Аудіозапис програми:
Київ, 2 серпня 2004 року.
Павло Вольвач
Вітаю вас, шановні радіослухачі!
В ефірі радіожурнал “Віта Нова”.
Я завжди був прихильником того, аби назва нашої програми відповідала дійсності, тобто, щоб “нова”, але, щоб і “віта”. Причому “віта”, котра виломлюється за рамки багету, пюпітру чи площини кіноекрану.
Одним словом, живе життя, яке саме є продуцентом найцікавіших прем’єр і дебютів.
Отож до справи.
Україна має шанс увійти до Книги рекордів Гінеса як держава, що її влада ухвалила найбільше законодавчих актів на підтримку ... державної мови. Себто української.
Але, приймаючи чисельні закони і декрети, владоможці не подбали про популяризацію української мови серед широких верств населення, не створили належних умов для розвитку україномовного книгодрукування тощо.
У підсумку, з радіо- і телеефіру лунає російська, щоденні друковані та Інтернет-видання виходять російською.
І така ситуація надихнула Українську всесвітню координаційну раду (УВКР) на “акцію доброї волі”, тобтозвернутися до російськомовних видань з пропозицією підготувати до Дня Незалежності України випуски українською мовою.
Як розгортається ця акція, розповідає Богдана Костюк.
Богдана Костюк
Вперше в Україні патріотично налаштована громадськість взяла у свої руки справу підтримки державної мови, організувавши акцію журналістської солідарності “Добра Воля – 2004”.
Розповідає один з ініціаторів акції, прес-секретар Української всесвітньої координаційної ради Євген Булавка.
Євген Булавка
Це, очевидно, перша такого роду акція проводиться. Тут єдина аналогія, яка виникає, - це з відомим ланцюгом єднання, який відбувся на початку 90-х зі Львова до Києва. Зараз це нова спроба, але в інший спосіб також об’єднати різні регіони України.
Богдана Костюк
Я Вас попрошу кілька слів сказати про те, які регіони задіяні?
Євген Булавка
Все регіони, без виключення. Переважна наша увага до Сходу, до Півдня, частково до Центру України.
Якщо говорити про ті редакції, які відгукнулися на запрошення, то тут географія також дуже широка: Крим, Луганська область, Дніпропетровська область, чекаємо на Донецьк.
Богдана Костюк
Історик Ярослав Федорук переконаний, що “Добра Воля” стане поштовхом для творчої інтелігенції долучитися на захист української мови.
Ярослав Федорук
Українська мова хоча і державна, але потребує популяризацторства, особливо на Сході і на Півдні України, навіть і в Києві, тому що я заходив в магазин “Буква”, де ще донедавна продавалися українські книжки, і на моє запитання, чому не продаються там книжки українських видавництв, мені відповіли, що у них змінилася дирекція, всі українські видання були повернуті у видавництва.
Мені видається, що з того закону, що українська мова є державна, то просто деякі сили агресивно налаштовані проти України, просто глумляться, і очевидно, що треба давати відповідь на це.
Богдана Костюк
УВКР закликала органи державної влади, громадські організації і творчі спілки підтримати акцію, адже ще рік–два і україномовний інформаційний простір може звузитися до двох–трьох видань.
Павло Вольвач
Попередній сюжет нагадав мені пристрасті, що вирували ще недавно довкола пропонованого нового українського правопису. А надто ж, коментар Івана Дзюби, котрий гірко-іронічно зазначив: українській мові однаково, з яким правописом помирати. Їй насамперед потрібне інтенсивне лікування.
Але, на щастя, недуги, навіть найзадавненіші і найважчі, таки долаються. І саме про надію та небайдужість наступна розповідь.
В основу матеріалу Володимира Ляшка покладено діалог відомих у світі хірургів-онкологів: Ігоря Гука, професора Віденського університету, та Ігоря Щепотіна, теж професора, завідуючого кафедрою онкології Національного медичного університету імені Богомольця, під час їхньої прес-конференції в Києві.
Слово Володимирові Ляшку.
