Аудіозапис програми:
Київ, 26 липня 2004 року.
Павло Вольвач
Доброго дня, шановні радіослухачі! В ефірі радіожурнал “Віта Нова”.
Задуху липневого мегаполіса важко протинати птахам прем’єр і дебютів, вже не кажучи про той вихор-вітерець, що зазвичай іменується драйвом.
Життя в столицях не зупиняється, ні, але за свіжими відчуттями звідси в розпал літа таки слід вириватися. Хоча б ненадовго. Що ми й зробимо. І вирушимо на Волинь.
Отож, край лісових озер, пісних ґрунтів, “бульби”, повстанської слави і низьких урожаїв. Край легенд, одну з яких ви можете почути вже десь на трасі за Житомиром. Зокрема, про те, що волиняки – надзвичайно вперті люди. Мовляв, якщо на трасі перед вашим джипом чахкає і ніяк не поступиться місцем якийсь невигадливий “запорожець”, знайте – за його кермом сидить, закусивши губу, впертий волиняк.
Але їм, волинякам, легенд видається замало, і вони вдаються до творення нових.
Так, одного гарячого дня року 1994-го легендарна Волинь прокинулась від суму за упівським минулим, і здалося волинянам, що повстанці ожили вже у новому історичному відрізку. У новому часі. У нових мелодіях, які розбурхали національне сумління і нагадали, що Волинь – земля європейських традицій, зокрема і співочих, край європейського музичного смаку.
А смак той волинсько-європейський називається “рокабіллі”, і носіями його лицарських відзнак є гурт з чисто українською назвою “ОТ ВІНТА”.
Про десять років творчої активності на музичних сценах України та Європи розпитує наша кореспондентка Богдана Костюк фундатора гурта Юрія Журавля.
Богдана Костюк
Юрію, машина часу не зупиняється, але чи ти пам’ятаєш, з чого усе починалось?
Юрій Журавель
В 94-му році я просто взяв гітару в руки і, нічого ще не вміючи грати, вирішив зробити гурт. Зі мною тоді грали зовсім інші хлопці, тоді нас було четверо.
До речі, ми грали ще деякі пісні на англійській та російській мовах.
Потім склад гурту мінявся, і зараз вже п’ятий рік ми граємо з В.Пилипчуком, В.Загінеєм і О.Мартишевим.
Я думаю, що цей склад, постукаю по дереву, мінятися не буде, мені дуже подобається працювати з цими хлопцями. Вони набагато молодші, ніж я, але разом з тим вони відчувають захоплення від тієї музики, яку ми граємо, живуть одним і тим самим, вони відчувають набагато потужнішу силу, ніж колись.
Богдана Костюк
Як живеться гурту нині? Де любите виступати?
Юрій Журавель
Мені фестивалі подобаються більше і більше подобається виступати на стадіонах, в місцях, де публіки багато, де разом вони всі кричать “Гей!” і співають разом з нами. Проте клуб теж непогано.
Богдана Костюк
Якими стадіонами, клубами, лісами, долинами “ОТ ВІНТА” нині мандрує?
Юрій Журавель
Ми відчуваємо, що в Україні менш потрібні, ніж навіть в Росії або в Польщі. Останнім часом ми більше виступаємо в Росії – там легше і гроші заробляти, бо там більше люди платять.
А останнім часом з Польщі майже не вилазимо. Все більше і більше вони нас запрошують, а нам хочеться все більше і більше туди їхати. Останні наші виступи там – ми їздили по 9 містах в Польщі.
Виходить так, що ми виступаємо там, і там ми більш популярні. Саме там ми виступаємо на більших майданчиках.
Але я все ж таки люблю більше нашу публіку.
Богдана Костюк
Ну а публіка бажає успіхів. Дякую за розмову.
Павло Вольвач
Носить доля по всіх усюдах і відомого письменника Олеся Ульяненка. Років уже десь так двадцять п’ять. І за плечима в нього не лише часопростір мандрів і розмаяна вітрами довговолосість, а ще й з десяток романів.
