Доступність посилання

ТОП новини

“Віта Нова”: Київ готується до "Євробачення"; Спортивні ігри Ахіллеї в Древній Україні; Прем"єра вистави "Про мишей і людей".


Павло Вольвач

Аудіозапис програми:

Київ, 30 серпня 2004 року.

Павло Вольвач

Вітаю Вас, шановні радіослухачі! В ефірі радіожурнал “Віта Нова”.

Гортаючи днями газету з рекламними оголошеннями, ваш покірний слуга вразився ряснотою євролексики: євровікна, євроремонт, євроформат, навіть єврозвук в кінотеатрі – так і стирчало з кожного рядка.

“Що б це мало означати?” – подумалося мені. Невже не можна просто сказати: якісні вікна, добрі двері, нормальний звук?

У пошуках розгадки цього феномена, помандрував я на Пушкінську. А куди ж іще мандрувати в пошуках істини?

Там знайомий культуролог, отримавши свою дармову “порцайку” кави, розгорнув цілу теорію. Виявляється, це в нас така національна мрія, бо ж і географічний центр Європи в Україні, і покоління Хвильового закликало “дайош Європу”, і Донцов з Маланюком туди ж кликали.

Одне слово, як писалося колись в цікавій програмі, “нинєшнєє поколєніє совєцкіх людєй будєт жить прі...”

Тьху ти, це українці таки дочвалають до своєї Європи. Тільки ось з Європою у нас і зараз щось не складається. Ну, хіба коли з лопатою десь під Лісабоном. Або на риштованнях у Празі. А так...

Ну, наприклад, перемогла Україна на “Євробаченні”. Так знову, замість радості купа клопотів на власну голову. Адже таким чином Руслана здобула не лише персональну славу на міжнародній арені, а й зарезервувала для своєї батьківщини право провести наступний конкурс.

Пам’ятається, тоді, по свіжих слідах, необережно висловився мер Києва Олександр Омельченко, заявивши, ніби Київ абсолютно не готовий прийняти такий помпезний шоу-бізнесовий захід.

Пізніше коли про своє бажання провести конкурс у себе заявили декілька інших міст України, київський мер взяв свої слова назад.

Як виглядає ця проблема зараз? Нам доповість Юка Гаврилова.

Юка Гаврилова

Й по сьогодні не вщухають дебати у нашій пресі про те, що львівська співачка Руслана Лижичко, вигравши пісенний конкурс “Євробачення” у Стамбулі, підклала Києву велику свиню.

Мовляв, Україна не в змозі провести такий великий фестиваль, бо не маємо ми в нашій столиці ні великого, оснащеного новітньою технікою залу, ні достатньої кількості пристойних готелів для розміщення учасників і гостей конкурсу, ані спеціалістів, які мають досвід обслуговування такої грандіозної міжнародної імпрези.

Аби не гадати на гущі від турецької кави, я зустрілася з Геннадієм Радченком, віце-президентом Національної телекомпанії України. І всі ці питання поставила йому, людині, яка опікується саме проблемами проведення найпрестижнішого конкурсу “Євробачення” в нашій державі.

І почали ми розмову з питання, чи не має таких історичних настроїв, які були у наших медіях та урядовців на Державній телерадіокомпанії України?

Геннадій Радченко

Немає таких настроїв. Я не скажу, що це була істерика. Це, можливо, було нерозуміння того, що навіщо є “Євробачення” .

Ну що ж, це дуже цікава робота, але треба розуміти, що це звичайна телепрограма, це не фестиваль мистецтв.

Я був двічі, і в Стамбулі, і в Ризі, і бачив, як це організовувалося. Мені здається, що організація “Євробачення” у Києві чи в Україні наступного року, то це лише великий шанс для технічного стрибка національного.

Саме технічного, тому що цей будинок, в якому ми з вами говоримо, будувався і проектувався дуже давно і під інші технологічні потреби.

Телебачення так швидко крокує технологічно і технічно, що встигати за ним дуже важко.

Юка Гаврилова

Деякі колеги Ваші з інших каналів сказали, мовляв, дісталося все Державному телебаченню, але чи є в них кадри, чи є в них технічні можливості?

Геннадій Радченко

Це дуже просто пояснити. Державне телебачення є членом Європейської мовної спілки, а вона об’єднує євроспільноту і державних мовників.

До речі, ми беремо участь в конкурсі як телекомпанія, і Руслана представляла і Україну, і Національну телерадіокомпанію в Україні.

З точки зору технічного забезпечення, то бажано було б, щоб трішки краще були забезпечені, але з точки зору кадрів... Я вважаю, що у нас кадри найкращі.

Що стосується інших технічних засобів, які будуть потрібні для передачі сигналу на супутник і для багатьох зв’язків, то вони у нас є, і ми традиційно ними користуємося, і будуть використовуватися ці ж самі канали.

