Доступність посилання

ТОП новини

“Альтернатива”: українська журналістика: інтерв’ю з віце-президентом Національної телекомпанії України Андрієм Шевченко.


Андрій Охрімович

Аудіозапис програми:

Київ, 23 липня 2005 року

Андрій Охрімович

Шановні слухачі, вітаю вас.

В ефірі “Альтернатива”, експеримент в мистецтві, науці, політиці і просто у житті...

Перед мікрофоном автор та ведучий програми Андрій Охрімович.

Колись біля каварні підслухав балачку про те, хто і як любить відпочивати. Хтось брехав про Багами, хтось вголос марив Шушелами, інший розтягував долоні в безконечність оповідаючи про дніпровську рибу, ще інший, слухаючи усе то те, думав про сто грам “на коня” і старий диванчик біля телевізора.

Останній якраз і є тим гіпотетичним глядачем, перед яким запобігають творці та дослідники рейтингів. Більшість з них переконана, що середньостатистичний громадянин України має дуже вузенький лобик та чайну ложечку мозку за ним.

Тим часом журналіст Уляна Глібчук будучи рядовим мешканцем телепростору пробує дати відповідь на питання, чому вона вмикає ящик.

Уляна Глібчук

Чому вмикаємо теле-ящик? Може, через самотність... Нас лякає затяжна мовчанка кімнати. Хочеться заповнити пустку бодай якимось звуком. Отже вмикаємо... Фотель, бутерброд, солодкий чай – все працює на поглинання та засвоєння інформації. Жодних перешкод.

Потім, коли приспічить потренувати пам’ять, можемо прокрутити ретроспективу побаченого. Завалена сухариками та залита солодким чаєм, вона віддає важкістю у шлунку... Репортаж з ресторації додасть нудоти.

Перетравить усе це, скажіть, кому під силу? Господи, яке тут все цікаве... Дамочка щебече, пробує “кушанія”, всміхається та мліє з “удовольствія”... Прибуткова річ реклама ресторанів. Під шумок приготування узбецького плову, кнедликів, шашличків та “морєпродуктов” підсвідомість нашу начиняють курячими кубиками, майонезами, кетчупом та столичними клубами, де од попсового антуражу „світських хронік” чухається ніс.

„На сварку,” - каже народна прикмета. Переклацнувши канал, тонемо в рекламах алкоголю. Блоками і потоками: „Неміров”, „Олімп”, „Біленька”, „Союз-віктан”. З медом, перцем, бруньками... Ніс чухається дедалі більше. Нехай...

Переклацуєм далі... Ага! Петросяни, задорнови, галкіни, палкіни, прімадони... Украінскіє друзья, Севастополь - горад русскай слави, Адєса - сталіца юмара... Спітніле міщанство, напнуті животами сорочки, дума про жертя, бультер’єри, акордеон Табачніка на півсвіту розтягнений.

Радість в ящику хтось підмінив на руде гіржання. Каламутноокий соціолог пояснює: “Людям треба чогось такого, легкого, особенно зранку...” Щоб не переживали і поменше думали.

Андрій Охрімович

Дякую тобі Уляно за цей асоціативний ряд. Цікаво, що сказав би на твої рефлексії чоловічок з того світу, де полюбляють оперувати фактами, цифрами, вибірками... та давать рекомендації, спираючись на них.

Правду кажучи, таких чоловічків багато. Деякі з них, подібно до картярів, є великими майстрами тасування фактів. Вони кажуть, що народу “на фіг” не потрібні серйозні телепрограми. Але існує інша публіка.

Принаймні мій колега Сергій Грабовський намагається довести це у своєму матеріалі.

Сергій Грабовський

Сучасні медіа-магнати та телевізійні менеджери люблять говорити, що народ не бажає бачити на екрані нічого серйозного, відтак віддає перевагу розважальній музиці, нескінченним російським телесеріалам, спорту та іншим різновидам, так би мовити, “полегшених” видовищ.

