Доступність посилання

ТОП новини

Українці у світі: Історія і сьогодення української діаспори у Франції.


Людмила Литовченко

Прага, 20 червня 2005 - Передісторія українсько-французьких зв’язків сягає періоду давньої Русі, коли дочка київського князя Ярослава Мудрого Анна стала дружиною французького короля Генріха І.

Початок української еміґрації до Франції дехто пов’язує з ім’ям Григора Орлика - українського політичного діяча, французького дипломата, маршала Франції, сина гетьмана України Пилипа Орлика і датують цей період першою половиною 18-го століття.

Перша хвиля еміґрантів з України, організованих в діаспору, почалася наприкінці 19-го століття, а причиною служило переслідування царським режимом вільнодумства в Україні. Про це розповідає доктор Сорбонни, голова об’єднання українців Франції, Професор Косик.

Професор Косик

Тільки на кінець ХІХ ст. поволі появляються втікачі із України, які не можуть висловлювати своєї думки в Україні, а вибрали Францію і поволі починають гуртуватися група українських емігрантів, які на початку ХХ ст. уже виявляється як група, яка діє і які починають говорити про Україну багато більше, як раніше.

Людмила Литовченко

Пане професоре, а чому саме Францію обирали за країну еміґрації?

Професор Косик

Тому що Франція стояла на високому інтелектуальному рівні, ідеї свободи, братерства, існування як національна група була визнана. Це наслідки французької революції, очевидно. Тоді люди чулися краще у Франції ті, які хотіли рости інтелектуально. Вони приїжджали сюди на початку ХХ ст. і добилися того, що французи створили асоціацію інтелектуальної допомоги поневоленим народам, в тому також і українцям.

Людмила Литовченко

Чергова, значно чисельніша у порівнянні з попередніми періодами хвиля української політичної еміґрації до Франції бере початок з 19-20-х років 20-го століття і особливо зростає, коли до цієї країни почали масово переселятися вояки колишньої армії УНР. Водночас, вже на початку 20-х років тут перебувала велика група українських заробітчан. Таким чином, у Франції утворилися два типи української еміграції: економічна із західних земель України і політична, переважно з Наддніпрянщини.

Слід сказати, що і попередні хвилі українських емігрантів, і повоєнну і останню, так звану четверту хвилю емігрантів у Франції, як і в інших місцях скупченого проживання українців поза межами України, об’єднувала і далі виконує свою об’єднавчу місію православна і греко-католицька церква. Говорить ректор катедри Святого Володимира великого в Парижі Отець Михайло Романюк.

Отець Михайло Романюк

Думаю, що рідко хто з українців, які приїжджають до столиці Франції не заходять до нашої катедри, тому що вона зручно розташована в самому центрі міста. В різні часи наша катедра служила для різних цілей.

Але в 1926 році, коли Симон Петлюра, головний отаман був підстрілений на вулиці Рассіні, недалеко біля пляца Мішель, то на той час наша катедра служила місцем, де людям надавали першу медичну допомогу. Він помер саме в нашій катедрі. Саме тут при церкві збиралися люди, де плекали свою віру, свої традиції, де представляли Бога, де святкували разом свята як релігійні, так само і національні.

Людмила Литовченко

В чужій країні, серед чужих людей особливо потрібна допомога і знаходять її переважно в церкві. Від одягу і їжі до слова співчуття й підтримки. Як розповідає отець Михайло, при українській церкві в Парижі проводять курси французької мови, знайомлять з французьким еміграційним законом, діє недільна українська школа, де навчається 36 дітей переважно з України.

Який загальний настрій українців, які перебувають у Франції тимчасово на заробітках? - запитала я отця Михайла.

Отець Михайло Романюк

Передати те, що люди тут переживають неможливо. Це потрібно бачити. На жаль, є багато різних витоків, коли попадаються в депресії жінки і чоловіки. Тоді приходиться допомогти їм поїхати додому. Тому що можете уявити собі, коли жінка, яка є відірвана від родини. Маму ніхто не може замінити.

Коли мені приходиться читати листи, які мені дають мами, які вони отримують від батьків, коли дитина пише: “Мама мені не треба твоїх сумок, мені ти потрібна. Я хочу, щоб ти мене погладила. Я хочу, щоб ти мене поцілувала. Я хочу, щоб ти мені перевірила щоденник”. Розумієте, діти так і пишуть листи батькам.

Я завжди себе запитую, чи батьки більше знаходять, чи більше тратять? Знаєте, як священник завжди говорю про той духовний маєток, який людина може придбати і передати наступним поколінням, які будуть передавати наступним поколінням. А якщо батьки цього не придбають, не передадуть своїм дітям, то можете собі уявити, на яку небезпеку наражуються всі майбутні покоління.

Людмила Литовченко

Про це говорить ректор катедри святого Володимира Великого в Парижі Отець Михайло Романюк. Хотілося б, щоб його тривогу поділяли і представники української влади, які останнім часом доволі часто навідують Францію.
XS
SM
MD
LG