Аудіозапис програми:
Прага, 14 травня 2005 року
Петро Кагуй
Вітаю Вас, шановні слухачі!
В ефірі передача “Листи на Свободу”.
Перед мікрофоном у празькій студії Петро Кагуй.
В останні тижні у телефонних дзвінках та поштових листах наших слухачів не вщухають дискусії щодо: різних аспектів Другої світової війни, відзначення 60-річниці перемоги над нацизмом, історичної ролі Української повстанської армії та проблеми визнання ОУН і УПА на найвищому державному рівні.
Багато мовиться про ветеранів як Червоної армії, так і Української повстанської армії, та загалом про людські жертви, покалічені долі. За підрахунками істориків, людські втрати України: на фронтах, серед цивільного населення, внаслідок німецької окупації та внаслідок жорстоких радянських репресій цього періоду сягають 8-ми-11-ти мільйонів осіб.
І незважаючи на те, що минуло вже 60-т років від закінчення Другої світової війни у Європі та попри вже майже 15-тирічний період державної незалежності України – так званих “білих плям”, донедавна замовчуваних тем в історії цього періоду ще чимало. І досі дається взнаки стара радянська, комуністична ідеологія.
Слухач
Хто сказав, що закінчилася Друга світова війна? Це лукава безпардонна лажа і брехня. Війна не закінчена поки не поховано останню брехню про неї. Проклята війна триває, панове присяжні засідателі, триває в душах, умах її перебульців, триває невблаганно. Тож не дурімо самі себе й один одного. Інша річ, що з нею пора чесно покінчити.
Роман.
Слухач
Закінчився московський парад. Дорогий Леонід Ілліч Брежнев ласий до нагород, шанувань і парадів, мабуть, тричі перевернувся у труні від заздрощів від того, що відбулося на Червоній площі. У великодержавній шовіністичній промові Путін наголосив про велику перемогу добра над злом, наприкінці вигукнувши “Слава Росії!” На почесних місцях представники великих країн іронічно аплодували.
Дуже корисним, на мій погляд, було це видовище, бо воно наглядно продемонструвало, що на теренах Росії визріває велика мілітаристська пухлина нової світової загрози. Десь там серед опрошених у натовпі загубився і наш президент.
Чи згадував мій президент під час параду, що він стоїть на цвинтарі комуністичних вурдалаків, які у серпні 1939 року надали старт Другій світовій війни підписанням таємничого протоколу між двома фашистськими режимами, що саме звідціля через ворота у колючому дроті якийсь там Іван Герасимов чи то Герасим Іванов у черевиках з обмотками і карабіном за плечима поніс радість визволення сусіднім країнам.
Півстоліття боротьби, в тому числі і збройної, треба було, аби від того визволення визволитися. Саме бажання Кремля визволяти Європу і покотила страшенну війну через Україну, спочатку швидко на Схід, а потім важко і повільно на Захід, зруйнувавши українські села і міста, а головне, спустошеними остаточно недобитий репресіями і голодомором український генофонд.
Тепер вже вочевидь, що національно-визвольна боротьба ОУН-УПА на державному рівні за цієї влади визнана не буде. Наш президент капітулював перед шаленим шабашем, який розгорнувся в Україні проти учасників боротьби з комуністичними окупантами при повній байдужості, а можливо і потуранню з боку влади.
Паплюження, погрози прилюдної фізичної розправою над ветеранами УПА з боку антинаціональних антидержавних сил переходять межі Кримінального кодексу. Не має сумніву, що це добре скерований і фінансований антиукраїнський наступ.
На Майдані Незалежності Симоненко вояків УПА назвав сволоччю. Оця комуністична шушара, яка мала би розбити собі лоба об землю і посипати свої голови попелом за злочини скоєними ними, натомість вимагає вибачення з боку тих, кого вони мордували і катували.
Де ж нам президент, який мав би вказати оцим печерним ортодоксами на це місце в нашій історії? Чи пам’ятає мій президент, що він став президентом саме завдяки підтримці на виборах отієї більшої частини українського народу, кращих представників якої нарекли фашистами і наволоччю.
