Аудіозапис програми:
Київ, 15 жовтня 2004 року.
Олекса Боярко
Добрий вечір, шановні слухачі!
В ефірі програма “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.
Перед мікрофоном Олекса Боярко.
Сьогодні у нашій передачі – сюжети, пов‘язані з культурою та історією України.
Графік Богдан Сорока. Про цього знаного українського митця, чия доля у певному сенсі є символічною, розповідає ведучий циклу “Шістдесятники” Роман Корогодський.
Роман Корогодський
Михайло Михайлович Сорока і Катерина Миронівна Зарицька –легендарні постаті УПА, життя від самої молодості віддане боротьбі за незалежність України, тюрми, польські та німецькі окупації, підпілля за совєцької і 25 років ГУЛАГу.
Михайло Михайлович у таборах зустрівся з новим призовом шістдесятників і заприязнився з Михайлом Горенем на руках якого вмер – інфаркт. Катерина Миронівна відсиділа від дзвінка до дзвінка всі 25 років, з них понад 10 у найстрашнішій Володимирській тюрмі в одиночці кам’яного мішка. І повернулася і дожила до щасливого дня появи на світ онуки Соломії Сороки, і бавила її іноді, бо проживання у Львові гебісти заборонили.
Та Бог визначив свій сюжет і 1940 року народився Богдан Сорока, який із зрозумілих причин виховувався в родині дідуся і бабусі. Мирон Зарицький був професором математики Львівського університету. Бабуся Влодьзя (Дзюня) була знаменитою домогосподинею. Ні до, не після не їв таких смачних карманадлів, грибних соусів і всякої смакоти. Це був талант.
З юності Богдан звикав їздити на Північний Схід і возити передачі батькам раз на півроку. Юнак страждав, але гартувала характер сама атмосфера українського П’ємонту. Батько був архітект, і малювання передалося синові генетичним.
На хвилі відлиги Богдан скінчив Львівський інститут художньо-прикладного мистецтва. Ми зустрілися усередині 60-тих і заприязнилися. Богданові поталанило – він женився на дуже-дуже гарній Любці. В родині завжди панувала гармонія виключно за рахунок виняткової вдачі Люби – мудрої, душевної людини, неабиякого дипломата, психолога, психотерапевта.
Уявіть собі ситуацію повної сваволі, в якій існує національно-свідома інтелігенція. Підслуховування, шпигуни, труси. Все це треба пережити, ростити дітей, працювати. Рятувала Богданова непретензійність тих років.
Він з бригадою інших художників їздив містами і селами і зводив павільйони автобусних зупинок. У 60-70-тих рр.. був такий жанр, ці зупинки прикрашали технікою з графіті, мозаїкою, майоліковими вставками. Уся ця халтура робилася влітку, заробляли гроші, що дозволяло решту часу малювати, писати картини, ілюструвати книжки.
Богдан Сорока проілюстрував збірку поезій Ігоря Калинця “Вертеп”. Це був самвидав, але раптом грім – книжка видана на Заході природно клятими буржуазними націоналістами. Нагінка, рознос, а 1972 року ув’язнення Калинця.
Коли ми з Валерієм Шевчуком розпочинали видавати серію “Українська модерна література”, то цю книжку в художньому оформленні Богдана Сороки ми включили серед перших. Автори книжки чекали понад 20 років.
У найтяжчі 70-ті рр.. ми зблизилися. Щороку зустрічалися у Львові. Смутні ті були часи, смутні зустрічі. І Богдан і я змушені були давати покази на слідстві в КГБ. І він і я були безробітні. І його і мене утримували наші жінки. Ми однаково ростили маленьких дітей.
Соломійка Сорока вчилася грати на скрипочці. Вона лауреат міжнародного конкурсу і тепер викладає і живе в США. Наш Андрійко вчився грати на класичній гітарі. Нам було про що поговорити.
