Доступність посилання

ТОП новини

“Країна Інкогніта”: Данило Заболотний.


Сергій Грабовський

Аудіозапис програми:

Київ, 14 грудня 2004 року.

Олекса Боярко

Чи знаєте Ви якою була, є і може бути Україна?

Чи впевнені Ви у тому, що шкільні підручники і романи на історичну тематику завжди говорили Вам правду?

Радіожурнал “Країна Інкогніта” – це спільний пошук історичної істини.

“Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України.

“Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.

Сергій Грабовський

Говорить радіо “Свобода”!

Чи знає більшість українських громадян реальне місце в історії та здобутки тих своїх достойників, імена яких начебто й уписані в офіційну історію?

З вами, як завжди, Сергій Грабовський, журналіст радіо “Свобода”, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.

Віталій Пономарьов

Данило Заболотний народився 28 грудня 1866 року у селі Чоботарці на півдні Поділля. Він навчався у прогімназії в Ростові-на-Дону, у Ришельєвській гімназії та на фізико-математичному факультеті Новоросійського університету в Одесі і на медичному факультеті Київського університету.

Заболотний працював на бактеріологічній станції в Одесі, лікарем на Поділлі та у Київському військовому госпіталі. Ще в Одесі над ним був встановлений негласний нагляд поліції. Вчений виїздив в експедиції з вивчення чуми до Росії, Індії, Китаю, Монголії, Ірану, Саудівської Аравії, керував боротьбою з епідеміями, зокрема у Шотландії.

Він став співзасновником Міжнародного товариства мікробіологів, а за роботу в Інституті Пастера у Парижі був нагороджений орденом Почесного Леґіону. Заболотний першим встановив роль польових гризунів у поширенні збудників чуми та інших хвороб, довів лікувальний ефект протичумної сироватки. 1898 року Заболотний організував у Жіночому медичному інституті у Петербурзі першу в Російській імперії кафедру бактеріології. Він був ректором Одеського медичного інституту, де заснував першу в світі кафедру епідеміології, викладав у Військово-медичній академії у Ленінграді. У Києві Заболотний організував і очолив академічний Інститут мікробіології та вірусології. 1922 року Заболотний став академіком Всеукраїнської Академії Наук, а 3 травня 1928 року був обраний її президентом. На виборах за нього проголосували 39 членів Ради ВУАН, у тому числі 34 академіка, проти не було жодного голосу, і тільки один член Ради утримався. Данило Заболотний помер у Києві 15 грудня 1929 року.

Максим Стріха

Сьогодні нам навіть важко уявити в якому страхові тримали людство майже 100 років тому майже забуті нині холера і чума. Сьогодні на зміну їм прийшли інші недуги, як от, скажімо, СНІД чи відроджений туберкульоз. Але все ж таки жах від швидкої страшної і майже неминучої смерті тих, кого долали ці дві недуги, бичі людства, впродовж тисячоліть, важко усвідомити, адже від чуми і холери в Україні майже не було порятунку.

Ті сміливці, які не маючи сьогоднішніх знань ставали напряму з цими недугами, знаходили ефективні методи карантинні, і методи лікування, і методи протидії справді варті пам’яті не лише одного народу, але й цілого людства. Серед тих сміливців один з провідних українських учених початку ХХ ст.., один з президентів ВУАН Данило Заболотний.

Сергій Грабовський

Максиме, більш детально про наукові здобутки і місце Заболотного в українській і світовій науці розповість знаний науковець і громадський діяч академік Костянтин Ситник. Він, зокрема, назвав академіка Заболотного “красивою, мудрою, дотепною, чуйною людиною”.

Костянтин Ситник

Найбільший внесок Данило Кириловича Заболотного безперечно в епідеміологію, бо боротьба з епідеміями для нього були головним. Це було тоді, коли навіть не знали збудника багатьох хвороб, скажімо, тієї ж чуми, і треба було спочатку знайти збудника, потім знайти розповсюджувача, тобто тварину, через яку, чи то комаху, чи то гризуни, передаються ті збудники вже до людей.

Він же дуже багато мав наукових подорожей і експедицій. Він був і Індії в 1897, не встиг повернутися в з Індії, заїхав в Мекку. Всі шляхи, які ведуть до Мекки вивчав на пароходах, на дорогах, куди йшли ці пілігрими. Йому треба було визначити, звідки береться ця чума, холера, малярія.

Двічі він вводив собі (це такий героїчний вчинок і героїчний експеримент) мертві збудники, які викликали імунітет до чуми і холери. Це величезний подвиг. Мечніков перший в Парижі це зробив, а повторив вже Заболотний разом із Савченком – імунізація проти холери.

Він написав монографії і підручники по епідеміології, по мікробіології. Це були вчені класичні, які взагалі були більш грамотними. Він працював в галузі ботаніки, мікробіології, епідеміології.

Тому будь-які галузі бактеріології, мікробіології, імунології, започаткування цієї науки починалося нашим вченим Заболотним. Ви дивіться, він працював в Одесі, в Києві, в Петербурзі. Скрізь це була визнана видатна людина, вчений, лектор, організатор.

А то були часи, коли вчені не могли сприйняти на чолі якогось солідного закладу якогось середнього вченого, хай і доброго організатора. Так от Заболотний був прекрасний вчений і чудовий організатор. Тому його запросили бути президентом нашої Академії.