Георгій Куликов, місто Сніжне, Донецької області.
До побачення.
Слухачка
Я є вчителька української мови, пенсіонерка, з міста Львова Ганна Степанівна.
Відбулися урочисті заходи уряду присвячені ветеранам Другої світової війни. В мене є страшні претензії до виступу Юлії Тимошенко. Ми галичани на руках носили Юлю за те, що вона любить говорити правду і боролося за правду.
А зараз її чисто пропагандистський виступ або агітація до виборів нових. Все було прекрасно, ура, герої. Але чи там були справжні герої? Герої повмирали. З орденами сидять чекісти, штабісти, які стріляли у своїх бійців як Жуков.
Не секрет, що українців загинуло значно більше у Другій світовій війні, ніж загинуло росіян. Ці герої гинули 5 років на війні, а ці герої, що були в Галичині в 5 областях і інших областях нашої України боролися з 1917 до 1990 року. Їх теж мільйони. Але ні словом Юлечка про тих героїв наших не обмовилась.
А нащо їй говорити, нащо викликати рій ос, щоб була буря. Мені просто дивно, що Ющенко разом з урядом і Юлею не напишуть про тих героїв закон, який віддадуть у ВР. Їх не треба тих героїв до нічого прирівнювати. Вони навіть не хочуть тих пенсій і зарплат. Вони хочуть правди. Вони хочуть, щоб сказали, що вони боролись за волю України.
Слухач
Володимир Осипчук, Вінниця.
Життя і час летить невпинно, відсвяткували Великдень, хто 1 травня, хто День перемоги. Людина планує, а природа і Бог вносить корективи. Холодні майже осінні дощі зіпсували ці свята і внесли в них корективи.
Ненависники Віктора Ющенка звинуватили його і поганій погоді, і в тому, що не всім вистачило солдатської каші і 100 грамів, одні посилали його в Москву на парад, а інші, щоб такий парад пройшов в Києві.
Але те, що Ющенко на Червоній площі серед гостей сидів, як бідна сирота, десь скраю і скромно, то це дивує і не сприймається, адже Україна найбільше постраждала у цій війні і що до жертв і щодо руйнацій, які завдали 2 воюючі монстри Україні.
Основна тяжість цієї війни лягла на Україну, Білорусь і Польщу. Коли нині спостерігається як визначити цю війну і сперечаються про те, то українські історики повинні віділити для неї три полиці: перше – Україна у Другій світовій війні (вересень 1939 і серпень 1945 рр.); друге – участь України в радянсько-німецькій війні (з 1941 по 1945 рр.); нарешті, третя полиця – національно-визвольна війна українського народу від окупаційних режимів (вересень 1939 – 1945 і подальші роки).
На ці 3 розділи можна розмістити таке явище як Друга світова війна і участь України і українців в цій війні.
Слухачка
Добрий день, радіо “Свобода”! Це Вінниця.
“Душа з душею поєднайтесь”, так називається мій матеріал.
До 60-тиріччя я написала вірш, де хотіла висловити як свідок тих подій 9-тирічної дівчинки. Моя пам’ять закарбувала не тільки погане, але і все щире, світле і добре, яке буває на війні.
Звучить вірш у виконанні слухачки
Пройшло 60 років – це ціле життя. За ці роки історія писалася по-різному. Українці кожен по-своєму вибираючи свободу для своєї країни воювали. Хто називав себе партизанами, а хто УПА, але все на благо Україні.
Навіть любов між німцем і українкою – нашою українською дівчиною, що було нерідко символізувало безглуздість будь-якої війни.
Лариса Петрівна Корнієнко з Вінниці.
Бажаю всіх благ! До побачення!
“Травень особливо багатий на свята. Та лише ті, кого зазвичай називають національно свідомими українцями, знають, що у третю неділю цього місяця вже багато років відзначають День Героїв”, - такими словами починає свого листа Станіслав Змієвський із Харкова.
