Аудіозапис програми:
Київ, 13 травня 2004 року.
Надія Степула
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Альтернатива”, експеримент в мистецтві, науці, політиці, і просто у житті...
Андрій Охрімович
Доктор сказав мені, що південний клімат благотворно подіє на моє здоров’я, тому я поїхав у Теннессі і влаштувався помічником редактора в газету “Ранкова Зоря та бойовий клич округу Джонсон”.
Коли я прийшов у редакцію, відповідальний редактор сидів, розхитуючись на трьохногому кріслі та задерши ноги на сосновий стіл.
В кімнаті стояв ще один сосновий стіл і ще один калічний стілець, завалений купою газет, паперів та рукописів.
Був, окрім того, дерев’яний ящик з піском, всіяний сигарними та папіросними недопалками, і чавунна плита з дверцятами, які ледь трималися на одній верхній петлі.
Редактор був зодягнутий у довгополий спінжак з чорного сукна та білі полотняні штани. Чоботи на ньому були модні, наваксовані до блиску. Він носив манішку, великий перстень з печаткою, високий старомодний комірець та нашийну хусточку в клітинку з кінцями навипуск.
(Марк Твен. “Журналістика в Теннессі”.)
Надія Степула
Головний редактор “Інтернет-газети” “Трибуна.ком.юей” В’ячеслав Перевожченко, хіба що якоюсь малозначущою деталлю вирізняється од намальованого Марк Твеном портрету.
Сигарного попелу, ящиків з піском та рукописів в офісі “Трибуни” було так багато, що автор програми Андрій Охрімович запропонував панові редактору змінити місце розмови. Вони тут же змістились в зону вуличних шумів і заходились перемивати кісточки поточній інтернет-журналітиці.
Модерує Надія Степула. Звук – Михайло Петренко. Робота над текстом Віктор Недоступ.
В’ячеслав Перевожченко
За світовий Інтернет я вам не скажу, а що стосується українського, то, виходячи зі специфіки нашого видання, інтернет-сайту “Трибуна”, який є громадсько-політичною газетою, то існує така думка, що на відміну від паперових ЗМІ в Україні, Інтернет - це така собі царина свободи: пиши що хочеш, роби, що хочеш, за це тобі нічого не буде.
Я вважаю, що це вже давно ілюзія, міф, бо Інтернет вже українськими олігархами, іншими силами розібраний, тобто всі сайти підконтрольні, і кожен працює чи то на “донецьких”, чи то на “нашоукраїнців”, чи то на есдеків.
Ясна річ, що людина в Інтернеті, коли заходить, скажімо, на есдеківський сайт, то вона не може прочитати альтернативну статтю, яка відображала б погляди політичних противників. Єдине, що читач Інтернету, на відміну читача кіоскних газет, може зайти на сайт опонентів і там ознайомитися з іншою точкою зору.
Андрій Охрімович
Наскільки я зрозумів, то існує така ілюзія про вільний простір. Тим не менше, на цьому острові можуть траплятися якісь острови, може здійснюватися ідея толерантності або ідея рівних можливостей?
В’ячеслав Перевожченко
Острови є. Вони часом виникають досить несподівано. Це, насамперед, стосується нових сайтів, ще не розкручених, не розрекламованих, де певний час можна працювати без цензури.
В мене свого часу був досвід роботи на сайті “Форум”, коли він тільки розкручувався. Це була щаслива журналістська пора. Зараз наша “Трибуна” так само дозволяє собі друкувати матеріали, які відбивають досить різні погляди. Це мене дуже задовольняє. За це я дуже вдячний нашим засновникам.
Андрій Охрімович
Якісь порівняльні характеристики українського з російським?
В’ячеслав Перевожченко
В Росії, де ситуація зі свободою слова, на мою думку, зараз гірша, ніж в Україні, там Путін вже все задавив. В Інтернеті спостерігається якийсь плюралізм на сьогодні. Скажімо, є такі сайти, як “Газета.ру”, як “Ньюз.ру”, де дуже багато інформації різноманітної.
Наскільки мені відомо, “Газета.ру” – це комерційний проект. Хоча я не знаю, наскільки реально говорити про комерційні проекти, коли йдеться про громадсько-політичну Інтернет-газету в Україні.