Наразі не будемо торкатися їхньої мистецької вартості – це справа критиків, але ті ж критики часто наголошували на особливій “кінематографічності” уляненківської прози. Та й сам письменник тяжіє до кінематографу, час від часу створюючи сценарій чергового телесеріалу.
Щоправда, на основі чужих творів. З екранізацією власних Ульяненку фатально не щастить – було кілька багатообіцяючих починань, розмов, як, зрештою, і письменницьких надій, а віз із місця не зрушив донині.
Втім, світ, затиснений в прямокутник екрану, все ще видається Олесеві Ульяненку манливим і багатообіцяючим.
Тож наша нинішня розмова з ним та культурологом Олександром Красюком стосується саме кіна. Хоча й літератури трохи. Ну, і життя, зрештою.
Ульян, в тебе вже, мабуть, під десяток романів. Так? Коли вже буде якесь кіно? Коли вже можна буде побачити якийсь телесеріал, при тому, що засилля цих телесеріалів: увімкнеш телевізор о 6-й і вже десь під 11-ту не пам’ятаєш героїв?
Олесь Ульяненко
На те й серіал, щоб ти героїв не розрізняв, щоб ти вмикав з сотої серії чи п’ятидесятої... Це таке “мило”, конкретне “мило”. Але назви ти українські серіали. Немає українських серіалів. Є бразильські...
А чому? Це треба у Міністерства культури запитати. Це впирається завжди в одну проблему: немає грошей, а коли й навіть є гроші, то мізків немає, щоб зняти.
Павло Вольвач
Ну ось дивися, от багатостраждальна “Сталінка” на якому етапі зависла?
Олесь Ульяненко
Сценарій знову пошкандиляв аж в Москву, і ми чекаємо відповіді.
Павло Вольвач
А чому в Москві мусять давати відповідь? Москвичі будуть робити?
Олесь Ульяненко
Ні, робити будемо ми, але частково це московські гроші.
Павло Вольвач
Так це в тебе буде море грошей? Нарешті побачимо Ульяненка на “Мерседесі”?
Олесь Ульяненко
Сумніваюся. Хоча б на велосипеді побачив.
Павло Вольвач
Гаразд. А інші твої якісь прозові твори. Ось десь читав, чи й ти сам, автор, наполягав (“Хрест на Сатурні” я маю на увазі), що це дуже така річ пригодницька і серіальна...
Олесь Ульяненко
Серіальна. Мелодрама, любов, страсті-мордасті, наркотики, гроші, багаті мужики, одні багаті, бідних “нєт”.
Павло Вольвач
Як на мене, то це те, що якраз надається до екранізації. Я думаю, що Ульяненко не один такий, а є і Шкляр, і Кононенко. Чому воно так, пане Красюк?
Олександр Красюк
Я не згоден з паном Ульяненком, що це справа Міністерства культури. Чим далі буде Міністерство культури від цих справ, тим краще вони підуть, мені здається.
Справа в тому, що у нас, як кажуть, така ментальність є, що ми все зади підглядаємо : коли хтось зробить, і ми теж повинні зробити, а самі не можемо, бо боїмося експериментувати.
Я вважаю, що Ульяненко пише такі тексти, які можна робити. Тут повинен знайтися режисер чи продюсер, але аж ніяк не з державного боку, а якийсь, який повірить у це, побачить...
Павло Вольвач
А чому вони не знаходяться ні з того боку, ні з іншого?
Олександр Красюк
А вони не знаходяться, бо не знаходяться їм людей, які на пальцях розкажуть, що це вигідно. І це дійсно вигідно, якщо це зробити ефектно.
Павло Вольвач
Насправді ж виходить парадокс: письменники є, ось – “маладой і красівий”, і бородатий сидить, вори є, а фільмів немає.
Олександр Красюк
Це те ж саме, що є музика, яку хочуть слухати і слухають, але майже немає радіостанцій, які крутять цю музику.
Олесь Ульяненко
Тут Сашко правий, що треба здорову, тверезу голову. В принципі, ми наївні люди, нас обдурити, як два пальці на рейку покласти. Але якщо буде нормальна людина, яка розкладе по поличках і скаже, що на цьому можна заробити гроші, з того вийде якесь.
