Доступність посилання

ТОП новини

“Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”: Підсумки президентських виборів в Україні.


Сергій Грабовський

Аудіозапис програми:

Київ, 26 січня 2005 року

Олекса Боярко

Вітаю вас, шановні слухачі!

Підсумки президентських виборів в Україні – такою є тема нашої сьогоднішньої передачі.

В ефірі програма “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.

Перед мікрофоном Олекса Боярко.

Якими є головні підсумки й уроки подій останніх місяців в Україні? Що собою знаменують ці події в історичному контексті? Перед мікрофоном культуролог Вадим Скуратівський.


Вадим Скуратівський

Видається, що це водночас і воднораз і планетарний урок людство і разом з тим завершення певних процесів, передовсім середньоєвропейських процесів.

Пригадаємо, як по смерті Сталіна в комуністичному Берліні розпочинається бунт проти тамтешньої системи. Проходить деякий час і вслід за тим уже після придушення цього самого бунту маємо справу зі схожими явищами у Познані Польщі, вслід за тим в Угорщині у Будапешті.

Проходить ще деякий час і маємо справу з антикомуністичним бунтом у тогочасній Чехословаччині 1968 році. Вслід за тим ці події ніби перекидаються у Польщу героїчної доби “Солідарності”.

Україна продовжила цей самий процес і схоже на те, що у великому історичному часі вона завершила те, що розпочалося у посталінському підкомуністичному Берліні і продовжувалося в інших середньоєвропейських великих містах.

Це, сказати б, урок №1. Отже є великий вимір світової історії і ще працює позитивно, як це мало місце саме в Україні. Вслід за тим ще кілька уроків подій, що мали місце у нашій країні.

При всій неповазі до того самого альтернативного кандидата, що його висунула південно-українська маса належить зрозуміти чи не одну таку дуже важливу річ. Чи не вперше за останні півстоліття, ба навіть більше ця людська маса нарешті входить в інтенсивне політичне життя.

Зрозуміло, могла б ця маса знайти іншого кандидата щонайменше з однією кримінальною судимістю. Але все ж таки найголовніше інше. Ця частина України входить в політичне життя шляхом судомів, шляхом велетенських стратегічних очевидних тактичних помилок, але входить.

Зважаючи на цю обставину належить зрозуміти ще одне. Українська революція серпня 1991 року все ж таки, щоб не говорили скептики продовжується у напрямі саме позитивному.

Так, починаючи з серпня 1991 року, так чи інакше, українська політична еліта здебільшого займалася тим, що займалася самообслуговуванням, піклувалися саме про свої інтереси. Але все ж таки складалися ті чи ті елементи громадянського суспільства. Ці самі елементи, зійшовшись разом, спрацювали мов динаміт, але динаміт не в міліарному, а саме в громадянсько-юридичному значенні цього слова восени минулого року, впродовж останніх тижнів вже року біжучого.

Разом з тим ще одна обставина. Україна за останні 14 років вважала, що саме ця сама адміністративна система, її адміністративний поділ успадкований від Радянського Союзу буде далі працювати на суверенну Україну.

Ні. Виявляється, що треба шукати якісь інші засоби до поділу України на певне місцеве усамостійнення тих чи тих українських регіонів. Йдеться не про той самий сепаратизм, який, вочевидь, постав у діях південноукраїнської еліти, а йдеться про те, що Україна має працювати за дороговказами Драгоманова, що мали місце ще в позаминулому столітті.

Ми маємо шукати спосіб до автентичної федеративності України, не тієї псевдофедеративності, що її варварський проект запропонували буквально кілька місяців назад, а в напрямі до автентичного федералізму, який працює у всьому цивілізованому світі, від США, Північної Америки і закінчуючи Німеччиною, а чи Швейцарією, а чи іншими країнами.