Ясна річ, що все це робиться задля якихось певних цілей і це затратний проект однозначно. Ті ж самі російські політтехнологи якось казали, що в Росії мають реальний шанс вижити два сайти: порнографічні і політичні.
Андрій Охрімович
Для старого Рокфелера видавали спеціальну газету, заповнену придуманими новинами. Деякі країни в стані видавати такі газети не тільки для мільярдерів, але й для всього населення.
(Станіслав Єжі Лец.)
Порнографія порівнюється з політикою. Як би ти обіграв би цей момент?
В’ячеслав Перевожченко
Що стосується безпосередньо порнографії, то не знаю. Взагалі я мушу сказати, що зараз, напередодні президентських виборів, політики має бути більше, ніж культури на сайті.
У нас всі, починаючи від Кучми і закінчуючи Ющенком, переконують, що ці вибори будуть найбільш брудними в історії незалежної України, а отже, дуже цікавими, тому що зло завжди цікавіше від добра.
Це вже не Кучма сказав, а ваш колега з російської “Свободи”. Тобто, політика зараз – це є цікаво.
Андрій Охрімович
Тобто, стає більше драматургії, колізій?
В’ячеслав Перевожченко
Однозначно.
Андрій Охрімович
От на вашому сайті така царина, як культура, яка вічно була в загоні. А можливі якісь драматичні ситуації, пов’язані з культурою? Чи можна це якось розкручувати? Звичайно, якщо не брати до уваги таких прийомів, якими послуговується Марат Гельман.
В’ячеслав Перевожченко
Є така думка, що культура в Україні не існує. В принципі, вона цікава, але в мене не вистачає зараз аргументів, щоб її якось довести чи спростувати.
Безперечно одне, що в Україні, в Києві, в регіонах дуже багато людей існує, які просто задихаються, не маючи можливості написати щось чи почитати, тому що газета, яка має розділ “Культура”, туди заходить почитати нормальний текст 5-10 чоловік.
Але в цьому є велика соціальна функція. Це можна навіть якось порівняти з першою програмою “Українського радіо”. Тобто, можна сказати, що воно абсолютно дебільне, чорний ящик і невідомо, що по ньому йде, але там є багато просвітницьких програм, програми, які підтримують у людини бажання жити.
Надія Степула
- Ось так треба писати: з перцем і без зайвих слів! А від таких слинявих статейок, як ваша, будь-кого розбере нудьга.
Тут у вікно з гуркотом влетіла цеглина, посипались скалки, і мене пристойно лупануло по спині. Я посунувся; я починав відчувати, що я тут зайвий.
Редактор сказав:
- Це, очевидно, полковник. Я його вже третій день чекаю. За хвильку він і сам з’явиться.
Він не помилився. За хвилину у дверях з’явився полковник з револьвером армійського зразка у руці.
Він сказав:
- Сер, я, здається, маю честь говорити з жалюгідним боягузом, який редагує цю смердючу газетку?
- Саме так. Сідайте, будь ласка. Тільки обережно, у цього стільця не вистачає ніжки. Здається, я маю честь розмовляти з підлим брехуном, полковником Блезерскайтом Текумсе?
(Марк Твен. “Журналістика в Теннесі”.)
Андрій Охрімович
Спостерігаючи за поточною українською журналістикою, я себе ловлю на тому, що мене періодично чи в телевізорі, чи в радіо, чи на газетних шпальтах дратує якась повальна тотальна безграмотність. На твою думку, чи це так? А якщо так, то що з цим робити, яка цьому розумна альтернатива?
В’ячеслав Перевожченко
Часом з’являється враження, що в Україні ЗМІ набагато більше, ніж людей, які хочуть отримувати інформацію цих ЗМІ. Мені це нагадує ситуацію, коли на перехресті хтось ставить комерційний кіоск з цигарками, то відразу біля цього кіоску з’являється ще п’ять таких самих кіосків, і там вже не пройти. Хоча людині достатньо було і одного.
З’являються проекти. Комусь це потрібно для іміджу, хтось сподівається на цьому заробити грошей.
Але факт є фактом: не вистачає журналістів, які могли б професійно наповнювати всі ці ЗМІ. Тому в Києві кожен журналіст пише на кілька видань, і час від часу читаєш під псевдонімом одні і ті ж самі тексти. Ті, хто знають мене, можуть вже впізнати по стилю, що людина написала. Все це не йде на користь журналістиці.