Павло Вольвач
А, зрештою, можна заробити гроші на українському кіні, відзнятому на українському матеріалі?
Олесь Ульяненко
Та ради Бога.
Олександр Карасюк
Немає ніякого сумніву.
Павло Вольвач
Так в чому ж справа? Ульян, ти задіяний не лише над своїми геніальними проектами, ти ж писав ось недавно, був одним із творців, одним із членів групи, яка писала сценарій по “Украденому щасті”.
Олесь Ульяненко
А.Донченко вже познімався, все гарно, я акторів бачив, навіть двічі на зйомках був, мені сподобалася навіть сама атмосфера - все там гарно. Подивимося як воно запуститься. Я думаю, що воно піде, тому що І.Франко є І.Франко.
Павло Вольвач
Це І.Франко так пристосований до сучасних умов, так?
Олесь Ульяненко
Там просто кістяк, любовний трикутник, як завжди.
Павло Вольвач
А коли воно вже вийде на екрани?
Олесь Ульяненко
Цього року на осінь воно вже вийде, я думаю, що воно буде в ефірі.
Олександр Карасюк
Було б цікаво на державному, на тому дротовому радіо, що майже в кожній родині збереглася та радіоточка, знову почали відроджувати такий жанр, як радіовистава. Мова йшла про те, що буде “Гамлет” робитися. Це дуже цікаво. Можна вважати, що це тенденція.
Хоча я хотів запитати: казали, що вийде фільм, а куди він вийде? Тут мова про те, що є базовий продукт, але розповсюдження немає, тобто, як є книжки, які важко знайти, є фільми, про них писали, про них говорять, але де ти їх побачиш? Все є, але воно не доходить до споживача. Це, як стіна...
Павло Вольвач
Олесь, а що треба, щоб не випадала українська культура кудись в осад?
Олесь Ульяненко
Це залежить від нас і, я думаю, від грошей.
Олександр Красюк
Гроші існують, вони нікуди не зникають. Гроші – це ж не субстанція, а процес, вони весь час десь переміщуються з однієї кишені в іншу.
Але чомусь ці гроші не попадають у той потік, який повинен доносити здобутки української культури до її споживача, до українського народу. Стоять якісь люди, які ці гроші спрямовують в інший бік.
Олесь Ульяненко
Звісно, є такий елемент, не будемо тикати пальцями.
Павло Вольвач
Ви що мене маєте на увазі?
Олександр Красюк
Я вважаю, що це просто період такий летаргії, і він взагалі-то закінчується. Є якісь невеличкі знаки, які показують, що буде покращення, бо є зацікавленість з боку глядачів, читачів, слухачів, митців і потроху вже з’являються ті медіатори, типу посередників, які будуть продукт доносити до його...
Павло Вольвач
Ідеї витають в повітрі... А для їхнього втілення в життя потрібен певний синтез. Ну, ось, в нашому попередньому сюжеті митці мрійливо розводились про вдале поєднання креативу та грошей. Що ж, мають право і на мрії, і на поєднання. Але синтез може набувати зовсім інших форм...
Тим більше, що живемо в часи поліетнічності, полікультурності, прагнення до толерантності та екуменізму. А саме екуменізм передбачає пошук спільної істини, єдиного Господа – теми, близькі не лише теософам, а й митцям.
Тож не дивно, що ідея єднання церков і духовності на повну силу звучить сьогодні в творчості українських композиторів.
Один із останніх таких зразків – “Літургія сповідницька” Віктора Степурка, прем’єра якої відбулася в Національному будинку органної музики України.
Більш детально про це Леся Олійник.
Леся Олійник
В європейській музичній культурі народилась Українська православна меса. Її автор – сорокарічний композитор Віктор Степурко. Унікальність його твору в поєднанні музичних традицій католицького та православного богослужінь.
Як відомо, музика православ’я, на відміну від католицької церкви, ґрунтується на хоровому акапельному співі, себто без інструментального супроводу.
Віктор Степурко вважає, що обмеження православної музичної культури церковними догмами є історичною несправедливістю, і пояснює це політичними розбіжностями різних християнських конфесій.
Композитор вдався до сміливого кроку: канонічні тексти та старовинні православні наспіви поєднав із засадами музики католицької церкви, яка не обмежується хоровим співом.
“Літургія сповідницька” Віктора Степурка - це грандіозний твір у десяти частинах для хору, симфонічного оркестру, органу, солістів та читця.
Новий твір композитор присвятив гетьману Івану Мазепі.
До речі, саме Мазепа перетворив 310 років тому Києво-Могилянську Колегію в Академію. Тож не дивно, що прем’єра літургії прозвучала у виконанні симфонічного оркестру “Київська камерата” та хорової капели Національного університету “Києво-Могилянська Академія”.
За словами Віктора Степурка, йому важливо було створити філософсько-поетичний настрій, молитовну атмосферу, тому для цього мають право на існування всі музичні засоби, винайдені людством.
“Літургія сповідницька” є продовженням попередньої меси Віктора Степурка, що має назву “Богородичні догмати ХУІІ століття”. Її композитор присвятив триста п’ятдесятій річниці народження проповідника, філософа Дмитрія Туптала-Ростовського.
Цікава деталь: Віктор Степурко проживає на батьківщині Дмитра Туптала, в містечку Макарів на Київщині, тому він вважав своїм обов’язком вшанувати пам’ять видатного церковного та культурного діяча.
Присвята двох мес історичним постатям однієї епохи є символічним, адже обидва діячі – і Туптало, і Мазепа - сповідували ідею незалежної України, ідею, яка відроджується у нині вже у ХХІ столітті.
Павло Вольвач
Це була “Віта Нова” і я, ведучий Павло Вольвач. Мені допомагав звукооператор Михайло Петренко, який після відпустки у славному і майже курортному Дніпродзержинську, знову з’явився за операторським пультом. Порожевілий і збадьорений. Що, певна річ, обіцяє позитивно позначитися на наших подальших випусках.
Говорить радіо “Свобода”.
Київ, 26 липня 2004 року.
Павло Вольвач
Доброго дня, шановні радіослухачі! В ефірі радіожурнал “Віта Нова”.
Задуху липневого мегаполіса важко протинати птахам прем’єр і дебютів, вже не кажучи про той вихор-вітерець, що зазвичай іменується драйвом.
Життя в столицях не зупиняється, ні, але за свіжими відчуттями звідси в розпал літа таки слід вириватися. Хоча б ненадовго. Що ми й зробимо. І вирушимо на Волинь.
Отож, край лісових озер, пісних ґрунтів, “бульби”, повстанської слави і низьких урожаїв. Край легенд, одну з яких ви можете почути вже десь на трасі за Житомиром. Зокрема, про те, що волиняки – надзвичайно вперті люди. Мовляв, якщо на трасі перед вашим джипом чахкає і ніяк не поступиться місцем якийсь невигадливий “запорожець”, знайте – за його кермом сидить, закусивши губу, впертий волиняк.
Але їм, волинякам, легенд видається замало, і вони вдаються до творення нових.
Так, одного гарячого дня року 1994-го легендарна Волинь прокинулась від суму за упівським минулим, і здалося волинянам, що повстанці ожили вже у новому історичному відрізку. У новому часі. У нових мелодіях, які розбурхали національне сумління і нагадали, що Волинь – земля європейських традицій, зокрема і співочих, край європейського музичного смаку.
А смак той волинсько-європейський називається “рокабіллі”, і носіями його лицарських відзнак є гурт з чисто українською назвою “ОТ ВІНТА”.
Про десять років творчої активності на музичних сценах України та Європи розпитує наша кореспондентка Богдана Костюк фундатора гурта Юрія Журавля.
Богдана Костюк
Юрію, машина часу не зупиняється, але чи ти пам’ятаєш, з чого усе починалось?
Юрій Журавель
В 94-му році я просто взяв гітару в руки і, нічого ще не вміючи грати, вирішив зробити гурт. Зі мною тоді грали зовсім інші хлопці, тоді нас було четверо.
