Аудіозапис програми:
Київ, 21 грудня 2004 року.
Олекса Боярко
Радіожурнал “Країна Інкогніта” – це спільний пошук історичної істини.
“Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України.
“Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.
Сергій Грабовський
Говорить радіо “Свобода”!
Світогляд української молоді 1970-х років формувався, з одного боку, під впливом офіційної пропаганди, з іншого боку – завдяки іншим зовсім чинникам. І серед них були не тільки пісні ансамблю “Бітлз” чи підшивки журналу “Новый мир”.
З вами, як завжди, Сергій Грабовський, журналіст радіо “Свобода”, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Максим Стріха
Кобзар Василь Литвин виконав одну з пісень на слова Олеся Бердника. Людини, дуже цікавої, письменника, філософа, художника, фантаста, дисидента, людини неоднозначно сприйнятої? як сучасниками, так і нами уже наступниками.
Але вплив Олеся Бердника на молодь 60-70-тих заперечити неможливо. І особливо відчутним цей вплив був на початку 1970-тих, у час дуже складний для України.
Сергій Грабовський
Олесь Бердник народився 1927 року. Учасник Другої світової війни. Закінчив театральну студію при театрі імені Івана Франка. 1949 року заарештований за звинуваченням у “зраді Батьківщини”, 1950 року одержав 10 років таборів. 1953 року у таборі вдруге засуджений, знову на 10 років. 1955 року помилуваний. Повернувся на Україну. 1957 року і був прийнятий до Спілки письменників України.
До 1972 року вийшли друком близько 20 його фантастичних творів. 1972 року знову став об‘єктом переслідувань “компетентних органів”. 1976 року його книги вилучені з бібліотек та книготоргівлі. Того ж року виключений зі Спілки письменників України. Працював декоратором-вітражистом в об‘єднанні “Художник”.
Максим Стріха
Наукова фантастика була одним з найулюбленіших жанрів радянського читача. Якщо в 30-40-ті роки, ба навіть 50-ті головним сюжетом фантастики були неймовірні пригоди, наукові винаходи, космічні подорожі, то з кінця 50-тих, в 60-тих фантастика набуває виразно філософського, іноді навіть дисидентського забарвлення.
Скажімо, відомо, як було вилучено з продажу один з останніх творів визначного російського фантаста Івана Єфремова “Година Бика”, бо в тому тоталітарному суспільстві, яке він зобразив побачили не лишень маоістський Китай, а сам Радянський Союз.
Але дуже цікаво, що той таки Іван Єфремов у своїх творах, зображаючи комуністичне майбутнє людства багато разів підкреслював. В тому майбутньому буде єдина мова, не буде націй, будуть лишень імена, які зберігатимуть корені давніх зниклих мов, як от Дарветер чи Ернор.
А в творах Бердника, присвячених начебто тим самим зоряним подорожам, комуністичному майбутньому людства, його Бердник аж ніяк не відкидав, присутні українці. Вони є героями його оповідей.
Отже, це і змушувало читача замислитися. А виявляється, що українці лишаться таки в тому комуністичному майбутньому. А значить те, що зараз відбувається русифікація неправильно. Тому попри зовнішню аполітичність цих текстів вони стали небезпечними для системи, бо ними письменник кинув виклик радянській політиці, денаціоналізації, знищення всього українського.
Однією з найвідоміших книг Бердника став “Зоряний корсар”. Вона вийшла друком 1971 року і невдовзі була вилучена з продажу і з бібліотек. Проте ще й багато років потому підлітки по українських селах і районних містечках (в містах великих все ж таки читали російськомовну фантастику) виховувались на цій книзі Бердника.
Сергій Грабовський
Про Олеся Бердника та його роман “Зоряний корсар” згадує людина, котра, за словами самого Бердника, прийшла до нього у похмурі дні юною дівчинкою і сказала: “Ваші ідеї для нас дуже багато значать! Ми з вами! Ми стаємо на шлях боротьби!” Перед мікрофоном кандидат філософських наук Тетяна Метельова.
Тетяна Метельова
Ця книга ввірвалася в життя мого покоління як спалах нової зорі. Ми до того самотні і розгублені, загубленого в за пліснявому часі тоталітарному притягувалися один до одного наче чарівним келихом корсара, пошепки промовляли його ім’я, як слово, як пароль освячених.
І за тим ім’ям пізнавали братів по духу. Кожен знаходив у книзі відгук не так своїм пориванням, він знаходив самого себе. Вже невідомо було, чи то книга несподівано закарбувалася в душах наших, чи то душі наші чекали на неї, як на зустріч призначену до всіх часів.