Хочеться, звичайно, щоб тексти були елегантні, щоб вони не були написані дерев’яною мовою політологів чи “Інтерфаксу”, щоб і стьоб був, щоб цей стьоб був непомітний, щоб все було дуже стильно, красиво, але життя є життям – все йде з колес.
Андрій Охрімович
На самому сайті задача стоїть, скажімо, лайна не пропустити.
В’ячеслав Перевожченко
Це той мінімум, який ми маємо дотримуватися, тому що пропозицій багато, і часто змушений просто нічого не ставити на сайт, крім новин, аніж ставити текст, за який буде просто соромно. Я маю на увазі не зміст, а рівень виконання.
Андрій Охрімович
Нарешті загнаний в кут і оточений розлюченим натовпом редакторів, політиканів, жучків та горлорізів, які горлали, матюкались та розмахували зброєю над моєю головою, так що повітря іскрилось та мерехтіло од блискучої сталі, я вже готувався розлучитися зі своїм місцем в редакції, як з’явився мій шеф, оточений натовпом захоплених прихильників та друзів.
Почалось таке стовпотворіння та різня, яких не в стані описати людське перо, навіть, якби воно було стальним. Люди стріляли, кололи, рубали, підривали, викидували один одного з вікна. Пронісся буйний вихор святотатственої лайки, зблиснули хаотичні сполохи воєнного танцю – і все скінчилося.
Ми лишилися удвох із закривавленим редактором, озираючи поле битви всіяне кривавими останками.
Він сказав:
- Вам тут сподобається, коли ви трошки звикнете...
(Марк Твен. “Журналістика в Теннессі”.)
Прекраснодушні плани або мрії, те, чого хотілося б, або те, чого, можливо, і не досягти.
В’ячеслав Перевожченко
Чесно кажучи, коли робиш якийсь текст або якийсь сайт, або будуєш якийсь будинок, то я не вірю, коли люди кажуть, що вони хочуть цим ощасливити народ України.
Я орієнтуюся при написанні тексту на 5-6 чоловік моїх друзів, щоб не було соромно за цей матеріал.
Звичайно, приємно, якщо це прочитає ще хтось. Звичайно, хочеться максимум заходів на сайт, хочеться популярності. Побачимо. Згодом якось воно буде.
Андрій Охрімович
Думка з боку або думка з прискаленим оком стосовно того, що хтось, може, називає “зірковим складом журналістики в Україні”.
В’ячеслав Перевожченко
Безперечно є такі люди, люди, які високопрофесійні в Україні, є люди дуже енергійні. Таких дуже багато на телебаченні, хоча загалом рівень телебачення я сказав би, погодившись зі Скрипкою, гівнялим.
Єдине, що на 99 % людина стає “зіркою в журналістиці”, так само, як і в політиці, після того, як вона переступає якусь межу і стає сволотою.
Андрій Охрімович
Журналісти дещо схожі з Данаєвими доньками, яких боги приговорили наповнювати водою бездонну бочку.
(Карел Чапек).
Преса – це паперова совість.
(Малколі Маггерідж).
Людина, яка нічого не читає, освіченіша од того, хто не читає нічого, окрім газет.
(Томас Джеферсон.)
Тільки дрібні людці бояться дрібних статейок.
(П’єр Огюстен Бомарше.)
Давай спробуємо конкретизувати ситуацію і сказати пару слів про тих, кого ми підсвідомо завжди побоюємося, а іноді боїмося: те, що системно націлене на те, щоб трішечки обмежувати поле свободи. Я маю на увазі спецслужби. З виникненням інтернету і з виникненням світової мережі їм стало, на твою думку, легше жити чи тяжче?
В’ячеслав Перевожченко
Важко сказати. Я думаю, що в якихось моментах легше, в якихось, може, не дуже легко. Продовжується, власне, ця боротьба добра зі злом чи навпаки: зла з добром. Хтось видумує новий замок, а хтось видумує нову фомку. Хоча цього разу спецслужби видумують замок, а народ видумує фомку.
Андрій Охрімович
Якби раптом в Україні з’явився середній клас, тобто, більшість людей дістало нормальні, середньої вартості комп’ютери, чи з’явилася б тоді ситуація, що Інтернет зіграв би тут свою велику роль, коли він став би трошки над ситуацією, тоді б не можна було закрити видання чи викинути когось звідкись.
