Вашинґтон, 18 березня 2005 – Президент України Віктор Ющенко досі не отримав запрошення на виступ перед спільним засіданням обох палат Конґресу США, і не виключено, що таке запрошення взагалі не нададуть. Про це радіо “Свобода” повідомили в офісі спікера Палати Представників Конґресу США Деніса Гастерта.
За словами працівника офісу, організація такого виступу є складною процедурою, яка вимагає координації дій багатьох посадовців та установ. А обидві палати Конґресу вже розійшлися на Великодні канікули до 5 квітня.
Ініціатива влаштувати виступ Віктора Ющенка в Конґресі під час його квітневого візиту до США належить українській діаспорі в Америці. Цю ініціативу підтримав міністр закордонних справ України Борис Тарасюк, і впродовж останніх декількох тижнів українська сторона намагалася переконати американських законодавців, що виступ Ющенка на Капітолійському пагорбі таки доцільний. Але досі ці спроби залишаються невдалими…
Традиція виступу іноземних лідерів перед американськими конґресменами нараховує вже майже два століття. Започаткував її 1824 року французький генерал, маркіз де Лафаєт, який воював на боці американських колоній під час їхньої війни за незалежність. Однак до Другої світової війни іноземні лідери виступали лише перед однією з палат Конґресу – Палатою Представників.
Першим, хто виступив на спільному засіданні обох палат Конґресу, був британський прем’єр-міністр Вінстон Черчіль. Його виступ відбувся 26 грудня 1941 року, через декілька тижнів після того, як японці напали на американську військово-морську базу Перл-Гарбор, а Гітлер оголосив війну проти США. Тоді Черчіль назвав можливість звернутися до американських сенаторів та конґресменів одним із тих моментів у його житті, які схвилювали його найбільше.
Після Черчіля такі ж моменти переживали десятки лідерів союзних до Сполучених Штатів держав. Хвиля “оксамитових революцій” у державах Східної Європи відкрила двері Конґресу полякові Лехові Валенсі та чехові Вацлаву Гавелові. Перемога над режимом “апартеїду” дала змогу виступити в Конґресі щойно звільненому з в’язниці південноафриканському лідерові Нельсонові Манделі. А через декілька місяців після розпаду Радянського Союзу у будинку Капітолію до американських законодавців звернувся і перший російський президент Борис Єльцин.
За період президентства Джорджа Буша запрошення до виступу на спільному засіданні палат Конґресу США отримували лише п’ятеро іноземців: двоє лідерів найближчих американських союзників – Великобританії та Іспанії, нові керівники держав, з якими США вели останні війни, – Афганістану та Іраку, і президент Мексики – південного сусіда Сполучених Штатів.
Представники української діаспори у США переконані, що президент України Віктор Ющенко так само заслуговує на запрошення до виступу в Конґресі. Говорить голова українсько-американської координаційної ради Ігор Гавдяк: “Президент Ющенко сьогодні є одним із найпопулярніших державних мужів у світі. Цілий світ знає про президента Ющенка – його отруєння, поборення цієї хвороби та відвагу вести цю Оранжеву революцію та домогтися потрібних змін в Україні. Немає сумніву, що йому належиться такий виступ, бо він був номінований на премію Нобеля. В Америці він також добре знаний. Американці краще знають про президента Ющенка, ніж про всіх тих президентів, які приїжджали з різних країн і мали нагоду виступити на такому спільному засіданні Конґресу”.
Однак імовірно, що Помаранчева революція в Україні не буде достатньою підставою для запрошення Ющенка виступити в Конґресі. Адже, незважаючи на схожі мирні революції в Сербії та Грузії, ані Воїслав Коштуниця, ані Михеїл Саакашвілі не отримали честі звернутися до американських закондавців під час відвідин Вашинґтона.
Водночас початок виведення українських військ із Іраку та одностороннє бажання Києва здійснити це за американський рахунок зменшують ейфорію в українсько-американських відносинах, яка виникла відразу після перемоги Ющенка. Проявом стриманішого ставлення Білого дому до нової української влади стало наполягання на тому, щоб перший візит Ющенка до США відбувся як “робочий”, а не як почесніший від нього “державний”.
Хоча американці пояснюють це браком часу, Вашинґтон таки зміг лише за декілька тижнів організувати державний візит грузинського президента Саакашвілі, який прибув до США через місяць після своєї інавгурації.
Отже, незважаючи на численні вимоги української діаспори, заклики впливових сенаторів Гіларі Клінтон, Річарда Луґара та Джона МакКейна і прозорі натяки українських дипломатів, керівництво Конґресу зволікає з запрошенням Віктора Ющенка до виступу на Капітолійському пагорбі. І, на думку спостерігачів, якщо такий виступ так і не відбудеться, причиною цього стане позиція американського президента.
За словами працівника офісу, організація такого виступу є складною процедурою, яка вимагає координації дій багатьох посадовців та установ. А обидві палати Конґресу вже розійшлися на Великодні канікули до 5 квітня.
Ініціатива влаштувати виступ Віктора Ющенка в Конґресі під час його квітневого візиту до США належить українській діаспорі в Америці. Цю ініціативу підтримав міністр закордонних справ України Борис Тарасюк, і впродовж останніх декількох тижнів українська сторона намагалася переконати американських законодавців, що виступ Ющенка на Капітолійському пагорбі таки доцільний. Але досі ці спроби залишаються невдалими…
Традиція виступу іноземних лідерів перед американськими конґресменами нараховує вже майже два століття. Започаткував її 1824 року французький генерал, маркіз де Лафаєт, який воював на боці американських колоній під час їхньої війни за незалежність. Однак до Другої світової війни іноземні лідери виступали лише перед однією з палат Конґресу – Палатою Представників.
Першим, хто виступив на спільному засіданні обох палат Конґресу, був британський прем’єр-міністр Вінстон Черчіль. Його виступ відбувся 26 грудня 1941 року, через декілька тижнів після того, як японці напали на американську військово-морську базу Перл-Гарбор, а Гітлер оголосив війну проти США. Тоді Черчіль назвав можливість звернутися до американських сенаторів та конґресменів одним із тих моментів у його житті, які схвилювали його найбільше.
Після Черчіля такі ж моменти переживали десятки лідерів союзних до Сполучених Штатів держав. Хвиля “оксамитових революцій” у державах Східної Європи відкрила двері Конґресу полякові Лехові Валенсі та чехові Вацлаву Гавелові. Перемога над режимом “апартеїду” дала змогу виступити в Конґресі щойно звільненому з в’язниці південноафриканському лідерові Нельсонові Манделі. А через декілька місяців після розпаду Радянського Союзу у будинку Капітолію до американських законодавців звернувся і перший російський президент Борис Єльцин.
За період президентства Джорджа Буша запрошення до виступу на спільному засіданні палат Конґресу США отримували лише п’ятеро іноземців: двоє лідерів найближчих американських союзників – Великобританії та Іспанії, нові керівники держав, з якими США вели останні війни, – Афганістану та Іраку, і президент Мексики – південного сусіда Сполучених Штатів.
Представники української діаспори у США переконані, що президент України Віктор Ющенко так само заслуговує на запрошення до виступу в Конґресі. Говорить голова українсько-американської координаційної ради Ігор Гавдяк: “Президент Ющенко сьогодні є одним із найпопулярніших державних мужів у світі. Цілий світ знає про президента Ющенка – його отруєння, поборення цієї хвороби та відвагу вести цю Оранжеву революцію та домогтися потрібних змін в Україні. Немає сумніву, що йому належиться такий виступ, бо він був номінований на премію Нобеля. В Америці він також добре знаний. Американці краще знають про президента Ющенка, ніж про всіх тих президентів, які приїжджали з різних країн і мали нагоду виступити на такому спільному засіданні Конґресу”.
Однак імовірно, що Помаранчева революція в Україні не буде достатньою підставою для запрошення Ющенка виступити в Конґресі. Адже, незважаючи на схожі мирні революції в Сербії та Грузії, ані Воїслав Коштуниця, ані Михеїл Саакашвілі не отримали честі звернутися до американських закондавців під час відвідин Вашинґтона.
Водночас початок виведення українських військ із Іраку та одностороннє бажання Києва здійснити це за американський рахунок зменшують ейфорію в українсько-американських відносинах, яка виникла відразу після перемоги Ющенка. Проявом стриманішого ставлення Білого дому до нової української влади стало наполягання на тому, щоб перший візит Ющенка до США відбувся як “робочий”, а не як почесніший від нього “державний”.
Хоча американці пояснюють це браком часу, Вашинґтон таки зміг лише за декілька тижнів організувати державний візит грузинського президента Саакашвілі, який прибув до США через місяць після своєї інавгурації.
Отже, незважаючи на численні вимоги української діаспори, заклики впливових сенаторів Гіларі Клінтон, Річарда Луґара та Джона МакКейна і прозорі натяки українських дипломатів, керівництво Конґресу зволікає з запрошенням Віктора Ющенка до виступу на Капітолійському пагорбі. І, на думку спостерігачів, якщо такий виступ так і не відбудеться, причиною цього стане позиція американського президента.