Книга торкалася самих глибин єства, виривалася зі снів приреченості, давала надію. Неначе святиню передавали книгу із рук в руки таємно приховано. Те, що її було вилучено з бібліотек і піддано спаленню лише надавало написаному достовірності.
З роками жовтіли і ставали крихкими сторінки, вицвітали літери і потерлась обкладинка. З роками старшали і важчали діти 70-тих і народжували своїх дітей, і бігли кудись на роботу і купляли якісь меблі, телевізор, авто і т.д.
Забувались слова і образи, та вогонь і запалення, але корсар у серцях був невмирущий, когось привів на політичні фронти, покликав на боротьбу з системою тяжку і багаторічну, на вічну опозицію режиму, якою б мошкарою красивих фраз той не прикривався.
З іншого виплеснувся полум’яними рядками поезії чи музики. Хтось обрав шлях Григорія Сковороди і помандрував світом, розносячи зерна мрійливої чистої думки. Хтось під тяжким тягарем зневір і розчарувань намагався викреслити цей вогонь з пам’яті.
Даремно. Йому, наче Івану Безродному у хвилях місячного сяйва марилося. Це було. І знову вогонь опалював його душу, і знову забута мрія примушувала робити нераціональні і натхненні вчинки, робити добро і прагнути неможливого.
Є твори, що пробуджують думку і очищують душу. Є твори, що надихають і наповнюють смислами. Усе це стосується і творчого слова Олеся Бердника. Однак воно більше. Його слово серед тих, якими творяться світи. Саме тим цей твір сформував епоху мого покоління і виховав моє покоління.
Сергій Грабовський
Восени 1976 року Олесь Бердник став членом-засновником Української Гельсінської групи, разом із Миколою Руденком, Левком Лук‘яненком, Оксаною Мешко. З
цього періоду до арешту у березні 1979 року Олесь Бердник брав участь у написанні десятків відкритих листів і меморандумів, присвячених ситуації з правами людини і нації в УРСР, захисту українців-в‘язнів сумління, обороні людських прав по всьому Совєтському Союзу.
Про Олеся Бердника як правозахисника розповідає його колега по Українській Гельсінській групі Мирослав Маринович.
Мирослав Маринович
Для мене Олесь Бердник це символ дуже важливого періоду в розвитку УГГ, тому що я саме в цей час познайомився з ним. Він постав переді мною воістину, як пророк.
Це був чоловік знаний. Був знаний своєю блискучою на той час літературною творчістю. Для мене той факт, що він перейшов на бік народу, перейшов на бік правди, на бік такого руху опору значило дуже багато.
Це давало відчуття правильності шляху. Він заворожував просто своїм нестандартним мисленням, підходами до проблеми буття. Наші зустрічі давали відчуття такої трепетної причетності до істини.
Мене тоді не дуже вражали його такі чудернацькі ідеї, тому що я був чоловіком 27-28 років, який всмоктував у себе різні позиції, і шукав себе в цьому світі. Тому його позиція для мене була дуже цікавою.
Я був одним з перших, хто підписав разом з Миколою Матусевичем його документ “Свята Україна”, де викладаються ідеї майбутньої ролі України в цьому світі, тому що я завжди вірив і все ще вірю в Україну і її, я би навіть сказав, місію.
Отже, вплив Бердника на нас молодих членів УГГ і не тільки на членів групи, а на всіх опозиціонерів була надзвичайно великою. Тому саме тому таким прикрим був момент уже пізніший, коли Олесь Бердник не просто відійшов від руху, а написав і виступив з тим каяттям, яке нас дуже прикро вразило. Хай йому Бог буде суддя, хай земля пухом.
На завершення можу сказати, що ця людина шукала себе, шукала місце для України. я думаю, що оті шукання і будуть перед Богом виправдані.
Сергій Грабовський
21 грудня 1979 року Олесь Бердник був засуджений на виїзному засіданні Київського обласного суду в місті Кагарлику до шести років позбавлення волі і трьох років заслання. Суд визнав його особливо небезпечним рецидивістом.
До весни 1984 року Бердник перебував в ув‘язненні, після цього покаявся перед совєтським режимом і був амністований. Пізніше Олесь Бердник виступив ініціатором створення Української духовної республіки, публікував чимало художніх і публіцистичних книг, але це вже зовсім інша історія. Помер Олесь Бердник минулого року.
Максим Стріха
Мій особистий зоровий погляд про Олеся Бердника давній: високий, сивий, дуже гарний. Він стояв на тоді ще вулиці Леніна дуже самотній, виразно самотній. Відчувалося, як його обходять люди з покоління дисидентів, які не вибачили його кроку з каяттям.
Відчувалося, як його не приймають молоді фундатори тодішнього руху. Вони виступили різко проти його ідеї української духовної республіки. Вони в ній побачили намагання відволікти від реальної боротьби за незалежність України. Відчувалося, що київська молодь виховувалася вже зовсім на інших книгах і просто не знала хто то стоїть на хіднику вулиці Леніна.
“Ресурси планети - золотий талант Сонця - вичерпуються, нових ви не отримаєте. Доля Землі визначається свободою волі людства. Баланс світлих і темних надбань разюче збочений у бік мороку. Земля розірвала еволюційний ланцюг, вибравши шлях самознищення. Але ще є можливість - остання можливість! Зоряне Братерство простягає руку рятунку: хто почує, хто збагне - той увійде у Нове Буття.
Прийдіть, мужні, безстрашні, захоплені, закохані! Прийдіть, знедолені, шукачі небувалого, відкинуті, забуті, втомлені безглуздістю рутинного життя! Прийдіть, мрійники і повстанці!”
Фрагмент із Бердникового “Заповіту людям Землі”, написаному ще в 1970-ті рр. Перед нами хтось скаже: “Невиправний мрійник”; “Філософ, мислитель”, який тоді в Радянському Союзі пропагував те, що намагалося знайти і суспільна, і футурологічна думка на Заході.
Адже не забуваймо, що ті роки – роки формування римського клубу, це роки дуже складних роздумів над тим, як людство може вижити в умовах сучасних. Врешті-решт, саме ці роздуми призвели до формування такого поняття, як стійкий розвиток, яке сьогодні стало загальноприйнятим в світовому політичному і екологічному лексиконі.
Бердник, безумовно, був не лише опонентом радянської системи, а і опонентом технократично-позитивістської цивілізації. Він вважав, що є щось глибше, те, що не зникає, те, що спонукає, врешті-решт, людей чинити за совістю, за мораллю, за серцем.
Сергій Грабовський
Вели радіожурнал “Країна Інкоґніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський.
Звучали пісні Олеся Бердника у виконанні кобзаря Василя Литвина.
Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки.
Говорить радіо “Свобода”!
Київ, 21 грудня 2004 року.
Олекса Боярко
Радіожурнал “Країна Інкогніта” – це спільний пошук історичної істини.
“Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України.
“Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.
Сергій Грабовський
Говорить радіо “Свобода”!
Світогляд української молоді 1970-х років формувався, з одного боку, під впливом офіційної пропаганди, з іншого боку – завдяки іншим зовсім чинникам. І серед них були не тільки пісні ансамблю “Бітлз” чи підшивки журналу “Новый мир”.
З вами, як завжди, Сергій Грабовський, журналіст радіо “Свобода”, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Максим Стріха
Кобзар Василь Литвин виконав одну з пісень на слова Олеся Бердника. Людини, дуже цікавої, письменника, філософа, художника, фантаста, дисидента, людини неоднозначно сприйнятої? як сучасниками, так і нами уже наступниками.
Але вплив Олеся Бердника на молодь 60-70-тих заперечити неможливо. І особливо відчутним цей вплив був на початку 1970-тих, у час дуже складний для України.
Сергій Грабовський
Олесь Бердник народився 1927 року. Учасник Другої світової війни. Закінчив театральну студію при театрі імені Івана Франка. 1949 року заарештований за звинуваченням у “зраді Батьківщини”, 1950 року одержав 10 років таборів. 1953 року у таборі вдруге засуджений, знову на 10 років. 1955 року помилуваний. Повернувся на Україну. 1957 року і був прийнятий до Спілки письменників України.
До 1972 року вийшли друком близько 20 його фантастичних творів. 1972 року знову став об‘єктом переслідувань “компетентних органів”. 1976 року його книги вилучені з бібліотек та книготоргівлі. Того ж року виключений зі Спілки письменників України. Працював декоратором-вітражистом в об‘єднанні “Художник”.
Максим Стріха
Наукова фантастика була одним з найулюбленіших жанрів радянського читача. Якщо в 30-40-ті роки, ба навіть 50-ті головним сюжетом фантастики були неймовірні пригоди, наукові винаходи, космічні подорожі, то з кінця 50-тих, в 60-тих фантастика набуває виразно філософського, іноді навіть дисидентського забарвлення.
Скажімо, відомо, як було вилучено з продажу один з останніх творів визначного російського фантаста Івана Єфремова “Година Бика”, бо в тому тоталітарному суспільстві, яке він зобразив побачили не лишень маоістський Китай, а сам Радянський Союз.
Але дуже цікаво, що той таки Іван Єфремов у своїх творах, зображаючи комуністичне майбутнє людства багато разів підкреслював. В тому майбутньому буде єдина мова, не буде націй, будуть лишень імена, які зберігатимуть корені давніх зниклих мов, як от Дарветер чи Ернор.
А в творах Бердника, присвячених начебто тим самим зоряним подорожам, комуністичному майбутньому людства, його Бердник аж ніяк не відкидав, присутні українці. Вони є героями його оповідей.
Отже, це і змушувало читача замислитися. А виявляється, що українці лишаться таки в тому комуністичному майбутньому. А значить те, що зараз відбувається русифікація неправильно. Тому попри зовнішню аполітичність цих текстів вони стали небезпечними для системи, бо ними письменник кинув виклик радянській політиці, денаціоналізації, знищення всього українського.
Однією з найвідоміших книг Бердника став “Зоряний корсар”. Вона вийшла друком 1971 року і невдовзі була вилучена з продажу і з бібліотек. Проте ще й багато років потому підлітки по українських селах і районних містечках (в містах великих все ж таки читали російськомовну фантастику) виховувались на цій книзі Бердника.
Сергій Грабовський
Про Олеся Бердника та його роман “Зоряний корсар” згадує людина, котра, за словами самого Бердника, прийшла до нього у похмурі дні юною дівчинкою і сказала: “Ваші ідеї для нас дуже багато значать! Ми з вами! Ми стаємо на шлях боротьби!” Перед мікрофоном кандидат філософських наук Тетяна Метельова.
Тетяна Метельова
Ця книга ввірвалася в життя мого покоління як спалах нової зорі. Ми до того самотні і розгублені, загубленого в за пліснявому часі тоталітарному притягувалися один до одного наче чарівним келихом корсара, пошепки промовляли його ім’я, як слово, як пароль освячених.
І за тим ім’ям пізнавали братів по духу. Кожен знаходив у книзі відгук не так своїм пориванням, він знаходив самого себе. Вже невідомо було, чи то книга несподівано закарбувалася в душах наших, чи то душі наші чекали на неї, як на зустріч призначену до всіх часів.
Книга торкалася самих глибин єства, виривалася зі снів приреченості, давала надію. Неначе святиню передавали книгу із рук в руки таємно приховано. Те, що її було вилучено з бібліотек і піддано спаленню лише надавало написаному достовірності.
З роками жовтіли і ставали крихкими сторінки, вицвітали літери і потерлась обкладинка. З роками старшали і важчали діти 70-тих і народжували своїх дітей, і бігли кудись на роботу і купляли якісь меблі, телевізор, авто і т.д.
Забувались слова і образи, та вогонь і запалення, але корсар у серцях був невмирущий, когось привів на політичні фронти, покликав на боротьбу з системою тяжку і багаторічну, на вічну опозицію режиму, якою б мошкарою красивих фраз той не прикривався.
З іншого виплеснувся полум’яними рядками поезії чи музики. Хтось обрав шлях Григорія Сковороди і помандрував світом, розносячи зерна мрійливої чистої думки. Хтось під тяжким тягарем зневір і розчарувань намагався викреслити цей вогонь з пам’яті.
Даремно. Йому, наче Івану Безродному у хвилях місячного сяйва марилося. Це було. І знову вогонь опалював його душу, і знову забута мрія примушувала робити нераціональні і натхненні вчинки, робити добро і прагнути неможливого.
Є твори, що пробуджують думку і очищують душу. Є твори, що надихають і наповнюють смислами. Усе це стосується і творчого слова Олеся Бердника. Однак воно більше. Його слово серед тих, якими творяться світи. Саме тим цей твір сформував епоху мого покоління і виховав моє покоління.
Сергій Грабовський
Восени 1976 року Олесь Бердник став членом-засновником Української Гельсінської групи, разом із Миколою Руденком, Левком Лук‘яненком, Оксаною Мешко. З
цього періоду до арешту у березні 1979 року Олесь Бердник брав участь у написанні десятків відкритих листів і меморандумів, присвячених ситуації з правами людини і нації в УРСР, захисту українців-в‘язнів сумління, обороні людських прав по всьому Совєтському Союзу.
Про Олеся Бердника як правозахисника розповідає його колега по Українській Гельсінській групі Мирослав Маринович.