В’ячеслав Перевожченко
Мені здається, що в цій ситуації, всі полізли б по порносайтах або по віртуальних магазинах, почали б собі щось замовляти. Тобто, ті, хто хотів дізнатися правду з інтернету (правда, це голосно сказано), отримати якусь альтернативну інформацію, майже всі вони вже там, а решта буде використовувати Інтернет як інформаційно-розважальний, допоміжний ресурс.
Мені було б цікаво пофантазувати, що прийде на зміну Інтернету? Це може бути темою для наступної програми, я так вважаю.
Андрій Охрімович
Південці надто експансивні, надто щедрі на гостинність стороннім людям. Ті сторінки, які я написав сьогодні, і які ви оживили рукою майстра, вливши в мої холодні фрази палкий дух теннессійської журналістики, розбудять ще одне осине гніздо.
Все це кодло редакторів прибуде сюди – вони з’являться голодні і захочуть кимсь поснідати.
Я мушу з вами попрощатись. Я ухиляюсь від честі бути присутнім на цьому банкеті. Я приїхав на Південь для поправки здоров’я і поїду за тим же, ані хвилини не затримуючись. Журналістика в Теннессі надто жива справа – вона не для мене.
Ми розійшлись, висловивши один одному взаємні співчуття, і тут же перебрався в лікарню.
(Марк Твен. “Журналістика в Теннессі”.)
Надія Степула
“Преса, од мудрості своєї, пропонує читачам вирішувати кросворди, подібно до того, як церква од своєї безконечної передбачливості приписує віруючим перебирать вервечку. І те і друге – чудові ліки, з допомогою яких людина позбавляється од нав’язливих думок, тяжких дум та рефлексій – найгірших із тортур,” – вважає Андре Моруа.
Ми ж з вами, уникнувши висновків, обмежимось констатацією того факту, що час програми добігає кінця і вимагає титрів.
Нині над “Альтернативою” працювали: головний редактор віртуального часопису “Трибуна” В’ячеслав Перевозченко та автор програми Андрій Охрімович. Модерувала Надія Степула. Звук – Михайло Петренко. Тексти – Віктор Недоступ.
Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень!
Говорить радіо “Свобода”!
Київ, 13 травня 2004 року.
Надія Степула
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Альтернатива”, експеримент в мистецтві, науці, політиці, і просто у житті...
Андрій Охрімович
Доктор сказав мені, що південний клімат благотворно подіє на моє здоров’я, тому я поїхав у Теннессі і влаштувався помічником редактора в газету “Ранкова Зоря та бойовий клич округу Джонсон”.
Коли я прийшов у редакцію, відповідальний редактор сидів, розхитуючись на трьохногому кріслі та задерши ноги на сосновий стіл.
В кімнаті стояв ще один сосновий стіл і ще один калічний стілець, завалений купою газет, паперів та рукописів.
Був, окрім того, дерев’яний ящик з піском, всіяний сигарними та папіросними недопалками, і чавунна плита з дверцятами, які ледь трималися на одній верхній петлі.
Редактор був зодягнутий у довгополий спінжак з чорного сукна та білі полотняні штани. Чоботи на ньому були модні, наваксовані до блиску. Він носив манішку, великий перстень з печаткою, високий старомодний комірець та нашийну хусточку в клітинку з кінцями навипуск.
(Марк Твен. “Журналістика в Теннессі”.)
Надія Степула
Головний редактор “Інтернет-газети” “Трибуна.ком.юей” В’ячеслав Перевожченко, хіба що якоюсь малозначущою деталлю вирізняється од намальованого Марк Твеном портрету.
Сигарного попелу, ящиків з піском та рукописів в офісі “Трибуни” було так багато, що автор програми Андрій Охрімович запропонував панові редактору змінити місце розмови. Вони тут же змістились в зону вуличних шумів і заходились перемивати кісточки поточній інтернет-журналітиці.
Модерує Надія Степула. Звук – Михайло Петренко. Робота над текстом Віктор Недоступ.
В’ячеслав Перевожченко
За світовий Інтернет я вам не скажу, а що стосується українського, то, виходячи зі специфіки нашого видання, інтернет-сайту “Трибуна”, який є громадсько-політичною газетою, то існує така думка, що на відміну від паперових ЗМІ в Україні, Інтернет - це така собі царина свободи: пиши що хочеш, роби, що хочеш, за це тобі нічого не буде.
