Київ, 2 червня 2004 – Міжнародні профспілки попереджають, що за рахунок міграції неможливо вирішити економічні проблеми ані тих країн, що приймають закордонних робітників, ані тих, що відправляють. Для України таке нагадування особливо актуальне, адже грошові перекази від заробітчан, на думку аналітиків, нині становлять головні іноземні інвестиції в українську економіку.
Протягом останнього десятиліття Україна непомітно для себе втягнулася у світові міграційні процеси. За оцінками, близько 7 мільйонів українців працює за кордоном. Якщо до них додати ще і їхні родини, то від праці трудових мігрантів залежить добробут ледь не половини українського населення. Але тимчасове рішення, яке було тимчасовим та виникло ,як то кажуть, «від біди», не повинно перетворитися на державну політику, попереджають фахівці Міжнародної Конфедерації Вільних Профспілок.
Вони говорять, що у деяких країнах держава сама заохочує людей виїжджати, аргументуючи це тим, що так вони зможуть краще підтримати своїх близьких, зібрати гроші на власний бізнес, отримати новий досвід. Для багатьох бідних країн, а Україна не виняток, приватні перекази є найбільшим джерелом інвестицій. В Азії йдеться про 200 мільярдів доларів, в Україні про 2 мільярди.
Але профспілкові аналітики говорять, що не потрібно забувати про те, що завдяки трудовій міграції в бідних країнах виснажуються кваліфіковані людські ресурси. Зокрема, як говорить директор департаменту Міжнародної Конфедерації Вільних Профспілок Ельза Рамос, масовий виїзд медсестер може підірвати систему охорони здоров’я у бідних країнах. Особливо це небезпечно зараз, коли швидкими темпами поширюється СНІД, і про хворих нікому буде подбати. На жаль, і у цьому Україна не виняток.
Далі, фахівці наголошують, що лише невелика частина з переказаних грошей використовується економічно розумно. Ïх рідко вкладають у бізнес чи навчання. Зазвичай їх просто «проїдають». При чому інколи з комічним ефектом. Так, наприклад, в Малі містечко Єлімане славиться своїми розкішними дорогими віллами і схильністю місцевих мешканців до дорогих покупок. Вони збудували п’ять нових шкіл, але бідні вчителі покидають місто, бо жити у ньому для них занадто дорого. Подібна картина починає вимальовуватись і у західних областях України. Міграція породжує і таке явище,як розбиті родини і недоглянуті діти. Тому профспілки закликають уряди створювати довготривалі програми розвитку своїх країн і не покладатися на міграцію.
Протягом останнього десятиліття Україна непомітно для себе втягнулася у світові міграційні процеси. За оцінками, близько 7 мільйонів українців працює за кордоном. Якщо до них додати ще і їхні родини, то від праці трудових мігрантів залежить добробут ледь не половини українського населення. Але тимчасове рішення, яке було тимчасовим та виникло ,як то кажуть, «від біди», не повинно перетворитися на державну політику, попереджають фахівці Міжнародної Конфедерації Вільних Профспілок.
Вони говорять, що у деяких країнах держава сама заохочує людей виїжджати, аргументуючи це тим, що так вони зможуть краще підтримати своїх близьких, зібрати гроші на власний бізнес, отримати новий досвід. Для багатьох бідних країн, а Україна не виняток, приватні перекази є найбільшим джерелом інвестицій. В Азії йдеться про 200 мільярдів доларів, в Україні про 2 мільярди.
Але профспілкові аналітики говорять, що не потрібно забувати про те, що завдяки трудовій міграції в бідних країнах виснажуються кваліфіковані людські ресурси. Зокрема, як говорить директор департаменту Міжнародної Конфедерації Вільних Профспілок Ельза Рамос, масовий виїзд медсестер може підірвати систему охорони здоров’я у бідних країнах. Особливо це небезпечно зараз, коли швидкими темпами поширюється СНІД, і про хворих нікому буде подбати. На жаль, і у цьому Україна не виняток.
Далі, фахівці наголошують, що лише невелика частина з переказаних грошей використовується економічно розумно. Ïх рідко вкладають у бізнес чи навчання. Зазвичай їх просто «проїдають». При чому інколи з комічним ефектом. Так, наприклад, в Малі містечко Єлімане славиться своїми розкішними дорогими віллами і схильністю місцевих мешканців до дорогих покупок. Вони збудували п’ять нових шкіл, але бідні вчителі покидають місто, бо жити у ньому для них занадто дорого. Подібна картина починає вимальовуватись і у західних областях України. Міграція породжує і таке явище,як розбиті родини і недоглянуті діти. Тому профспілки закликають уряди створювати довготривалі програми розвитку своїх країн і не покладатися на міграцію.