На чому саме ґрунтують такі висновки зазначені персонажі – невідомо, але досі широкий загал здебільшого сприймав подібні твердження на віру.

А от українські соціологи пішли іншим шляхом, вирішивши реалізувати давній принцип – довіряй, але перевіряй. І коли Київський міжнародний інститут соціології та Фонд “Демократичні ініціативи” нещодавно провели всеукраїнське опитування дорослого населення, то з‘ясувалися деякі цікаві речі.

Отже, якби телеглядачі приймали рішення щодо створення нових телеканалів, то більшість у першу чергу надала б ліцензії каналам інформаційного спрямування (таку відповідь дали 27% опитаних), пізнавального спрямування (17% респондентів) та каналу фільмів і серіалів (14%).

Є прихильники створення суспільно-політичних та розважальних каналів, культурологічні та музичні канали також мають своїх “фанатів”.

Сумарна кількість прихильників створення в Україні нових телевізійних каналів серйозного спрямування удвічі перевищує кількість прибічників суто розважальних каналів. Тому перевагу прихильників “серйозного” телебачення над адептами “попси” слід вважати абсолютною і беззаперечною.

При цьому вибір нових каналів помітно залежить від віку опитаних. Так, наймолодша аудиторія (віком 18-29 років) найбільше хотіла б мати новий канал пізнавального напряму; 30-49 років – інформаційного та пізнавального напряму; 50 років і старше – інформаційний телеканал.

Відтак постають елементарні запитання. Чому телемагнати відверто ігнорують прагнення аудиторії? Чому ніхто за умов начебто ринкової економіки не поспішає задовольнити масовий попит українських громадян? Чому, зрештою, українці у своїй країні поки що безсилі створити таке телебачення, якого вони самі прагнуть?

Андрій Охрімович

Переслухав матеріал Грабовського і подумав, а в чиї б вуха з існуючих телеспеців перекласти бодай частину цих запитань.

Покопирсався в голові і намацав там віце-президента Національної телекомпанії України, пана Андрія Шевченка. Передзвонив і домовився про зустріч в ресторанчику “Магніт” напроти Інституту журналістики.

Перше моє запитання стосувалось питомої ваги українського в українському медіа-просторі.

Андрій Шевченко

Є одна точно дуже хороша новина. Медіа почали виконувати ту функцію, яку вони повинні виконувати. Є ситуація свободи. Інша сторона медалі полягає у тому, що внутрішніх змін дуже мало. Власники ключових медіа не змінилися, топ-менеджмент не змінився, редактори не змінилися і журналісти, репортери не змінилися. Тобто, ті самі люди, які роками ґвалтували професію, які повністю сплавили професійні стандарти, вони і зараз визначають політику у медіа-сфері.

Це ризик, тому що немає жодних гарантій, що ці самі люди восени, коли прийдуть парламентські вибори, не повернуться до тих методів, якими вони працювали раніше.

Андрій Охрімович

Яку роль може грати, приміром, освітня сфера? Ми зараз сидимо напроти Інституту журналістики. Кого він готує?

Андрій Шевченко

Десь місяць тому в Інституті журналістики була конференція, де і люди, які працюють у професії, і люди, які навчають майбутніх журналістів, говорили про те, що з цим усім робити у перспективі. Роками ми дивилися на журналістську освіту, на журналістське середовище, на медіа-ринок, як на дві абсолютно різні історії, які не перетинаються між собою. Ті люди, які займаються журналістською освітою, нарешті зрозуміли, що вони роками працювали в холосту.

З іншого боку, ринок зрозумів, що без журналістської освіти неможливо, тому що покладатися тільки на те, що завжди ті кадри в себе в редакції навчаєш і готуєш? – це добре, але це з точки зору бізнесу не найбільш ефективний шлях.

І журналістські вузи, і редакції дозріли до того, щоб якось переглянути стосунки, переглянути свої функції і у сфері своєї відповідальності вийти на якусь ефективну модель.

Моє особисте переконання, що найбільше, що може дати журналістський вуз, то це дух, настрій, стандарти, цінності.

