Київ, 28 липня 2004 року - Як закріпитися українським аграріям на зовнішніх ринках? Це питання у вівторок обговорювали на засіданні Національного прес-клубу реформ. Учасники засідання ( а це представники Міністерства аграрної політики, Українського центру міжнародної інтеграції, експерти) відзначили, що процес вступу України до СОТ, зокрема, в частині сільського господарства, нарешті зрушив з місця. Прозвучала навіть така смілива думка, що завданням України при вступі до СОТ є не тільки збереження, а нарощування експортного потенціалу продукції АПК внаслідок лібералізації режиму доступу до зовнішніх ринків. Це, мовляв, наша відповідь песимістам, які сумніваються в корисності інтеграції України до цієї впливової міжнародної структури.
Але проблем, на жаль, вистачає. Це, насамперед, відповідність української продукції міжнародним вимогам і навпаки. Не вистачає обладнаних ветеринарних лабораторій, хлібних інспекцій з дослідження якості продукції, також виникають питання з їхнім визнанням у світі: потрібно проходити акредитацією за міжнародними нормами. Але все це вирішується, впевнений заступник міністра аграрної політики Григорій Омеляненко:
“Усе з”ясовано на 98% . У нас стандарти розроблені і вони дозволяють, ми уже можемо торгувати там з ними. А що стосується акредитації наших лабораторій, нам пообіцяли наприкінці жовтня ці питання всі познімати”.
Деякі експерти сумніваються, що можна безболісно пристосувати українські стандарти в галузі АПК до норм і вимог СОТ. Причина – недостатнє фінансування. Є ще одне важливе “але”. Це так звані “українські особливості”. Про них в інтерв’ю для радіо “Свобода” сказав незалежний експерт Олександр Паливодський:
“Якщо говорити про українське законодавство, то існує не тільки проблема гармонізації українського законодавства до вимог СОТ чи Євросоюзу. Існує проблема внутрішньої суперечності і недотримання цих принципів і ідей, на яких будується Світова організація торгівлі. На сьогодні можна впевнено сказати, що не забезпечені принципи вільного переміщення сільгосппродукції в межах України. До нас виставляють претензії, починаючи з процедури реєстрації підприємств і закінчуючи обмеженнями в певних сферах діяльності”.
Ще одна українська особливість – ухвалення рішень без обговорення, недоступність нормативних актів для широкого загалу. За словами Олександра Паливодського, це абсолютно неприпустимо при вступі до поважних міжнародних організацій.
Але проблем, на жаль, вистачає. Це, насамперед, відповідність української продукції міжнародним вимогам і навпаки. Не вистачає обладнаних ветеринарних лабораторій, хлібних інспекцій з дослідження якості продукції, також виникають питання з їхнім визнанням у світі: потрібно проходити акредитацією за міжнародними нормами. Але все це вирішується, впевнений заступник міністра аграрної політики Григорій Омеляненко:
“Усе з”ясовано на 98% . У нас стандарти розроблені і вони дозволяють, ми уже можемо торгувати там з ними. А що стосується акредитації наших лабораторій, нам пообіцяли наприкінці жовтня ці питання всі познімати”.
Деякі експерти сумніваються, що можна безболісно пристосувати українські стандарти в галузі АПК до норм і вимог СОТ. Причина – недостатнє фінансування. Є ще одне важливе “але”. Це так звані “українські особливості”. Про них в інтерв’ю для радіо “Свобода” сказав незалежний експерт Олександр Паливодський:
“Якщо говорити про українське законодавство, то існує не тільки проблема гармонізації українського законодавства до вимог СОТ чи Євросоюзу. Існує проблема внутрішньої суперечності і недотримання цих принципів і ідей, на яких будується Світова організація торгівлі. На сьогодні можна впевнено сказати, що не забезпечені принципи вільного переміщення сільгосппродукції в межах України. До нас виставляють претензії, починаючи з процедури реєстрації підприємств і закінчуючи обмеженнями в певних сферах діяльності”.
Ще одна українська особливість – ухвалення рішень без обговорення, недоступність нормативних актів для широкого загалу. За словами Олександра Паливодського, це абсолютно неприпустимо при вступі до поважних міжнародних організацій.