Богданові Сороці було і що показати. Якось поети, здається, Симоненко, Драч читали поезії в хаті Івана Світличного і всі чекали, що скаже Іван Дзюба. Мовляв, хочете аби він прочитав свою статтю, так він її забув вдома.
В художників значно простіше: розставляє аркуші своїх творів і дивіться. Графік Богдан Сорока цілком самостійний, самобутній і напрочуд цікавий. Це глибокий світ драматичної екзистенції, інакше і бути не могло, чи було б протиприродно.
Оскільки ми давні приятелі, то я спостерігав за його творчістю. Ще в 60-тих рр.. дав високу оцінку циклові графічних аркушів про слов’янські Боги. Пам’ятаю як перелякали обережні обережники, коли з’явилася стаття про Галину Захарисевич, адже всі знали, що вона вдова Юрка Липи.
Те саме повторилося зі Сорокою. Окрім приватної розмови з директором видавництва “Мистецтво”, де я тоді працював, мовляв, не про тих і не про те пишеш. Ніяких нагінок не було, а повернулися до Сороки, Захарисевич, Калинця аж під час арештів і слідства 1972-73 рр.
Як того Богдана Сороку не перекручували, але він не дався. Художник створив величезну серію екслібрисів, чи не всіх шістдесятників. В цьому жанрі графічної культури він є класиком. Скажімо, екслібрис Івана Світличного було навіть винесено на обкладинку книжки спогадів Доброоки. І це лише додаткове свідчення образної своєрідності його бачення і віртуозності, стилю техніки.
Богдан Сорока окрім ілюстрацій до української класики Шевченка, Леся Українка, Сковорода екслібрисів створив ряд блискучих графічних серій: “Фольклорні мотиви”, згадувана “Українська метологія”, “Похід гномів”, “Подорож до Узбекистану”, “Хресна дорога”.
У тих серіях, як і окремих сюжетних аркушах проявилася його схильність до філософування зі штихелем у руці. Якщо архітектурні композиції зберігають епічний подих століть, то тематичні серії вражають гострим динамізмом композиції і гротесковою спостережливості, безжальних вісників щодо людської сутості.
Тобто його розмисли над цвітом людських пристрастей однозначно трагічні. Особливо ця філософська домінанта постала з усією очевидністю в біблійній серії “Хресна дорога”. Під цим оглядом Богдана Сороку можна вважати ясновидячим. Уже в 1990 році він побачив трагізм Божої дороги, як такої, і ця серія була неначе попередженням усім нам, Україні.
Він відчував інстинктом митця несповідимі наші дороги і тупець. Так і запам’яталася його дивовижна серія Псалмів Давидових, Шевченка, що відкривалася аркушем лету Господа Бога, який лихих карає, душа моя знає.
Це велике сподівання, і мені б хотілося знати. Тоді і зараз сподіваюсь і вірю.
Олекса Боярко
Понад сімдесят науковців з двадцяти держав взяли участь у Першому Міжнародному конгресі “Трипільська цивілізація”, який працював у Києві. Слово Богдані Костюк.
Богдана Костюк
Учасники конгресу мали змогу отримати перше у світі двотомне видання енциклопедії, яка присвячена цивілізації “Трипілля – Кукутені”, науковим дослідженням та відкриттям у цій царині історичної науки. Упорядник енциклопедії Михайло Відейко розповідає.
Михайло Відейко
Наука досягає певного рівня розвитку розробки якоїсь теми. Вона спробує скодифікувати ці знання, систематизувати, зробити їх доступними для широкого загалу. Так з’являються енциклопедії. Ідея створення енциклопедії, яку висунули шановні пани Тарута та Платонов рік тому якраз була дуже слушною і давно назріла.
Рік тривала праця над енциклопедією трипільської цивілізації. У її створенні взяли участь 65 авторів з 6 країн, тобто проект став міжнародним. Ви бачили 2 томи цієї енциклопедії: перший вступний і другий енциклопедичний.
