Белград, 16 грудня 2004 – Основною метою масового руху в Сербiї було визнання режимом справжнього волевиявлення народу. Коли Слободан Милошевич покинув посаду глави держави, протести припиненi. З ним було покiнчено, як тодi спiвали. Та не зовсім покінчено з його політикою, вважають спостерігачі. Партії демократичної опозиції розпочали боротьбу за владу. Прем’єр Зоран Джинджич енергiйно виступав за докорiнну полiтичну перебудову. Однак консерватори закрiплювали свої позицiї й гальмували будь-якi заходи проти тих, хто в минулому порушував закон. Пiсля вбивства голови уряду їм вдалося сповiльнити процес наближення Сербiї до країн розвиненої демократiї.
Неурядовi органiзацiї, котрi були головним носiєм масових протестiв, вiдстороненi з полiтичної арени. Наразi в Белградi, на думку сербських оглядачiв, немає полiтичних дiячiв, якi були б у змозi об’єднати реформаторськi сили. Натомість у парламентi та в пресi щораз частiше чути гасла, на яких базувалася полiтика Милошевича.
В процесi над екс-президентом перед Гаазьким трибуналом цього тижня свiдчили двоє iсторикiв, якi свого часу були пропагандистами режиму. Вони повторювали фрази про несправедливе й вороже ставлення Європи до сербiв. Судячи з вiдгукiв, якi можна прочитати на популярних Інтернет- сторiнках, значна частина громадян розчарована, iншi ж вiдверто на боцi Милошевича.
Щодо порiвняння мiж Сербiєю та Україною: на відміну від мирних акцій протесту у Києві, демонстранти в Белградi пiдпалили будинки парламенту й державного телебачення та роззброювали полiцiю. На цьому й завершилося, оскiльки бєлградський протест був спрямований проти однiєї особи. Москва надавала полiтичну пiдтримку Милошевичу, але не дуже наполягала на тому, щоб вiн залишився при владi.
В Українi, зазначають сербськi автори, демократичнi сили домоглися свого без насильства. Великий північний сусід при цьому був далеко не байдужим спостерігачем. Та ще одна, мабуть, найбiльша рiзниця: в Белградi стався переворот, але не створена стабiльна основа для суттєвої демократизацiї. Україна ж показала свiтовi своє європейське обличчя й намiр реалiзувати вимоги бiльшостi громадян демократичним шляхом , пишуть сербські спостерігачі.
Неурядовi органiзацiї, котрi були головним носiєм масових протестiв, вiдстороненi з полiтичної арени. Наразi в Белградi, на думку сербських оглядачiв, немає полiтичних дiячiв, якi були б у змозi об’єднати реформаторськi сили. Натомість у парламентi та в пресi щораз частiше чути гасла, на яких базувалася полiтика Милошевича.
В процесi над екс-президентом перед Гаазьким трибуналом цього тижня свiдчили двоє iсторикiв, якi свого часу були пропагандистами режиму. Вони повторювали фрази про несправедливе й вороже ставлення Європи до сербiв. Судячи з вiдгукiв, якi можна прочитати на популярних Інтернет- сторiнках, значна частина громадян розчарована, iншi ж вiдверто на боцi Милошевича.
Щодо порiвняння мiж Сербiєю та Україною: на відміну від мирних акцій протесту у Києві, демонстранти в Белградi пiдпалили будинки парламенту й державного телебачення та роззброювали полiцiю. На цьому й завершилося, оскiльки бєлградський протест був спрямований проти однiєї особи. Москва надавала полiтичну пiдтримку Милошевичу, але не дуже наполягала на тому, щоб вiн залишився при владi.
В Українi, зазначають сербськi автори, демократичнi сили домоглися свого без насильства. Великий північний сусід при цьому був далеко не байдужим спостерігачем. Та ще одна, мабуть, найбiльша рiзниця: в Белградi стався переворот, але не створена стабiльна основа для суттєвої демократизацiї. Україна ж показала свiтовi своє європейське обличчя й намiр реалiзувати вимоги бiльшостi громадян демократичним шляхом , пишуть сербські спостерігачі.