Я вважаю, що це вже давно ілюзія, міф, бо Інтернет вже українськими олігархами, іншими силами розібраний, тобто всі сайти підконтрольні, і кожен працює чи то на “донецьких”, чи то на “нашоукраїнців”, чи то на есдеків.
Ясна річ, що людина в Інтернеті, коли заходить, скажімо, на есдеківський сайт, то вона не може прочитати альтернативну статтю, яка відображала б погляди політичних противників. Єдине, що читач Інтернету, на відміну читача кіоскних газет, може зайти на сайт опонентів і там ознайомитися з іншою точкою зору.
Андрій Охрімович
Наскільки я зрозумів, то існує така ілюзія про вільний простір. Тим не менше, на цьому острові можуть траплятися якісь острови, може здійснюватися ідея толерантності або ідея рівних можливостей?
В’ячеслав Перевожченко
Острови є. Вони часом виникають досить несподівано. Це, насамперед, стосується нових сайтів, ще не розкручених, не розрекламованих, де певний час можна працювати без цензури.
В мене свого часу був досвід роботи на сайті “Форум”, коли він тільки розкручувався. Це була щаслива журналістська пора. Зараз наша “Трибуна” так само дозволяє собі друкувати матеріали, які відбивають досить різні погляди. Це мене дуже задовольняє. За це я дуже вдячний нашим засновникам.
Андрій Охрімович
Якісь порівняльні характеристики українського з російським?
В’ячеслав Перевожченко
В Росії, де ситуація зі свободою слова, на мою думку, зараз гірша, ніж в Україні, там Путін вже все задавив. В Інтернеті спостерігається якийсь плюралізм на сьогодні. Скажімо, є такі сайти, як “Газета.ру”, як “Ньюз.ру”, де дуже багато інформації різноманітної.
Наскільки мені відомо, “Газета.ру” – це комерційний проект. Хоча я не знаю, наскільки реально говорити про комерційні проекти, коли йдеться про громадсько-політичну Інтернет-газету в Україні.
Ясна річ, що все це робиться задля якихось певних цілей і це затратний проект однозначно. Ті ж самі російські політтехнологи якось казали, що в Росії мають реальний шанс вижити два сайти: порнографічні і політичні.
Андрій Охрімович
Для старого Рокфелера видавали спеціальну газету, заповнену придуманими новинами. Деякі країни в стані видавати такі газети не тільки для мільярдерів, але й для всього населення.
(Станіслав Єжі Лец.)
Порнографія порівнюється з політикою. Як би ти обіграв би цей момент?
В’ячеслав Перевожченко
Що стосується безпосередньо порнографії, то не знаю. Взагалі я мушу сказати, що зараз, напередодні президентських виборів, політики має бути більше, ніж культури на сайті.
У нас всі, починаючи від Кучми і закінчуючи Ющенком, переконують, що ці вибори будуть найбільш брудними в історії незалежної України, а отже, дуже цікавими, тому що зло завжди цікавіше від добра.
Це вже не Кучма сказав, а ваш колега з російської “Свободи”. Тобто, політика зараз – це є цікаво.
Андрій Охрімович
Тобто, стає більше драматургії, колізій?
В’ячеслав Перевожченко
Однозначно.
Андрій Охрімович
От на вашому сайті така царина, як культура, яка вічно була в загоні. А можливі якісь драматичні ситуації, пов’язані з культурою? Чи можна це якось розкручувати? Звичайно, якщо не брати до уваги таких прийомів, якими послуговується Марат Гельман.
В’ячеслав Перевожченко
Є така думка, що культура в Україні не існує. В принципі, вона цікава, але в мене не вистачає зараз аргументів, щоб її якось довести чи спростувати.
Безперечно одне, що в Україні, в Києві, в регіонах дуже багато людей існує, які просто задихаються, не маючи можливості написати щось чи почитати, тому що газета, яка має розділ “Культура”, туди заходить почитати нормальний текст 5-10 чоловік.
Але в цьому є велика соціальна функція. Це можна навіть якось порівняти з першою програмою “Українського радіо”. Тобто, можна сказати, що воно абсолютно дебільне, чорний ящик і невідомо, що по ньому йде, але там є багато просвітницьких програм, програми, які підтримують у людини бажання жити.
