юрієм Липою та іншими керівниками національно-визвольного руху, а згодом і сам був обраний до проводу ОУН. Його долю остаточно визначила Друга світова війна. Розповідає один з організаторів виставки, заступник голови Рівненської організації НРУ
Петро Марчук
На малюнках Ніла Хасевича зображувались суворі будні національно-визвольної боротьби УПА на Волині. То були зарисовки художника, який творив не з уяви, а з натури і не в майстерні, а в замаскованій боївці.
Валентина Одaрченко
Не дивлячись на те, що ще в підлітковому віці Ніл Хасевич втратив ногу в залізничній катастрофі, його життєлюбність і патріотизм брали верх над усіма негараздами життя. Хасевич став керівником технічної ланки центрального і крайового проводу ОУН і паралельно ілюстрував майже всі підпільні видання на Волині й Поліссі, зокрема відомий журнал “До зброї”, створив галерею портретів командирів і бійців УПА- Північ, а також ескізи бойових нагород УПА. Дбаючи про своїх наступників, Хасевич організував підпільну мистецьку школу. Найбільш відомим є графічний цикл Хасевича “Волинь у боротьбі”, а також серія карикатур на московський окупаційний режим. У рік його загибелі у Філадельфії вийшов альбом “Графіка в бункерах УПА”.
Хасевич творив поряд із видатним земляком Уласом Самчуком. Людина надзвичайної волі, він продовжував боротися в підпіллі аж до дня загибелі на хуторі Сухівці під Рівним. Коли днями земляки вшановували його пам’ять, заступник Голови Рівненського обласного відділення Всеукраїнського об’єднання ветеранів Олексій Наглюк нагадав слова, написані Нілом за рік до загибелі.
Олексій Наглюк
“Державна безпека вже знає, хто криється під псевдо Бейдзот, а мої земляки-селяни не знають,” - писав 1951 року художник вояк УПА Ніл Хасевич, - я хочу, щоб світ знав, що визвольна боротьба триває.
Надія Степула
Ніл Хасевич не має жодної державної нагороди, окрім повстанського срібного Хреста заслуги. Командир оперзагону, котрий знищив Ніла Хасевича та ще двох його товаришів, мешкає в Рівному і нині отримує підвищену пенсію за особливі заслуги перед колишньою радянською батьківщиною. Земляки Хасевича приходять молитися до місця загибелі митця. Могили його не існує.
“Роздуми над сплюндрованим століттям” - книга професора Роберта Конквеста, видана в “Основах” (Київ, 2003рік) у перекладі з англійсього видання, здійсненого ще 1999 року. Роберт Конквест знаний в Україні як автор історичних праць “Великий терор” та “Жнива скорботи”, присвячених добі сталінської диктатур та геноциду-голодомору українського народу.
Книгу “Роздуми над сплюндрованим століттям” – відзначену в конкурсі “Книга року” – презентує в своєму сюжеті кандидат філософських наук Сергій Грабовський.
Сергій Грабовський Книга побудована на основі окремих статей, нарисів та лекцій Роберта Конквеста, присвячених спокусам різноманітних тоталітарних утопій, силі і слабкості критичного розуму у подоланні цих утопій, впливові радянських і нацистських міфів на західних інтелектуалів, зрештою, стану сучасного світу і його перспективам.
Конквест не зважає на постмодерну моду, яка перетворює інтелектуальну діяльність на гру, а мораль – на лабіринт рівноцінних настанов, коли добро і зло відсутні. Він веде із читачем серйозну розмову про питання, від того чи іншого розв‘язання яких у минулому залежали життя мільйонів людей, а у майбутньому можуть залежати долі мільярдів осіб.
Чому такою привабливою була політична ідеологія марксизму, чому так багато західних інтелектуалів вважали цю ідеологію наукою? Конквест веде читацьку аудиторію шляхами Марксового діалектичного розмислу і наочно показує ті критичні точки, де цей розмисел перетворюється на схоластичну спекуляцію, яка не має нічого спільного із дійсністю.
Тим же інтелектуалам, котрі й досі продовжують дотримуватись, бодай і гуманізованого, марксистського вчення, бо, мовляв, тільки воно забезпечило історичну перспективу погляду в науках про суспільство, Роберт Конквест ставить запитання: “Та невже ж хибна перспектива ліпша за відсутність перспективи? А вкрай викривлені окуляри кращі за короткозорість?”
Сам Конквест, на відміну від Леніна чи Гітлера, не вважає свої присуди чимось остаточним і призначеним для обов‘язкового втілення у практику.
Міркуючи про ті чи інші сценарії майбутнього, він залишається науковцем – тому завжди прагне показати пропонований ним варіант суспільного розвитку максимально всебічно, з урахуванням якомога більшої кількості плюсів та мінусів.
Не боїться Роберт Конквест і йти проти усталених за останнє десятиліття настанов Заходу – мовляв, загрози свободі становить хіба що світовий тероризм, а все інше вже подолане, отже, залишається перейматися передусім показниками зростанням валового національного продукту.
Конквест наполягає, що стосовно будь-якого актуального для європейського світу питання розвиток громадянської культури та її захист мають пріоритет перед економічною вигодою.
У зв‘язку із цим він наводить слова Маргарет Тетчер: “Я іноді відчуваю, що в політичних дискусіях і в Британії, і загалом у Європі надто вже домінують економічні аргументи. Це так легко – потрапити в тенета економічної статистики.
Якщо ми надто довго не відриватимемо очей від балансового звіту, то можемо втратити звичку дивитися вгору на “широкі сонячні височини” свободи”.
Головним опонентом розмислів Роберта Конквеста виступають, утім, не рештки неомарксистів ХХІ століття, і не прихильники новітніх радикальних рухів, як це може здатися.
Головним опонентом автора є той феномен, який він позначив дуже влучним терміном: “демократична безголовість”. Йдеться про небажання бачити принципово нові та ледь перефарбовані старі виклики цивілізованому світові, звідкіля б вони не йшли – ззовні чи зсередини, - а також про відсутність достатньої інтелектуальної культури для відповіді на ці виклики. Але Конквест, хоча це і не модно, вірить у силу критичного розуму і у прості правила моралі.
Надія Степула
Радіожурнал СЮЖЕТИ відзвучав. Дякую за увагу, дорогі слухачі. З вами були - автор і ведуча –я, Надія Степула і звукорежисер - Наталя Антоненко.
Хай щастить вам на сюжети неповторні! Слухайте радіо “Свобода”! Говорить радіо “Свобода”!
