Київ, 3 серпня 2004 року.
Тарас Марусик
Лауреатові Національної премії України імени Тараса Шевченка у галузі літератури та мистецтва за 2000 рік, довголітньому українському політв’язневі Іванові Гнатюку минулого тижня виповнилося 75 років. У його немалому поетичному доробку є вірші, присвячені мові.
Я зателефонував у Борислав Львівської области, де мешкає поет і публіцист і записав його.
На початку розмови я запропонував Іванові Гнатюку висловити його погляд на нинішній стан української мови
Іван Гнатюк
Дуже сумний і, на той же час, якийсь неспокійний. Справа в тому, що ми дочекались незалежності, де рідна мова повинна бути пануючою мовою в державі.
Але, на жаль, в ті часи, коли мова була буквально заборонена, ми боролися за мову. Всіма способами, хто як міг, і ми її відстоювали, адже ми не мали ні війська з бойовиками, ні своєї держави, але ми мали слово, ми мали мову рідну і вони нам заступили і державу, і військо. Воно не дало нам загинути, слово наше дуже живуче.
Тарас Марусик
На думку автора низки поетичних збірок і трьох книжок щоденникових записів, треба не мовчати, бо справа не тільки в мові, справа в усій культурі. Я запитав Івана Гнатюка, коли ситуація з українською мовою була, на його думку, краща – тепер чи в радянські часи?
Іван Гнатюк
Тоді була набагато краща, бо вона відверто була заборонена, а що заборонено, те викликає супротив, а як є супротив, значить буде перемога. А зараз супротиву немає, боротьби немає, це найстрашніше.
Тарас Марусик
На закінчення розмови Іван Гнатюк прочитав свій вірш “Джерело”, написаний ще в 1962 році, відразу по поверненні з колимського заслання.
Іван Гнатюк
Ти даремно скаржишся, їй Богу, Не міліє мовне джерело, А якщо намулом затекло, То себе винуй, а не епоху.
Закоти рукава, ти ж поет, Прочищай, бо хто ж його прочистить? Я до нього рідного пречисто припадав і в темряві за метр, Припадав і серцем, і устами.
По словечку пив його снагу, Може, через те я у снігу не замерз, Хоч мучився роками. Чом же ти так боязко над ним бідкаєшся, молячи пощади, Та його самим нам прочищати, пити з нього воду нам самим.
Джерело не візьметься багвою, Мов ковбаня в прірві лісовій, Стань над ним навколішки і пий. Причащайся мовою живою.
Причащай намул із джерела, Не лякайся втоми, ні простуди, І воно мілішати не буде, Хоч яка б епоха не прийшла.
Тарас Марусик
Свій вірш “Джерело” читав поет і довголітній український політв’язень, лауреат Національної премії України імени Тараса Шевченка у галузі літератури та мистецтва за 2000 рік Іван Гнатюк.
Він вважає, що байдужість суспільства до мови обертається “силою для наших супротивників”. На сьогодні все. .
Тарас Марусик
Лауреатові Національної премії України імени Тараса Шевченка у галузі літератури та мистецтва за 2000 рік, довголітньому українському політв’язневі Іванові Гнатюку минулого тижня виповнилося 75 років. У його немалому поетичному доробку є вірші, присвячені мові.
Я зателефонував у Борислав Львівської области, де мешкає поет і публіцист і записав його.
На початку розмови я запропонував Іванові Гнатюку висловити його погляд на нинішній стан української мови
Іван Гнатюк
Дуже сумний і, на той же час, якийсь неспокійний. Справа в тому, що ми дочекались незалежності, де рідна мова повинна бути пануючою мовою в державі.
Але, на жаль, в ті часи, коли мова була буквально заборонена, ми боролися за мову. Всіма способами, хто як міг, і ми її відстоювали, адже ми не мали ні війська з бойовиками, ні своєї держави, але ми мали слово, ми мали мову рідну і вони нам заступили і державу, і військо. Воно не дало нам загинути, слово наше дуже живуче.
Тарас Марусик
На думку автора низки поетичних збірок і трьох книжок щоденникових записів, треба не мовчати, бо справа не тільки в мові, справа в усій культурі. Я запитав Івана Гнатюка, коли ситуація з українською мовою була, на його думку, краща – тепер чи в радянські часи?
Іван Гнатюк
Тоді була набагато краща, бо вона відверто була заборонена, а що заборонено, те викликає супротив, а як є супротив, значить буде перемога. А зараз супротиву немає, боротьби немає, це найстрашніше.
Тарас Марусик
На закінчення розмови Іван Гнатюк прочитав свій вірш “Джерело”, написаний ще в 1962 році, відразу по поверненні з колимського заслання.
Іван Гнатюк
Ти даремно скаржишся, їй Богу, Не міліє мовне джерело, А якщо намулом затекло, То себе винуй, а не епоху.
Закоти рукава, ти ж поет, Прочищай, бо хто ж його прочистить? Я до нього рідного пречисто припадав і в темряві за метр, Припадав і серцем, і устами.
По словечку пив його снагу, Може, через те я у снігу не замерз, Хоч мучився роками. Чом же ти так боязко над ним бідкаєшся, молячи пощади, Та його самим нам прочищати, пити з нього воду нам самим.
Джерело не візьметься багвою, Мов ковбаня в прірві лісовій, Стань над ним навколішки і пий. Причащайся мовою живою.
Причащай намул із джерела, Не лякайся втоми, ні простуди, І воно мілішати не буде, Хоч яка б епоха не прийшла.
Тарас Марусик
Свій вірш “Джерело” читав поет і довголітній український політв’язень, лауреат Національної премії України імени Тараса Шевченка у галузі літератури та мистецтва за 2000 рік Іван Гнатюк.
Він вважає, що байдужість суспільства до мови обертається “силою для наших супротивників”. На сьогодні все. .