“Євробачення” – це спільне виробництво Європейської мовної спілки і Національної телерадіокомпанії. Приїде сюди техніка не лише з однієї країни, тому що жодна країна на власній техніці це витримати і працювати не зможе.

Павло Вольвач

“Євробачення” “Євробаченням”, але головна європейська подія на сьогодні – це Олімпіада. А тут порадіти є чому: і п’ятому поки що місцю України в командному заліку, і тій кількості чиновників, які за державний кошт десантувалися в Афінах боронити честь Соборної.

Втім, ми зараз про інше. Виявляється, в давні часи Україна мала власний аналог Олімпійських ігор. Так-так, не поспішайте іронічно кривитися і згадувати за автохтонний український тин, котрий постав ще задовго до сотворіння самої планети Земля.

Був таки, стверджують фахівці, той аналог, і пристрасті там нуртували не менші від давньогрецьких.

Сотні спортсменів, що пройшли жорсткі відбіркові тури, з усього світу з’їжджаються до України для участі у надпрестижних спортивних змаганнях, Ахіллеях, котрі були започатковані ще в античні часи.

Шановний читачу, це не цитата з братів Стругацьких. Все може відбуватися саме таким чином. І щоби підштовхнути подібний розвиток подій, українцям треба трохи покопати історичні місця і зробити цьому добрий міжнародний розголос. Принаймні так вважає моя колега Ірина Перешило.

Ірина Перешило

Античний світ – це Греція. Більшість з нас перебувають у хибному інформаційному полоні такого стереотипу, бо насправді античний світ займав значно обширніші території, і південні землі сучасної України тисячі років тому також були частиною античної цивілізації.

Ольвія, Херсонес, Феодосія – все це міста-колонії того періоду. І саме в, так би мовити, українській частині античного світу був великий культ героя Троянської війни, бога Ахілла.

Можливо тому, що, за легендою мати Ахілла, богиня Фетіда, перенесла тіло сина після загибелі на острів Зміїний у Чорному морі.

Мешканці Ольвії збудували величний храм на честь героя, і острів тривалий час був місцем масового паломництва шанувальників Ахілла, якого ще називали Ахіллом Пантархом, тобто Володарем Чорного моря.

Але всього цього для пошанування героя мешканцям Ольвії видалося замало, і тоді вони спорядили делегацію у Дельфи. З якою задумкою? Про це говорить археолог Іван Черняков.

Іван Черняков

Вони надіслали делегацію до храму бога Аполлона у Дельфах, де знаходився оракул. Він їм порадив, як він колись встановив Олімпійські ігри, встановити на честь Ахілла окремі ігри, спортивні змагання, які називалися Ахіллеї.

Ірина Перешило

З того часу від четвертого століття до н.е. до першого століття н.е., тобто впродовж півтисячі років, недалеко від Ольвії у Священних гаях між Дніпром та Південним Бугом відбувалася Ахіллеї, надзвичайно престижні в Античному світі спортивні змагання, для участі у яких з’їжджалися спортсмени з усіх античних міст.

У програмі змагань були: біг, стрільба з лука, кінні змагання, боротьба і, можливо, ще якісь традиційні або особливі дисципліни, про які ми не знаємо, тому що до сьогодні ахіллейських спортивних арен не ведуться жодні розкопки.

Нині єдиним джерелом інформації про змагання є мармурові плити, що зберігаються в Одеському та Петербурзькому музеях, на них викарбувані імена-тріумфаторів, які, здобувши перемогу на змаганнях, автоматично отримували статус Почесного громадянина і місце у магістраті.

Отож варто було б приступити до пошуків в історії знаменитих античних змагань. Чому б не відтворити за прикладом Олімпійських ігор спортивні Ахіллеї в Україні.

Якщо це вдасться, то, можливо, саме на них буде подолано неперевершений й понині результат скіфського стрільця з лука. Як стверджує напис на одній із мармурових плит, довжина переможного результату становила 542 метри.

Павло Вольвач

Світ потроху відкриває Україну. І через спортсменів, і через митців. А Україна, в свою чергу, часто відкриває світ. Світ, здавалося б, далекий і в часі, і в просторі, а тим не менше близький. Такий, наприклад, як у романі Джона Стейнбека “Про мишей та людей”.

І хоча йдеться в ньому про заробітчан в далекій Америці, тема виявилася надзвичайно актуальною в сучасній Україні. Надто ж в контексті свята, Дня Незалежності, який для багатьох є не стільки приводом для веселощів, скільки підставою для серйозних роздумів.

Адже однією з ознак української незалежності, на жаль, стали майже сім мільйонів (це лише за офіційною версією) заробітчан, які нині ударними темпами піднімають економіку, культуру і соціальний добробут Португалії, Греції, Італії...

Саме їм присвятила свою нову роботу театральна компанія “Бенюк і Хостікоєв”, запросивши 24-го серпня до театру Лесі Українки на прем’єру вистави “Про мишей і людей”.

