Прага, 8 серпня 2005 - Минуло 10 років відтоді, як Організація Об’єднаних Націй започаткувала Світову програму дій для молоді. Ця програма закликає держави світу подолати бідність, конфлікти та дезінтеграцію родин – проблеми, які ставлять під удар молоде покоління. У таких державах як Україна бідність не завжди означає голод. Але в багатьох випадках злидні означають кінець нормального родинного життя, бо батьки змушені покидати дітей, щоб заробити гроші для сім’ї за кордоном. Злидні є проблемою і розвинених держав. Із наближенням Міжнародного дня молоді, який за рішенням Організації Об''єднаних Націй відзначають 12 серпня, радіо "Свобода" цього тижня розповідатиме докладніше про дітей і молодь у світі та в Україні. Ви почуєте, як живуть і про що мріють студенти та школярі у Києві і в Парижі, в Ташкенті і в Нью-Йорку. У них різні долі, але в їхньому житті є спільна складова - це важливість освіти, безпеки і батьківської любові.
Розпочинаємо ми цю радіо-подорож із Нью-Йорка. Сполучені Штати – одна з найбагатших держав світу і водночас домівка багатьох найбідніших дітей планети. 20% американських дітей живуть за межею бідності. Це значно вищий відсоток, ніж у західноєвропейських державах, адже Сполучені Штати чи не найменше із держав Заходу витрачають на соціальні програми. А в Нью-Йорку статистика особливо сумна. Там у злиднях живе понад 800 тисяч дітей. Багато з них живуть з матерями-одиначками, так як оця родина, до якої завітав кореспондент Радіо Свобода в Нью-Йорку Нікола Крастев.
Донте Марс
У Донте Марса коротка стрижка, він носить окуляри. Йому 8 років, він афроамериканець. Донте говорить спокійно і впевнено, швидко відповідає на улюблене запитання всіх дорослих світу, ким же він хоче стати як виросте:
"Лікарем, бо я хочу допомогти людям, щоб вони почували себе добре."
Маленький Донте багато в чому типовий американський школяр. Він любить плавати, займається карате. Так само, як і в багатьох дітлахів світу, його улюблені фільми про пригоди Гаррі Поттера:
"Тому що він може перетворитися на собаку, потім на людину і знову на інших тварин. На щура – я забув, як його звати. А вчитель - вовкулака. Тому мені цей фільм подобається значно більше, ніж інші”.
Донте живе разом зі своєю мамою Лізою. Його батько покинув Лізу, коли вона відмовилася зробити аборт. Відтоді Донте бачив свого тата лише один раз - коли суд зобов’язав його платити аліменти. Проте Ліза каже, що намагається змінювати роботу і місце проживання, щоб не отримувати цих грошей.
Статків у родині мало, і це не виняток. Матері-одиначки становлять понад половину бідних родин у Сполучених Штатах. А коли вони ще й афро-американки, то коли йдуть на роботу, можуть заробити лише 65 % порівняно з іншими матерями-одиначками.
Лізі не допомагають батьки, тому вона має право залишатися вдома і отримувати соціальну допомогу. Але вона вирішила працювати:
"Як я це бачу, американська система створена так: якщо ви не сидите вдома й не отримуєте соціальні виплати, то ви не можете розраховувати на допомогу. Ця система створена для матерів, які залишаються вдома. Але не для мене. Якщо буде потрібно йти працювати в МакДональдс і смажити гамбургери - я це зроблю".
Ліза працює секретаркою на Манхетені в фірмі, що займається мас-медіа. Подібна робота передбачає і таке потрібне в Америці медичне страхування. Але зарплата мала за американськими мірками - 25 тисяч доларів на рік. Це більше, ніж середній дохід матері-одиначки, але цих грошей ледь вистачає, щоб зводити кінці з кінцями в дорогому Нью-Йорку. Так, наприклад, Ліза щомісяця платить за квартиру 1 200 доларів – це більше, ніж половина її щорічної зарплатні.
Робота не залишає багато часу і грошей, але Ліза сама намагається принаймні двічі на тиждень готувати вдома: курку чи спагеті. В інші дні вони з Донте ходять у ресторани швидкого харчування.
Їхня квартира в Нью-Йорку маленька, але дуже затишна. З вікна видно південну частину Манхеттена. До 11 вересня там був і Світовий торговельний центр. Лізі важко про це згадувати, адже у 2001-му році вона працювала у юридичній фірмі на 58-му поверсі у північній вежі цього торговельного центру:
"Коли літак врізався в будинок, це нагадувало землетрус. Я почала кричати і хтось з адвокатів сказав, щоб я замовкла. Я виглянула з вікна і побачила всі ці папери, які всюди літали, тому почала панікувати. Я могла думати лише про сина. І це додало мені сили, щоб звідти вибратися".
Щомісяця Ліза платить 300 доларів за католицьку школу для сина. А маленькому Донте подобається і школа, і вчителька: "Пані Трейсі завжди все пояснює простіше, тому вона мені подобається. У нас лише одна вчителька, але потім змінюють вчителів. Після того, як ми виконуємо домашні завдання, то можемо грати в футбол і баскетбол".
Ліза ніколи вголос не нарікає на проблеми, які вона має як мати-одиначка, але мріє, що сину пощастило у житті, щоб колись він став лікарем чи вчителем. А ще Ліза каже, що зажди намагається вчити Донте бути лідером, а не йти за іншими.
Розпочинаємо ми цю радіо-подорож із Нью-Йорка. Сполучені Штати – одна з найбагатших держав світу і водночас домівка багатьох найбідніших дітей планети. 20% американських дітей живуть за межею бідності. Це значно вищий відсоток, ніж у західноєвропейських державах, адже Сполучені Штати чи не найменше із держав Заходу витрачають на соціальні програми. А в Нью-Йорку статистика особливо сумна. Там у злиднях живе понад 800 тисяч дітей. Багато з них живуть з матерями-одиначками, так як оця родина, до якої завітав кореспондент Радіо Свобода в Нью-Йорку Нікола Крастев.
Донте Марс"Лікарем, бо я хочу допомогти людям, щоб вони почували себе добре."
Маленький Донте багато в чому типовий американський школяр. Він любить плавати, займається карате. Так само, як і в багатьох дітлахів світу, його улюблені фільми про пригоди Гаррі Поттера:
"Тому що він може перетворитися на собаку, потім на людину і знову на інших тварин. На щура – я забув, як його звати. А вчитель - вовкулака. Тому мені цей фільм подобається значно більше, ніж інші”.
Донте живе разом зі своєю мамою Лізою. Його батько покинув Лізу, коли вона відмовилася зробити аборт. Відтоді Донте бачив свого тата лише один раз - коли суд зобов’язав його платити аліменти. Проте Ліза каже, що намагається змінювати роботу і місце проживання, щоб не отримувати цих грошей.
Статків у родині мало, і це не виняток. Матері-одиначки становлять понад половину бідних родин у Сполучених Штатах. А коли вони ще й афро-американки, то коли йдуть на роботу, можуть заробити лише 65 % порівняно з іншими матерями-одиначками.
Лізі не допомагають батьки, тому вона має право залишатися вдома і отримувати соціальну допомогу. Але вона вирішила працювати:
"Як я це бачу, американська система створена так: якщо ви не сидите вдома й не отримуєте соціальні виплати, то ви не можете розраховувати на допомогу. Ця система створена для матерів, які залишаються вдома. Але не для мене. Якщо буде потрібно йти працювати в МакДональдс і смажити гамбургери - я це зроблю".
Ліза працює секретаркою на Манхетені в фірмі, що займається мас-медіа. Подібна робота передбачає і таке потрібне в Америці медичне страхування. Але зарплата мала за американськими мірками - 25 тисяч доларів на рік. Це більше, ніж середній дохід матері-одиначки, але цих грошей ледь вистачає, щоб зводити кінці з кінцями в дорогому Нью-Йорку. Так, наприклад, Ліза щомісяця платить за квартиру 1 200 доларів – це більше, ніж половина її щорічної зарплатні.
Робота не залишає багато часу і грошей, але Ліза сама намагається принаймні двічі на тиждень готувати вдома: курку чи спагеті. В інші дні вони з Донте ходять у ресторани швидкого харчування.
Їхня квартира в Нью-Йорку маленька, але дуже затишна. З вікна видно південну частину Манхеттена. До 11 вересня там був і Світовий торговельний центр. Лізі важко про це згадувати, адже у 2001-му році вона працювала у юридичній фірмі на 58-му поверсі у північній вежі цього торговельного центру:
"Коли літак врізався в будинок, це нагадувало землетрус. Я почала кричати і хтось з адвокатів сказав, щоб я замовкла. Я виглянула з вікна і побачила всі ці папери, які всюди літали, тому почала панікувати. Я могла думати лише про сина. І це додало мені сили, щоб звідти вибратися".
Щомісяця Ліза платить 300 доларів за католицьку школу для сина. А маленькому Донте подобається і школа, і вчителька: "Пані Трейсі завжди все пояснює простіше, тому вона мені подобається. У нас лише одна вчителька, але потім змінюють вчителів. Після того, як ми виконуємо домашні завдання, то можемо грати в футбол і баскетбол".
Ліза ніколи вголос не нарікає на проблеми, які вона має як мати-одиначка, але мріє, що сину пощастило у житті, щоб колись він став лікарем чи вчителем. А ще Ліза каже, що зажди намагається вчити Донте бути лідером, а не йти за іншими.