Але якщо ти вийшов із інституту і не зрозумів для себе, про що журналістика, що за нею стоїть, то це втрачений час.

Журналістський диплом повинен зафіксувати журналістський спосіб мислення, докопатися до правди, дати можливість різним сторонам висловитися, бути впевненим, що твій шлях є точним, достовірним, є повним, що я не перекручую інформацію, не маніпулюю.

Андрій Охрімович

З цього місця я застряг у довгому плутаному питання про дивовижну продажність людей цієї професії, про залежність від грошових мішків медіа-магнатів, набалакав щось про права людини, пригадавши перед тим, що журналіст теж людина і так далі і таке інше.

Ясна річ, після того, як питання було зліплено, з уст пана Шевченка плавно викотилась відповідь.

Андрій Шевченко

Я не бачу жодних проблем із тим, хто платить гроші журналістам. Я бачу набагато глибше питання, а саме, у тому, чи журналіст дотримується стандартів, чи ні. Для справжнього журналіста, який стоїть на цих стандартах, без різниці, на кого він працює: на російського олігарха Березовського, який видає газету “Кореспондент”, на українського олігарха Петра Порошенка, який зробив “5-ий канал”, чи на австралійського мільярдера Мердока, який зараз шукає контактів на українському ринку.

Справжній журналіст, який працює над стандартами цінностей, здатен на будь-які гроші створити професійну якість, продукт або сплавити себе, сплавити професію.

Андрій Охрімович

Чи вірно я тебе зрозумів, що професійний стандарт дозволяє журналісту працювати на будь-кого, дотримуючись цього стандарту. В етичному сенсі журналіст може бути спокійним, так?

Андрій Шевченко

Ми не повинні забувати, що різні гроші приносять різні цінності, різні уявлення про життя.

На жаль, ми зараз можемо говорити, що величезна кількість російських грошей, які вливаються в український медіа-ринок, дуже часто приносять ті правила гри, які нам зовсім непотрібні.

Андрій Охрімович

І тут я не втримався і пригадав оті журналіські перетікання з каналу на канал та публічні покаяння на “П’ятому”... Усе це нагадувало мильну оперу, колінкування в Каноссу та якимось несподіваним боком курортні сталінські часи. Але то таке, приватні асоціації та спроби мислення вголос...

Андрій Шевченко

Людина як живе створіння має велику розкіш пробачати іншим і пробачати себе. Публічна сповідь має дуже велику силу. Коли до нас у студію “5-го каналу” приходили журналісти, які часто розповідали про те, що вони надалі не хочуть брехати, я в цьому бачив дуже велику людську силу.

Інша справа, чи знімається відповідальність з тих журналістів, які роками ґвалтували професію?

Для мене є відкритим питання, чи публічна заява творчого колективу студії “1 плюс 1”, яка сталася на четвертий день революції, про те, що надалі вони збираються чесно працювати, і в цій заяві не було слів “Прошу вибачення”, чи вона є достатньою підставою, щоб забути і пробачити все те, що робила ця команда, роками ґвалтуючи професію перед цим. Питання не знято.

При цьому всьому всі ті люди, які знайшли у собі сили чи під час революції, чи до неї, чи після щось змінити у цьому житті, то я теж дуже велику повагу маю до цих людей.

Андрій Охрімович

Як тобі ситуація з відродженням професійної діяльності Піховшека?

Андрій Шевченко

Я вважаю, що повернення Піховшека в ефір – це менеджерська помилка його каналу. Думаю, що каналу дуже важливим було б вибудувати нове сприйняття себе, своїх облич.

Слава дуже чітко себе позиціонував не як журналіст, а як людина, яка виконує певні пропагандистські задачі.

Я думаю, що канал мав би розмежувати чітко і сказати, що так, був в нашій історії період, коли ми мусили таким чином спілкуватися з Л.Кучмою, зараз прийшов інший час, який висунув інші стандарти, і їх повинні реалізувати інші журналісти.