“Уперше це свято запровадили на Другому з’їзді ОУН у 1941 році”, - продовжує пан Змієвський. “Традиція Дня Героїв зародилася у роки, коли українці готувалися до збройного опору проти ворожої окупації рідних земель у роки Другої світової війни. Це був національно-визвольний рух у формі національної революції, збройною силою якого стала Українська Повстанська Армія.
Ініціатори свята обрали для відзначення день 23 травня, коли від рук більшовицького агента у 1938 році загинув провідник ОУН Євген Коновалець. А 25 травня 1926 року у Парижі підступно застрелили Симона Петлюру. Ще раніше, 3-го травня 1924 року за наказом із Москви у Києві було знищено Миколу Міхновського. Усі троє були справжніми лицарями боротьби за визволення України, її незламними Героями.
У 1999 році за ініціативи Конгресу українських націоналістів сьома сесія Львівської обласної ради ухвалила рішення про щорічне відзначення Дня Героїв у третю неділю травня.
Для галичан це вже традиційне свято. Чому ж воно досі не поширилося на всі регіони, не стало всеукраїнським? Попередня влада, як це не дивно, впродовж усіх чотирнадцяти років нашої незалежності продовжувала культивувати совєтський міф про націоналістів, називаючи цих справжніх героїв - “бандитами”. За ці роки ОУН і величезна партизанська армія УПА - так і не були визнані воюючою стороною у Другій світовій війні, а їхніх учасників не урівняли у правах із ветеранами Великої Вітчизняної. Прикро, що їх і сьогодні дехто хоче протиставити один одному.
Але ми вже живемо в добу пробудження національної свідомості. Могутнім поштовхом до цього стала оновлююча хвиля Помаранчевої революції. Тож годі вже нам почуватися закомплексованими “совками”. Настав час викинути на смітник облудні міфи тоталітарної доби і нарешті відчути себе патріотами нерозділеної на Схід і Захід, а єдиної, соборної України, в ім’я якої віддали своє життя національні герої минулих поколінь. Вони гідні нашого найглибшого пошанування”.
Помаранчева революція вселила в наші душі високе почуття приналежності до гордої і могутньої нації. То ж давайте повсюдно вшануємо мужніх звитяжців минулого і дружно разом скажемо: “Слава Україні! Героям слава!”. Станіслав Змієвський, місто Харків”.
Слухач
Одеса. Дідусь.
Бажаю висловити свою думку про відносини між воїнами Червоної армії та воїнами УПА в минулому та майбутньому.
Хочу наголосити на тому, що примирення, як такого між воїнами Червоної армії та воїнами УПА ніколи не відбудеться, тому що це різні явища в розумінні тих подій, які відбулися в той історичний період розвитку та становлення держави Україна.
Для того, щоб це усвідомити необхідно хоча би поверхнево познайомитися з думками видних державних діячів в минулому.
Перше, уже знаходячись в еміграції Лев Троцький заявив: “Без Сталіна не було би Гітлера, не було би Гестапо”, за що і поплатився своїм життям.
Друге, в газеті “Новая жизнь” за 20 листопада 1917 року Максим Горькій написав: “Робітничий клас не може не зрозуміти, що Володимир Ленін на його шкурі, на його крові проводить тільки відповідний дослід. Робітничий клас повинен знати, що чудес не буває, що його очікує голод, повний розлад в промисловості, довготермінова кровава анархія, а за нею і не менш кровава чорна реакція”.
Третє, Володимир Винниченко, Голова Генерального секретаріату ЦР УНР ще в 1920 році висловився: “Із червоного більшовицького яйця вилуплюється фашизм”. Це ще в 1920 році.
Четверте, Адольф Гітлер стверджував, чим злегка шокував своїх співрозмовників ще не добравшись до влади: “Загального між нами і більшовиками більш об’єднуючого, ніж роз’єднуючого. З мілко буржуазного соціал-демократа і профсоюзного бонзи ніколи не вийти в настоянощого націонал-соціаліста, а із комуніста завжди”.
П’яте, в 60-тих роках президент Насер наголосив: “Комуністи і фашисти одного поля ягоди”.
Тому не потрібно звертати увагу на думку Геращенко і йому подібних представникам старшого московського брата, які вилупилися із червоного більшовицького яйця, а тому вважаю: 1.
Усіх учасників боротьби за вільну незалежну Україну нагородити медаллю “Учаснику боротьби за вільну і незалежну Україну 1920-1960 рр.”, для всіх учасників живих і мертвих. 2.
Командирський і склад і визначних діячів серед учасників цієї боротьби нагородити вищими державними нагородами “Герой України” та іншими з відповідною державною та іншою матеріальною підтримкою, тобто пенсії для живих. 3.
Усім учасникам боротьби за вільну незалежну Україну виділити разову матеріальну допомогу в розмірі 500 гривень живим і мертвим, вдовам або дітям. Цю роботу провести до 24 серпня через указ президента як верховного главкома. 4.
24 серпня в столиці держави України провести парад учасників боротьби за вільну незалежну Україну, які залишились живими і ще можуть залишатися на ногах.
Прошу радіо “Свобода” довести мою думку до відома президента, прем’єра та Юхновського І.Р.
Одеса, Дідусь.
Петро Кагуй
Нажаль, як бачимо, ще чимало проблем залишається стосовно належної та всебічної оцінки періоду Другої світової війни в українській історії. Це стосується і офіційного визнання ОУН-УПА на найвищому державному рівні.
Оскільки сьогоднішня передача вийшла доволі невеселою з огляду на порушені болючі теми, то хоч насамкінець пропоную послухати телефонний дзвінок оптиміста і що найважливіше - щасливої людини. Не втрачаймо надій і залишаймося оптимістами у всьому!
Слухачка
Дорога радіо “Свобода”, вас турбує постійна слухачка Олійник Світлана з міста Вінниці.
На всю мою рідну Україну хочу признатися, що я дуже щаслива жінка. Бог назначив мені жити у такий відповідальний час моєї держави. Це велике щастя бачити як у моєї країни виростають крила.
“Україна, Ющенко!” лунало по всіх куточках нашої планети. Всю інформацію “5 каналу” стараюсь вислухати, поразки уряду засмучують, перемоги приносять радість і щастя.
Коли пан Симоненко заявив, що у теперішнього уряду не буде світлого майбутнього, тому що у нього було чорне минуле, то ці слова як батіг по обличчю українського народу.
Панове комуністи, своє минуле заплямували ви кров’ю українського народу після таких голодоморів, концтаборів, смерті замало, та ви вижили, вас не катують, як катували ви, вас не переслідують як переслідували ви. Навіть своїх рідних батьків дітей продавали за необережне слово, жест.
А пан Соломатін з екрану “5 каналу” сказав, що їхня КПУ всі помилки зрозуміла і вони вибачилися перед народом. Вибачте, пани комуністи, хочу сказати вам, що ви ще не навчились просити пробачення. Ви належите до касти вседозволеності, ведете себе брутально, кожному промаху уряду злорадствуєте і тут же б’єте себе в груди, що ви за народ.
Коли ж ви були з народом? Це тоді, коли були обкомівські магазини, лікарні, дитсадки, цирульні, сауни, санаторії, курортні пляжі, чи тепер, коли ви підтримали Кучму, Януковича, а Ющенку донині вставляєте палки в колеса?
Відомо стало всім, що ви із портретом Сталіна, який закатував 10 млн. українців прийшли святкувати 60-тиріччя перемоги, поклоняєтесь ідолу, кату, а не здоровому глузду.
Звучить вірш у виконанні слухачки
Божого благословення моїй Україні!
Олійник Світлана з міста Вінниці.
Петро Кагуй
На цьому, шановні слухачі, ми завершуємо передачу “Листи на Свободу”.
З Вами був Петро Кагуй.
Дякуємо Вам за увагу, за Ваші листи та телефонні дзвінки!
На все добре, до наступних зустрічей в ефірі.
Прага, 14 травня 2005 року
Петро Кагуй
Вітаю Вас, шановні слухачі!
В ефірі передача “Листи на Свободу”.
Перед мікрофоном у празькій студії Петро Кагуй.
В останні тижні у телефонних дзвінках та поштових листах наших слухачів не вщухають дискусії щодо: різних аспектів Другої світової війни, відзначення 60-річниці перемоги над нацизмом, історичної ролі Української повстанської армії та проблеми визнання ОУН і УПА на найвищому державному рівні.
Багато мовиться про ветеранів як Червоної армії, так і Української повстанської армії, та загалом про людські жертви, покалічені долі. За підрахунками істориків, людські втрати України: на фронтах, серед цивільного населення, внаслідок німецької окупації та внаслідок жорстоких радянських репресій цього періоду сягають 8-ми-11-ти мільйонів осіб.
І незважаючи на те, що минуло вже 60-т років від закінчення Другої світової війни у Європі та попри вже майже 15-тирічний період державної незалежності України – так званих “білих плям”, донедавна замовчуваних тем в історії цього періоду ще чимало. І досі дається взнаки стара радянська, комуністична ідеологія.
Слухач
Хто сказав, що закінчилася Друга світова війна? Це лукава безпардонна лажа і брехня. Війна не закінчена поки не поховано останню брехню про неї. Проклята війна триває, панове присяжні засідателі, триває в душах, умах її перебульців, триває невблаганно. Тож не дурімо самі себе й один одного. Інша річ, що з нею пора чесно покінчити.
Роман.
Слухач
Закінчився московський парад. Дорогий Леонід Ілліч Брежнев ласий до нагород, шанувань і парадів, мабуть, тричі перевернувся у труні від заздрощів від того, що відбулося на Червоній площі. У великодержавній шовіністичній промові Путін наголосив про велику перемогу добра над злом, наприкінці вигукнувши “Слава Росії!” На почесних місцях представники великих країн іронічно аплодували.
Дуже корисним, на мій погляд, було це видовище, бо воно наглядно продемонструвало, що на теренах Росії визріває велика мілітаристська пухлина нової світової загрози. Десь там серед опрошених у натовпі загубився і наш президент.
Чи згадував мій президент під час параду, що він стоїть на цвинтарі комуністичних вурдалаків, які у серпні 1939 року надали старт Другій світовій війни підписанням таємничого протоколу між двома фашистськими режимами, що саме звідціля через ворота у колючому дроті якийсь там Іван Герасимов чи то Герасим Іванов у черевиках з обмотками і карабіном за плечима поніс радість визволення сусіднім країнам.
Півстоліття боротьби, в тому числі і збройної, треба було, аби від того визволення визволитися. Саме бажання Кремля визволяти Європу і покотила страшенну війну через Україну, спочатку швидко на Схід, а потім важко і повільно на Захід, зруйнувавши українські села і міста, а головне, спустошеними остаточно недобитий репресіями і голодомором український генофонд.
Тепер вже вочевидь, що національно-визвольна боротьба ОУН-УПА на державному рівні за цієї влади визнана не буде. Наш президент капітулював перед шаленим шабашем, який розгорнувся в Україні проти учасників боротьби з комуністичними окупантами при повній байдужості, а можливо і потуранню з боку влади.
Паплюження, погрози прилюдної фізичної розправою над ветеранами УПА з боку антинаціональних антидержавних сил переходять межі Кримінального кодексу. Не має сумніву, що це добре скерований і фінансований антиукраїнський наступ.
На Майдані Незалежності Симоненко вояків УПА назвав сволоччю. Оця комуністична шушара, яка мала би розбити собі лоба об землю і посипати свої голови попелом за злочини скоєними ними, натомість вимагає вибачення з боку тих, кого вони мордували і катували.
Де ж нам президент, який мав би вказати оцим печерним ортодоксами на це місце в нашій історії? Чи пам’ятає мій президент, що він став президентом саме завдяки підтримці на виборах отієї більшої частини українського народу, кращих представників якої нарекли фашистами і наволоччю.
Георгій Куликов, місто Сніжне, Донецької області.
До побачення.
Слухачка
Я є вчителька української мови, пенсіонерка, з міста Львова Ганна Степанівна.
Відбулися урочисті заходи уряду присвячені ветеранам Другої світової війни. В мене є страшні претензії до виступу Юлії Тимошенко. Ми галичани на руках носили Юлю за те, що вона любить говорити правду і боролося за правду.
А зараз її чисто пропагандистський виступ або агітація до виборів нових. Все було прекрасно, ура, герої. Але чи там були справжні герої? Герої повмирали. З орденами сидять чекісти, штабісти, які стріляли у своїх бійців як Жуков.
Не секрет, що українців загинуло значно більше у Другій світовій війні, ніж загинуло росіян. Ці герої гинули 5 років на війні, а ці герої, що були в Галичині в 5 областях і інших областях нашої України боролися з 1917 до 1990 року. Їх теж мільйони. Але ні словом Юлечка про тих героїв наших не обмовилась.
А нащо їй говорити, нащо викликати рій ос, щоб була буря. Мені просто дивно, що Ющенко разом з урядом і Юлею не напишуть про тих героїв закон, який віддадуть у ВР. Їх не треба тих героїв до нічого прирівнювати. Вони навіть не хочуть тих пенсій і зарплат. Вони хочуть правди. Вони хочуть, щоб сказали, що вони боролись за волю України.
Слухач
Володимир Осипчук, Вінниця.
Життя і час летить невпинно, відсвяткували Великдень, хто 1 травня, хто День перемоги. Людина планує, а природа і Бог вносить корективи. Холодні майже осінні дощі зіпсували ці свята і внесли в них корективи.
Ненависники Віктора Ющенка звинуватили його і поганій погоді, і в тому, що не всім вистачило солдатської каші і 100 грамів, одні посилали його в Москву на парад, а інші, щоб такий парад пройшов в Києві.
Але те, що Ющенко на Червоній площі серед гостей сидів, як бідна сирота, десь скраю і скромно, то це дивує і не сприймається, адже Україна найбільше постраждала у цій війні і що до жертв і щодо руйнацій, які завдали 2 воюючі монстри Україні.
Основна тяжість цієї війни лягла на Україну, Білорусь і Польщу. Коли нині спостерігається як визначити цю війну і сперечаються про те, то українські історики повинні віділити для неї три полиці: перше – Україна у Другій світовій війні (вересень 1939 і серпень 1945 рр.); друге – участь України в радянсько-німецькій війні (з 1941 по 1945 рр.); нарешті, третя полиця – національно-визвольна війна українського народу від окупаційних режимів (вересень 1939 – 1945 і подальші роки).
На ці 3 розділи можна розмістити таке явище як Друга світова війна і участь України і українців в цій війні.
Слухачка
Добрий день, радіо “Свобода”! Це Вінниця.
“Душа з душею поєднайтесь”, так називається мій матеріал.
До 60-тиріччя я написала вірш, де хотіла висловити як свідок тих подій 9-тирічної дівчинки. Моя пам’ять закарбувала не тільки погане, але і все щире, світле і добре, яке буває на війні.
Звучить вірш у виконанні слухачки
Пройшло 60 років – це ціле життя. За ці роки історія писалася по-різному. Українці кожен по-своєму вибираючи свободу для своєї країни воювали. Хто називав себе партизанами, а хто УПА, але все на благо Україні.
Навіть любов між німцем і українкою – нашою українською дівчиною, що було нерідко символізувало безглуздість будь-якої війни.
Лариса Петрівна Корнієнко з Вінниці.
Бажаю всіх благ! До побачення!
“Травень особливо багатий на свята. Та лише ті, кого зазвичай називають національно свідомими українцями, знають, що у третю неділю цього місяця вже багато років відзначають День Героїв”, - такими словами починає свого листа Станіслав Змієвський із Харкова.
“Уперше це свято запровадили на Другому з’їзді ОУН у 1941 році”, - продовжує пан Змієвський. “Традиція Дня Героїв зародилася у роки, коли українці готувалися до збройного опору проти ворожої окупації рідних земель у роки Другої світової війни. Це був національно-визвольний рух у формі національної революції, збройною силою якого стала Українська Повстанська Армія.
Ініціатори свята обрали для відзначення день 23 травня, коли від рук більшовицького агента у 1938 році загинув провідник ОУН Євген Коновалець. А 25 травня 1926 року у Парижі підступно застрелили Симона Петлюру. Ще раніше, 3-го травня 1924 року за наказом із Москви у Києві було знищено Миколу Міхновського. Усі троє були справжніми лицарями боротьби за визволення України, її незламними Героями.
У 1999 році за ініціативи Конгресу українських націоналістів сьома сесія Львівської обласної ради ухвалила рішення про щорічне відзначення Дня Героїв у третю неділю травня.
Для галичан це вже традиційне свято. Чому ж воно досі не поширилося на всі регіони, не стало всеукраїнським? Попередня влада, як це не дивно, впродовж усіх чотирнадцяти років нашої незалежності продовжувала культивувати совєтський міф про націоналістів, називаючи цих справжніх героїв - “бандитами”. За ці роки ОУН і величезна партизанська армія УПА - так і не були визнані воюючою стороною у Другій світовій війні, а їхніх учасників не урівняли у правах із ветеранами Великої Вітчизняної. Прикро, що їх і сьогодні дехто хоче протиставити один одному.
Але ми вже живемо в добу пробудження національної свідомості. Могутнім поштовхом до цього стала оновлююча хвиля Помаранчевої революції. Тож годі вже нам почуватися закомплексованими “совками”. Настав час викинути на смітник облудні міфи тоталітарної доби і нарешті відчути себе патріотами нерозділеної на Схід і Захід, а єдиної, соборної України, в ім’я якої віддали своє життя національні герої минулих поколінь. Вони гідні нашого найглибшого пошанування”.
Помаранчева революція вселила в наші душі високе почуття приналежності до гордої і могутньої нації. То ж давайте повсюдно вшануємо мужніх звитяжців минулого і дружно разом скажемо: “Слава Україні! Героям слава!”. Станіслав Змієвський, місто Харків”.
Слухач
Одеса. Дідусь.
Бажаю висловити свою думку про відносини між воїнами Червоної армії та воїнами УПА в минулому та майбутньому.
Хочу наголосити на тому, що примирення, як такого між воїнами Червоної армії та воїнами УПА ніколи не відбудеться, тому що це різні явища в розумінні тих подій, які відбулися в той історичний період розвитку та становлення держави Україна.
Для того, щоб це усвідомити необхідно хоча би поверхнево познайомитися з думками видних державних діячів в минулому.
Перше, уже знаходячись в еміграції Лев Троцький заявив: “Без Сталіна не було би Гітлера, не було би Гестапо”, за що і поплатився своїм життям.
Друге, в газеті “Новая жизнь” за 20 листопада 1917 року Максим Горькій написав: “Робітничий клас не може не зрозуміти, що Володимир Ленін на його шкурі, на його крові проводить тільки відповідний дослід. Робітничий клас повинен знати, що чудес не буває, що його очікує голод, повний розлад в промисловості, довготермінова кровава анархія, а за нею і не менш кровава чорна реакція”.
Третє, Володимир Винниченко, Голова Генерального секретаріату ЦР УНР ще в 1920 році висловився: “Із червоного більшовицького яйця вилуплюється фашизм”. Це ще в 1920 році.
Четверте, Адольф Гітлер стверджував, чим злегка шокував своїх співрозмовників ще не добравшись до влади: “Загального між нами і більшовиками більш об’єднуючого, ніж роз’єднуючого. З мілко буржуазного соціал-демократа і профсоюзного бонзи ніколи не вийти в настоянощого націонал-соціаліста, а із комуніста завжди”.
П’яте, в 60-тих роках президент Насер наголосив: “Комуністи і фашисти одного поля ягоди”.
Тому не потрібно звертати увагу на думку Геращенко і йому подібних представникам старшого московського брата, які вилупилися із червоного більшовицького яйця, а тому вважаю: 1.
Усіх учасників боротьби за вільну незалежну Україну нагородити медаллю “Учаснику боротьби за вільну і незалежну Україну 1920-1960 рр.”, для всіх учасників живих і мертвих. 2.
Командирський і склад і визначних діячів серед учасників цієї боротьби нагородити вищими державними нагородами “Герой України” та іншими з відповідною державною та іншою матеріальною підтримкою, тобто пенсії для живих. 3.
Усім учасникам боротьби за вільну незалежну Україну виділити разову матеріальну допомогу в розмірі 500 гривень живим і мертвим, вдовам або дітям. Цю роботу провести до 24 серпня через указ президента як верховного главкома. 4.
24 серпня в столиці держави України провести парад учасників боротьби за вільну незалежну Україну, які залишились живими і ще можуть залишатися на ногах.
Прошу радіо “Свобода” довести мою думку до відома президента, прем’єра та Юхновського І.Р.
Одеса, Дідусь.
Петро Кагуй
Нажаль, як бачимо, ще чимало проблем залишається стосовно належної та всебічної оцінки періоду Другої світової війни в українській історії. Це стосується і офіційного визнання ОУН-УПА на найвищому державному рівні.
Оскільки сьогоднішня передача вийшла доволі невеселою з огляду на порушені болючі теми, то хоч насамкінець пропоную послухати телефонний дзвінок оптиміста і що найважливіше - щасливої людини. Не втрачаймо надій і залишаймося оптимістами у всьому!
Слухачка
Дорога радіо “Свобода”, вас турбує постійна слухачка Олійник Світлана з міста Вінниці.
На всю мою рідну Україну хочу признатися, що я дуже щаслива жінка. Бог назначив мені жити у такий відповідальний час моєї держави. Це велике щастя бачити як у моєї країни виростають крила.
“Україна, Ющенко!” лунало по всіх куточках нашої планети. Всю інформацію “5 каналу” стараюсь вислухати, поразки уряду засмучують, перемоги приносять радість і щастя.
Коли пан Симоненко заявив, що у теперішнього уряду не буде світлого майбутнього, тому що у нього було чорне минуле, то ці слова як батіг по обличчю українського народу.
Панове комуністи, своє минуле заплямували ви кров’ю українського народу після таких голодоморів, концтаборів, смерті замало, та ви вижили, вас не катують, як катували ви, вас не переслідують як переслідували ви. Навіть своїх рідних батьків дітей продавали за необережне слово, жест.
А пан Соломатін з екрану “5 каналу” сказав, що їхня КПУ всі помилки зрозуміла і вони вибачилися перед народом. Вибачте, пани комуністи, хочу сказати вам, що ви ще не навчились просити пробачення. Ви належите до касти вседозволеності, ведете себе брутально, кожному промаху уряду злорадствуєте і тут же б’єте себе в груди, що ви за народ.
Коли ж ви були з народом? Це тоді, коли були обкомівські магазини, лікарні, дитсадки, цирульні, сауни, санаторії, курортні пляжі, чи тепер, коли ви підтримали Кучму, Януковича, а Ющенку донині вставляєте палки в колеса?
Відомо стало всім, що ви із портретом Сталіна, який закатував 10 млн. українців прийшли святкувати 60-тиріччя перемоги, поклоняєтесь ідолу, кату, а не здоровому глузду.
Звучить вірш у виконанні слухачки
Божого благословення моїй Україні!
Олійник Світлана з міста Вінниці.
Петро Кагуй
На цьому, шановні слухачі, ми завершуємо передачу “Листи на Свободу”.
З Вами був Петро Кагуй.
Дякуємо Вам за увагу, за Ваші листи та телефонні дзвінки!
На все добре, до наступних зустрічей в ефірі.
