Олекса Боярко
Радіожурнал “Країна Інкогніта”– це спільний пошук історичної істини. “Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України. “Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.
Сергій Грабовський
Говорить Радіо “Свобода”. Вітаємо вас, шановні слухачі! Чи добре знає широкий загал творчість тих письменників, яких вивчає у школі?
З вами, як завжди, Сергій Грабовський, журналіст Радіо Свобода, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
“Коли московська демократія завоює собі державну власть в Росії — тоді вона скине машкару “братерства і любови до всіх народів”, машкару, якою вона купує досі симпатії поневолених націй Росії... (...) Всеросійський парламент буде силою, але не за, а проти українців. І українському народові зовсім не цікаво і не інтересно перемінити форму неволі, а йому інтересно позбутися неволі. І будуччина буде повна кривавих подій між московською і українською нацією, інтереси яких рішуче протилежні і ніколи не будуть погоджені і не можуть бути погоджені. (...)
Великий інтерес московської нації лежить в самій некультурності українського народу. Розуміючи добре свої інтереси на Україні, московська нація пильно стежить за усіма проявами в житті української суспільности, вишукуючи й гальмуючи прояви, ворожі її інтересам. Московська нація, надто її провідні шари, звикли дивитися на Україну як на певне джерело їх добробуту і уступлять тільки силі, а не чому іншому”.
Максим Стріха
Ці слова сказані сто років тому. Ким тільки не звали їхнього автора – зоологічним націоналістом, ворогом демократії, а то й провокатором.
Як би там не було, але ці слова виявилися дуже точним прогнозом подій, принаймні, на сто років від часу їхнього написання. Автор – Микола Міхновський.
Сергій Грабовський
Кілька слів про життя Миколи Міхновського. Народився восени 1873 року на Полтавщині. На початку 90-х років ХІХ століття став одним із організаторів “Братства Тарасівців”, потім – товариства “Молода Україна”. У 1900 році став співзасновником першої на Наддніпрянській Україні політичної партії – Революційної Української Партії, написав для неї програмний маніфест під назвою “Самостійна Україна”. У наступних своїх публікаціях виклав основні засади українського націоналізму і побудови самостійної соборної Української держави. У березні 1917 року Міхновський першим висунув ідею створення українських національних збройних сил як запоруки унезалежнення України. У липні 1917 року, на думку низки істориків, Міхновський був одним із керівників повстання Полуботківського полку, учасники якого мали на меті збройним шляхом взяти владу у Києві і проголосити незалежність України. За наказом Володимира Винниченка за самостійництво Міхновський був заарештований. В період гетьманської держави та Директорії Міхновський перебував в опозиції, потім полишив межі України. Повернувшись до Києва з Кубані навесні 1924 року, був заарештований чекістами, потім відпущений і знайдений повішеним.
Максим Стріха
Така осіб коротка довідка про коротке і трагічне життя людини, яка весь час йшла всупереч течії і мала заслужену репутацію радикального політика, а водночас надто часто виявлялася у ролі провісника реальних лих.
Сергій Грабовський
Що думають про Миколу Міхновського сучасні історики? Насамперед слово Ігорю Гиричу.
Ігор Гирич
Безумовно, він був не першою людиною, яка чітко висловилася за необхідність побудови незалежної самостійної держави. Але він був якраз тією людиною, яка написала головний трактат з самостійництва “Самостійна Україна”, яку взяли як програмний документ УРП
Оці таланти Міхновського, то це те, що він був адвокат, що він був людиною публічною, те, що він вмів правильно красиво висловлюватися на публіці, зробило його якраз людиною дуже популярною і відомою в колах української громадськості.
Він, на жаль, встиг дуже мало, якщо брати його вплив на теоретичну думку самостійництва і всі його праці вкладаються у невеликий томик на 200-300 сторінок.
Він був людиною невживчивою. І відомі висловлювання Нечікаленка про те, що всі аспірації Міхновського по створенню спеціальних органів друкованих партій, зрештою, ні до чого не призводили, бо він встигав пересваритися з усіма своїми спільниками до того, як вдавалося щось конкретне зробити у цьому питанні.
Роль Міхновського була оцінена не стільки сучасниками, скільки людьми, які вже прийшли на зміну покоління, яке будувало Україну 1917-1918 року, люди, які вже пережили поразку українських визвольних змагань.
Ідеї Міхновського трошки були незрозумілими, чи заздалегідь висловленими були для суспільства на кінець ХІХ – початок ХХ століття.
Тому іноді Міхновського називають і прабатьком ОУН, як ідейний керівник. Але казати про те, що ідеї Міхновського і ОУН є спільними досить складнувато. Хоч, безумовно, він як висловив вперше чітко ідею незалежності, був на прапорі ОУН і його за це цінував і Донцов, який був ідеологом ОУН.
Сергій Грабовський
А тепер перед мікрофоном інший історик, Сергій Кот.
Сергій Кот
Вважають, що Міхновський був таким собі радикальним романтиком, який висував якісь гасла, які неможливо було реалізувати. Що Міхновський в силу своїх особливостей специфічних характеру, він максимальну планку ставив і в людських стосунках і в тих справах, якими він займався.
Тобто, він таким колючим був, як прийнято зараз казати. Можливо, він на тому контексті федералістів, соціалістів-революціонерів, громадівського руху, “Нова громада”, так, які люди на таких поміркованих позиціях перебували, то Міхновський став першою в ХХ столітті історичною постаттю, яка прямо задекларувала як політичну вимогу – вимогу повної державної незалежності українського народу в межах його природних етнічних земель. Тобто, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатських гір, аж по Кавказ.
Чи був це міф? Якщо ми подивимося на історію, то ні. Тому що ідеї Міхновського дістали свій грунт, і ця партія революційна РУП, яку він заснував фактично і потім до нього молодь тяглася в Києві. На ідеях Міхновського виникло братство самостійників, яке базувалося на студентах політехнічного інституту Київського університету.
І ці ідеї дуже швидко підхопилися, тому що на цей момент припадає усвідомлення українцями своєї єдності на величезному просторі. Це його крилаті фрази про Україну “Від Карпат і до Кавказу”, і “Україна для українців” стали лейтмотивом всього українського визвольного руху.
Справедливо Міхновського вважають як засновником українського самостійництва, як його тоді називали, так і батьком українського націоналізму. Тому що саме на ідеях Міхновського вже надалі в 20-тих роках розбудовувалася Українська військова організація, яка стала з основ вже ОУН.
І на ідеях Міхновського будувався потужний молодіжний націоналістичний рух, який, з другого боку, також став основою ОУН.
Максим Стріха
Отже, маємо дві різні точки зору істориків. Ігор Гирич не бачить особливої ідейної спадковості від Міхновського до ОУН. Сергій Кот цю спадковість вбачає.
Я думаю, що не можна абсолютизувати тієї чи іншої точки зору, але безсумнівно одне – Міхновський різко вирізнявся на тлі тодішніх українських політиків.
Сергій Грабовський
Максиме, щоб краще зрозуміти суперечливу постать Миколи Міхновського, звернемося до згаданих уже подій 1917 року. Знову перед мікрофоном історик Сергій Кот.
Сергій Кот
Міхновський був один з перших, хто взагалі творив основу Центральної Ради. Якщо почитати уважно спогади і протоколи ЦР, то ми прийдемо до висновку, коли група українських інтелектуалів: Грушевський, Петлюра, Винниченко приїхали в Київ з території Росії: з Москви, Петербургу поз’їжджалися, то вже в Києві діяв комітет після Лютневої революції, який ставив собі за мету тут організовувати і займатися українськими справами.
І в цьому комітеті першими, хто були засновниками, то це були самостійники на чолі з Міхновським. Далі, звісно, самостійники вже відійшли на другий план і лишаючись членами ЦР вони становили її досить таке потужне радикальне крило.
Міхновський першим зрозумів необхідність силового фундаменту для української революції. І саме Міхновський був ініціатором проведення військових з’їздів перших в Україні, які об’єднали патріотично налаштованих військовиків. І на підставі рішення, яких фактично постали перші воєнізовані полки: полк імені Богдана Хмельницького і потім полк імені Полуботка.
Між іншим, маючи таку опору в Києві ЦР і могла працювати і вести переговори з Тимчасовим урядом. На превеликий жаль, діячі ЦР не розуміли суті процесів. І ведучі своєї переговори з Тимчасовим урядом вони абсолютно були впевнені, що братні соціалісти російські підуть на підтримку українського руху.
В полоні цих ілюзій вони просто фактично здали і Міхновського, і українізовані частини Тимчасовому уряду, і дали згоду на виведення українізованих частин з Києва і відправку їх на румунський фронт.
І бачачи, що руйнується все те, що Міхновський фактично з лютого місяця будував в Києві, то він пішов на абсолютно екстраординарний крок: було проведено агітація і на початку липня фактично відбулося повстання богданівського і полуботківскього полків, вони захопили зненацька ситуацію в Києві, де був 50-тисячний Київський гарнізон.
І от уявіть собі, що задовго ще до ленінських установ, як треба проводити повстання, на Україні блискуче було все реалізовано: пошта, телеграф, залізниця. Ключові всі точки в Києві патрулюється озброєними вояками з жовто-блакитними прапорцями. Керівництво округу, юнкери в паніці втекли з Києва.
Міхновський посилає делегацію і пропонує ЦР перебрати всю повноту влади в свої руки. Відмовились, далі домоглися того, щоб “богданівці” і “полуботківці” склали зброю.
Таким чином вся ця історія звелася до нуля. Але про Міхновського згадали підчас вересневих подій 1917 року, коли виник конфлікт між ЦР та Тимчасовим урядом. Коли Тимчасовий уряд фактично відмовився надати ті повноваження, які вимагали під переговорів члени ЦР і Генеральний секретаріат. І Тимчасовий уряд виставив караул біля стін ЦР, фактично арештувавши і Генеральний секретаріат і ЦР.
І тоді під вартою Тимчасового уряду відбувається далі засідання і дискусії. І один з делегатів ЦР (це зафіксовано у виступах протоколів) каже, що даремно ми ошельмували Міхновського, праві були самостійники, а ми не прислухалися до їх домагань і тепер сидимо, а за нами стоїть варта Тимчасового уряду.
Максим Стріха
Так, з погляду поміркованих українських політиків, які сподівалися мирним шляхом здобути автономію, забезпечити гідне місце України в демократичній федеративній Росії Микола Міхновський був таким собі провокатором, який руйнував ці плани якимось невчасним повстанням двох українізованих полків.
Але ж життя з усією певністю показало – всі ілюзії українців на демократичну Росію, яка пошановуватиме Україну як рівноправного партнера виявилися не більш як ілюзією.
"Ми розуміємо, що боротьба буде люта й довга, що ворог безпощадний і дужий. Але ми розуміємо й те, що це вже остання боротьба, що потім уже ніколи не настане слушний час до нової боротьби. Ніч була довга, але ранок наблизився і ми не допустимо, щоб проміння свободи усіх націй заблищало на наших рабських кайданах: ми розіб''ємо їх до схід сонця свободи. Ми востаннє виходимо на історичну арену, і або поборемо, або вмремо... Ми не хочемо довше зносити панування чужинців, не хочемо більше зневаги на своїй землі. Нас горстка, але ми сильні нашою любов''ю до України! Сини України! Ми, як той Антей, доторкаючись до землі, наберемось усе більшої сили й завзяття. Нас мало, але голос наш лунатиме скрізь по Україні, і кожний, у кого ще не спідлене серце, озветься до нас, а в кого спідлене, до того ми самі озвемось! Вперед! Бо нам ні на кого надіятись і нічого озиратись назад!"
Сергій Грабовський
І як би хто з сучасних політиків не оцінював ці та інші слова Миколи Міхновського, зважати на них він мусить – хоча б тому, що надто часто застороги Міхновського в історичній перспективі виявлялися вірними.
