Прага, 18 травня 2005 – “Євробачення” просувається на Схід, а за ним рухається і Європейський Союз. Так напівсерйозно, напівжартома, впливовий британський часопис “Економіст” коментує проведення пісенного конкурсу в Україні, після того, як він відбувся у Балтійських державах та в Туреччині. Моя колега Марія Щур поцікавилася в експертів, чи справді “Євробачення” може бути барометром Європейської політики.
Для “старої Європи” “Євробачення” не виглядає як велике культурне досягнення. Але, на відміну від художніх чи поетичних шедеврів старого світу, воно може привернути увагу багатьох мільйонів глядачів та шанувальників. Цим, здається, вміло скористалися новоприбульці зі східних європейських теренів, які намагаються прокласти собі шлях до Європейського Союзу. Щоб переконати сухих європейських чиновників, вони спершу хочуть завоювати серця звичайних європейців, які досі думали, що Європа закінчується десь на австрійському кордоні.
І, треба сказати, їм це дійсно вдається. Коли 2001 року Естонія закінчувала переговори про вступ до ЄС, перемога їхньої країни на “Євробаченні” дозволила талліннським політикам заявити, що Естонія вже не стукається у європейські двері, а вступає до ЄС приспівуючи. Підкріпили успіх новоприбульців латвійці, а пізніше турки, чия країна майже одночасно з перемогою на “Євробаченні” отримала згоду Європейського Союзу на початок переговорів.
Нині ж, коли конкурс перебрався до України і українці почали стукати у двері ЄС, британський часопис “Економіст” стверджує, що урок “Євробачення” полягає у тому, що центр тяжіння Європи просувається на схід. А що ж скажуть про це серозні дослідники?
Аналітик британської дослідницької компанії "The Еconomist Intelligence Unit" Стюарт Генсель вважає, що це прекрасна можливість для України представити себе європейцям.
“Було би чудово, якби їм вдалося. Європейський Союз намагається ставитися до України як до чогось окремого і відмовляє їй у членстві. Він сподівається, що зможе і надалі так робити, але такими речами, як “Євробачення”, як участь України в інших європейських справах Україна може показати, що вона дійсно належить до Європи, є її частиною. Гадаю, протягом наступних кількох років, Україна зможе довести, що вона нормальна європейська держава, яка має нормальні європейські очікування, і, якщо Україна зможе правильно розіграти свої карти, Європейському Союзу буде важко їй відмовити”.
На думку іншого аналітика із самого серця європейської бюрократії, брюссельського Центру Дослідження Європейської Політики, покорити європейців співами – це лише пів справи, а головне – переконати європейських чиновників, що українська “співоча революція” матиме гідне продовження. Говорить аналітик центру Майкл Емерсон:
“Звичайно, ця подія зачіпає серця та викликає прекрасні емоції, пов’язані з “помаранчевою революцією”. Але настав час займатися реальними справами, і це вже не так весело. Як би гарно не святкувалося в Україні, українці повинні пам’ятати про складні завдання, що стоять попереду. На жаль, поки що уряд не може продемонструвати якусь послідовну та переконливу стратегію”.
Для “старої Європи” “Євробачення” не виглядає як велике культурне досягнення. Але, на відміну від художніх чи поетичних шедеврів старого світу, воно може привернути увагу багатьох мільйонів глядачів та шанувальників. Цим, здається, вміло скористалися новоприбульці зі східних європейських теренів, які намагаються прокласти собі шлях до Європейського Союзу. Щоб переконати сухих європейських чиновників, вони спершу хочуть завоювати серця звичайних європейців, які досі думали, що Європа закінчується десь на австрійському кордоні.
І, треба сказати, їм це дійсно вдається. Коли 2001 року Естонія закінчувала переговори про вступ до ЄС, перемога їхньої країни на “Євробаченні” дозволила талліннським політикам заявити, що Естонія вже не стукається у європейські двері, а вступає до ЄС приспівуючи. Підкріпили успіх новоприбульців латвійці, а пізніше турки, чия країна майже одночасно з перемогою на “Євробаченні” отримала згоду Європейського Союзу на початок переговорів.
Нині ж, коли конкурс перебрався до України і українці почали стукати у двері ЄС, британський часопис “Економіст” стверджує, що урок “Євробачення” полягає у тому, що центр тяжіння Європи просувається на схід. А що ж скажуть про це серозні дослідники?
Аналітик британської дослідницької компанії "The Еconomist Intelligence Unit" Стюарт Генсель вважає, що це прекрасна можливість для України представити себе європейцям.
“Було би чудово, якби їм вдалося. Європейський Союз намагається ставитися до України як до чогось окремого і відмовляє їй у членстві. Він сподівається, що зможе і надалі так робити, але такими речами, як “Євробачення”, як участь України в інших європейських справах Україна може показати, що вона дійсно належить до Європи, є її частиною. Гадаю, протягом наступних кількох років, Україна зможе довести, що вона нормальна європейська держава, яка має нормальні європейські очікування, і, якщо Україна зможе правильно розіграти свої карти, Європейському Союзу буде важко їй відмовити”.
На думку іншого аналітика із самого серця європейської бюрократії, брюссельського Центру Дослідження Європейської Політики, покорити європейців співами – це лише пів справи, а головне – переконати європейських чиновників, що українська “співоча революція” матиме гідне продовження. Говорить аналітик центру Майкл Емерсон:
“Звичайно, ця подія зачіпає серця та викликає прекрасні емоції, пов’язані з “помаранчевою революцією”. Але настав час займатися реальними справами, і це вже не так весело. Як би гарно не святкувалося в Україні, українці повинні пам’ятати про складні завдання, що стоять попереду. На жаль, поки що уряд не може продемонструвати якусь послідовну та переконливу стратегію”.