Мирослав Маринович
Для мене Олесь Бердник це символ дуже важливого періоду в розвитку УГГ, тому що я саме в цей час познайомився з ним. Він постав переді мною воістину, як пророк.
Це був чоловік знаний. Був знаний своєю блискучою на той час літературною творчістю. Для мене той факт, що він перейшов на бік народу, перейшов на бік правди, на бік такого руху опору значило дуже багато.
Це давало відчуття правильності шляху. Він заворожував просто своїм нестандартним мисленням, підходами до проблеми буття. Наші зустрічі давали відчуття такої трепетної причетності до істини.
Мене тоді не дуже вражали його такі чудернацькі ідеї, тому що я був чоловіком 27-28 років, який всмоктував у себе різні позиції, і шукав себе в цьому світі. Тому його позиція для мене була дуже цікавою.
Я був одним з перших, хто підписав разом з Миколою Матусевичем його документ “Свята Україна”, де викладаються ідеї майбутньої ролі України в цьому світі, тому що я завжди вірив і все ще вірю в Україну і її, я би навіть сказав, місію.
Отже, вплив Бердника на нас молодих членів УГГ і не тільки на членів групи, а на всіх опозиціонерів була надзвичайно великою. Тому саме тому таким прикрим був момент уже пізніший, коли Олесь Бердник не просто відійшов від руху, а написав і виступив з тим каяттям, яке нас дуже прикро вразило. Хай йому Бог буде суддя, хай земля пухом.
На завершення можу сказати, що ця людина шукала себе, шукала місце для України. я думаю, що оті шукання і будуть перед Богом виправдані.
Сергій Грабовський
21 грудня 1979 року Олесь Бердник був засуджений на виїзному засіданні Київського обласного суду в місті Кагарлику до шести років позбавлення волі і трьох років заслання. Суд визнав його особливо небезпечним рецидивістом.
До весни 1984 року Бердник перебував в ув‘язненні, після цього покаявся перед совєтським режимом і був амністований. Пізніше Олесь Бердник виступив ініціатором створення Української духовної республіки, публікував чимало художніх і публіцистичних книг, але це вже зовсім інша історія. Помер Олесь Бердник минулого року.
Максим Стріха
Мій особистий зоровий погляд про Олеся Бердника давній: високий, сивий, дуже гарний. Він стояв на тоді ще вулиці Леніна дуже самотній, виразно самотній. Відчувалося, як його обходять люди з покоління дисидентів, які не вибачили його кроку з каяттям.
Відчувалося, як його не приймають молоді фундатори тодішнього руху. Вони виступили різко проти його ідеї української духовної республіки. Вони в ній побачили намагання відволікти від реальної боротьби за незалежність України. Відчувалося, що київська молодь виховувалася вже зовсім на інших книгах і просто не знала хто то стоїть на хіднику вулиці Леніна.
“Ресурси планети - золотий талант Сонця - вичерпуються, нових ви не отримаєте. Доля Землі визначається свободою волі людства. Баланс світлих і темних надбань разюче збочений у бік мороку. Земля розірвала еволюційний ланцюг, вибравши шлях самознищення. Але ще є можливість - остання можливість! Зоряне Братерство простягає руку рятунку: хто почує, хто збагне - той увійде у Нове Буття.
Прийдіть, мужні, безстрашні, захоплені, закохані! Прийдіть, знедолені, шукачі небувалого, відкинуті, забуті, втомлені безглуздістю рутинного життя! Прийдіть, мрійники і повстанці!”
Фрагмент із Бердникового “Заповіту людям Землі”, написаному ще в 1970-ті рр. Перед нами хтось скаже: “Невиправний мрійник”; “Філософ, мислитель”, який тоді в Радянському Союзі пропагував те, що намагалося знайти і суспільна, і футурологічна думка на Заході.
Адже не забуваймо, що ті роки – роки формування римського клубу, це роки дуже складних роздумів над тим, як людство може вижити в умовах сучасних. Врешті-решт, саме ці роздуми призвели до формування такого поняття, як стійкий розвиток, яке сьогодні стало загальноприйнятим в світовому політичному і екологічному лексиконі.
Бердник, безумовно, був не лише опонентом радянської системи, а і опонентом технократично-позитивістської цивілізації. Він вважав, що є щось глибше, те, що не зникає, те, що спонукає, врешті-решт, людей чинити за совістю, за мораллю, за серцем.
Сергій Грабовський
Вели радіожурнал “Країна Інкоґніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський.
Звучали пісні Олеся Бердника у виконанні кобзаря Василя Литвина.
Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки.
Говорить радіо “Свобода”!
