Київ, 6 жовтня 2004 – До парламентських виборів в Україні ще ніби й далеко, але російські аналітики вже почали вивчати міркування своїх українських колег щодо перспектив політичних партій на виборах до Верховної Ради 2006 року. Наразі сьогодні в Києві Російський медіа-центр організував на цю тему "круглий стіл".
Дослідження на тему "Партійні структури України: перспективи на 2006 рік" здійснено з ініціативи Російського медіа-центру та українського Центру соціальних досліджень "Софія". Як зазначив його президент Андрій Єрмолаєв, дослідників не може не хвилювати той факт, що, на жаль, надії на посилення ролі партійних політичних структур як суб’єктів, як організаторів, як провайдерів виборчого президентського процесу не виправдалися: "Партії, партійні союзи залишилися фасадними структурами, що виконують виключно сервісні "підтанцьовувальні" функції – і не більше. Політичні команди, які сформувалися в період президентських виборів, не партійні, а радше авторитарні за характером, конкретно орієнтовані на лідера. Більше того, президентські вибори 2004 року стали своєрідним гальмом тих процесів, що розгорнулися в українському політикумі протягом останніх півтора-двох років", – вважає Андрій Єрмолаєв, президент центру соціальних досліджень "Софія".
Із цього дослідник робить висновок: стара партійно-політична структура на президентських виборах себе не виправдала і як така не зможе претендувати на перемогу на наступних парламентських виборах, а отже, наближається час перерозподілу партійних резервів, об''єднання й роз''єднання союзників по партіях і партійних блоках.
Про перспективу цього процесу розповів керівник проекту Центру соціальних досліджень "Софія" Олександр Левцун. На його думку, нині в політичній архітектурі України можна виокремити три основні складові. Перша – це право-опозиційний альянс "Сила народу", куди входять блок "Наша Україна" та БЮТ. Друга – центр, що складається з партій, які є членами парламентсько-урядової коаліції: СДПУ(о), "Партія реґіонів", "Трудова Україна" та деякі інші. І, нарешті, третя складова – це лівий табір: КПУ, СПУ, Селянська партія України та інші.
Але до парламентських виборів 2006 року праві можуть створити єдину партію, яка стане правонаступницею альянсу "Сила народу". Тим часом провладний центр також може створити два потужні угруповання. Одне формуватиметься довкола "Партії регіонів" і "Трудової України", інше – на основі так званої народної коаліції: НДП, промисловців і підприємців, народної аграрної партії.
Пан Левцун також зауважив: "Є підстави вважати, що СДПУ(о) – нинішній антикризовий менеджер партії влади – посунеться до лівоцентристського флангу й заходиться активно опікуватися політпроектуванням саме в лівому таборі… Що стосується лівого табору, то тиск на нього об’єктивних обставин, а саме скорочення електорату, обмеженість джерел фінансування та відсутність матеріальної бази підштовхуватимуть українських лівих, і насамперед КПУ та СПУ, до блокування на виборах 2006 року. Ліві та лівоцентристські партії приречені шукати нові форми консолідації на основі ідей оновлення всього лівого руху. І тут їм не уникнути жорсткої конкуренції між собою за голоси та симпатії виборців… Не можна також виключати й об''єднання зусиль СПУ та СДПУ(о) напередодні 2006 року", – сказав Олександр Левцун, керівник проекту "Партійні структури України: перспективи на 2006 рік".
А ось як в інтерв’ю для радіо "Свобода" прокоментував зацікавленість російських політологів перспективами партійних реструктуризацій до парламентських виборів в Україні директор фонду "Співдружність" Сергій Телешун: "Сьогодні цікавлять навіть не стільки кандидати, скільки перспективи післявиборчого процесу. Ось мені зателефонували представники дуже відомих закордонних засобів масової інформації й запитали: скажіть, будь ласка, (які можуть бути) перші укази президента, і які напрямки, і хто що може очолювати професійно в Україні? А я спитав: а чого ви не питаєте про президента? Мені відповіли: а кому це цікаво? Нам цікаво, хто буде формувати політику – в контексті безпеки, в контексті фінансів, в контексті економіки. Тобто на сьогодні вже є підхід системний. І для росіян, і, мені здається, для партнерів американських. Важливі не тільки особи – важливі реальні команди професійних менеджерів, з якими можуть реалізовувати ті спільні проекти, які існують зараз в Україні", – додав Сергій Телешун, директор фонду "Співдружність".