Нарешті ще одне. Різне говорили про Україну. На превеликий жаль, було сказано дуже багато важкого і недоброго. І от людство отримало на всіх своїх дисплеях електронних свідчення про те, що Україна – це країна, яку належить рецепіювати зовсім по-іншому. Внаслідок цієї обставини у нашої країни з’являється зовсім нова репутація.

Якщо ми використаємо всі ці уроки і в нашій національній і світовій історії, то ми справді цій історії і національній і світовій віднайдемо якийсь свій і автентичний, і переконливий, і доброякісний контекст.

Олекса Боярко

Після офіційного завершення виборів і вступу Віктора Ющенка на посаду президента України чимало учасників “помаранчевої революції” вважають її завершеною.

Чи так це, чи мали рацію шістдесятники: революція має початок, але ніколи не завершується? Відповідь шукає мій колега Віталій Пономарьов.

Віталій Пономарьов

Революцію неможливо передбачити, тож невипадково напередодні осінніх виборів тодішній президент України Леонід Кучма запевняв: революції не буде. Точно так президент СРСР Михайло Горбачов ще 30 листопада 1991 року переконував українців, що Радянський Союз та Україна один без одного неможливі. Українські революції часто мають справу з проблемами, які не були розв’язані у попередній історії – буде це здобуття політичної незалежності чи розбудова демократії, формування політичної нації або громадянського суспільства. І саме такою революцією вважає події останніх тижнів в Україні київський політолог Володимир Полохало.

Володимир Полохало

Не існує в політичній науці якогось єдиного загальновизнаного розуміння революції. Але ті ознаки, які вкладаються в це поняття були присутні в усіх виявах тих подій, що відбулися в листопаді-грудні минулого року в Україні.

Це був момент істини, який засвідчив поворот більшої частини громадян і еліт на користь нового демократичного устрою всупереч старому олігархічному і авторитарному, як визначальна траєкторія суспільно-політичного розвитку і зовнішньополітичної орієнтації України.

Це був протест не просто проти фальсифікації, це був протест і спротив проти тих політичних реалій, які кваліфікуються, як олігархічно-авторитарний режим. Отже це була революція. Але будь-яка революція має завершуватися на інсценуальному рівні, тобто конкретній, практичній політиці. Віталій Пономарьов

Революція неможлива за відсутності соціальних груп, гранично зацікавлених у негайних суспільних змінах. У помаранчевій революції такими стали молодь та українські буржуа – новонароджений середній клас. Ось що говорить про сутність революції львівський філософ Тарас Возняк.

Тарас Возняк

Насправді революції відбуваються в 2 етапи. Перший етап, революції на колишній території Совєцького Союзу почався ще з перестройкою і закінчився національними революціями 90-тих років. Другий етап, це вже була революція помаранчева.

Перший етап революції, як правило, започатковують самі представники правлячого класу, які насправді не хочуть здійснювати революції, а просто покращити існуючий старий режим.

Другий етап є результатом того, що суспільні зміни призводять до появи нових суспільних класів і відносин, і витворюються нові цілі верстви, котрі вже починають доходити до влади, як на цьому другому етапі.

Не дивлячись на те, що реальну владу в державі мала постсовєцька номенклатура, то в Україні утворився середній клас і виросло нове молоде покоління. Вони і здійснили перший етап помаранчевої революції, котра ще далеко не закінчилася. Якщо вона закінчиться в 2006 році із виборами до ВР, то це буде дуже швидке її завершення.

Віталій Пономарьов Революції починаються з вибухової громадської реакції на якусь кричущу, на думку значної частини суспільства, несправедливість. У помаранчевій революції таким поштовхом стали масові фальсифікації на виборах 21 листопада.

