Американська професор-музикознавець зі штату Вірджинія Ребекка МакНатт завернулася з листом до президента України та його дружини, в якому розповіла, що 2001 року вона всиновила українську дівчинку Катерину з міста Кривий Ріг. Зараз їй виповнилося 4 роки й вона чудово почувається в США. Стати названою матір’ю було непросто. Але нині, коли громадянка США захотіла усиновити ще одну дитину з України, виявилося, що подолати перепони, які чинить Національний центр з усиновлення, вона не змогла.
І хоча де-юре процедура усиновлення і для громадян України, і для іноземців є – підкреслюю -- абсолютно безкоштовною, де-факто вона приносить декому непогані прибутки. В інтерв’ю для радіо "Свобода" пані МаккНатт розповіла: "Гроші доводилося давати буквально всім і повсякчасно. Починаючи від судді, кожному нотаріусу, лікарям, психологам, медсестрам, в Центрі з усиновлення. Багатьом купувалися подарунки. Причому траплялися ситуації, коли люди конкретно вказували суми грошей іті подарунки, які вони хотіли б дістати. І вони все це діставали. Інколи суми складали 50 або 100 доларів, а подеколи – і п’ятсот, і тисячу доларів. Найбільша сума, яку мені довелося віддати в руки однієї особи – це 5 тисяч. Загалом же це усиновлення обійшлося мені приблизно в 27 тисяч доларів".
Американська професорка також повідомила, що її київська перекладачка Лариса Залеська день у день ходила до Національного центру з усиновлення, намагаючись здати новий пакет документів. Але їй це так і не вдалося. Сама ж пані Лариса в інтерв’ю для радіо "Свобода" розповіла про цю установу таке: "Люди там стояли зранку і до вечора, реєструвалися в черзі, подавалися списки прізвищ перекладачів разом із списком усиновлювачів. І навіть якщо моє прізвище стояло першим або другим у списку, це не факт, що мене могли прийняти на аудієнцію до директора центру. Тобто, цей список їй подавався в кабінет, а потім вже вона якимось чином відбирала перекладачів і досьє усиновлювачів. Тобто, декілька місяців я намагалася здати ці документи, і в мене це не вийшло. Потім два місяці у нас була революція, і центр був закритим, вони не приймали документи взагалі."
Директор Національного центру з усиновлення Євгенія Чернишова в інтерв’ю для радіо "Свобода" підтвердила, що справді у її відомстві щодня стоять довжелезні черги. Але, за її словами, – лише для іноземців. Тим часом, мовляв, для українців, які хочуть узяти собі дитину, черг нема взагалі. Подібну політику пані Чернишова пояснила так: "Справа в тому, що в нас усиновлюють не тільки американські громадяни, а громадяни з 35 країн – з 96-го року. З різних країн. Це по-перше. Бажання зараз дуже велике. В тому числі – й американських громадян. Чому? Тому що, скажімо, там, в Росії, в Румунії виникли певні складнощі. Й тому всі вони ринулись в Україну. Ми як державна установа в першу чергу сприяємо, сприяли і будемо сприяти розвитку національного усиновлення. Тобто, робити все для того, щоб наші дітки залишалися в нашій державі".
Але, як свідчить статистика, більшість усиновлювачів українських дітей складають саме іноземці. Ба більше. Кількість дітей, усиновлених українцями, меншає рік у рік. 2003-го – це найсвіжіші офіційні відомості – українці всиновили 1 635 дітей. Громадяни інших держав – 2 187. До того ж практично всі діти, яких усиновлюють іноземці, мають серйозні вади зі здоров’я. Директор Національного центру з усиновлення Євгенія Чернишова розповіла, що іноземних громадян "ми, до речі, попереджаємо своїми листами: звертаємо вашу увагу – виключно здорових дітей, які кинуті батьками, ну, практично нема. Якщо вони є, їх тоді усиновлюють українські громадяни".
Тим часом на думку міністра у справах молоді та спорту Юрія Павленка, перепонами на шляху іноземців до легального усиновлення українських дітей небезуспішно користуються злочинці, що латаються на такому бізнесі, як викрадення та продаж малюків за кордон. Про його масштаби в Україні свідчить хоча б той факт, що лише торік Державна прикордонна служба запобігла незаконному вивезенню за межі України 6 тисяч дітей. Саме в Києві минулого тижня зібралися експерти Ради держав Балтійського моря, України, Білорусі та Молдови, щоб обговорити як краще допомагати, реабілітувати та реінтеґрувати дітей – жертв торгівлі. Одним із головних організаторів конференції було Міністерство України у справах молоді та спорту.
Я поцікавився в міністра Юрія Павленка: за скільки купують українських дітей. І почув у відповідь: "Я вам не можу назвати точної цифри. Тому що офіційно такої цифри, очевидно, немає. Але ми сьогодні робимо все можливе, щоб взагалі так питання не стояло. І дітьми в Україні не торгували. Тому ми діємо декількома рівнями. І насамперед зараз формується програма по подоланню дитячої безпритульності і бездоглядності. Тому що саме звідти, саме ті безпритульні й бездоглядні діти є джерелом для торгівлі. "
За словами міністра Юрія Павленка, є чимало мотивів, які спонукають шахраїв вивозити українських дітей за кордон. Це – і робота в секс-індустрії, і залучення до праці на небезпечних та шкідливих виробництвах, а також до жебрацтва. Подейкують, що інколи у вкраденої малечі вилучають внутрішні органи для трансплантації хворим дітям заможних батьків. Але в списку основних мотивів, за якими незаконно вивозять і торгують українськими дітьми, є й усиновлення.
