Вашингтон, 21 липня 2004 - Рівновага між конкуруючими політичними угрупованнями в Україні сприятиме переходу держави до більш демократичної системи управління. Так ваажає професор політології Харківського Національного Університету Олександр Фісун, який є цьогорічним українським стипендіатом американського Фонду сприяння демократії. У Вашингтоні він досліджує особливості політичних режимів, що склалися в останнє десятиліття на пострадянському просторі.
За спостереженнями професора Олександра Фісуна, американське наукове середовище, яке довгий час перебувало в ейфорії від розпаду Радянського Союзу, зараз розчарувалося у перспективах встановлення демократії на пострадянських теренах. Однак, він зазначає, що з самого початку було нереалістично сподіватися на швидку демократизацію держав без досвіду державного будівництва, як більшість колишніх радянських республік. Адже, на відміну від держав Центрально-Східної Європи, вони не мали навіть бюрократичного апарату для управління державою.Тому, на думку Фісуна, у пострадянських державах виник феномен, який він називає неопатрімоніалізмом. Його характеризує привласнення публічної сфери суспільного життя владної верхівкою, яка керує державою, немов приватним володінням. Пояснює Олександр Фісун:
“Система, що виникла у другій половині 90-х років, була створена так званими переможцями економічних реформ. Тобто, тими, хто захопив і приватизував державу. Політика - це досягнення власних інтересів, і у цьому контексті політична еліта діяла адекватно своїм інтересам. У цей період політичні та бізнесові еліти змогли діяти, абстрагуючись від позицій громадянського суспільства та позиції більшості населення. Тобто, сила та могутність еліт, здатних запропонувати тоді політичну чи економічну альтернативу, була незначною. Більшість членів еліти шукали різні способи вступу у цю систему патронажу, а не виходу з неї, та пропозиції альтернативи”.
Єдність всередині української політичної еліти, за словами Фісуна, почала зникати в останні роки через появу нових центрів впливу.
“Баланс змінився у 2000-2001 році, коли ця система партія влади почала руйнуватися і виникли різні інтереси тих угруповань, які належали до цієї партії влади. Виникло явище, яке можна назвати олігархічним плюралізмом. З’явилася конкуренція між різними олігархічними угрупованнями. Ця конкуренція призводить до того, що різні сили можуть позиціонувати себе на різних відрізках політичного простору. І ця різниця створює можливості для виникнення нового типу політичної конкуренції”.
Демократія, як зазначає професор Фісун, стала для європейських держав способом вирішення їхніх культурних та релігійних конфліктів. Отже, він вважає, що гостра політична конфронтація в Україні останніх років може призвести до встановлення демократичних правил гри, як компромісу між ворогуючими сторонами.
“На мою думку, президентські та наступні парламентські вибори зафіксують цю ситуацію пату та рівноваги між основними гравцями. У випадку президентських виборів це рівновага коаліції еліт, що формується навколо Януковича та коаліції еліт, які формуються навколо Ющенка. Патовий стан між цими двома коаліціями може сприяти переходу до демократії та укладенню пакту, який може забезпечити новий варінат розвитку”.
Наявність впливової політичної опозиції Олександр Фісун вважає головною відмінністю України від інших пострадянських держав, яка, на його переконання, забезпечить для неї і іншу траекторію розвитку, більш наближену до європейських стандартів.
За спостереженнями професора Олександра Фісуна, американське наукове середовище, яке довгий час перебувало в ейфорії від розпаду Радянського Союзу, зараз розчарувалося у перспективах встановлення демократії на пострадянських теренах. Однак, він зазначає, що з самого початку було нереалістично сподіватися на швидку демократизацію держав без досвіду державного будівництва, як більшість колишніх радянських республік. Адже, на відміну від держав Центрально-Східної Європи, вони не мали навіть бюрократичного апарату для управління державою.Тому, на думку Фісуна, у пострадянських державах виник феномен, який він називає неопатрімоніалізмом. Його характеризує привласнення публічної сфери суспільного життя владної верхівкою, яка керує державою, немов приватним володінням. Пояснює Олександр Фісун:
“Система, що виникла у другій половині 90-х років, була створена так званими переможцями економічних реформ. Тобто, тими, хто захопив і приватизував державу. Політика - це досягнення власних інтересів, і у цьому контексті політична еліта діяла адекватно своїм інтересам. У цей період політичні та бізнесові еліти змогли діяти, абстрагуючись від позицій громадянського суспільства та позиції більшості населення. Тобто, сила та могутність еліт, здатних запропонувати тоді політичну чи економічну альтернативу, була незначною. Більшість членів еліти шукали різні способи вступу у цю систему патронажу, а не виходу з неї, та пропозиції альтернативи”.
Єдність всередині української політичної еліти, за словами Фісуна, почала зникати в останні роки через появу нових центрів впливу.
“Баланс змінився у 2000-2001 році, коли ця система партія влади почала руйнуватися і виникли різні інтереси тих угруповань, які належали до цієї партії влади. Виникло явище, яке можна назвати олігархічним плюралізмом. З’явилася конкуренція між різними олігархічними угрупованнями. Ця конкуренція призводить до того, що різні сили можуть позиціонувати себе на різних відрізках політичного простору. І ця різниця створює можливості для виникнення нового типу політичної конкуренції”.
Демократія, як зазначає професор Фісун, стала для європейських держав способом вирішення їхніх культурних та релігійних конфліктів. Отже, він вважає, що гостра політична конфронтація в Україні останніх років може призвести до встановлення демократичних правил гри, як компромісу між ворогуючими сторонами.
“На мою думку, президентські та наступні парламентські вибори зафіксують цю ситуацію пату та рівноваги між основними гравцями. У випадку президентських виборів це рівновага коаліції еліт, що формується навколо Януковича та коаліції еліт, які формуються навколо Ющенка. Патовий стан між цими двома коаліціями може сприяти переходу до демократії та укладенню пакту, який може забезпечити новий варінат розвитку”.
Наявність впливової політичної опозиції Олександр Фісун вважає головною відмінністю України від інших пострадянських держав, яка, на його переконання, забезпечить для неї і іншу траекторію розвитку, більш наближену до європейських стандартів.