Надія Степула
- Ось так треба писати: з перцем і без зайвих слів! А від таких слинявих статейок, як ваша, будь-кого розбере нудьга.
Тут у вікно з гуркотом влетіла цеглина, посипались скалки, і мене пристойно лупануло по спині. Я посунувся; я починав відчувати, що я тут зайвий.
Редактор сказав:
- Це, очевидно, полковник. Я його вже третій день чекаю. За хвильку він і сам з’явиться.
Він не помилився. За хвилину у дверях з’явився полковник з револьвером армійського зразка у руці.
Він сказав:
- Сер, я, здається, маю честь говорити з жалюгідним боягузом, який редагує цю смердючу газетку?
- Саме так. Сідайте, будь ласка. Тільки обережно, у цього стільця не вистачає ніжки. Здається, я маю честь розмовляти з підлим брехуном, полковником Блезерскайтом Текумсе?
(Марк Твен. “Журналістика в Теннесі”.)
Андрій Охрімович
Спостерігаючи за поточною українською журналістикою, я себе ловлю на тому, що мене періодично чи в телевізорі, чи в радіо, чи на газетних шпальтах дратує якась повальна тотальна безграмотність. На твою думку, чи це так? А якщо так, то що з цим робити, яка цьому розумна альтернатива?
В’ячеслав Перевожченко
Часом з’являється враження, що в Україні ЗМІ набагато більше, ніж людей, які хочуть отримувати інформацію цих ЗМІ. Мені це нагадує ситуацію, коли на перехресті хтось ставить комерційний кіоск з цигарками, то відразу біля цього кіоску з’являється ще п’ять таких самих кіосків, і там вже не пройти. Хоча людині достатньо було і одного.
З’являються проекти. Комусь це потрібно для іміджу, хтось сподівається на цьому заробити грошей.
Але факт є фактом: не вистачає журналістів, які могли б професійно наповнювати всі ці ЗМІ. Тому в Києві кожен журналіст пише на кілька видань, і час від часу читаєш під псевдонімом одні і ті ж самі тексти. Ті, хто знають мене, можуть вже впізнати по стилю, що людина написала. Все це не йде на користь журналістиці.
Хочеться, звичайно, щоб тексти були елегантні, щоб вони не були написані дерев’яною мовою політологів чи “Інтерфаксу”, щоб і стьоб був, щоб цей стьоб був непомітний, щоб все було дуже стильно, красиво, але життя є життям – все йде з колес.
Андрій Охрімович
На самому сайті задача стоїть, скажімо, лайна не пропустити.
В’ячеслав Перевожченко
Це той мінімум, який ми маємо дотримуватися, тому що пропозицій багато, і часто змушений просто нічого не ставити на сайт, крім новин, аніж ставити текст, за який буде просто соромно. Я маю на увазі не зміст, а рівень виконання.
Андрій Охрімович
Нарешті загнаний в кут і оточений розлюченим натовпом редакторів, політиканів, жучків та горлорізів, які горлали, матюкались та розмахували зброєю над моєю головою, так що повітря іскрилось та мерехтіло од блискучої сталі, я вже готувався розлучитися зі своїм місцем в редакції, як з’явився мій шеф, оточений натовпом захоплених прихильників та друзів.
Почалось таке стовпотворіння та різня, яких не в стані описати людське перо, навіть, якби воно було стальним. Люди стріляли, кололи, рубали, підривали, викидували один одного з вікна. Пронісся буйний вихор святотатственої лайки, зблиснули хаотичні сполохи воєнного танцю – і все скінчилося.
Ми лишилися удвох із закривавленим редактором, озираючи поле битви всіяне кривавими останками.
Він сказав:
- Вам тут сподобається, коли ви трошки звикнете...
(Марк Твен. “Журналістика в Теннессі”.)
Прекраснодушні плани або мрії, те, чого хотілося б, або те, чого, можливо, і не досягти.
В’ячеслав Перевожченко
Чесно кажучи, коли робиш якийсь текст або якийсь сайт, або будуєш якийсь будинок, то я не вірю, коли люди кажуть, що вони хочуть цим ощасливити народ України.
Я орієнтуюся при написанні тексту на 5-6 чоловік моїх друзів, щоб не було соромно за цей матеріал.
Звичайно, приємно, якщо це прочитає ще хтось. Звичайно, хочеться максимум заходів на сайт, хочеться популярності. Побачимо. Згодом якось воно буде.