До речі, ми грали ще деякі пісні на англійській та російській мовах.
Потім склад гурту мінявся, і зараз вже п’ятий рік ми граємо з В.Пилипчуком, В.Загінеєм і О.Мартишевим.
Я думаю, що цей склад, постукаю по дереву, мінятися не буде, мені дуже подобається працювати з цими хлопцями. Вони набагато молодші, ніж я, але разом з тим вони відчувають захоплення від тієї музики, яку ми граємо, живуть одним і тим самим, вони відчувають набагато потужнішу силу, ніж колись.
Богдана Костюк
Як живеться гурту нині? Де любите виступати?
Юрій Журавель
Мені фестивалі подобаються більше і більше подобається виступати на стадіонах, в місцях, де публіки багато, де разом вони всі кричать “Гей!” і співають разом з нами. Проте клуб теж непогано.
Богдана Костюк
Якими стадіонами, клубами, лісами, долинами “ОТ ВІНТА” нині мандрує?
Юрій Журавель
Ми відчуваємо, що в Україні менш потрібні, ніж навіть в Росії або в Польщі. Останнім часом ми більше виступаємо в Росії – там легше і гроші заробляти, бо там більше люди платять.
А останнім часом з Польщі майже не вилазимо. Все більше і більше вони нас запрошують, а нам хочеться все більше і більше туди їхати. Останні наші виступи там – ми їздили по 9 містах в Польщі.
Виходить так, що ми виступаємо там, і там ми більш популярні. Саме там ми виступаємо на більших майданчиках.
Але я все ж таки люблю більше нашу публіку.
Богдана Костюк
Ну а публіка бажає успіхів. Дякую за розмову.
Павло Вольвач
Носить доля по всіх усюдах і відомого письменника Олеся Ульяненка. Років уже десь так двадцять п’ять. І за плечима в нього не лише часопростір мандрів і розмаяна вітрами довговолосість, а ще й з десяток романів.
Наразі не будемо торкатися їхньої мистецької вартості – це справа критиків, але ті ж критики часто наголошували на особливій “кінематографічності” уляненківської прози. Та й сам письменник тяжіє до кінематографу, час від часу створюючи сценарій чергового телесеріалу.
Щоправда, на основі чужих творів. З екранізацією власних Ульяненку фатально не щастить – було кілька багатообіцяючих починань, розмов, як, зрештою, і письменницьких надій, а віз із місця не зрушив донині.
Втім, світ, затиснений в прямокутник екрану, все ще видається Олесеві Ульяненку манливим і багатообіцяючим.
Тож наша нинішня розмова з ним та культурологом Олександром Красюком стосується саме кіна. Хоча й літератури трохи. Ну, і життя, зрештою.
Ульян, в тебе вже, мабуть, під десяток романів. Так? Коли вже буде якесь кіно? Коли вже можна буде побачити якийсь телесеріал, при тому, що засилля цих телесеріалів: увімкнеш телевізор о 6-й і вже десь під 11-ту не пам’ятаєш героїв?
Олесь Ульяненко
На те й серіал, щоб ти героїв не розрізняв, щоб ти вмикав з сотої серії чи п’ятидесятої... Це таке “мило”, конкретне “мило”. Але назви ти українські серіали. Немає українських серіалів. Є бразильські...
А чому? Це треба у Міністерства культури запитати. Це впирається завжди в одну проблему: немає грошей, а коли й навіть є гроші, то мізків немає, щоб зняти.
Павло Вольвач
Ну ось дивися, от багатостраждальна “Сталінка” на якому етапі зависла?
Олесь Ульяненко
Сценарій знову пошкандиляв аж в Москву, і ми чекаємо відповіді.
Павло Вольвач
А чому в Москві мусять давати відповідь? Москвичі будуть робити?
Олесь Ульяненко
Ні, робити будемо ми, але частково це московські гроші.
Павло Вольвач
Так це в тебе буде море грошей? Нарешті побачимо Ульяненка на “Мерседесі”?
Олесь Ульяненко
Сумніваюся. Хоча б на велосипеді побачив.