Володимир Ляшко
Цих відомих у медичному світі людей пов’язує давня дружба, до того ж, вони не відчувають мовного бар’єру.
Ігор Гук, живучи в Австрії, добре вивчив українську, якою розмовляла його бабуся, тому лекції українським студентам він читає їхньою рідною мовою.
А на міжнародних симпозіумах професори Гук і Щепотін спілкуються англійською. Бувало, що разом вони проводили унікальні операції.
Ігор Щепотін розповідає.
Ігор Щепотін
Рік тому була проведена сенсаційна, перша в світі пересадка язика людині, яка страждала на рак (газети українські теж писали про це), і ми з Ігорем Івановичем приймали безпосередню участь в цьому.
Володимир Ляшко
Вчені переконані, що українська і австрійська школи онкологічної хірургії взаємозбагачують одна одну, і це перспективний напрямок співпраці, освоєння нових методів лікування. Ігор Гук
З 90-го року була розписана програма обміну стипендіатами поміж Австрією і Україною, яка профінансована австрійським урядом. За останніх 14 років тисяча стипендіатів побувала в австрійських університетах. Це не всі знають в Україні. Читаю лекції часто в медичних університетах в Україні і маю нагоду зустрічати бувших стипендіатів тут в Україні.
Хочу нагадати про людину, яка сьогодні стала дуже відомою, професора Никоненка з Запоріжжя. Я пригадую як в 94-му році я професора Никоненка і команду запросив до себе до Відня. Тут вони мали нагоду вивчити пересадку органів, більше концентрувалися на пересадці печінки.
Ми у Відні почали пересадку печінки у 83-му році. В той час було лишень два центри по пересадці печінки в Європі і один центр в Америці. Сьогодні ж є 300 центрів в Європі і 300 центрів в Америці.
Володимир Ляшко
Подібні операції з пересадки печінки проводять і в Києві. А нещодавно тут вперше пересадили частину материнської печінки дівчинці-немовляті. Зважаючи на мікроскопічність судин і мініатюрність медичного інструментарію, спеціалісти вважають цю операцію унікальною.
Відтепер українські діти отримуватимуть кваліфіковану допомогу вдома, не виїжджаючи закордон.
Це ще один медичний стандарт світового рівня, освоєний київськими медиками.
Ставиться питання, щоб кожний хворий, незважаючи на місце лікування чи проведення оперативного втручання, одержував в Україні певний стандарт при лікуванні тієї чи іншої хвороби. Це важко, але до цього треба йти.
Ігор Щепотін
Та людина, яка не може робити стандарти, вона просто “єстєствєнного отбора” випадає і не може лікувати.
Ігор Гук
У 85-му році на міжнародній конференції в Лондоні я чув про київські стандарти і київські школу. Я думаю, що вам не треба говорити, хто тут був ведучим хірургом – це О.Шарімов, з яким я мав нагоду в 90-му році познайомитися особисто, а в 94-му році я запросив в нашу клініку.
Я мав нагоду бачити пересадку печінки. Він сам розробляв цю операцію. В той час в мене склалося таке враження, що в Києві був дуже високий стандарт, тому що була школа Шарімова. Я вже не говорю про Амосова.
Час пройшов. 10 чи 15 років – це дуже багато. Якщо ви не спілкуєтеся 10 років з міжнародним суспільством науковим, то ви відходите, байдуже чи ви в Австрії живите, чи в Німеччині, чи в Португалії.
Володимир Ляшко
На жаль, багато новітніх українських розробок невідомі в світі, бо вчені ще слабо володіють іноземними мовами, перш за все англійською, тому наукових публікацій у них замало.
Ігор Щепотін
У світі дуже відома так звана українська онкологічна школа, але, на жаль, наші лікарі і хірурги не можуть спілкуватися іноземними мовами, то всі досягнення нашої онкології залишаються тут в Україні, і багато людей закордоном навіть не мають можливості дізнатися про це.
Наприклад, кілька років тому я робив доповідь в Лос-Анджелесі на з’їзді американських хірургів-онкологів і доповідав про результати однієї методики оперування раку шлунку, яка була розроблена нашим колективом в Інституті онкології.