Андрій Охрімович
Думка з боку або думка з прискаленим оком стосовно того, що хтось, може, називає “зірковим складом журналістики в Україні”.
В’ячеслав Перевожченко
Безперечно є такі люди, люди, які високопрофесійні в Україні, є люди дуже енергійні. Таких дуже багато на телебаченні, хоча загалом рівень телебачення я сказав би, погодившись зі Скрипкою, гівнялим.
Єдине, що на 99 % людина стає “зіркою в журналістиці”, так само, як і в політиці, після того, як вона переступає якусь межу і стає сволотою.
Андрій Охрімович
Журналісти дещо схожі з Данаєвими доньками, яких боги приговорили наповнювати водою бездонну бочку.
(Карел Чапек).
Преса – це паперова совість.
(Малколі Маггерідж).
Людина, яка нічого не читає, освіченіша од того, хто не читає нічого, окрім газет.
(Томас Джеферсон.)
Тільки дрібні людці бояться дрібних статейок.
(П’єр Огюстен Бомарше.)
Давай спробуємо конкретизувати ситуацію і сказати пару слів про тих, кого ми підсвідомо завжди побоюємося, а іноді боїмося: те, що системно націлене на те, щоб трішечки обмежувати поле свободи. Я маю на увазі спецслужби. З виникненням інтернету і з виникненням світової мережі їм стало, на твою думку, легше жити чи тяжче?
В’ячеслав Перевожченко
Важко сказати. Я думаю, що в якихось моментах легше, в якихось, може, не дуже легко. Продовжується, власне, ця боротьба добра зі злом чи навпаки: зла з добром. Хтось видумує новий замок, а хтось видумує нову фомку. Хоча цього разу спецслужби видумують замок, а народ видумує фомку.
Андрій Охрімович
Якби раптом в Україні з’явився середній клас, тобто, більшість людей дістало нормальні, середньої вартості комп’ютери, чи з’явилася б тоді ситуація, що Інтернет зіграв би тут свою велику роль, коли він став би трошки над ситуацією, тоді б не можна було закрити видання чи викинути когось звідкись.
В’ячеслав Перевожченко
Мені здається, що в цій ситуації, всі полізли б по порносайтах або по віртуальних магазинах, почали б собі щось замовляти. Тобто, ті, хто хотів дізнатися правду з інтернету (правда, це голосно сказано), отримати якусь альтернативну інформацію, майже всі вони вже там, а решта буде використовувати Інтернет як інформаційно-розважальний, допоміжний ресурс.
Мені було б цікаво пофантазувати, що прийде на зміну Інтернету? Це може бути темою для наступної програми, я так вважаю.
Андрій Охрімович
Південці надто експансивні, надто щедрі на гостинність стороннім людям. Ті сторінки, які я написав сьогодні, і які ви оживили рукою майстра, вливши в мої холодні фрази палкий дух теннессійської журналістики, розбудять ще одне осине гніздо.
Все це кодло редакторів прибуде сюди – вони з’являться голодні і захочуть кимсь поснідати.
Я мушу з вами попрощатись. Я ухиляюсь від честі бути присутнім на цьому банкеті. Я приїхав на Південь для поправки здоров’я і поїду за тим же, ані хвилини не затримуючись. Журналістика в Теннессі надто жива справа – вона не для мене.
Ми розійшлись, висловивши один одному взаємні співчуття, і тут же перебрався в лікарню.
(Марк Твен. “Журналістика в Теннессі”.)
Надія Степула
“Преса, од мудрості своєї, пропонує читачам вирішувати кросворди, подібно до того, як церква од своєї безконечної передбачливості приписує віруючим перебирать вервечку. І те і друге – чудові ліки, з допомогою яких людина позбавляється од нав’язливих думок, тяжких дум та рефлексій – найгірших із тортур,” – вважає Андре Моруа.
Ми ж з вами, уникнувши висновків, обмежимось констатацією того факту, що час програми добігає кінця і вимагає титрів.
Нині над “Альтернативою” працювали: головний редактор віртуального часопису “Трибуна” В’ячеслав Перевозченко та автор програми Андрій Охрімович. Модерувала Надія Степула. Звук – Михайло Петренко. Тексти – Віктор Недоступ.
Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень!
Говорить радіо “Свобода”!
