Об’єднання – це дуже українська тема. Ми завжди знали, як це добре, коли в народі єдність, яка веде до перемоги. Чому ми це добре знали? Тому, що ми терпіли страшенні поразки через роз’єднання і чвари.
“Всі покою щиро прагнемо, та не в один гуж всі тягнемо: той направо, той наліво...” Та пісня приписується Мазепі, але її міг співати і Ярослав Мудрий. Правда, в ті часи Русь не знала ще церковних поділів, але і тут не треба мати ілюзій.
Якщо князь Андрій Боголюбський зруйнував київські церкви, а з Вишгорода подався на північ з розбійною ватагою, укравши ікону Богоматері, то хіба це не гірше за церковні поділи? Очевидно, тут не про єдність треба говорити, а про совість і глибину віри. Тут явно поганська психологія, де гордість, лукавство і заздрість зовні приховувалися святенництвом. А став святим російської церкви Андрій Боголюбський.
Коли в 19-му столітті побожні селяни почали потроху відходити від своєї православної церкви і записуватися у штунди, то це було вина передусім церкви, яка не була їм рідною матір’ю, вони побачили в німецьких колоністів-протестантів віру вимогливішу і зрозумілішу, і більшу єдність та співпрацю. І, може, це головне?
У нас сьогодні майже всі заклопотані об’єднанням церков. Це зрозуміло - церкви ворогують, віра дискредитується, авторитет церкви знижується... Але чи причина цього занепаду православної церкви в поділі? Може поділ є наслідком?
Брак християнського духу – це, як брак сили притягання.
Коли прочитаєш теперішні пересічні публікації на церковні теми, то таке враження, наче розмовляють байдужі глухуваті люди про щось далеке і приблизно знайоме.
Що, УПЦ МП ні з ким не хоче єднатися і співпрацювати? Це сприймається без аналізу, як первісна даність. Дехто знаходить пояснення у темному слові “канонічність”. Дехто думає, що про греко-католиків немає чого казати – це інше. А чому інше?
А от вся справа у тому, щоб приєднати до УПЦ КП УАПЦ. Так думають: отоді вже буде об’єднання! При чому до людей не доходить проста думка: для будь-якого об’єднання має бути попереднє постійне зближення, співпраця і постійні контакти.
Недавно у глухому хуторі прокотилася радісна вість: 28-го травня в Тернополі представник УПЦ КП митрополит Василій Бондарчук і предстоятель УАПЦ Мефодій Кудряков підписали акта про початок об’єднавчого процесу! Яка радість! Тільки постає питання: обидва владики живуть в Тернополі вже років 10. Що вони робили досі? Яка між ними різниця? Мефодій був у УПЦ КП, а потім перебіг до УАПЦ. Митрополит Василій навпаки: був у УАПЦ, а потім опинився в УПЦ КП. Кожен мав з цього свою вигоду.
Але ж церква від тих стрибків не змінилася і не виграла. Тернопільці не такі примітивні, щоб не зрозуміти, що всякого прихоті водять за ніс, але не треба при цьому, поштиві батюшки, вдавати, що ви будуєте чи об’єднуєте церкви. Ви просто ворогуєте і тягнете за собою громаду, яка знать не хоче ваших лукавств, а хоче мати добру церкву і доброго священика.