Після смерті мого колеги Ліпського, великого ботаніка України Заболотного запросили бути президентом Академії. Він тоді працював в Петербурзі з 1898 до 1928 року. Перерви були, він то в Одесу їздив на 2-3 роки, то в експедиції, але постійно його робота була в Петербурзі,

Довго він думав, чи їхати йому на президентську посаду потім погодився. Його обрали. Він був прекрасний президент. Здавалося б трішечки більше півтора роки він побув президентом нашої Академії Наук України. Він дуже багато встиг. Саме при ньому були обрані дуже великі вчені в Академію, і Богомолець, Стинник, це був такий великий механік.

Він був українець. Що ще треба про нього сказати? У нього навіть є досить непогані українською мовою написані вірші:

Пісня про волю

Ой, там, де воля пісня ллється, А де неволя, там нема. Там чути, як кайдан кується, Там вічний голод і зима.

В краю, де воля люд багатий, В краю неволі він в ярмі. Там поле, труду усе забрати, А лучші люди у тюрмі.

В краю, де воля є кохання, В краю неволі лиш нудьга. Там гасне щире поривання, Там любляться із-під батога.

В краю, де воля діти гарні, В краї неволі калічня, Сидять не в школі буцигари Та вчаться гнутися щодня.

В краю, де воля голос правди, В краї неволі все брехня, Там є багато тільки кривди, Царить в законі розбійня.

В краю, де воля всім весело, В краю неволі сум тяжкий. Колись-колись це знесемо, Коли настане день ясний.


Максим Стріха

Отже, Данило Заболотний був не лише великим вченим, подвижником від науки, він був переконаним українським патріотом, автором добрих віршів українською мовою, автором наукових розвідок, тією ж самою мовою, хоч більшість наукової кар’єри довелося йому працювати поза межами України.

Отже, він був ученим з великої літери, ученим, у якого завжди великі знання у вузькій своїй фаховій галузі сполучається із широким світоглядом і тим, щоб ми б назвали сьогодні активною громадянською позицією.

Сергій Грабовський

Максиме, я хотів би окремо звернутися до того сюжету, який уже пролунав у академіка Ситника – про Данила Заболотного як про організатора науки, як про людину, котра змогла це робити у не надто сприятливі для вільної науки часи.

Максим Стріха

Згадаймо ще про одну обставину. Данило Заболотний був останнім президентом ВУАН, який ще не залежав напряму від партійних вказівок і чиновників з наркоматів.

Впродовж 11 перших років Академія зберігала, звичайно обмежену та все ж таки досить широку автономію щодо радянської влади. Цю автономію всіляко беріг і Данило Заболотний, оскільки вважав, що наука і тим то і є наука, бо побудована на вільному пошукові, вільній науковій думці.

Вже по його смерті було здійснено так званий новий призив в Академію, обрано до неї на зборах, де були не лишень академіки, а і представники наркомату освіти і радянські працівники, низку нових членів.

Це змінило розстановку сил. Уже новий Президент Академії, теж визначний вчений, людина з величезними заслугами перед медициною Олександр Богомолець, але однак він уже не міг знати тієї свободи, яку мав Данило Заболотний.

Врешті, сама Академія в 1936 році з Всеукраїнської Академії Наук зробилася АН УРСР, що змусило підкреслити зміну її статусу від національної організації до суто територіального українського відділку загальної всесоюзної науки.

Сергій Грабовський

А тепер згадаємо процитований академіком Ситником вірш Данила Заболотного, про що у ньому йшлося.

Максим Стріха

А йшлося у ньому про волю, про те, що не може бути щасливою країна, що живе в неволі. Данило Заболотний цю повагу до волі всотав мабуть разом зі своїм навчанням в Рішельєвській гімназії і на фізико-математичному факультеті Новоросійського університету в ті роки, коли все суспільство було в пошуках, студентство шукало чогось нового, таврувало реакцію.

Період визволення політичного збігся для Данила Заболотного із пошуками визволення національного. Він подорожував далеко за межами України, але ті процеси, які відбувалися в Україні – процеси національного самоусвідомлення, самоствердження, які призвели до проголошення УНР, створення ВУАН. Все це відбувалося на його очах, бо ніколи з Україною він не поривав.

Йому судилося очолювати одну з найбільших національних інституцій ВУАН у дуже складний час, коли партійний тиск посилювався, коли плацдарм академічної свободи звужувався, але й цю свою місію він виконав з величезною гідністю. Закинути йому за позицію тих років абсолютно нічого.

Звичайно він належав до того героїчного покоління вчених, які ризикуючи власним життям робили саме над собою смертельно небезпечні експерименти аби порятувати інших аби порятувати людство від страшних недуг холери, чуми.

І тому, що сьогодні ці недуги майже зняті з порядку денного і внесок нашого з вами великого земляка академіка Данила Заболтного.

Сергій Грабовський

Так, Данило Заболотний, у яких світах він би не перебував, всюди почувався українцем, і всюди працював на світову науку, на благо всього людства.

Найменше він, як і абсолютна більшість інтелігентів того часу, дбав про власні матеріальні вигоди, про посади, про державну кар‘єру.

Відтак постає закономірне запитання: а чи багато сучасних молодих українських учених готові йти шляхом Данила Заболотного? Чи готові вони ставати на бій не тільки із непізнаним, а і з суспільним злом, яке ніколи добровільно не здає позицій?

Вели радіожурнал “Країна Інкоґніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський.

Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки.

Говорить радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

ВИБІР ЧИТАЧІВ

ФОТО ТА ВІДЕО

XS
SM
MD
LG