Почуття ображеної людської гідності, страх перед перспективою жити “по понятіям”, небажання віддавати своїх синів до діючої російської армії утворили емоційну атмосферу Майдану, сконцентровану у словах “Годі чекати!”. Революції переживаються як звільнення від віджилих форм влади та усвідомлюються як урятування суспільства і особи від смертельної небезпеки. Вони запам’ятовуються відчуттям єдності спільноти та вивільненням позитивної енерґії. Помаранчева революція завершиться, коли будуть створені умови для еволюційного поступу суспільства, а ґарантії незворотності суспільних змін увійдуть до щоденної політичної практики. Коли суспільство встановить жорсткий контроль над владою, і держава переорієнтується на інтереси громадян. А поки що українська революція триває.

Олекса Боярко

І, нарешті, про сакраментальну проблему “Мистецтво і революція”. Цю одночасно вічну і завжди нову проблему аналізує у нашій програмі музикознавець Володимир Грабовський.

Володимир Грабовський

Помаранчева революція, яка перевернула українське суспільство і без перебільшення викликало зацікавлення і та значну підтримку у цілому світі продовжує хвилювати та виповнювати свідомість громадян.

Щодо суто політичних аспектів, то зрозуміло, що до завершення та здійснення її мети ще далеко. У загальноприйнятому тлумаченні революція скерована на утвердження суттєвих змін у всіх сторонах життя суспільства.

Про подібну багатоаспектність української помаранчевої революції треба говорити дуже багато. Тут же хочу наголосити на одному суттєвому моменті.

Листопадово-грудневі події 2004 року були мирними, не насильство, дружелюбність проявлялися навіть до тих, хто традиційно в традиціях минулих епох з їхніми кривавими революціями і переворотами не заслуговували на таку реакцію своїми агресивними чи протиправними діями.

Помаранчевої революції кульмінацією та епіцентром, якої був Майдан Незалежності в Києві однозначно слід назвати помаранчево-пісенної революції, бо крім сонячної домінанти її кольору іншою важливою і як виявилось необхідною компонентою був звук, звук втілений у специфічні форми революційної пісні.

Знову таки по аналогії з преснопам’ятними революціями минулих епох, коли їх організатори, намагаючись “розрушить вєсь мір до основанія” без огляду на неминучі людські жертви і відповідними піснями вбивчого чи відверто агресивного чи погрожуючого характеру, помаранчеві пісні суттєво від них відрізняються, хоч вони декларативні, гучні, але вони добрі, світлі, інакше кажучи, теж не насильницькі.

Показовою щодо цього є знахідка молодих людей з івано-франківського гурту “Гринджоли” (це слово означає міцні та зручні санчата для забав дітей зимової пори) “Разом нас багато”. Не буду тут аналізувати достоїнства цього твору, тому що вписався вкрай органічно в даний час і в даному місці.

Хочу лише нагадати, що в сучасній масовій патріотичній пісні є цікаві зв’язки зворушливої і красивої творчості. Не всі вони щоправда були помічені вчасно.

Пісня Марійки Бурмаки “Ми йдемо” теж яскрава і самобутня лише зараз розквітла в унісон з помаранчевими барвами, додаючи наснаги сотням тисяч молодих і не дуже людей.

Пісня-заклик, пісня-слава, врешті, пісня-молитва. Тут багато роботи не тільки музикознавцям, але і психологам, соціологам для вивчення цього феномену.

Чому звукові атмосфери соціуму попередніх років повсюдно не звучали ці подібні їм пісні, а перевага була віддана на загал низькосортним зразкам? Чи це теж було частина якоїсь технології?

Історія вчить, що із завершенням революції припиняють свої активне життя навіть найкращі мистецькі твори і їм присвячені. Важко передбачити, яка доля спіткає наші чудові пісні пізньої осені 2004 року.

Думається, що загальна ідея рішучих змін у суспільстві торкнеться і музичної дійсності. Воно стане більш уважним і чутливим, а ще викличе до життя нові мелодії Петриненко, Бурмаки, Вакарчука, Білозір, Скрипки, Чубая, Руслани та багатьох інших.

Олекса Боярко

На все добре, шановні слухачі!

До наступної зустрічі у програмі “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.

З вами був Олекса Боярко.

Говорить радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG