Аудіозапис програми. Перша частина: Аудіозапис програми. Друга частина:
Київ-Прага, 18 лютого 2005 року.
Зиновій Фрис
"Вечірня Свобода" в прямому ефірі у п’ятницю, 18-го лютого. У Києві 20-а година. Перед мікрофоном Зиновій Фрис, мені допомагають Ангеліна Шкуренко і Михайло Петренко. Добрий усім вечір!
"Кольори молодої української демократії, або письменники про постпомаранчеві реалії", – на таку тему дискутуватимуть сьогодні наші гості - Дмитро Павличко, відомий політик, дипломат, поет, письменник, автор відомих пісень, в тому числі “Два кольори”, один із засновників Руху, один із авторів акту проголошення незалежності України, член Української народної партії;
Другий наш гість - Василь Шкляр, відомий письменник, лауреат багатьох літературних премій, в тому числі міжнародних. Найулюбленіша відзнака самого письменника – "Золотий Бабай". А буквально вчора пан Шкляр дістав спеціальну і доволі специфічну премію, як автор, книги котрого найбільше крадуть у крамницях.
Звучить пісня “Два кольори”
Ми, звісно, не випадково розпочинаємо передачу піснею "Два кольори". Автором слів пісні є один з наших гостей – Дмитро Павличко.
Пане Павличко, до Вас перше питання з приводу пісні, фрагмент якої щойно виконував наш слухач Анатолій Карук з міста Броди на Львівщині. Я знаю, що означає ця пісня для мільйонів і мільйонів українців у всьому світі. Що для Вас є ця пісня, як для автора, пане Павличко?
Дмитро Павличко
Сорок минуло, як вона була написана. Перший секретар ЦК Петро Шелест послухав її таємно, як Дмитро Гнатюк заспівав, і сказав: “Подзвоніть Павличкові і скажіть, що вона не відповідає нашій ідеології. Не може бути такого, щоб людина все життя пропрацювала і нічого не зробила, ходить у тій старій сорочці або йде додому і несе ту прогнилу стару сорочку. Хай перепише останній куплет”.
Мені подзвонив Гнатюк і сказав. Він мені не сказав, з ким він говорив, він сказав, що говорив з одним з найвидатніших і найперших людей в ЦК партії, треба переписати кінець цієї пісні.
Я відповів, що “скажи тому чоловікові, хай напише сам, я переписувати не буду”. Петро Шелест сказав йому, що “я знаю, Павличко впертий, чорт з ним, співай так”.
Я щасливий, що ця пісня є, бо знаєте, її вже 40 років співають. І знаєте, коли мій батько почув її, а це було вночі, він не бачив, що я був дуже схвильований. Він мені сказав, що “от знаєш, з’явилася дуже гарна пісня”. Я був тоді дуже щасливий...
Зиновій Фрис
Це батько сказав, так?
Дмитро Павличко
Так, бо схвилювати батька своїм твором... Мій батько був звичайним селянином, але людина дуже тонка і розумна. І, словом, ця пісня є, але я хотів би сьогодні говорити не про червоний і не про чорний колір, а про помаранчевий.
Зиновій Фрис
Пізніше, пане Павличко, це для вступу, щоб наші слухачі трохи більше знали про наших гостей. Пане Шкляр, Ви, мабуть, лауреат найоригінальнішої премії, Ваші книги найбільше крадуть. І багато крадуть?
Василь Шкляр
Я не знаю, скільки саме, видавці підраховували, вони прийшли такого висновку, що чималенько. Ну, це їхні збитки...
Зиновій Фрис
А Вам це приємно?
Василь Шкляр
Приємно, особливо тим приємно, що я сказав, що це, очевидно, я перший і останній, хто отримав цю премію, оскільки в нас зараз вже не крадуть міністри, не крадуть голови держадміністрацій, то вже й наші слухачі, яких ми так шануємо, теж вже не будуть красти.
Зиновій Фрис
Дякую, панове, за вступну частину.
А тепер – безпосередньо до нашої теми. Пане Шкляр, я тут десь прочитав сьогодні Ваші слова в Інтернеті. Ви свого часу написали, що літературний твір для вас – це як жінка. Твір мусить бути красивим, загадковим і приносити насолоду.
Скажіть, будь ласка, пане Шкляр, останні українські події, включно з помаранчевою революцією, новими, часом несподіваними, призначеннями, першими вже несподіваними відставками могли би претендувати на такий чи подібний твір? Що це було б, драма чи оптимістична трагедія?
Василь Шкляр
Сама революція була колективним твором нашої нації, вона справді була красивою, мала неймовірну енергетику, мала тісний контакт між людьми. Це було те, що колись Тичина сказав слова, які, на жаль, потім були спотворені через інтерпретацію, “чуття єдиної родини”.
І от саме те чуття, якого бракує нашій нації, тоді воно виявилося з якоюсь неймовірною силою. Щодо літературного твору, то я не знаю, я не схильний до того, щоб відразу такий здвиг, події такого масштабу переносити в літературний твір.
Очевидно все-таки це ближче до поезії, Дмитро Павличко може про це більше сказати. Але те, що сам настрій, сама енергетика, підкреслюю ще раз це слово, вона так чи інакше, але обов’язково позначиться на творчості не одного письменника і митця взагалі.
Зиновій Фрис
Про Вас, пане Павличко, я прочитав: "Добро і зло, любов і ненависть, пелюстки і леза, світло й пітьма - Павличко розмірковує над цими вічними тезами як філософ, а осмислює й розповідає про них у вишуканих і точних образах".
А чи знайшли Ви, пане Павличко, той точний образ для нових українських реалій, а може для якоїсь однієї реалії, найсуттєвішої для Вас?
Дмитро Павличко
Ви знаєте, я думаю про революцію, яка відбулася зовсім недавно на моїх очах. Я думаю, що ми вдруге проголосили нашу державну незалежність цією революцією, ми знову вийшли з певного такого затишшя.
Ми вже не чекали такої події. Принаймні ми всі, хто задумувався над долею України, до певної міри розчаровані, настільки була неочікувана, такого розмаху революційна ситуація.
Я думаю про те, що ми сьогодні на свободі, ми маємо волю, ми перемогли. Але воля – це як музичний інструмент: умієш грати – сідай грай. Одначе ми, я маю на увазі найбільших наших переможців і ту плеяду переможців, і так далі, ми ще не вміємо грати. \
Ми пробуємо грати, ми вчилися потрохи, ми знаємо, які тони і так далі, але таке порівняння, таку метафору я б запропонував до нинішньої ситуації. Бо жити в неволі легше, ніж на волі, бо на волі потрібно вибирати, на волі потрібно відповідати за все.
Ми побачили раптом те, яким наш народ став на волі. Ми його побачили і у сплячому вигляді, що було до революції, але і в тому, коли він розбудився.
І ми знову відчули гордість за те, що ми належимо до цього народу. І я скажу Вам, що хоч я і кажу, що ми повинні вчитися, але я переповнений віри в те, що ми навчимося.
Взагалі, я дуже оптимістично настроєний, не зважаючи на всі ці речі, які ми сьогодні переживаємо. В декого викликають вже аж надто такі песимістичні речі, мовляв, що не зуміємо, не зможемо, посваримось...
Думаю, що на цей раз ми зуміємо.
Зиновій Фрис
Пане Шкляр, якраз сьогодні, читаючи про Вас, знайшов, я можу помилятися, але приблизно в такому сенсі Ви висловилися, що “я ні в що не вірю”. Якщо я помиляюся, будь ласка, заперечте.
Отже, Ви не вірите в ті ідеали помаранчевої ідеали, які проголошувалися на Майдані, і все те інше, про що говорилося, скажімо, “Бандитам – тюрми!”, і так далі і так далі.
Василь Шкляр
Я не є таким нігілістом, щоб казати, що геть ні в що не вірю. Я просто на ту волю, на свободу, про яку Дмитро Васильович казав, дивлюся з певною засторогою. Бо мені здається, що воля, особливо в її вияві, як демократія, вона має і свої негативи.
Колись ще наші попередники, мудрі люди рівня Міхновського, Латинського, вони ще тоді передбачали, що нація, яка не визволить себе до настання демократії, має дуже сумні перспективи.
Ми ж бачимо, що те, що силоміць створилося з нашим народом сторіччями, за умов демократії повернути демократичними методами, даруйте за тавтологію, дуже складно. Тому що ми вже заявляємо, що ми не закриємо жодної російської школи, ми боїмося наступити на ногу людині з Донбасу, ці такі застереження мене дуже не покоять, тому що в нашому настанні справедливості я все-таки хочу рішучіших дій, і не таких вже “гуманних”.
Дмитро Павличко
Я хотів би продовжити цю думку про демократію. Я думаю, що ми не зможемо оцінити і зрозуміти помаранчеву революцію, якщо будемо обмежуватися тільки її демократичним проривом і настроєм.
Ми чудово розуміємо, що помаранчева революція була одночасно протестом проти заборони вільного волевиявлення громадянина, але разом з тим це була українська революція, тому що вона нас навчила.
От що навчила нас ця революція? Вона нас навчила, і це було велике диво, що російськомовні громадяни або зрусифіковані українці прийняли цю революцію, підтримали її, як патріоти.
Вони не вимагали державного статусу для російської мови, як це сьогодні робить лідер соціалістів, хоч я не розумію, навіщо він це робить. Хоча я знаю, навіщо він це робить, але вони підтримали.
Це було велике диво, пробудження любові до Батьківщини в цих людей, які через неволю призвичаїлись говорити чужою мовою.
І ви розумієте, я хочу сказати, що ми повинні трактувати реально цю революцію, як одночасно демократичну і національно. Тобто національна ідея торжествувала у цій революції, яка вчила нас співати “Ще не вмерла України...”. Після цього навіть наші футболісти почали класти руку на серце і співати.
Ми слухали твори українських зірок і українських композиторів, ми всі говорили про Україну і закінчували всі свої орації словами “Слава Україні!”. І це велика дивина!
Я ще так сказав би, що у нас не буде демократії. Сьогодні ми не будемо мати демократії доти, допоки ця демократія не поставить собі, як головне завдання, захист і розвиток української ідентичності національної. Тому в даному випадку я підтримаю свого друга, який говорить.
Але коли ми говоримо про помаранчеву революцію, то ми повинні бачити її глибинний український дух, який прийшов разом з демократією, бо ми воювали не лише за право голосувати, але і за свого лідера, якого ми знали, що він є нашим українським лідером, ми говорили за єдину Україну.
Фактично те, що нам підкидав Янукович, про те, що є дві України, що вони ніколи не об’єднаються, що це два народи тут живе... Це все неправда. Об’єдналися україномовна і російськомовна Україна на патріотичній площині. Це дуже важливо. Це дивина нашої революції.
Василь Шкляр
Ця революція навіть мене похитнула у ставленні до так званого російськомовного населення. Наприклад, я завжди вболівав проти братів Кличків, тому що я вважаю, що особливо небезпечно, коли російською мовою розмовляє кумир.
Мої там небожата, яких я, вибачте, виховував десятиліттями і казав, що ви мусите бути такими і такими, а вони відповідають: “Ні, ми будемо розмовляти, як Кличко. А чого їм можна?”. Це дуже небезпечно.
Але після того, що сталося, я вже сьогодні вболіваю за Кличків. Так само я і у футболі. Ще за радянських часів, коли всі вболівали за збірну хокеїстів радянських, я завжди вболівав за Канаду, бо я знав, що там бодай один чоловік знає українську мову. І сьогодні грає “Брюге” і грає українська команда, то я вболіваю за “Брюге”, бо я знаю, що в “Брюге” розмовляє один хокеїст українською мовою.
Зиновій Фрис
Панове, перші кроки молодої влади, нової влади. Скажіть будь ласка, є особисто у вас якісь перші розчарування, а може навпаки, якісь речі, які вас дуже тішать? Чого більше, пане Шкляр?
Василь Шкляр
Важко зараз робити якісь об’єктивні оцінки, тому що справді прокотилася здорова озонна гроза, і зараз настала така тиша. Хоча в політиці тиші немає, але для мене настало якесь таке затишшя, що не знаєш, чи піде дощ, чи сонце засвітить, що воно далі буде?
Є речі, які непокоять, є речі, які радують. От для мене, як і для всього суспільства, є лакмусовими папірцями такі речі, наприклад, як Ґонґадзе, касетний скандал, отруєння Ющенка.
От дивні речі відбуваються. Два тижні тому Генпрокурор каже, що вже відомо, хто привіз отруту, яким літаком, через який кордон, відомі вже куховари, хто, що і кому подавав.
Минає два тижні, коли начебто вже мусило б все розкритися, він раптом каже: “Та ні, ми поки що не знаємо, який це слід, ми тільки знаємо, що це склад отрути”. Чим далі, тим менше.
Те саме і з плівками Мельниченка. Казали, що вже все відомо, що того будуть судити, а того не будуть. Я хочу конкретної відповіді. Є проблема, яку треба остаточно вирішити. Або судити треба Мельниченка за фальсифікацію, чи хто там йому допомагав, або судити того, хто фігурує в його плівках, і хто справді причетний до вбивства.
Мені потрібна зрозумілість і, як тепер люблять казати, прозорість. От я хочу цієї прозорості. Чекаємо. Я розумію, що за кілька днів цього всього не вирішиш. Подивимося, я оцінки зараз не хочу давати.
Зиновій Фрис
Пане Павличко, Ви, очевидно, знаєте, що було рішення Європейського суду про те, що пан Мельниченко може не лише повернутися в Україну, а й зайняти місце народного депутата, оскільки він незаконно був вилучений зі списків Соцпартії.
Але поки що і Мельниченко, і Олександр Єльяшкевич перебувають в США. Ба більше, новий міністр юстиції подав апеляцію до Європейського суду з прав людини на рішення про те, що Мельниченко знову може стати народним депутатом.
Скажіть будь ласка, як все це розуміти? Чи вважаєте Ви, що роль Мельниченка у всіх цих процесах була значною? Чому нова українська влада не подає жодного сигналу про те, що він може повернутися?
Він звісно може повернутися, але йому потрібна гарантія безпеки. Що це: байдужість, а чи це обіцянки-цяцянки, які будь-яка влада старається ігнорувати?
Дмитро Павличко
Ви ставите дуже складне питання. Але насамперед скажу Вам, що ...
Василь Шкляр
Але ж Ви дипломат?
Дмитро Павличко
Я дипломат і буду дипломатично відповідати. Дипломатично – це значить, що з таким знанням справи, що ці розмови, які були записані таким незаконним способом, не можуть фігурувати, як докази на суті. Це перше.
По-друге, хто виграв від оприлюднення цих плівок? Як на мене, то насамперед Москва виграла. Тому що Кучма, який до того часу був, так сказати, принаймні приховував, але все-таки він схилявся до західного вектору. Після цього, коли все це оприлюднилося, то сталася, фактично, зміна: він перестав дивитися на Захід, поїхав на Схід і так далі.
Тому я тут хотів би утриматися, бо, з одного боку, ми дуже багато пізнали огидного про свою владу, про того ж нашого президента, про тих всіх розмовників. І вони всі, до речі, і Янукович, який там записаний і багато інших...
Але я так сказав би, що якщо він хоче, будь ласка! Я думаю, що йому не треба гарантій – його у цій Україні, яка вже сьогодні є, ніхто його не буде арештовувати, ніхто не буде судити. Він був сміливою людиною, він записував, він може приїхати.
Мені здається, що це не основне, сьогодні це питання, що мають бути інші, глибші докази про вбивство Ґонґадзе і про всі ці вбивства, які відбулися.
Загинуло ж дуже багато видатних людей: і той же Чорновіл, і Олександров, і інші. Тому тепер, мені здається, що наша держава повинна бути зацікавлена в тому, щоб вернувся Мельниченко. З ним треба зустрічатися, з ним треба говорити – це безперечно.
Одначе, я думаю, що тут є ще багато питань, яких ми не знаємо. Там вийшла така книжка Цвіля у центрі касетного скандалу, в якій пишеться, як Ваша і моя знайома їздила і передавала Мельниченкові паспорти і так далі. Там дуже багато є таких речей, які ще треба глибоко вивчати.
Тому, я хотів би так сказати, що це питання дуже просте. Будь ласка, є згода, є воля, що треба? Значить, він тепер повинен бути тут.
Василь Шкляр
Я не зрозумів, пане Дмитре, Ви засуджуєте сам факт, що він робив ці записи?
Дмитро Павличко
Ні, я не засуджую, я тільки подивися результат, як наслідок. Наслідок був такий, що можна припускати, що це було вигідно для того, щоб Л. Д. Кучма побіг у Москву, там по 10 днів сидів і так далі, тому що Захід перестав його приймати.
Тому треба дивитися, кому це стало вигідно. Хоча це не значить, що разом з тим була викрита, так би мовити, знята маска з багатьох людей, не лише з президента. Це допомогло, до речі, у тому, що народ прокидався у помаранчеву революцію, бо це дало певну таку характеристику назавжди.
Василь Шкляр
Була репетиція “Україна без Кучми”.
Дмитро Павличко
Так, була репетиція. Я думаю, що і та перша революція, в якій я особливо був активний, у 1991-му році, коли ми вставали, то це теж була... І помаранчева революція. Знову вертаємося до цього питання.
Вона була можлива лише тому, що діяльність національно-патріотичних сил, які згуртувалися у своїх партіях навколо єдиного лідера, вони готували її. Тому вона була приготована.
Я, наприклад, знаю, як виступали наші політики перед народом, перед першим туром голосування, як вони говорили про те: “Будемо обдурені, виходьте на Майдан!” І я закликав на Майдан. Розумієте?
Тому, я сказав би так, що, з одного боку, це було дуже несподівано для нас, але з другого боку, ми до цього кликали.
Зиновій Фрис
Україна і світ, НАТО чи ЄС, що спершу? Буквально сьогодні міністр оборони Анатолій Грищенко заявив, що на самміт в Брюселі Київ не говоритиме про вступ до НАТО, але за те ми чули дуже багато заяв і від пана Ющенка, і пана Рибачка, і багато інших нових посадовців про те, що перше завдання – це ЄС. Що правильно, що не правильно, пане Павличко?
Дмитро Павличко
Я хотів би сказати, що мене особисто, я би так сказав, глибоко навіть зворушили ті розмови про те, що ми повинні спочатку ставити питання про вступ до НАТО, а потім вже до ЄС. Чому? Тому, що вступ до ЄС, це набагато довший процес.
І ми повинні ще дуже багато зробити для цього, але всі країни, які вступили у ЄС, вони проходили через такий НАТівський екзамен, вони проходили через вступ до НАТО.
Друге, ми повинні сказати чесно, особливо, нашим російським друзям, що ми нарешті хочемо позбутися страху втратити свою державу. Це повинно бути зрозумілим, тому що ми цього страху не позбулися ще.
Це, що показала помаранчева революція, це теж була реакція на те, що якщо ми проголосуємо за Януковича, то ми проголосуємо за те, що завтра Україна буде ще одною губернією РФ. Це цілком зрозуміло, це був ставленик Росії.
Президент Росії приїхав сюди і агітував за нього, вся його програма була насамперед підзаголовком: державний статус російської мови, подвійне громадянство і т. д. І нарешті ми бачимо, яка ще сильна в нас є п’ята колона, і не одна, тому, що такі політики і комуністичні, і такі вітренківські, і Російська Православна церква, яка поставила портрет Януковича між образами у багатьох своїх церквах і т. д.
Все це говорить про те, що ми знову перебуваємо постійно під певним страхом про те, що ми можемо втратити свою державну незалежність. І це повинні розуміти НАТівські керівники, Європа, Росія, яка теж хоче бути в НАТО, вона ж має контакти з НАТО.
Ми не хочемо сказати цим Росії, що ми будемо з кимось там укладати союз і в НАТО йдемо тому, щоби Росія боялася нас, навпаки, бо тепер треба нарешті забути той час, коли була холодна війна.
Але сьогодні я прочитав в газеті, що генерали російські уже приходили до Путіна і сказали перенацілити ракети з ядерними боєголовками на Київ. Вони вже про це говорять.
І тому нам потрібно виявити тут і такт, і, я думаю, що виступ нашого міністра оборони зрозумілий є, але я, як людина, яка чудово знає, що в дипломатії найстрашніше те-не говорити правду. Всі дипломати люблять збрехати, а я завжди говорив правду і мені дуже далося добре.
Зиновій Фрис
Пане Павличко, але є відоме правило, таке висловлювання, що язик дипломат має для того, аби не сказати те, що потрібно.
Дмитро Павличко
Знаєте, це так, це все старе.
Василь Шкляр
Я додам трошки, вибачте.
Зиновій Фрис
Будь ласка.
Василь Шкляр
Ці два поняття ЄС і НАТО, вони так приблизно, як два рівних крила, але мені здається, що це якраз із погляду і дипломатів, і всіх політиків – це тільки великих слів, велика сила. Тому що я пам’ятаю про НАТО дискутують відколи незалежність чи вступати нам в НАТО.
Ніхто не думає, які ми маємо передумови для того. Тобто, ми говоримо чи ми хочемо туди, чи ми не хочемо. А ми туди просто не маємо права вступати, тому що є чітке правило, чітка вимога у НАТО, що якщо на території держави перебувають іноземні війська, то вони не вступають в НАТО.
Якщо в нас російські війська, на нашій території там розгулюють і роблять, що хочуть, то, яке НАТО. З першу треба навести лад тут у себе вдома, подивитися, хто тут чим займається і чому там ті окупанти перебувають. Тобто розібратись з Росією, а тоді говорити про НАТО, а до того не має сенсу.
Дмитро Павличко
Пане Фрис, я хотів би заперечити, тому що ми можемо домовитися через НАТО і прямо з Росією, і через НАТО з Росією може бути таке. Але треба пам’ятати, що ми є унікальна держава, ми не є такі, як скажемо наші сусіди Західні, ми є унікальна держава.
Ми можемо домовитися і про ці бази, бо ці бази, до речі, уже вони висять на Росії, вони їм не потрібні, там прогнилі ці кораблі, які нікому не потрібні. Колись ще ми виступали, я пам’ятаю, коли я був головою комісії закордонних справ, я висував ідею про те, що чорне море взагалі має бути без військових кораблів.
І це треба домагатися, і це буде в інтересах Росії. Росія ще не до кінця, я так би сказав, хоче зрозуміти, ще існує старе мислення. Послухайте, що наші політики говорять: “наш народ не хоче в НАТО”, а ви рахували цей народ, ви знаєте цей народ чи він хоче, чи не хоче. Чи ми далі хочемо оце трястися і думати зброїтися, навіщо.
І Росії це не треба, бо Росія хоче бути в Європі, вона хоче йти в Європу так само, як ми. Як тільки Росія себе буде ставити тільки, як партнер такий глобальний, що вона тільки з Європою буде окремо говорити, як ніколи не може бути рядовим її членом. Я це розумію, це може бути, але при тому всьому Росія без Європи себе не мислить.
І тому ми маємо всі підстави саме тепер на хвилі помаранчевої революції говорити дуже відверто з Росією, і з НАТівськими керівниками про те, що ми хочемо. Я розумію може заяву подавати завтра ще не треба – це інше питання.
Але ми повинні мати сьогодні настрій серед народу і самі для себе, ми нічого не повинні скривати, що ми колись там будемо, що Янукович записав у своїй програмі забути, заборонити будь-які контакти України з НАТО, що зробив Кучма за рік до помаранчевої революції зняв з військової доктрини взагалі згадку про НАТО, тієї доктрини, яку я будучи колись головою комісії Закордонних справ створював.
І тому, я вважаю, що нам треба не боятися, але спокійно, спокійно говорити, переконувати і нічого з нами не станеться. Ми будемо в НАТО, бо ми будемо в ЄС, а дорога туди іде через НАТО.
Зиновій Фрис
Панове, а чи з тим складом Кабінету Міністрів, з тими призначеннями про, які ми всі знаємо чи можна виконати ті завдання, які стоять перед Україною? В Україні на стільки відомо дуже неоднозначна була реакція на деякі призначення і пане Павличко, я знаю, що і у Вас деякі призначення також здивували, що найбільше?
Дмитро Павличко
Ви знаєте, що я про ці кадрові призначення міг би так сказати, що вони завжди за всіх обставин і у всіх позиціях будуть не всім подобатися. Я вважаю, що Ющенко має сьогодні таку довіру до себе, що ми можемо йому не те, що пробачити, а сказати бери відповідальність, береш когось бери.
Зиновій Фрис
Пане Павличко, хто конкретно, яке призначення Вас найбільше здивувало?
Дмитро Павличко
Мене жодне призначення не здивувало. Я знаю, що там говорили про Міністра освіти Василя Креміня і знаю, що там говорили про менших працівників, які опинилися там у секретаріаті під керівництвом Зінченка і т. д. Я ще раз кажу вам, що не це основне, мене це трошки дивує, але не це, тому що, я знаю, що все воно прочиститься.
Важливі інші питання, я думаю, кадрові всі ці речі вони не є показовими, є показове те, що...
Зиновій Фрис
Пане Шкляр, тоді чому пан Зварич, міністр юстиції кажуть вже подає у відставку, вже дві доби ходять про це чутки, якийсь там скандал з Юлією Тимошенко, що діється, що за лаштунками, на Вашу думку?
Дмитро Павличко
Вже є пряме пояснення щодо Зварича, але я не можу цього коментувати.
Зиновій Фрис
Чому ні, можете?
Дмитро Павличко
Коли Ви запитуєте про призначення, то мені легше говорити про ті призначення, які мене наприклад дуже потішили це, зокрема Луценко, на посаді головного міліціонера, Микала Томенко, на посаді віце-прем’єра. На компліменти я готовий, а от вже щипати там, що я там буду про Оксану Білозір, може я завтра на прийом піду і мені треба щось вирішити, красива жінка, це у себе на кухні поговоримо.
Зиновій Фрис
Скажіть, будь ласка, чому такі розбіжності, от Юлія Тимошенко говорить про реприватизацію 3-х тисяч підприємств, а сьогодні Ющенко для французьких журналістів кілька десятків. Знову заговорили, що це, як кажуть, оглядачі – це скандал, в чому справа?
Дмитро Павличко
У нас є головна проблема ми зберегли те, що було за Кучми, а Кучма зберігав те, що було за комуністів, два уряди: є прем’єр і уряд наш, і є секретаріат або колишня адміністрація при президенті. Ці паралельні речі повинні бути унормовані.
Зиновій Фрис
Панове, мені дуже прикро, але ми мусимо закінчувати.
І я нагадую, що сьогодні гостями “Вечірньої Свободи” в прямому ефірі були: відомі письменники Дмитро Павличко і Василь Шкляр.
Передачу вів Зиновій Фрис.