Вели радіожурнал “Країна Інкоґніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський. Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки. Говорить радіо “Свобода”
Радіожурнал “Країна Інкогніта”– це спільний пошук історичної істини. “Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України. “Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.
Сергій Грабовський
Говорить Радіо “Свобода”. Вітаємо вас, шановні слухачі! Чи добре знає широкий загал творчість тих письменників, яких вивчає у школі?
З вами, як завжди, Сергій Грабовський, журналіст Радіо Свобода, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
“Коли московська демократія завоює собі державну власть в Росії — тоді вона скине машкару “братерства і любови до всіх народів”, машкару, якою вона купує досі симпатії поневолених націй Росії... (...) Всеросійський парламент буде силою, але не за, а проти українців. І українському народові зовсім не цікаво і не інтересно перемінити форму неволі, а йому інтересно позбутися неволі. І будуччина буде повна кривавих подій між московською і українською нацією, інтереси яких рішуче протилежні і ніколи не будуть погоджені і не можуть бути погоджені. (...)
Великий інтерес московської нації лежить в самій некультурності українського народу. Розуміючи добре свої інтереси на Україні, московська нація пильно стежить за усіма проявами в житті української суспільности, вишукуючи й гальмуючи прояви, ворожі її інтересам. Московська нація, надто її провідні шари, звикли дивитися на Україну як на певне джерело їх добробуту і уступлять тільки силі, а не чому іншому”.
Максим Стріха
Ці слова сказані сто років тому. Ким тільки не звали їхнього автора – зоологічним націоналістом, ворогом демократії, а то й провокатором.
Як би там не було, але ці слова виявилися дуже точним прогнозом подій, принаймні, на сто років від часу їхнього написання. Автор – Микола Міхновський.
Сергій Грабовський
Кілька слів про життя Миколи Міхновського. Народився восени 1873 року на Полтавщині. На початку 90-х років ХІХ століття став одним із організаторів “Братства Тарасівців”, потім – товариства “Молода Україна”. У 1900 році став співзасновником першої на Наддніпрянській Україні політичної партії – Революційної Української Партії, написав для неї програмний маніфест під назвою “Самостійна Україна”. У наступних своїх публікаціях виклав основні засади українського націоналізму і побудови самостійної соборної Української держави. У березні 1917 року Міхновський першим висунув ідею створення українських національних збройних сил як запоруки унезалежнення України. У липні 1917 року, на думку низки істориків, Міхновський був одним із керівників повстання Полуботківського полку, учасники якого мали на меті збройним шляхом взяти владу у Києві і проголосити незалежність України. За наказом Володимира Винниченка за самостійництво Міхновський був заарештований. В період гетьманської держави та Директорії Міхновський перебував в опозиції, потім полишив межі України. Повернувшись до Києва з Кубані навесні 1924 року, був заарештований чекістами, потім відпущений і знайдений повішеним.
Максим Стріха
Така осіб коротка довідка про коротке і трагічне життя людини, яка весь час йшла всупереч течії і мала заслужену репутацію радикального політика, а водночас надто часто виявлялася у ролі провісника реальних лих.
Сергій Грабовський
Що думають про Миколу Міхновського сучасні історики? Насамперед слово Ігорю Гиричу.
Ігор Гирич
Безумовно, він був не першою людиною, яка чітко висловилася за необхідність побудови незалежної самостійної держави. Але він був якраз тією людиною, яка написала головний трактат з самостійництва “Самостійна Україна”, яку взяли як програмний документ УРП
Оці таланти Міхновського, то це те, що він був адвокат, що він був людиною публічною, те, що він вмів правильно красиво висловлюватися на публіці, зробило його якраз людиною дуже популярною і відомою в колах української громадськості.
Він, на жаль, встиг дуже мало, якщо брати його вплив на теоретичну думку самостійництва і всі його праці вкладаються у невеликий томик на 200-300 сторінок.
Він був людиною невживчивою. І відомі висловлювання Нечікаленка про те, що всі аспірації Міхновського по створенню спеціальних органів друкованих партій, зрештою, ні до чого не призводили, бо він встигав пересваритися з усіма своїми спільниками до того, як вдавалося щось конкретне зробити у цьому питанні.
Роль Міхновського була оцінена не стільки сучасниками, скільки людьми, які вже прийшли на зміну покоління, яке будувало Україну 1917-1918 року, люди, які вже пережили поразку українських визвольних змагань.
Ідеї Міхновського трошки були незрозумілими, чи заздалегідь висловленими були для суспільства на кінець ХІХ – початок ХХ століття.
Тому іноді Міхновського називають і прабатьком ОУН, як ідейний керівник. Але казати про те, що ідеї Міхновського і ОУН є спільними досить складнувато. Хоч, безумовно, він як висловив вперше чітко ідею незалежності, був на прапорі ОУН і його за це цінував і Донцов, який був ідеологом ОУН.
Сергій Грабовський
А тепер перед мікрофоном інший історик, Сергій Кот.
Сергій Кот
Вважають, що Міхновський був таким собі радикальним романтиком, який висував якісь гасла, які неможливо було реалізувати. Що Міхновський в силу своїх особливостей специфічних характеру, він максимальну планку ставив і в людських стосунках і в тих справах, якими він займався.
Тобто, він таким колючим був, як прийнято зараз казати. Можливо, він на тому контексті федералістів, соціалістів-революціонерів, громадівського руху, “Нова громада”, так, які люди на таких поміркованих позиціях перебували, то Міхновський став першою в ХХ столітті історичною постаттю, яка прямо задекларувала як політичну вимогу – вимогу повної державної незалежності українського народу в межах його природних етнічних земель. Тобто, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатських гір, аж по Кавказ.
Чи був це міф? Якщо ми подивимося на історію, то ні. Тому що ідеї Міхновського дістали свій грунт, і ця партія революційна РУП, яку він заснував фактично і потім до нього молодь тяглася в Києві. На ідеях Міхновського виникло братство самостійників, яке базувалося на студентах політехнічного інституту Київського університету.
І ці ідеї дуже швидко підхопилися, тому що на цей момент припадає усвідомлення українцями своєї єдності на величезному просторі. Це його крилаті фрази про Україну “Від Карпат і до Кавказу”, і “Україна для українців” стали лейтмотивом всього українського визвольного руху.
Справедливо Міхновського вважають як засновником українського самостійництва, як його тоді називали, так і батьком українського націоналізму. Тому що саме на ідеях Міхновського вже надалі в 20-тих роках розбудовувалася Українська військова організація, яка стала з основ вже ОУН.
І на ідеях Міхновського будувався потужний молодіжний націоналістичний рух, який, з другого боку, також став основою ОУН.
Максим Стріха
Отже, маємо дві різні точки зору істориків. Ігор Гирич не бачить особливої ідейної спадковості від Міхновського до ОУН. Сергій Кот цю спадковість вбачає.
Я думаю, що не можна абсолютизувати тієї чи іншої точки зору, але безсумнівно одне – Міхновський різко вирізнявся на тлі тодішніх українських політиків.
Сергій Грабовський
Максиме, щоб краще зрозуміти суперечливу постать Миколи Міхновського, звернемося до згаданих уже подій 1917 року. Знову перед мікрофоном історик Сергій Кот.
Сергій Кот
Міхновський був один з перших, хто взагалі творив основу Центральної Ради. Якщо почитати уважно спогади і протоколи ЦР, то ми прийдемо до висновку, коли група українських інтелектуалів: Грушевський, Петлюра, Винниченко приїхали в Київ з території Росії: з Москви, Петербургу поз’їжджалися, то вже в Києві діяв комітет після Лютневої революції, який ставив собі за мету тут організовувати і займатися українськими справами.
І в цьому комітеті першими, хто були засновниками, то це були самостійники на чолі з Міхновським. Далі, звісно, самостійники вже відійшли на другий план і лишаючись членами ЦР вони становили її досить таке потужне радикальне крило.
Міхновський першим зрозумів необхідність силового фундаменту для української революції. І саме Міхновський був ініціатором проведення військових з’їздів перших в Україні, які об’єднали патріотично налаштованих військовиків. І на підставі рішення, яких фактично постали перші воєнізовані полки: полк імені Богдана Хмельницького і потім полк імені Полуботка.
Між іншим, маючи таку опору в Києві ЦР і могла працювати і вести переговори з Тимчасовим урядом. На превеликий жаль, діячі ЦР не розуміли суті процесів. І ведучі своєї переговори з Тимчасовим урядом вони абсолютно були впевнені, що братні соціалісти російські підуть на підтримку українського руху.
В полоні цих ілюзій вони просто фактично здали і Міхновського, і українізовані частини Тимчасовому уряду, і дали згоду на виведення українізованих частин з Києва і відправку їх на румунський фронт.
І бачачи, що руйнується все те, що Міхновський фактично з лютого місяця будував в Києві, то він пішов на абсолютно екстраординарний крок: було проведено агітація і на початку липня фактично відбулося повстання богданівського і полуботківскього полків, вони захопили зненацька ситуацію в Києві, де був 50-тисячний Київський гарнізон.
І от уявіть собі, що задовго ще до ленінських установ, як треба проводити повстання, на Україні блискуче було все реалізовано: пошта, телеграф, залізниця. Ключові всі точки в Києві патрулюється озброєними вояками з жовто-блакитними прапорцями. Керівництво округу, юнкери в паніці втекли з Києва.
Міхновський посилає делегацію і пропонує ЦР перебрати всю повноту влади в свої руки. Відмовились, далі домоглися того, щоб “богданівці” і “полуботківці” склали зброю.
Таким чином вся ця історія звелася до нуля. Але про Міхновського згадали підчас вересневих подій 1917 року, коли виник конфлікт між ЦР та Тимчасовим урядом. Коли Тимчасовий уряд фактично відмовився надати ті повноваження, які вимагали під переговорів члени ЦР і Генеральний секретаріат. І Тимчасовий уряд виставив караул біля стін ЦР, фактично арештувавши і Генеральний секретаріат і ЦР.
І тоді під вартою Тимчасового уряду відбувається далі засідання і дискусії. І один з делегатів ЦР (це зафіксовано у виступах протоколів) каже, що даремно ми ошельмували Міхновського, праві були самостійники, а ми не прислухалися до їх домагань і тепер сидимо, а за нами стоїть варта Тимчасового уряду.
Максим Стріха
Так, з погляду поміркованих українських політиків, які сподівалися мирним шляхом здобути автономію, забезпечити гідне місце України в демократичній федеративній Росії Микола Міхновський був таким собі провокатором, який руйнував ці плани якимось невчасним повстанням двох українізованих полків.
Але ж життя з усією певністю показало – всі ілюзії українців на демократичну Росію, яка пошановуватиме Україну як рівноправного партнера виявилися не більш як ілюзією.
"Ми розуміємо, що боротьба буде люта й довга, що ворог безпощадний і дужий. Але ми розуміємо й те, що це вже остання боротьба, що потім уже ніколи не настане слушний час до нової боротьби. Ніч була довга, але ранок наблизився і ми не допустимо, щоб проміння свободи усіх націй заблищало на наших рабських кайданах: ми розіб''ємо їх до схід сонця свободи. Ми востаннє виходимо на історичну арену, і або поборемо, або вмремо... Ми не хочемо довше зносити панування чужинців, не хочемо більше зневаги на своїй землі. Нас горстка, але ми сильні нашою любов''ю до України! Сини України! Ми, як той Антей, доторкаючись до землі, наберемось усе більшої сили й завзяття. Нас мало, але голос наш лунатиме скрізь по Україні, і кожний, у кого ще не спідлене серце, озветься до нас, а в кого спідлене, до того ми самі озвемось! Вперед! Бо нам ні на кого надіятись і нічого озиратись назад!"
Сергій Грабовський
І як би хто з сучасних політиків не оцінював ці та інші слова Миколи Міхновського, зважати на них він мусить – хоча б тому, що надто часто застороги Міхновського в історичній перспективі виявлялися вірними.
Вели радіожурнал “Країна Інкоґніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський. Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки. Говорить радіо “Свобода”