Павло Вольвач
Гаразд. А інші твої якісь прозові твори. Ось десь читав, чи й ти сам, автор, наполягав (“Хрест на Сатурні” я маю на увазі), що це дуже така річ пригодницька і серіальна...
Олесь Ульяненко
Серіальна. Мелодрама, любов, страсті-мордасті, наркотики, гроші, багаті мужики, одні багаті, бідних “нєт”.
Павло Вольвач
Як на мене, то це те, що якраз надається до екранізації. Я думаю, що Ульяненко не один такий, а є і Шкляр, і Кононенко. Чому воно так, пане Красюк?
Олександр Красюк
Я не згоден з паном Ульяненком, що це справа Міністерства культури. Чим далі буде Міністерство культури від цих справ, тим краще вони підуть, мені здається.
Справа в тому, що у нас, як кажуть, така ментальність є, що ми все зади підглядаємо : коли хтось зробить, і ми теж повинні зробити, а самі не можемо, бо боїмося експериментувати.
Я вважаю, що Ульяненко пише такі тексти, які можна робити. Тут повинен знайтися режисер чи продюсер, але аж ніяк не з державного боку, а якийсь, який повірить у це, побачить...
Павло Вольвач
А чому вони не знаходяться ні з того боку, ні з іншого?
Олександр Красюк
А вони не знаходяться, бо не знаходяться їм людей, які на пальцях розкажуть, що це вигідно. І це дійсно вигідно, якщо це зробити ефектно.
Павло Вольвач
Насправді ж виходить парадокс: письменники є, ось – “маладой і красівий”, і бородатий сидить, вори є, а фільмів немає.
Олександр Красюк
Це те ж саме, що є музика, яку хочуть слухати і слухають, але майже немає радіостанцій, які крутять цю музику.
Олесь Ульяненко
Тут Сашко правий, що треба здорову, тверезу голову. В принципі, ми наївні люди, нас обдурити, як два пальці на рейку покласти. Але якщо буде нормальна людина, яка розкладе по поличках і скаже, що на цьому можна заробити гроші, з того вийде якесь.
Павло Вольвач
А, зрештою, можна заробити гроші на українському кіні, відзнятому на українському матеріалі?
Олесь Ульяненко
Та ради Бога.
Олександр Карасюк
Немає ніякого сумніву.
Павло Вольвач
Так в чому ж справа? Ульян, ти задіяний не лише над своїми геніальними проектами, ти ж писав ось недавно, був одним із творців, одним із членів групи, яка писала сценарій по “Украденому щасті”.
Олесь Ульяненко
А.Донченко вже познімався, все гарно, я акторів бачив, навіть двічі на зйомках був, мені сподобалася навіть сама атмосфера - все там гарно. Подивимося як воно запуститься. Я думаю, що воно піде, тому що І.Франко є І.Франко.
Павло Вольвач
Це І.Франко так пристосований до сучасних умов, так?
Олесь Ульяненко
Там просто кістяк, любовний трикутник, як завжди.
Павло Вольвач
А коли воно вже вийде на екрани?
Олесь Ульяненко
Цього року на осінь воно вже вийде, я думаю, що воно буде в ефірі.
Олександр Карасюк
Було б цікаво на державному, на тому дротовому радіо, що майже в кожній родині збереглася та радіоточка, знову почали відроджувати такий жанр, як радіовистава. Мова йшла про те, що буде “Гамлет” робитися. Це дуже цікаво. Можна вважати, що це тенденція.
Хоча я хотів запитати: казали, що вийде фільм, а куди він вийде? Тут мова про те, що є базовий продукт, але розповсюдження немає, тобто, як є книжки, які важко знайти, є фільми, про них писали, про них говорять, але де ти їх побачиш? Все є, але воно не доходить до споживача. Це, як стіна...
Павло Вольвач
Олесь, а що треба, щоб не випадала українська культура кудись в осад?
Олесь Ульяненко
Це залежить від нас і, я думаю, від грошей.
