Про селян у Чорнобильській зоні.

Київ, 22 червня 2005 - Чорнобильська зона залишилася територією, де живуть люди. Наші колеги – журналісти з Чехії та Німеччини, відвідавши зону, були заскочені: у поліських селах, які вважаються кинутими після Чорнобильської катастрофи 1986 року, живуть селяни. Літні люди, котрі або переховувались під час евакуації, або тихцем повернулись доживати свій вік у рідних домівках. Вони пояснили журналістам, що хочуть померти на своїй землі, і лежати потім на цвинтарі поруч з пращурами. На їхню думку. Це їхнє право – обирати місце для життя на цьому і тому світах.

Звучить пісня

Таких сумних пісень співають тепер поліські селяни. Вони не стільки живуть, скільки виживають – усупереч соціальним негараздам, отруєній чорнобильським “подихом” землі. Як каже заступник голови Іванківської райради Тамара Микитенко, таких людей лише у їхньому районі кілька сотень:

“Ми подавали двісті чотири (особи). Знаєте, вони ж так: те приїхало – те від’їхало. Но більш-менш: то було 204 чоловіки. Пишіть таку цифру”.

Як живеться цим людям? Експерт Всеукраїнської асоціації місцевих рад, еколог Ігор Кирильчук розповідає:

“Там дійсно складне житті й існуючі проблеми треба ділити на дві: соціально-економічні проблеми цього регіону. і медико-екологічні проблеми. Вони дуже взаємозв’язані і корелюються. Бо відомо, що вплив якихось малих доз радіації у різних соціально-економічних умовах має різний вплив, залежно від харчування і медичного обслуговування. На сьогодні, у зоні проживають до півтори тисячі самоселів – це офіційно зареєстрованих. Життя у них важке, оскільки вони у першу чергу залежать максимально самі від себе. Те, що влада намагається допомагати – то факт: там підвозять хліб, ще якісь певні продукти першої необхідності. Але це не можна порівняти з якимсь нормальним, людським постачанням і забезпеченням цих людей. Люди свідомо ідуть на це: це люди старшого віку часто. Ні, вони не вертаються помирати – вони просто ідуть жити на свою землю, це їхній вибір. Проблем багато, захворюваність є, навіть офіційна статистика говорить, що не тільки на зоні 30-кілометровій, а й у Поліському районі чи Овруцькому районі чи у Житомирській області дитяча смертність зростає. Ще одна проблема у тому, що там дуже бідні грунти – піщані, і всі радіонукліди, які там накопичені, переходять у продукти харчування”.

Наскільки реальною може бути допомога влади?

Ігор Кирильчук: “Залежить все від стану. Тобто, потенціал у світі накопичений достатньо щодо допомоги, але тут елементарне треба: продукти харчування, щоби був медичний огляд періодично, щоби все було забезпечено”.

На думку і Ігоря Кирильчука, і Тамари Микитенко, навряд чи ситуація у Чорнобильській зоні поліпшиться найближчим часом: влада рідко звертає увагу на проблеми “маленьких людей” – до того ж, загублених у Чорнобильській зоні.