Прага, 19 жовтня 2004 – Рівно 400 років тому чернець - аскет, полум’яний патріот України Іван Вишенський відвідав рідну землю, повернувшись із Афону, де молився в печері за свій народ. Побувши серед своїх, він побачив, що нічого не змінилося на краще і подався знову в свою печеру на Афон, де молився понад сорок років.
У одному з послань зі Святої гори Вишенський радить думати про насущне «свіжою головою...і шукати сліди сущої правди», яка, на думку Івана Вишенського, ніщо інше, як «сіль рідної землі», яку знають на смак у «тяжкому труді» насамперед «голяки людськії»,що переважають у народі .
Найбільше боліла душа Вишенського за невміння своїх земляків по-справжньому дбати про долю рідної землі. Цього літа чимало українських політиків відвідали Афон, місце, де помер у одній із печер після понад багаторічних молитов за свій народ син України, суворий аскет Іван Вишенський. Чи відчули вони хоч у чомусь там, на Святій горі, духовні поривання українського подвижника духу?
Віктор Ющенко молився цього року на Афоні в монастирі разом зі своїм сином. Пізніше, під час Афінської Олімпіади, побував на Святій горі разом із митрополитом Володимиром Сабоданом УПЦ Московського патріархату нинішній український прем’єр Віктор Янукович. Чи цікавилися українські високі особи, молячись у монастирях Афону, долею і духовною спадщиною українських подвижників духу?
Того ж засновника українського чернецтва Святого Антонія Печерського, який багато років молився в печері біля афонського Есфігмнівського монастиря, заснованого ще у 5 століття Христової ери. І як тяжко Антоній переживав міжкнязівські усобиці в Києві після смерті Володимира Святителя, і за те, що найсильніші світу цього зраджували свою країну та закликали на рідні терени чужинські війська, тому й подався святий Антоній знову у свою афонську печеру молитися за свій народ.
Чи не вплинуло це на з’яву такого сильного політика, як Ярослав Мудрий, котрий прислухався уважно до повчань київських ченців – аскетів, таких, як Антоній чи Феодосій Печерські. Чого лише варта молитва Святого Феодосія за всіх християн на землі...
Українські аскети, котрі внесли свій вклад у становлення Афону, як землі праведних чинів ангельських, найбільше засуджували насильство супроти народу у його різних проявах, зраду рідної землі, поневолення рідного народу, чому часто сприяли і власні аристократи, власні церковні верхи.
Сьогодні ці повчання і Святого Антонія, і Феодосія Печерського, і Івана Вишенського, і Паїсія Величковського надзвичайно актуальні для українців.
«На панів же ваших українського роду, на синів людських не сподівайтеся! В них немає спасіння»...
Або ж ще його слова про панівну верхівку України, яка часто зраджувала свій народ, продаючи його у рабство завойовникам:
«Не вашою чи милістю віру ділами злими наперед ще розорили. Чи не ваші милості бажання гендлярства грошового і достатку світського джерело хіті в собі розпустили і нажертися ніяк не можете і ще більше захворіли жадобою, бажаючи достатків світських».
Чи не до сьогоднішніх супербагатіїв та високих чинів церковних в Україні звернені слова Вишенського? Чи знають сьогоднішні верхи у Києві хоч частину із духовної спадщини українських полемістів, аскетів? Або чи не відчувають вони навіть на якомусь близькому до містичного рівні того, що відбувається сьогодні в Україні , у світі?
Бо повідомлення про появу образу Святого Феодосія Печерського нинішньому патріархові при досить суворих обставинах не виключає певних роздумів.
Як тут не згадати описи Ґустава Юнга про розсіяну свідомість, як форму матерії, і про його юнацький сон, розмову із мудрецем римських часів, котра визначила все подальше життя вченого.
А чи не дивно, що російський президент уже втретє не може потрапити на Афон? Ми не хочемо нагнітати якісь містичні настрої довкола цього. Але чи не повчальні сьогодні для українців слова їхнього земляка, якими він радив ще 400 років тому вигнати з рідної землі «вовків , злодіїв і розбійників».
І далі Іван Вишенський запитує: «Тепер у нас тая дурная Русь життя чистого шукає, тепер у нас цноти, ввічливості і доброго сумління бачити прагне, чого і ми не маємо і тому й від них соромимося. Але як маємо вчинити?»
Чи не настав час землякам Івана Вишенського відповісти на це хоча б через чотириста років після пророчого запитання афонського аскета, якщо вони, ці земляки в Україні, готові до цієї відповіді?
У одному з послань зі Святої гори Вишенський радить думати про насущне «свіжою головою...і шукати сліди сущої правди», яка, на думку Івана Вишенського, ніщо інше, як «сіль рідної землі», яку знають на смак у «тяжкому труді» насамперед «голяки людськії»,що переважають у народі .
Найбільше боліла душа Вишенського за невміння своїх земляків по-справжньому дбати про долю рідної землі. Цього літа чимало українських політиків відвідали Афон, місце, де помер у одній із печер після понад багаторічних молитов за свій народ син України, суворий аскет Іван Вишенський. Чи відчули вони хоч у чомусь там, на Святій горі, духовні поривання українського подвижника духу?
Віктор Ющенко молився цього року на Афоні в монастирі разом зі своїм сином. Пізніше, під час Афінської Олімпіади, побував на Святій горі разом із митрополитом Володимиром Сабоданом УПЦ Московського патріархату нинішній український прем’єр Віктор Янукович. Чи цікавилися українські високі особи, молячись у монастирях Афону, долею і духовною спадщиною українських подвижників духу?
Того ж засновника українського чернецтва Святого Антонія Печерського, який багато років молився в печері біля афонського Есфігмнівського монастиря, заснованого ще у 5 століття Христової ери. І як тяжко Антоній переживав міжкнязівські усобиці в Києві після смерті Володимира Святителя, і за те, що найсильніші світу цього зраджували свою країну та закликали на рідні терени чужинські війська, тому й подався святий Антоній знову у свою афонську печеру молитися за свій народ.
Чи не вплинуло це на з’яву такого сильного політика, як Ярослав Мудрий, котрий прислухався уважно до повчань київських ченців – аскетів, таких, як Антоній чи Феодосій Печерські. Чого лише варта молитва Святого Феодосія за всіх християн на землі...
Українські аскети, котрі внесли свій вклад у становлення Афону, як землі праведних чинів ангельських, найбільше засуджували насильство супроти народу у його різних проявах, зраду рідної землі, поневолення рідного народу, чому часто сприяли і власні аристократи, власні церковні верхи.
Сьогодні ці повчання і Святого Антонія, і Феодосія Печерського, і Івана Вишенського, і Паїсія Величковського надзвичайно актуальні для українців.
«На панів же ваших українського роду, на синів людських не сподівайтеся! В них немає спасіння»...
Або ж ще його слова про панівну верхівку України, яка часто зраджувала свій народ, продаючи його у рабство завойовникам:
«Не вашою чи милістю віру ділами злими наперед ще розорили. Чи не ваші милості бажання гендлярства грошового і достатку світського джерело хіті в собі розпустили і нажертися ніяк не можете і ще більше захворіли жадобою, бажаючи достатків світських».
Чи не до сьогоднішніх супербагатіїв та високих чинів церковних в Україні звернені слова Вишенського? Чи знають сьогоднішні верхи у Києві хоч частину із духовної спадщини українських полемістів, аскетів? Або чи не відчувають вони навіть на якомусь близькому до містичного рівні того, що відбувається сьогодні в Україні , у світі?
Бо повідомлення про появу образу Святого Феодосія Печерського нинішньому патріархові при досить суворих обставинах не виключає певних роздумів.
Як тут не згадати описи Ґустава Юнга про розсіяну свідомість, як форму матерії, і про його юнацький сон, розмову із мудрецем римських часів, котра визначила все подальше життя вченого.
А чи не дивно, що російський президент уже втретє не може потрапити на Афон? Ми не хочемо нагнітати якісь містичні настрої довкола цього. Але чи не повчальні сьогодні для українців слова їхнього земляка, якими він радив ще 400 років тому вигнати з рідної землі «вовків , злодіїв і розбійників».
І далі Іван Вишенський запитує: «Тепер у нас тая дурная Русь життя чистого шукає, тепер у нас цноти, ввічливості і доброго сумління бачити прагне, чого і ми не маємо і тому й від них соромимося. Але як маємо вчинити?»
Чи не настав час землякам Івана Вишенського відповісти на це хоча б через чотириста років після пророчого запитання афонського аскета, якщо вони, ці земляки в Україні, готові до цієї відповіді?