В першому розповідається про те, чим було Трипілля у стародавній історії. Розглянуто різні сторони давнього життя. На початку ми звернули увагу на історію досліджень, щоб показати той шлях, який пройшла наука за ці 130 років досліджень.
Далі всі сторони трипільського життя від хліборобства і ремесел до будівництва жител і життя духовного, архітектура, планування поселень. Все це там розкрито. Завершується перший том першим практично повним реєстром пам’яток трипільських старожитностей на теренах України. Їх 2040.
Богдана Костюк
Другий том, повідомив Михайло Відейко, містить наукові статті та короткий словник “трипільської термінології”.
Другою “родзинкою” Конгресу його учасники назвали демонстрацію документального фільму про Трипілля та розгорнену виставку трипільської кераміки з приватної колекції “ПЛАТАР”, що створена нашими сучасниками – бізнесменами і меценатами Сергієм Платоновим і Сергієм Тарутою.
Але, стверджує голова громадського фонду “Трипілля” – народний депутат України Іван Заєць, час прорекламувати культуру Трипільської цивілізації на світовому рівні, що має підняти міжнародний престиж України і підняти рівень свідомості самих українців.
Іван Заєць
Погляд громадськості на трипільську проблематику є досить важливим і не тільки з позиції формування суспільного запиту. Діяльність громадських організацій – це не тільки похід за пошуком історичних явищ загальноцивілізаційного значення, які б стали предметом національної гордості – це похід за історичним досвідом через історичну пам’ять народу, який дуже потрібний в цьому глобалізованому сучасному світі катаклізмів, криз і конфліктів. Упізнання закономірностей отого етапу становлення сучасної цивілізації дає нам можливість відшукати засоби проти цих катаклізмів, які ми сьогодні спостерігаємо.
Олекса Боярко
Від історії прадавньої – до нового часу. 15 жовтня виповнюється 389 років від заснування на Подолі у Києві Братської школи, яка з часом виросла у Києво-Могилянську академію. Перед мікрофоном Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
1601 року молодша дочка Волинського воєводи Василя Гулевича Галшка взяла шлюб із київським підчашим та маршалком мозирським Стефаном Лозкою і переїхала з Луцька до Києва. Тут 14 жовтня 1615 року у своєму будинку на Подолі вона склала дарчу, а наступного дня у маґістраті внесла її до гродських книг, тим надавши їй юридичної сили. Документ фіксував факт дарування Галшкою Гулевичівною власної садиби у самому центрі Подолу для заснування православного монастиря і школи при ньому: “Даю, дарую, записую і відказую, фундую добра мої власнії, власний мій двір із землею, нічого собі самій, ані нащадкам моїм не зоставляючи”. Монастир мав бути заснований (цитата) “по чину Василія Великого” і “керуватися законом Східної Церкви грецького обряду”, а школа призначалася для “виховання і подавання наук учтивих дітям народу християнського”. Того ж дня Гулевичівна віддала свій будинок для розміщення школи, а через 2 з половиною місяця Київське православне братство почало вписувати своїх членів до реєстру. На подарованій Галшкою земельній ділянці був заснований Київський Братський Богоявленський учительний монастир, ігумен якого одночасно був ректором Братської школи, а ченці – її професорами. 1632 року Київський митрополит Петро Могила об’єднав Братську школу із школою при Києво-Печерській лаврі, і від 1 вересня на Подолі діяв Київський братський колеґіум. За Гадяцькою угодою 1658 року Києво-Могилянський колеґіум набув статусу академії, а її розквіт припав на час гетьманування Івана Мазепи. Вихованцями Академії були майже всі українські гетьмани та більшість генеральної, полкової і сотенної старшини, вчені, філософи, поети. Академія була закрита за наказом російського Синоду 14 серпня 1817 року. Вона відродилася 24 серпня 1992 року як Національний Університет “Києво-Могилянська академія”.
Олекса Боярко
На все добре, шановні слухачі!
Ви слухали програму “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.
Вів передачу Олекса Боярко.
Говорить радіо “Свобода”!