Андрій Охрімович

Пам’ятаючи про те, що Андрій Шевченко є віце-президентом Національної телекомпанії України, я придумав заковиристе питання про ставлення пана Андрія до новоствореного каналу К1. Конкуренти, як не як...

Однак мої надії на те, що він наговорить про них чогось такого ексклюзивного лопнули, як мильна бульбашка.

Андрій Шевченко

Цій команді вдалося створити, можливо, найкрасивіший канал країни, це канал, на якому люди втілили свої мрії, фантазії найсміливіші.

Я думаю, що найважливіше завдання для каналу зараз – це підсилити журналістську сторону.

Якщо ми говоримо про новини, то, мені здається, стоїть відкритим питання стилю новин, формату, і команді належить розібратися, що вони говорять, що вони не говорять, на яку аудиторію вони розраховують.

Це показало дві речі. Перша – це те, що ринок далеко невичерпаний, і на ринку є можливості створення нових форматів. Борючись за такі амбітні проекти, дуже важливо для себе чітко зрозуміти, на яку аудиторію ми працюємо, чим можна цю аудиторію купити, привернути увагу. А також це черговий раз показало те, що в країні немає надлишку журналістських кадрів.

Дуже цікавий і дуже амбітний проект, який нам показує, що ринок не обмежений і можливостей дуже багато.

Андрій Охрімович

Важливе у цьому контексті питання про УТ-1. Це ж бюджетна організація, а бюджет – це завжди мікросоціалізм, а значить слабке реагування на ринок, відповідно і такої продукції чекаєш. Чи будуть якісь креатині і сильні зміни на УТ-1?

Андрій Шевченко

УТ-1 – це слон, який прокидається. Кожен, хто працював на телевізійному ринку, знає, що це гравець із величезним потенціалом.

Щоразу, коли я виходжу із машини, під’їжджаючи на роботу, дивлюся на телецентр і просто піднімаю очі вгору на цих 20 з зайвим поверхів, розумію, що це колосальна машина, якої немає у розпорядженні жодного іншого каналу.

25 корпунктів, камера, машина, офіс у кожному обласному центрі України, чотири ПТС, величезний телецентр, студійні павільйони, серед яких є два площею у 600 квадратних метрів. Це метраж, який не снився жодному іншому телеканалу. Величезний досвід, величезні гроші, про які дуже рідко говорять. Все це є тим потенціалом, на якому можна вибудувати не просто сильного гравця, а того гравця, який буде задавати тон на ринку.

Чому цього раніше не робилося? Дві причини: слабкий менеджмент і політичний тиск, який ніколи не давав каналу можливість нормально працювати на ринку.

Зараз, на мій погляд, є можливість вибудувати принципово іншу схему, сформувати сильну менеджерську команду, і влада може дати можливість цьому каналу вибудувати ефективний бізнес. Є згода влади, менеджерської команди і журналістів, які працюють для того, щоб ці задачі реалізувати.

Каналу точно по силах увійти в трійку лідерів за рейтингами випусків новин, канал у силах на відстані 2-3 років увійти в трійку лідерів на ринку.

Зараз стартові можливості непрості, у різні дні канал зараз має від 8-го до 12-го місця на ринку. Як на мене, то це абсолютно ганебно для каналу, який має 98-99% покриття території, найстаршого каналу, каналу з найбільшими традиціями.

Така ситуація надалі не буде.

Андрій Охрімович

Резюмуючи сказане віце-президентом Національної телекомпанії України, паном Андрієм Шевченком, я додам глибинну філософему про те, що надія вмирає останньою, а на підкріплення цього іронізму приплюсую усі глобальні національні проекти в Україні, починаючи від Центральної Ради. Тим не менше, вірю і вірую. Ба, навіть знаю. Все буде настільки добре, наскільки ми того варті.

В київській студії разом зі мною працював звукооператор Сергій Балабанов. Всього вам доброго! Зустрінемось через тиждень!

Андрій Охрімович.

Радіо “Свобода”. Київ.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG