Доступність посилання

ТОП новини

Чи далеко поїде велосипед української демократії?


Сергій Собуцький

Президентські вибори, здається, надійно гарантують пріоритетну увагу до внутрішніх проблем. Але сама Україна, власне її Президент, виявляє високу активність у зовнішньополітичний сфері.

Тільки за останні дні, Леонід Кучма, використовуючи власні повноваження відсотків на двісті, тобто ігноруючи офіційну позицію держави, визначену у фундаментальних документах Верховної Ради, та процедури узгодження рішень, що ухвалюються від імені держави, суттєво змінив міжнародне становище країни.

По-перше, Леонід Данилович, слідом за НАТО, спустив на гальма відносини з Європейським Союзом. По-друге, разом з президентами ще 8 держав - членів СНД перейшов у наступ на Організацію з безпеки і співробітництва в Європі. Очевидна мета наступу - обмеження можливостей моніторингу і оцінки рівня демократичності виборів.

У спільній заяві пострадянських президентів стверджується, що ОБСЄ відхиляється від протидії новим викликам і загрозам та необґрунтовано концентрується на ситуації в сфері прав людини й будівництва демократичних інститутів на просторі СНД і колишньої Югославії. Далі стверджується, що "вибіркова підвищена увага до одних країн за ігнорування проблем в інших державах-учасницях є порушенням мандата ОБСЄ і засвідчує наявність в організації практики подвійних стандартів і селективних підходів, небажання враховувати реалії й особливості окремих держав".

Дійсно, особливості України є значними. Наприклад, ми маємо близько ста політичних партій, які, хоча й мають різні ідеологічні спрямування і багатоманітні гасла, згідно зі статутами абсолютно всі є демократичними. За становлення демократії борються, у тому числі одна з одною, демократична влада, права та ліва опозиція, які також вважають себе носіями і захисниками демократії.

Питання демократії в нашій країні на даному етапі її розвитку стало предметом багатопланових дискусій. Необхідність її одноголосно підтримується, проте, за умов браку загальнонаціонального консенсусу і продовження гострої політичної боротьби, виникло кілька різних зразків розуміння демократії та практичного ставлення до її вимог.

Достатньо виокремити кланово-олігархічний, чиновницький та комуністичний варіанти. Маючи свої суттєві особливості, вони переважно використовують спільні аргументи: національну специфіку та суверенне право тлумачити принципові питання, щодо яких існують загальновизнані судження, на власний розсуд.

Ключовими особливостями цього сприйняття, яке фіксується й у коментарях офіційних осіб та керівників держави, є звинувачення у застосуванні подвійних стандартів, заангажованості, намаганні втрутитись у внутрішні справи на боці "окремих сил", власне тих, які найближче в Україні підішли до адекватного розуміння норм і практики демократії і є єдиними дієздатними її захисниками.

Саме це спадає на думку, коли Президент Кучма застерігає під час прес-конференції після закінчення саміту Україна-ЄС в Гаазі: "Складається враження у декого на Заході, так багато політиків думає і в Україні, - якщо не переможе представник опозиції, то це нечесні вибори". Досить своєрідним виглядає в президентському виконанні і запрошення закордонних спостерігачів: "Я переконаний, що спостерігачів на виборах в Україні буде більше, ніж самих виборців. Приїжджайте, ми відкриті, ми забезпечимо вас всім необхідним для нормального виконання обов''язків! Але одне прохання - об''єктивність, неупередженість!"

Інститут політики

ІНШЕ З МЕРЕЖІ



Загрузка...
XS
SM
MD
LG