Ця методика допомогла нам зменшити операційні ускладнення і смертність з 10%, що спостерігається в світі, до менше, ніж одного відсотка.
Американські хірурги були вражені настільки цими результатами і одностайно запропонували назвати цю методику “українською методикою”. Вона зараз дуже добре відома в науковій літературі.
Володимир Ляшко
І все ж сьогодні про провідних українських хірургів світ дізнається.
Академік Андрій Ганул, який завідує відділом торакальної онкології, проводить унікальні операції на органах грудної порожнини. Герой України академік Григорій Бондар у Донецьку розробив новітні методи лікування товстої кишки.
Українські медики дарують людям надію на життя, навіть при грізному діагнозі – рак.
Павло Вольвач
Життя ж, зазначимо, неможливе без природи, без автентики, без справжньості. Світ це вже збагнув. Екологічні програми проголошуються пріоритетними, ляльки із натуральних матеріалів користуються попитом не з гірш розрекламованої Барбі. А раритети із бабусиної скрині, будь-то одяг, кухонне начиння чи давні мелодії, викликають у сучасного європейця первісне дитяче захоплення.
Україна в цьому сенсі для багатьох може видатися клондайком, адже тут і фольклор, і народні ремесла подекуди побутують у первісному стані.
Але є й проблеми. Власне, до цих проблем постарався привернути увагу перший міжнародний фестиваль ленд-арту та етномузики “Шешори”, який нещодавно три ночі не давав спати мешканцям однойменного карпатського села, яких на цей час побільшало принаймні втричі.
Серед них була й Наталка Позняк.
Наталка Позняк
Карпати ще задовго до фільму “Тіні забутих предків” стали для усього світу своєрідним символом збереження народних традицій, ремесел, фольклору.
Воно й не дивно – сама природа не надто сприяла розбудові в регіоні промислових гігантів чи підняттю цілини А тому головну ставку державні мужі робили на розвиток і експлуатацію саме національної самобутності.
Що не кажи – натуральпродукт, який Європа таки не розучилася цінувати. Та й зараз тут чи не в кожному дворі живуть майстри на всі руки: хто тче килими чи ліжники, хто ріже з дерева фантастичні речі, хто вишиває. А де робота, там і пісня.
Звучить фрагмент родинного ансамблю Тафійчуків
Наталка Позняк
Свою першу скрипку Михайло Тафійчук змайстрував у 6 років - натягнув на дошку кілька струн і спробував заграти. З того часу не один інструмент вийшов з-під його рук, не один заспівав.
Хоча за професією він коваль, і досі в його кузні не змовкає голос молотка - тому треба коня підкувати, тому косу чи сокиру змайструвати. Але і без музики себе не уявляє ні він, ні його численна родина.
Ансамбль Тафійчуків, як і відомий київський фольклорний гурт “Древо”, вокальний ансамбль села Речиця Чорнобильського району, троїсті музики із Космача та ансамбль гуцульських інструментів із Рахова відкрили перший день фестивалю. І навіть купальська злива не змогла завадити святу.
А потім два дні були концерти найвідоміших гуртів України, Росії, Польщі та Чехії, що використовують етномузику. І сотні людей, переважно молоді, у вишиванках і без, влаштовували на полі стадіону, де проходив фестиваль, справжні дикі танці.
Фестиваль дав можливість кожному спробувати себе і в ролі якщо не Данила-майстра, то діда з бабою точно. Тих, у яких був солом’яний бичок. Правда, майстрували із сіна, і не бичка, а симпатичні ляльки-мотанки.
Взагалі фестиваль проходив у атмосфері повної творчої свободи й імпровізації. Несподіванки чекали і на самих організаторів.
Розповідає член оргкомітету Шешорів Мирослава Ганюшкіна.
Мирослава Ганюшкіна
Приїхало команд навіть більше, ніж ми чекали, при чому, сюрпризом для нас була поява на фестивалі гурту “Карпатіянс”.
Ще великою несподіваністю стало те, що була така велика кількість людей на майстер-класах. Вони дійсно користувалися великою популярністю, і ті люди, які їх вели, вони теж спочатку трохи переживали, вони не знали, як це буде виглядати.