Київ, 15 жовтня 2004 року.
Олекса Боярко
Добрий вечір, шановні слухачі!
В ефірі програма “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.
Перед мікрофоном Олекса Боярко.
Сьогодні у нашій передачі – сюжети, пов‘язані з культурою та історією України.
Графік Богдан Сорока. Про цього знаного українського митця, чия доля у певному сенсі є символічною, розповідає ведучий циклу “Шістдесятники” Роман Корогодський.
Роман Корогодський
Михайло Михайлович Сорока і Катерина Миронівна Зарицька –легендарні постаті УПА, життя від самої молодості віддане боротьбі за незалежність України, тюрми, польські та німецькі окупації, підпілля за совєцької і 25 років ГУЛАГу.
Михайло Михайлович у таборах зустрівся з новим призовом шістдесятників і заприязнився з Михайлом Горенем на руках якого вмер – інфаркт. Катерина Миронівна відсиділа від дзвінка до дзвінка всі 25 років, з них понад 10 у найстрашнішій Володимирській тюрмі в одиночці кам’яного мішка. І повернулася і дожила до щасливого дня появи на світ онуки Соломії Сороки, і бавила її іноді, бо проживання у Львові гебісти заборонили.
Та Бог визначив свій сюжет і 1940 року народився Богдан Сорока, який із зрозумілих причин виховувався в родині дідуся і бабусі. Мирон Зарицький був професором математики Львівського університету. Бабуся Влодьзя (Дзюня) була знаменитою домогосподинею. Ні до, не після не їв таких смачних карманадлів, грибних соусів і всякої смакоти. Це був талант.
З юності Богдан звикав їздити на Північний Схід і возити передачі батькам раз на півроку. Юнак страждав, але гартувала характер сама атмосфера українського П’ємонту. Батько був архітект, і малювання передалося синові генетичним.
На хвилі відлиги Богдан скінчив Львівський інститут художньо-прикладного мистецтва. Ми зустрілися усередині 60-тих і заприязнилися. Богданові поталанило – він женився на дуже-дуже гарній Любці. В родині завжди панувала гармонія виключно за рахунок виняткової вдачі Люби – мудрої, душевної людини, неабиякого дипломата, психолога, психотерапевта.
Уявіть собі ситуацію повної сваволі, в якій існує національно-свідома інтелігенція. Підслуховування, шпигуни, труси. Все це треба пережити, ростити дітей, працювати. Рятувала Богданова непретензійність тих років.
Він з бригадою інших художників їздив містами і селами і зводив павільйони автобусних зупинок. У 60-70-тих рр.. був такий жанр, ці зупинки прикрашали технікою з графіті, мозаїкою, майоліковими вставками. Уся ця халтура робилася влітку, заробляли гроші, що дозволяло решту часу малювати, писати картини, ілюструвати книжки.
Богдан Сорока проілюстрував збірку поезій Ігоря Калинця “Вертеп”. Це був самвидав, але раптом грім – книжка видана на Заході природно клятими буржуазними націоналістами. Нагінка, рознос, а 1972 року ув’язнення Калинця.
Коли ми з Валерієм Шевчуком розпочинали видавати серію “Українська модерна література”, то цю книжку в художньому оформленні Богдана Сороки ми включили серед перших. Автори книжки чекали понад 20 років.
У найтяжчі 70-ті рр.. ми зблизилися. Щороку зустрічалися у Львові. Смутні ті були часи, смутні зустрічі. І Богдан і я змушені були давати покази на слідстві в КГБ. І він і я були безробітні. І його і мене утримували наші жінки. Ми однаково ростили маленьких дітей.
Соломійка Сорока вчилася грати на скрипочці. Вона лауреат міжнародного конкурсу і тепер викладає і живе в США. Наш Андрійко вчився грати на класичній гітарі. Нам було про що поговорити.
Богданові Сороці було і що показати. Якось поети, здається, Симоненко, Драч читали поезії в хаті Івана Світличного і всі чекали, що скаже Іван Дзюба. Мовляв, хочете аби він прочитав свою статтю, так він її забув вдома.
В художників значно простіше: розставляє аркуші своїх творів і дивіться. Графік Богдан Сорока цілком самостійний, самобутній і напрочуд цікавий. Це глибокий світ драматичної екзистенції, інакше і бути не могло, чи було б протиприродно.
Оскільки ми давні приятелі, то я спостерігав за його творчістю. Ще в 60-тих рр.. дав високу оцінку циклові графічних аркушів про слов’янські Боги. Пам’ятаю як перелякали обережні обережники, коли з’явилася стаття про Галину Захарисевич, адже всі знали, що вона вдова Юрка Липи.
Те саме повторилося зі Сорокою. Окрім приватної розмови з директором видавництва “Мистецтво”, де я тоді працював, мовляв, не про тих і не про те пишеш. Ніяких нагінок не було, а повернулися до Сороки, Захарисевич, Калинця аж під час арештів і слідства 1972-73 рр.
Як того Богдана Сороку не перекручували, але він не дався. Художник створив величезну серію екслібрисів, чи не всіх шістдесятників. В цьому жанрі графічної культури він є класиком. Скажімо, екслібрис Івана Світличного було навіть винесено на обкладинку книжки спогадів Доброоки. І це лише додаткове свідчення образної своєрідності його бачення і віртуозності, стилю техніки.
Богдан Сорока окрім ілюстрацій до української класики Шевченка, Леся Українка, Сковорода екслібрисів створив ряд блискучих графічних серій: “Фольклорні мотиви”, згадувана “Українська метологія”, “Похід гномів”, “Подорож до Узбекистану”, “Хресна дорога”.
У тих серіях, як і окремих сюжетних аркушах проявилася його схильність до філософування зі штихелем у руці. Якщо архітектурні композиції зберігають епічний подих століть, то тематичні серії вражають гострим динамізмом композиції і гротесковою спостережливості, безжальних вісників щодо людської сутості.
Тобто його розмисли над цвітом людських пристрастей однозначно трагічні. Особливо ця філософська домінанта постала з усією очевидністю в біблійній серії “Хресна дорога”. Під цим оглядом Богдана Сороку можна вважати ясновидячим. Уже в 1990 році він побачив трагізм Божої дороги, як такої, і ця серія була неначе попередженням усім нам, Україні.
Він відчував інстинктом митця несповідимі наші дороги і тупець. Так і запам’яталася його дивовижна серія Псалмів Давидових, Шевченка, що відкривалася аркушем лету Господа Бога, який лихих карає, душа моя знає.
Це велике сподівання, і мені б хотілося знати. Тоді і зараз сподіваюсь і вірю.
Олекса Боярко
Понад сімдесят науковців з двадцяти держав взяли участь у Першому Міжнародному конгресі “Трипільська цивілізація”, який працював у Києві. Слово Богдані Костюк.
Богдана Костюк
Учасники конгресу мали змогу отримати перше у світі двотомне видання енциклопедії, яка присвячена цивілізації “Трипілля – Кукутені”, науковим дослідженням та відкриттям у цій царині історичної науки. Упорядник енциклопедії Михайло Відейко розповідає.
Михайло Відейко
Наука досягає певного рівня розвитку розробки якоїсь теми. Вона спробує скодифікувати ці знання, систематизувати, зробити їх доступними для широкого загалу. Так з’являються енциклопедії. Ідея створення енциклопедії, яку висунули шановні пани Тарута та Платонов рік тому якраз була дуже слушною і давно назріла.
Рік тривала праця над енциклопедією трипільської цивілізації. У її створенні взяли участь 65 авторів з 6 країн, тобто проект став міжнародним. Ви бачили 2 томи цієї енциклопедії: перший вступний і другий енциклопедичний.
В першому розповідається про те, чим було Трипілля у стародавній історії. Розглянуто різні сторони давнього життя. На початку ми звернули увагу на історію досліджень, щоб показати той шлях, який пройшла наука за ці 130 років досліджень.
Далі всі сторони трипільського життя від хліборобства і ремесел до будівництва жител і життя духовного, архітектура, планування поселень. Все це там розкрито. Завершується перший том першим практично повним реєстром пам’яток трипільських старожитностей на теренах України. Їх 2040.
Богдана Костюк
Другий том, повідомив Михайло Відейко, містить наукові статті та короткий словник “трипільської термінології”.
Другою “родзинкою” Конгресу його учасники назвали демонстрацію документального фільму про Трипілля та розгорнену виставку трипільської кераміки з приватної колекції “ПЛАТАР”, що створена нашими сучасниками – бізнесменами і меценатами Сергієм Платоновим і Сергієм Тарутою.
Але, стверджує голова громадського фонду “Трипілля” – народний депутат України Іван Заєць, час прорекламувати культуру Трипільської цивілізації на світовому рівні, що має підняти міжнародний престиж України і підняти рівень свідомості самих українців.
Іван Заєць
Погляд громадськості на трипільську проблематику є досить важливим і не тільки з позиції формування суспільного запиту. Діяльність громадських організацій – це не тільки похід за пошуком історичних явищ загальноцивілізаційного значення, які б стали предметом національної гордості – це похід за історичним досвідом через історичну пам’ять народу, який дуже потрібний в цьому глобалізованому сучасному світі катаклізмів, криз і конфліктів. Упізнання закономірностей отого етапу становлення сучасної цивілізації дає нам можливість відшукати засоби проти цих катаклізмів, які ми сьогодні спостерігаємо.
Олекса Боярко
Від історії прадавньої – до нового часу. 15 жовтня виповнюється 389 років від заснування на Подолі у Києві Братської школи, яка з часом виросла у Києво-Могилянську академію. Перед мікрофоном Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
1601 року молодша дочка Волинського воєводи Василя Гулевича Галшка взяла шлюб із київським підчашим та маршалком мозирським Стефаном Лозкою і переїхала з Луцька до Києва. Тут 14 жовтня 1615 року у своєму будинку на Подолі вона склала дарчу, а наступного дня у маґістраті внесла її до гродських книг, тим надавши їй юридичної сили. Документ фіксував факт дарування Галшкою Гулевичівною власної садиби у самому центрі Подолу для заснування православного монастиря і школи при ньому: “Даю, дарую, записую і відказую, фундую добра мої власнії, власний мій двір із землею, нічого собі самій, ані нащадкам моїм не зоставляючи”. Монастир мав бути заснований (цитата) “по чину Василія Великого” і “керуватися законом Східної Церкви грецького обряду”, а школа призначалася для “виховання і подавання наук учтивих дітям народу християнського”. Того ж дня Гулевичівна віддала свій будинок для розміщення школи, а через 2 з половиною місяця Київське православне братство почало вписувати своїх членів до реєстру. На подарованій Галшкою земельній ділянці був заснований Київський Братський Богоявленський учительний монастир, ігумен якого одночасно був ректором Братської школи, а ченці – її професорами. 1632 року Київський митрополит Петро Могила об’єднав Братську школу із школою при Києво-Печерській лаврі, і від 1 вересня на Подолі діяв Київський братський колеґіум. За Гадяцькою угодою 1658 року Києво-Могилянський колеґіум набув статусу академії, а її розквіт припав на час гетьманування Івана Мазепи. Вихованцями Академії були майже всі українські гетьмани та більшість генеральної, полкової і сотенної старшини, вчені, філософи, поети. Академія була закрита за наказом російського Синоду 14 серпня 1817 року. Вона відродилася 24 серпня 1992 року як Національний Університет “Києво-Могилянська академія”.
Олекса Боярко
На все добре, шановні слухачі!
Ви слухали програму “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.
Вів передачу Олекса Боярко.
Говорить радіо “Свобода”!