Детальні у матеріалі Наталки Позняк-Хоменко.

Наталка Позняк-Хоменко

Мабуть, Джон Стейнбек і гадки не мав, наскільки його герої будуть актуальними через сто років у далекій Україні. А тим більше, що герої його вийдуть, наче спеціально написаними для відомого сценічного дуету Богдана Бенюка і Анатолія Хостікоєва.

Але так сі склало, як кажуть у нас на Галичині. І, судячи з відгуків знавців, склало сі таки непогано.

Принаймні, продюсер проекту Мирослав Гринишин переконаний, що ця вистава зможе поборотися за пальму першості із попередньою постановкою “Сеньйором з вищого світу”, який за цей рік неодноразово ставився у Києві та з успіхом проїхався Україною.

Мирослав Гринишин

Вистава “Про мишей і людей” більше присвячена людям, які виїжджають на заробітки, в пошуках щастя. В результаті цих пошуків часом гублять саму ціль, в результаті якої втрачають сім’ї, втрачають рідних, втрачають саме дороге, що у них є, а інколи і саме безцінне – це життя.

Багато людей виїжджають з країни, бо не бачать своєї перспективи. Однією із мас-медіа розповсюджені статистичні дані, що близько 70% випускників середніх шкіл України на сьогоднішній день не бачать перспективи своєї власної в Україні, що вони матимуть плани в думках, щоб виїхати в іншу країну, де їх ніхто не чекає, де вони нікому не потрібні, і де зовсім інші є моральні й освітні пріоритети і оцінки.

У повісті, як і в нашій п’єсі у виставі, йде мова про двох найкращих друзів, які блукають Диким Заходом у пошуках заробітку, і вони гублять щось найдорожче, що є між ними.

Звичайно, це інтрига, і я не хотів би розкривати всіх таємниць, щоб глядачі, які почують мене, мали зацікавленість піти на цю виставу, де грають два самі знамениті актори українського театру Анатолій Хостікоєв і Богдан Бенюк. Це буде дійсно влучно, бо це гарна, глибока і душевна вистава про дружбу цих двох чоловіків.

Наталка Позняк-Хоменко

Вистава і справді обіцяє бути глибокою і неоднозначною. І не лише тому, що компанію двом головним героям складуть їхні не менш популярні колеги по акторському цеху: Наталя Сумська, Володимир Нечипоренко, Євген Паперний, Олег Драч, Георгій Хостікоєв, Володимир Кузнєцов, Сергій Бойко, Юрій Крикунов, Тарас Постніков, а й тому, що головним ідеологом і натхненником вистави став головний режисер Театру на Подолі Віталій Малахов, володар останньої “Пекторалі” за кращу режисуру в інтерпретації чехівського “Дяді Вані”.

Власне, це саме Малахов згадав про Стейнбека, розговорившись із бригадою “шабашників”, які робили ремонт у нього в квартирі. Він же і переклав прозовий твір на драматургічне полотно. А знайти акторів, сцену і все інше було справою техніки і його величності випадку.

Після прем’єри компанія “Бенюк і Хостікоєв” готує “Про людей і мишей”, як і “Сеньйора”, до “прокату” по Україні. Як пожартував Богдан Бенюк, ще трошки і вони поступово переростуть в другу українську мандрівну трупу.

А, між тим, вони і справді вперто лупають скалу стереотипів і поступово розвіюють міф про нерентабельність українського театру антрепризи.

Мирослав Гринишин

Це все брехня. Все залежить від нас, від нашого ентузіазму. Якщо ми кожного року будемо випускати по одній виставі, возити їх по Україні і показувати глядачам, які давно відвикли ходити на українські вистави хорошого рівня, і вони знають, що театральна компанія має такий імідж, то це дасть можливість нам відновити ті позиції, які були в театрі 20-30 років тому назад, коли театри гастролювали по всій державі.

Наталка Позняк-Хоменко

А взагалі, театральна компанія “Бенюк і Хостікоєв” обіцяють щороку видавати на-гора по новій якісній виставі.

Більше, на жаль, нереально: кожен із акторів зайнятий у виставах рідного театру, а ще кіно та телепроекти...

Єдиний час для репетицій – це літо, коли в театрах мертвий сезон. А це буває лише раз на рік.

Павло Вольвач

“Отаке то Зиновію, Олексіїв друже,” – сказав би на це, напевно, Тарас Шевченко.

На практиці сталося трохи не так, як гадалося. До омріяної Європи таки дійшли, але...

Втім, не будемо про сумне, бо є в цьому житті багато речей і приводів, які не дають сумувати. Або, принаймні, не дають втрачати зацікавленості до життя, до його повсякчас нових форм, про які ми, по можливості, будемо й надалі розповідати в нашій програмі.

Це була “Віта Нова”, я, Павло Вольвач, і мій незмінний помічник, саунд-інженер Михайло Петренко.

Зустрінемось!

Говорить радіо “Свобода”.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG