Київ, 17 вересня 2004 – Нещодавно у французькому виданні “Le Monde diplomatique” з’явилася ґрунтовна стаття, присвячена голодоморові в Україні в 1932-33 роках. Вона цікава не лише викладом численних фактів, але й спробою з’ясувати, чи було це масове народовбивство геноцидом українців.
Стаття “Сталін, який заморив голодом Україну” належить перу французького історика Лорана Рюккера. В першій її частині він показує всю панораму голодомору, який уразив українців.
“Приховувана радянською владою дійсність цього “чорного року”, – пише Лоран Рюккер, – відтепер визнана завдяки свідченням тих, хто вижив, і завдяки праці істориків. Якщо політична природа цього голоду не викликає сумніву, то, навпаки, його геноцидний характер викликає дискусії”.
Тут треба зазначити, що за останні роки у Франції опубліковані численні книжки про український голодомор, тому франкомовний читач має на сьогодні достатньо повну інформацію про те, що діялося на Україні в 1932-33 роках.
Автор статті наводить порівняльні дані про вилучення сільськогосподарської продукції. Якщо в 1930 році було вилучено 30%, то в наступному – вже майже 42% від вирощеного українськими селянами. На 1932 рік план передбачив 74% вилучення сільськогосподарської продукції. Особливо драматичною ситуація стала після ухвалення закону про розкрадання соціалістичної власности (так званий закон “про колоски”), який передбачав покарання від 10 років позбавлення волі до смертної кари.
Французький історик Лоран Рюккер наводить також розпорядження Сталіна й Молотова від січня 1933 року про заборону “будь-якими засобами” перешкодити втечі голодних українських селян до міст. Наслідком цього став арешт 220 тисяч селян. Тоді ж інший високопосадовий партфункціонер Постишев наказав забирати зерно у селян, ідучи від хати до хати. Цей наказ він супроводив словами “Жодного співчуття!”
Незважаючи на те, що Сталін організував пропагандистську кампанію, розраховану на західні уряди, – пише Лоран Рюккер, – справжні факти ставали відомі численним керівникам держав. Зокрема, Муссоліні був дуже добре поінформований про жахіття голодомору італійським консулом у Харкові. Однак він проігнорував ці повідомлення, оскільки мав підписати торгові і політичні угоди з СРСР.
Половину жертв голодомору становили діти, зазначає французький історик; іще половина дітей втратила щонайменше одного з батьків. Лоран Рюккер наводить слова іншого історика, Алена Блюма:
“Рідко коли у всій європейській історії голод спричинився до таких значних людських втрат… Голод призвів до повного зникнення цілих сімей. Він спустошив цілі місцевості…”
У другій частині статті автор поділяє західних дослідників голодомору на три групи. Перша вважає, що голод 1932-33 років був крайнім виявом “війни проти селянства” й охопив не тільки українську територію, але й Північний Кавказ, Кубань, Казахстан і Східний Сибір. Друга група вважає трагедію 1930-х років “культурним геноцидом” або ж “геноцидом класів”. І, нарешті, третя група переконана, що голодомор 1932-33 років був геноцидом відповідно до Конвенції ООН 1948 року. А те, що голодомор зачепив великі території поза Україною, є лише підтвердженням цієї тези, бо і на Північному Кавказі, і на Кубані, і в Казахстані, і в Східному Сибіру була тоді величезна етнічна присутність українців. Про це нагадав читачеві французький історик Лоран Рюккер, автор статті “Сталін, який заморив голодом Україну”, надрукованої у паризькому виданні “Le Monde diplomatique”.
Стаття “Сталін, який заморив голодом Україну” належить перу французького історика Лорана Рюккера. В першій її частині він показує всю панораму голодомору, який уразив українців.
“Приховувана радянською владою дійсність цього “чорного року”, – пише Лоран Рюккер, – відтепер визнана завдяки свідченням тих, хто вижив, і завдяки праці істориків. Якщо політична природа цього голоду не викликає сумніву, то, навпаки, його геноцидний характер викликає дискусії”.
Тут треба зазначити, що за останні роки у Франції опубліковані численні книжки про український голодомор, тому франкомовний читач має на сьогодні достатньо повну інформацію про те, що діялося на Україні в 1932-33 роках.
Автор статті наводить порівняльні дані про вилучення сільськогосподарської продукції. Якщо в 1930 році було вилучено 30%, то в наступному – вже майже 42% від вирощеного українськими селянами. На 1932 рік план передбачив 74% вилучення сільськогосподарської продукції. Особливо драматичною ситуація стала після ухвалення закону про розкрадання соціалістичної власности (так званий закон “про колоски”), який передбачав покарання від 10 років позбавлення волі до смертної кари.
Французький історик Лоран Рюккер наводить також розпорядження Сталіна й Молотова від січня 1933 року про заборону “будь-якими засобами” перешкодити втечі голодних українських селян до міст. Наслідком цього став арешт 220 тисяч селян. Тоді ж інший високопосадовий партфункціонер Постишев наказав забирати зерно у селян, ідучи від хати до хати. Цей наказ він супроводив словами “Жодного співчуття!”
Незважаючи на те, що Сталін організував пропагандистську кампанію, розраховану на західні уряди, – пише Лоран Рюккер, – справжні факти ставали відомі численним керівникам держав. Зокрема, Муссоліні був дуже добре поінформований про жахіття голодомору італійським консулом у Харкові. Однак він проігнорував ці повідомлення, оскільки мав підписати торгові і політичні угоди з СРСР.
Половину жертв голодомору становили діти, зазначає французький історик; іще половина дітей втратила щонайменше одного з батьків. Лоран Рюккер наводить слова іншого історика, Алена Блюма:
“Рідко коли у всій європейській історії голод спричинився до таких значних людських втрат… Голод призвів до повного зникнення цілих сімей. Він спустошив цілі місцевості…”
У другій частині статті автор поділяє західних дослідників голодомору на три групи. Перша вважає, що голод 1932-33 років був крайнім виявом “війни проти селянства” й охопив не тільки українську територію, але й Північний Кавказ, Кубань, Казахстан і Східний Сибір. Друга група вважає трагедію 1930-х років “культурним геноцидом” або ж “геноцидом класів”. І, нарешті, третя група переконана, що голодомор 1932-33 років був геноцидом відповідно до Конвенції ООН 1948 року. А те, що голодомор зачепив великі території поза Україною, є лише підтвердженням цієї тези, бо і на Північному Кавказі, і на Кубані, і в Казахстані, і в Східному Сибіру була тоді величезна етнічна присутність українців. Про це нагадав читачеві французький історик Лоран Рюккер, автор статті “Сталін, який заморив голодом Україну”, надрукованої у паризькому виданні “Le Monde diplomatique”.