Люда Тесленко, яка проводила майстер-клас, серйозно готувалася, і коли в перший день вона 4 години в’язала ляльки-мотанки, вона сказала, що це фурор.
Наталка Позняк Крім музики, організатори фестивалю вирішили провести своєрідний лікнеп для місцевого населення з питань утилізації сміття. Протягом тижня активісти фестивалю збирали порожні пляшки та одноразовий посуд на березі річки Пістиньки, а наступного року буде чергова спроба.
Говорить Мирослава Ганюшкіна.
Мирослава Ганюшкіна
Якщо та заявка, яка була у нас минулого року, дала нам наснаги зробити такий фестиваль, то той шквал емоцій, які ми отримали, додає натхнення дуже сильно.
Окрім натхнення з’явилися якісь матеріальні пропозиції: з’явилися люди, готові фінансово підтримати фестиваль, з’явилися гурти, які цього року не потрапили. Дуже багато цікавих контактів, які треба використовувати.
Я думаю, що наступного року розшириться географія фестивалю, сьогодні вже є заявки від Болгарії і навіть Австрія теж щось там пропонує. Фестиваль буде.
Наталка Позняк
Зрештою, квітку папороті через дощ так і не знайшли. А це уже серйозна підстава пошукати щастя в Шешорах наступного року. А раптом пощастить.
Павло Вольвач
Нині дощі вже, здається, припинилися. Тож шанс знайти щастя залишається. Тим більше, що воно у кожного різне. І мусить водитися не лише в Шешорах, а повсюдно. Наприклад, на Хортиці, де саме цими днями відбувається 8-й Міжнародний фестиваль козацьких бойових і традиційних мистецтв “Спас”. Один з найближчих випусків ми маємо намір присвятити саме цій небуденній події.
За сим прощаюсь. Звукооператор Михайло Петренко теж ввічливо кланяється.
Це була “Віта Нова”, слухайте нас і пильнуйте себе.
Говорить радіо “Свобода”!
Київ, 2 серпня 2004 року.
Павло Вольвач
Вітаю вас, шановні радіослухачі!
В ефірі радіожурнал “Віта Нова”.
Я завжди був прихильником того, аби назва нашої програми відповідала дійсності, тобто, щоб “нова”, але, щоб і “віта”. Причому “віта”, котра виломлюється за рамки багету, пюпітру чи площини кіноекрану.
Одним словом, живе життя, яке саме є продуцентом найцікавіших прем’єр і дебютів.
Отож до справи.
Україна має шанс увійти до Книги рекордів Гінеса як держава, що її влада ухвалила найбільше законодавчих актів на підтримку ... державної мови. Себто української.
Але, приймаючи чисельні закони і декрети, владоможці не подбали про популяризацію української мови серед широких верств населення, не створили належних умов для розвитку україномовного книгодрукування тощо.
У підсумку, з радіо- і телеефіру лунає російська, щоденні друковані та Інтернет-видання виходять російською.
І така ситуація надихнула Українську всесвітню координаційну раду (УВКР) на “акцію доброї волі”, тобтозвернутися до російськомовних видань з пропозицією підготувати до Дня Незалежності України випуски українською мовою.
Як розгортається ця акція, розповідає Богдана Костюк.
Богдана Костюк
Вперше в Україні патріотично налаштована громадськість взяла у свої руки справу підтримки державної мови, організувавши акцію журналістської солідарності “Добра Воля – 2004”.
Розповідає один з ініціаторів акції, прес-секретар Української всесвітньої координаційної ради Євген Булавка.
Євген Булавка
Це, очевидно, перша такого роду акція проводиться. Тут єдина аналогія, яка виникає, - це з відомим ланцюгом єднання, який відбувся на початку 90-х зі Львова до Києва. Зараз це нова спроба, але в інший спосіб також об’єднати різні регіони України.
Богдана Костюк
Я Вас попрошу кілька слів сказати про те, які регіони задіяні?
Євген Булавка
Все регіони, без виключення. Переважна наша увага до Сходу, до Півдня, частково до Центру України.
Якщо говорити про ті редакції, які відгукнулися на запрошення, то тут географія також дуже широка: Крим, Луганська область, Дніпропетровська область, чекаємо на Донецьк.
Богдана Костюк
Історик Ярослав Федорук переконаний, що “Добра Воля” стане поштовхом для творчої інтелігенції долучитися на захист української мови.
Ярослав Федорук
Українська мова хоча і державна, але потребує популяризацторства, особливо на Сході і на Півдні України, навіть і в Києві, тому що я заходив в магазин “Буква”, де ще донедавна продавалися українські книжки, і на моє запитання, чому не продаються там книжки українських видавництв, мені відповіли, що у них змінилася дирекція, всі українські видання були повернуті у видавництва.
Мені видається, що з того закону, що українська мова є державна, то просто деякі сили агресивно налаштовані проти України, просто глумляться, і очевидно, що треба давати відповідь на це.
Богдана Костюк
УВКР закликала органи державної влади, громадські організації і творчі спілки підтримати акцію, адже ще рік–два і україномовний інформаційний простір може звузитися до двох–трьох видань.
Павло Вольвач
Попередній сюжет нагадав мені пристрасті, що вирували ще недавно довкола пропонованого нового українського правопису. А надто ж, коментар Івана Дзюби, котрий гірко-іронічно зазначив: українській мові однаково, з яким правописом помирати. Їй насамперед потрібне інтенсивне лікування.
Але, на щастя, недуги, навіть найзадавненіші і найважчі, таки долаються. І саме про надію та небайдужість наступна розповідь.
В основу матеріалу Володимира Ляшка покладено діалог відомих у світі хірургів-онкологів: Ігоря Гука, професора Віденського університету, та Ігоря Щепотіна, теж професора, завідуючого кафедрою онкології Національного медичного університету імені Богомольця, під час їхньої прес-конференції в Києві.
Слово Володимирові Ляшку.
Володимир Ляшко
Цих відомих у медичному світі людей пов’язує давня дружба, до того ж, вони не відчувають мовного бар’єру.
Ігор Гук, живучи в Австрії, добре вивчив українську, якою розмовляла його бабуся, тому лекції українським студентам він читає їхньою рідною мовою.
А на міжнародних симпозіумах професори Гук і Щепотін спілкуються англійською. Бувало, що разом вони проводили унікальні операції.
Ігор Щепотін розповідає.
Ігор Щепотін
Рік тому була проведена сенсаційна, перша в світі пересадка язика людині, яка страждала на рак (газети українські теж писали про це), і ми з Ігорем Івановичем приймали безпосередню участь в цьому.
Володимир Ляшко
Вчені переконані, що українська і австрійська школи онкологічної хірургії взаємозбагачують одна одну, і це перспективний напрямок співпраці, освоєння нових методів лікування. Ігор Гук
З 90-го року була розписана програма обміну стипендіатами поміж Австрією і Україною, яка профінансована австрійським урядом. За останніх 14 років тисяча стипендіатів побувала в австрійських університетах. Це не всі знають в Україні. Читаю лекції часто в медичних університетах в Україні і маю нагоду зустрічати бувших стипендіатів тут в Україні.
Хочу нагадати про людину, яка сьогодні стала дуже відомою, професора Никоненка з Запоріжжя. Я пригадую як в 94-му році я професора Никоненка і команду запросив до себе до Відня. Тут вони мали нагоду вивчити пересадку органів, більше концентрувалися на пересадці печінки.
Ми у Відні почали пересадку печінки у 83-му році. В той час було лишень два центри по пересадці печінки в Європі і один центр в Америці. Сьогодні ж є 300 центрів в Європі і 300 центрів в Америці.
Володимир Ляшко
Подібні операції з пересадки печінки проводять і в Києві. А нещодавно тут вперше пересадили частину материнської печінки дівчинці-немовляті. Зважаючи на мікроскопічність судин і мініатюрність медичного інструментарію, спеціалісти вважають цю операцію унікальною.
Відтепер українські діти отримуватимуть кваліфіковану допомогу вдома, не виїжджаючи закордон.
Це ще один медичний стандарт світового рівня, освоєний київськими медиками.
Ставиться питання, щоб кожний хворий, незважаючи на місце лікування чи проведення оперативного втручання, одержував в Україні певний стандарт при лікуванні тієї чи іншої хвороби. Це важко, але до цього треба йти.
Ігор Щепотін
Та людина, яка не може робити стандарти, вона просто “єстєствєнного отбора” випадає і не може лікувати.
Ігор Гук
У 85-му році на міжнародній конференції в Лондоні я чув про київські стандарти і київські школу. Я думаю, що вам не треба говорити, хто тут був ведучим хірургом – це О.Шарімов, з яким я мав нагоду в 90-му році познайомитися особисто, а в 94-му році я запросив в нашу клініку.
Я мав нагоду бачити пересадку печінки. Він сам розробляв цю операцію. В той час в мене склалося таке враження, що в Києві був дуже високий стандарт, тому що була школа Шарімова. Я вже не говорю про Амосова.
Час пройшов. 10 чи 15 років – це дуже багато. Якщо ви не спілкуєтеся 10 років з міжнародним суспільством науковим, то ви відходите, байдуже чи ви в Австрії живите, чи в Німеччині, чи в Португалії.
Володимир Ляшко
На жаль, багато новітніх українських розробок невідомі в світі, бо вчені ще слабо володіють іноземними мовами, перш за все англійською, тому наукових публікацій у них замало.
Ігор Щепотін
У світі дуже відома так звана українська онкологічна школа, але, на жаль, наші лікарі і хірурги не можуть спілкуватися іноземними мовами, то всі досягнення нашої онкології залишаються тут в Україні, і багато людей закордоном навіть не мають можливості дізнатися про це.
Наприклад, кілька років тому я робив доповідь в Лос-Анджелесі на з’їзді американських хірургів-онкологів і доповідав про результати однієї методики оперування раку шлунку, яка була розроблена нашим колективом в Інституті онкології.
Ця методика допомогла нам зменшити операційні ускладнення і смертність з 10%, що спостерігається в світі, до менше, ніж одного відсотка.
Американські хірурги були вражені настільки цими результатами і одностайно запропонували назвати цю методику “українською методикою”. Вона зараз дуже добре відома в науковій літературі.
Володимир Ляшко
І все ж сьогодні про провідних українських хірургів світ дізнається.
Академік Андрій Ганул, який завідує відділом торакальної онкології, проводить унікальні операції на органах грудної порожнини. Герой України академік Григорій Бондар у Донецьку розробив новітні методи лікування товстої кишки.
Українські медики дарують людям надію на життя, навіть при грізному діагнозі – рак.
Павло Вольвач
Життя ж, зазначимо, неможливе без природи, без автентики, без справжньості. Світ це вже збагнув. Екологічні програми проголошуються пріоритетними, ляльки із натуральних матеріалів користуються попитом не з гірш розрекламованої Барбі. А раритети із бабусиної скрині, будь-то одяг, кухонне начиння чи давні мелодії, викликають у сучасного європейця первісне дитяче захоплення.
Україна в цьому сенсі для багатьох може видатися клондайком, адже тут і фольклор, і народні ремесла подекуди побутують у первісному стані.
Але є й проблеми. Власне, до цих проблем постарався привернути увагу перший міжнародний фестиваль ленд-арту та етномузики “Шешори”, який нещодавно три ночі не давав спати мешканцям однойменного карпатського села, яких на цей час побільшало принаймні втричі.
Серед них була й Наталка Позняк.
Наталка Позняк
Карпати ще задовго до фільму “Тіні забутих предків” стали для усього світу своєрідним символом збереження народних традицій, ремесел, фольклору.
Воно й не дивно – сама природа не надто сприяла розбудові в регіоні промислових гігантів чи підняттю цілини А тому головну ставку державні мужі робили на розвиток і експлуатацію саме національної самобутності.
Що не кажи – натуральпродукт, який Європа таки не розучилася цінувати. Та й зараз тут чи не в кожному дворі живуть майстри на всі руки: хто тче килими чи ліжники, хто ріже з дерева фантастичні речі, хто вишиває. А де робота, там і пісня.
Звучить фрагмент родинного ансамблю Тафійчуків
Наталка Позняк
Свою першу скрипку Михайло Тафійчук змайстрував у 6 років - натягнув на дошку кілька струн і спробував заграти. З того часу не один інструмент вийшов з-під його рук, не один заспівав.
Хоча за професією він коваль, і досі в його кузні не змовкає голос молотка - тому треба коня підкувати, тому косу чи сокиру змайструвати. Але і без музики себе не уявляє ні він, ні його численна родина.
Ансамбль Тафійчуків, як і відомий київський фольклорний гурт “Древо”, вокальний ансамбль села Речиця Чорнобильського району, троїсті музики із Космача та ансамбль гуцульських інструментів із Рахова відкрили перший день фестивалю. І навіть купальська злива не змогла завадити святу.
А потім два дні були концерти найвідоміших гуртів України, Росії, Польщі та Чехії, що використовують етномузику. І сотні людей, переважно молоді, у вишиванках і без, влаштовували на полі стадіону, де проходив фестиваль, справжні дикі танці.
Фестиваль дав можливість кожному спробувати себе і в ролі якщо не Данила-майстра, то діда з бабою точно. Тих, у яких був солом’яний бичок. Правда, майстрували із сіна, і не бичка, а симпатичні ляльки-мотанки.
Взагалі фестиваль проходив у атмосфері повної творчої свободи й імпровізації. Несподіванки чекали і на самих організаторів.
Розповідає член оргкомітету Шешорів Мирослава Ганюшкіна.
Мирослава Ганюшкіна
Приїхало команд навіть більше, ніж ми чекали, при чому, сюрпризом для нас була поява на фестивалі гурту “Карпатіянс”.
Ще великою несподіваністю стало те, що була така велика кількість людей на майстер-класах. Вони дійсно користувалися великою популярністю, і ті люди, які їх вели, вони теж спочатку трохи переживали, вони не знали, як це буде виглядати.
Люда Тесленко, яка проводила майстер-клас, серйозно готувалася, і коли в перший день вона 4 години в’язала ляльки-мотанки, вона сказала, що це фурор.
Наталка Позняк Крім музики, організатори фестивалю вирішили провести своєрідний лікнеп для місцевого населення з питань утилізації сміття. Протягом тижня активісти фестивалю збирали порожні пляшки та одноразовий посуд на березі річки Пістиньки, а наступного року буде чергова спроба.
Говорить Мирослава Ганюшкіна.
Мирослава Ганюшкіна
Якщо та заявка, яка була у нас минулого року, дала нам наснаги зробити такий фестиваль, то той шквал емоцій, які ми отримали, додає натхнення дуже сильно.
Окрім натхнення з’явилися якісь матеріальні пропозиції: з’явилися люди, готові фінансово підтримати фестиваль, з’явилися гурти, які цього року не потрапили. Дуже багато цікавих контактів, які треба використовувати.
Я думаю, що наступного року розшириться географія фестивалю, сьогодні вже є заявки від Болгарії і навіть Австрія теж щось там пропонує. Фестиваль буде.
Наталка Позняк
Зрештою, квітку папороті через дощ так і не знайшли. А це уже серйозна підстава пошукати щастя в Шешорах наступного року. А раптом пощастить.
Павло Вольвач
Нині дощі вже, здається, припинилися. Тож шанс знайти щастя залишається. Тим більше, що воно у кожного різне. І мусить водитися не лише в Шешорах, а повсюдно. Наприклад, на Хортиці, де саме цими днями відбувається 8-й Міжнародний фестиваль козацьких бойових і традиційних мистецтв “Спас”. Один з найближчих випусків ми маємо намір присвятити саме цій небуденній події.
За сим прощаюсь. Звукооператор Михайло Петренко теж ввічливо кланяється.
Це була “Віта Нова”, слухайте нас і пильнуйте себе.
Говорить радіо “Свобода”!