Дослідження на тему "Партійні структури України: перспективи на 2006 рік" здійснено з ініціативи Російського медіа-центру та українського Центру соціальних досліджень "Софія". Як зазначив його президент Андрій Єрмолаєв, дослідників не може не хвилювати той факт, що, на жаль, надії на посилення ролі партійних політичних структур як суб’єктів, як організаторів, як провайдерів виборчого президентського процесу не виправдалися: "Партії, партійні союзи залишилися фасадними структурами, що виконують виключно сервісні "підтанцьовувальні" функції – і не більше. Політичні команди, які сформувалися в період президентських виборів, не партійні, а радше авторитарні за характером, конкретно орієнтовані на лідера. Більше того, президентські вибори 2004 року стали своєрідним гальмом тих процесів, що розгорнулися в українському політикумі протягом останніх півтора-двох років", – вважає Андрій Єрмолаєв, президент центру соціальних досліджень "Софія".
Із цього дослідник робить висновок: стара партійно-політична структура на президентських виборах себе не виправдала і як така не зможе претендувати на перемогу на наступних парламентських виборах, а отже, наближається час перерозподілу партійних резервів, об''єднання й роз''єднання союзників по партіях і партійних блоках.
Про перспективу цього процесу розповів керівник проекту Центру соціальних досліджень "Софія" Олександр Левцун. На його думку, нині в політичній архітектурі України можна виокремити три основні складові. Перша – це право-опозиційний альянс "Сила народу", куди входять блок "Наша Україна" та БЮТ. Друга – центр, що складається з партій, які є членами парламентсько-урядової коаліції: СДПУ(о), "Партія реґіонів", "Трудова Україна" та деякі інші. І, нарешті, третя складова – це лівий табір: КПУ, СПУ, Селянська партія України та інші.
Але до парламентських виборів 2006 року праві можуть створити єдину партію, яка стане правонаступницею альянсу "Сила народу". Тим часом провладний центр також може створити два потужні угруповання. Одне формуватиметься довкола "Партії регіонів" і "Трудової України", інше – на основі так званої народної коаліції: НДП, промисловців і підприємців, народної аграрної партії.
Пан Левцун також зауважив: "Є підстави вважати, що СДПУ(о) – нинішній антикризовий менеджер партії влади – посунеться до лівоцентристського флангу й заходиться активно опікуватися політпроектуванням саме в лівому таборі… Що стосується лівого табору, то тиск на нього об’єктивних обставин, а саме скорочення електорату, обмеженість джерел фінансування та відсутність матеріальної бази підштовхуватимуть українських лівих, і насамперед КПУ та СПУ, до блокування на виборах 2006 року. Ліві та лівоцентристські партії приречені шукати нові форми консолідації на основі ідей оновлення всього лівого руху. І тут їм не уникнути жорсткої конкуренції між собою за голоси та симпатії виборців… Не можна також виключати й об''єднання зусиль СПУ та СДПУ(о) напередодні 2006 року", – сказав Олександр Левцун, керівник проекту "Партійні структури України: перспективи на 2006 рік".
А ось як в інтерв’ю для радіо "Свобода" прокоментував зацікавленість російських політологів перспективами партійних реструктуризацій до парламентських виборів в Україні директор фонду "Співдружність" Сергій Телешун: "Сьогодні цікавлять навіть не стільки кандидати, скільки перспективи післявиборчого процесу. Ось мені зателефонували представники дуже відомих закордонних засобів масової інформації й запитали: скажіть, будь ласка, (які можуть бути) перші укази президента, і які напрямки, і хто що може очолювати професійно в Україні? А я спитав: а чого ви не питаєте про президента? Мені відповіли: а кому це цікаво? Нам цікаво, хто буде формувати політику – в контексті безпеки, в контексті фінансів, в контексті економіки. Тобто на сьогодні вже є підхід системний. І для росіян, і, мені здається, для партнерів американських. Важливі не тільки особи – важливі реальні команди професійних менеджерів, з якими можуть реалізовувати ті спільні проекти, які існують зараз в Україні", – додав Сергій Телешун, директор фонду "Співдружність".
