Київ, 29 червня 2004 року.
Тарас Марусик
На черзі – мовна рубрика. Ми вже повідомляли про пікетування, яке минулого четверга організували кілька опозиційних партій і громадські організації з нагоди Дня Конституції.
Акція на захист національних і соціальних прав громадян України, зокрема й мовних, була проведена під Адміністрацією Президента і біля стін Київської міської держадміністрації.
Згадуючи конституційну ніч 28 червня 1996 року, голова Всеукраїнського товариства “Просвіта” Павло Мовчан сказав, що навіть там, де були суперечності, парламентарі порозумілися.
Павло Мовчан
В тому числі, і в мовному питанні, коли ми поставили через кому державною мовою є українська мова, і держава забезпечує розвиток української, російської та мови інших національних меншин.
Кома! Там не було знаку рівняння! Що ми маємо сьогодні? Погляньте, в якому стані українська преса, українська книга, український театр, українська справа!
Немає її, все гине!
Тарас Марусик
Говорив народний депутат України Павло Мовчан. Його колега по Верховній Раді першого скликання, один з організаторів пікету Юрій Гнаткевич зачитав листа до Леоніда Кучми, фрагмент якого пропоную Вашій увазі.
Юрій Гнаткевич
“Україна з Кучмою – це панування російської мови в інформаційному просторі, це лише 8 % накладу газет державною мовою, це 78 % телепередач мовою іншої держави, це засилля російської мови у вищій освіті, у війську, в силових структурах, це повне викоріння української мови зі східних та південних областей України, що веде до розколу нації”.
Тарас Марусик
Юрій Гнаткевич зачитав також звернення до міського голови Києва Олександра Омельченка: “Нас, українських націонал-демократів, турбує проблема українського обличчя столиці України.
І ми запитуємо Вас: доки наш Київ нагадуватиме окуповане місто? Чому не виконується підписана Вами Програма розвитку української мови в столиці? Чому не слухаються звіти про її виконання?
Складається враження, що Ви впевнені, що тут усе гаразд. Але це не так. На київських газетних і журнальних розкладках продаються виключно російські й російськомовні газети й журнали. Власники київських FM-радіостанцій заглушили українську мову.
ТРК „Київ” постійно показує старі фільми про Суворова, Нахімова, Кутузова, Петра Першого, Івана Грозного. До чого б це? В багатьох торговельних закладах українців заведено обслуговувати лише російською мовою. Цінники в столичних магазинах пишуться здебільшого російською.
Ви ж не їздите тролейбусами й автобусами. А тут усі київські кондуктори ображають українців, звертаючись до них ламаною чужою мовою. У Києві є чимало шкіл, які мають статус українських, але більшість учителів у них ведуть уроки мовою іншої держави.
Тут навчають української мови, але не навчають любові й поваги до неї. Реально в Києві немає жодної справді української школи. У переважній більшості столичних університетів про перехід на викладання українською мовою вже перестали навіть згадувати.
Є цілі факультети, де жоден викладач не читає українською. Хіба міський голова не мав би відповідати за порушення мовних прав українців? Хіба він хоч один раз вів про це мову з київськими ректорами?”
Це була цитата зі звернення до Олександра Омельченка, яке оприлюднили і передали йому минулого четверга. Реакція міської влади була оперативною.
Наступного дня в приміщенні міськдержадміністрації була скликана нарада за участю учасників пікетування. Представники влади пообіцяли створити в столиці міжвідомчу раду з української мови. Через якийсь час ми перевіримо ці обіцянки.
На сьогодні все. Зустрінемося в четвер у рубриці “А мова – як море!”.
Тарас Марусик
На черзі – мовна рубрика. Ми вже повідомляли про пікетування, яке минулого четверга організували кілька опозиційних партій і громадські організації з нагоди Дня Конституції.
Акція на захист національних і соціальних прав громадян України, зокрема й мовних, була проведена під Адміністрацією Президента і біля стін Київської міської держадміністрації.
Згадуючи конституційну ніч 28 червня 1996 року, голова Всеукраїнського товариства “Просвіта” Павло Мовчан сказав, що навіть там, де були суперечності, парламентарі порозумілися.
Павло Мовчан
В тому числі, і в мовному питанні, коли ми поставили через кому державною мовою є українська мова, і держава забезпечує розвиток української, російської та мови інших національних меншин.
Кома! Там не було знаку рівняння! Що ми маємо сьогодні? Погляньте, в якому стані українська преса, українська книга, український театр, українська справа!
Немає її, все гине!
Тарас Марусик
Говорив народний депутат України Павло Мовчан. Його колега по Верховній Раді першого скликання, один з організаторів пікету Юрій Гнаткевич зачитав листа до Леоніда Кучми, фрагмент якого пропоную Вашій увазі.
Юрій Гнаткевич
“Україна з Кучмою – це панування російської мови в інформаційному просторі, це лише 8 % накладу газет державною мовою, це 78 % телепередач мовою іншої держави, це засилля російської мови у вищій освіті, у війську, в силових структурах, це повне викоріння української мови зі східних та південних областей України, що веде до розколу нації”.
Тарас Марусик
Юрій Гнаткевич зачитав також звернення до міського голови Києва Олександра Омельченка: “Нас, українських націонал-демократів, турбує проблема українського обличчя столиці України.
І ми запитуємо Вас: доки наш Київ нагадуватиме окуповане місто? Чому не виконується підписана Вами Програма розвитку української мови в столиці? Чому не слухаються звіти про її виконання?
Складається враження, що Ви впевнені, що тут усе гаразд. Але це не так. На київських газетних і журнальних розкладках продаються виключно російські й російськомовні газети й журнали. Власники київських FM-радіостанцій заглушили українську мову.
ТРК „Київ” постійно показує старі фільми про Суворова, Нахімова, Кутузова, Петра Першого, Івана Грозного. До чого б це? В багатьох торговельних закладах українців заведено обслуговувати лише російською мовою. Цінники в столичних магазинах пишуться здебільшого російською.
Ви ж не їздите тролейбусами й автобусами. А тут усі київські кондуктори ображають українців, звертаючись до них ламаною чужою мовою. У Києві є чимало шкіл, які мають статус українських, але більшість учителів у них ведуть уроки мовою іншої держави.
Тут навчають української мови, але не навчають любові й поваги до неї. Реально в Києві немає жодної справді української школи. У переважній більшості столичних університетів про перехід на викладання українською мовою вже перестали навіть згадувати.
Є цілі факультети, де жоден викладач не читає українською. Хіба міський голова не мав би відповідати за порушення мовних прав українців? Хіба він хоч один раз вів про це мову з київськими ректорами?”
Це була цитата зі звернення до Олександра Омельченка, яке оприлюднили і передали йому минулого четверга. Реакція міської влади була оперативною.
Наступного дня в приміщенні міськдержадміністрації була скликана нарада за участю учасників пікетування. Представники влади пообіцяли створити в столиці міжвідомчу раду з української мови. Через якийсь час ми перевіримо ці обіцянки.
На сьогодні все. Зустрінемося в четвер у рубриці “А мова – як море!”.