Олександр Красюк
Гроші існують, вони нікуди не зникають. Гроші – це ж не субстанція, а процес, вони весь час десь переміщуються з однієї кишені в іншу.
Але чомусь ці гроші не попадають у той потік, який повинен доносити здобутки української культури до її споживача, до українського народу. Стоять якісь люди, які ці гроші спрямовують в інший бік.
Олесь Ульяненко
Звісно, є такий елемент, не будемо тикати пальцями.
Павло Вольвач
Ви що мене маєте на увазі?
Олександр Красюк
Я вважаю, що це просто період такий летаргії, і він взагалі-то закінчується. Є якісь невеличкі знаки, які показують, що буде покращення, бо є зацікавленість з боку глядачів, читачів, слухачів, митців і потроху вже з’являються ті медіатори, типу посередників, які будуть продукт доносити до його...
Павло Вольвач
Ідеї витають в повітрі... А для їхнього втілення в життя потрібен певний синтез. Ну, ось, в нашому попередньому сюжеті митці мрійливо розводились про вдале поєднання креативу та грошей. Що ж, мають право і на мрії, і на поєднання. Але синтез може набувати зовсім інших форм...
Тим більше, що живемо в часи поліетнічності, полікультурності, прагнення до толерантності та екуменізму. А саме екуменізм передбачає пошук спільної істини, єдиного Господа – теми, близькі не лише теософам, а й митцям.
Тож не дивно, що ідея єднання церков і духовності на повну силу звучить сьогодні в творчості українських композиторів.
Один із останніх таких зразків – “Літургія сповідницька” Віктора Степурка, прем’єра якої відбулася в Національному будинку органної музики України.
Більш детально про це Леся Олійник.
Леся Олійник
В європейській музичній культурі народилась Українська православна меса. Її автор – сорокарічний композитор Віктор Степурко. Унікальність його твору в поєднанні музичних традицій католицького та православного богослужінь.
Як відомо, музика православ’я, на відміну від католицької церкви, ґрунтується на хоровому акапельному співі, себто без інструментального супроводу.
Віктор Степурко вважає, що обмеження православної музичної культури церковними догмами є історичною несправедливістю, і пояснює це політичними розбіжностями різних християнських конфесій.
Композитор вдався до сміливого кроку: канонічні тексти та старовинні православні наспіви поєднав із засадами музики католицької церкви, яка не обмежується хоровим співом.
“Літургія сповідницька” Віктора Степурка - це грандіозний твір у десяти частинах для хору, симфонічного оркестру, органу, солістів та читця.
Новий твір композитор присвятив гетьману Івану Мазепі.
До речі, саме Мазепа перетворив 310 років тому Києво-Могилянську Колегію в Академію. Тож не дивно, що прем’єра літургії прозвучала у виконанні симфонічного оркестру “Київська камерата” та хорової капели Національного університету “Києво-Могилянська Академія”.
За словами Віктора Степурка, йому важливо було створити філософсько-поетичний настрій, молитовну атмосферу, тому для цього мають право на існування всі музичні засоби, винайдені людством.
“Літургія сповідницька” є продовженням попередньої меси Віктора Степурка, що має назву “Богородичні догмати ХУІІ століття”. Її композитор присвятив триста п’ятдесятій річниці народження проповідника, філософа Дмитрія Туптала-Ростовського.
Цікава деталь: Віктор Степурко проживає на батьківщині Дмитра Туптала, в містечку Макарів на Київщині, тому він вважав своїм обов’язком вшанувати пам’ять видатного церковного та культурного діяча.
Присвята двох мес історичним постатям однієї епохи є символічним, адже обидва діячі – і Туптало, і Мазепа - сповідували ідею незалежної України, ідею, яка відроджується у нині вже у ХХІ столітті.
Павло Вольвач
Це була “Віта Нова” і я, ведучий Павло Вольвач. Мені допомагав звукооператор Михайло Петренко, який після відпустки у славному і майже курортному Дніпродзержинську, знову з’явився за операторським пультом. Порожевілий і збадьорений. Що, певна річ, обіцяє позитивно позначитися на наших подальших випусках.
Говорить радіо “Свобода”.