Київ, 10 серпня 2005 - Кожному з нас протягом життя доводиться звертатися в сотні установ. А там – спілкуватися з чиновниками. На жаль, не завжди це буває приємно і легко, адже багато хто з чиновників переконаний, що не він для громадян, а громадяни для нього. Про те, як поводити себе у таких ситуаціях – поради психолога.
У ці спекотні дні, коли хочеться лише пірнути у воду чи полежати десь у холодочку, мені довелось у суто приватних справах відвідати кілька офіційних установ: пенсійний фонд, управління праці й соціального захисту населення тощо. Ці відвідини справили на мене досить прикре враження: казена атмосфера, черги, а головне – байдуже, непривітне, неуважне, зверхнє ставлення посадовців до відвідувачів. Варто нагадати, що більшість з них у подібних установах – люди старші, не дуже здорові, часом їм важко зорієнтуватися, зрозуміти, що від них хочуть. Сумно було дивитися, як вони розгублено блукають від кабінета до кабінета чи стоять під дверима у чергах. Втім, у таку ситуацію може потрапити людина будь-якого віку...
Подібну картинку можна було спостерігати і 2, і 10, і 20 років тому. Дух і манера поведінки чиновництва, мабуть, не залежить ні від того, яка це установа, ні від того, яка влада, ні навіть від того, яке століття надворі. Здається, деякі посадові особи отримують справжню втіху від демонстрації своєї зайнятості й значущості. Люди у їхніх кабінетах почуваються маленькими і безпорадними, перепрошують, хвилюються, затинаються. Втім, існують деякі правила, так би мовити, маленькі психологічні хитрощі, які допоможуть пересічному громадянинові почуватися впевненіше, а чиновника змусять із ним рахуватися. Отже, кілька практичних порад для тих, хто, як і я опинився в ролі відвідувача, прохача, клієнта чи навіть пацієнта, бо часом і медики поводяться як справжнісінькі чиновники.
Готуючись до візиту, продумайте і чітко сформулюйте свою проблему. Заходячи до кабінету, не зупиняйтеся на порозі, пройдіть кілька кроків уперед. Привітайтеся і обов’язково переконайтеся, що перед вами саме той, хто вам потрібен. Представтеся. Якщо вам не пропонують сісти, а може статися і таке, адже чиновники навіть у свої прийомні години зажди поспішають, спитайте самі: дозвольте сісти? Стільці у всіх кабінетах стоять спеціально для відвідувачів. І лише тоді приступайте до своєї справи. Говорити треба спокійно і впевнено, не надто швидко, тоді це звучить переконливо. У жодному разі не поводьтеся запопадливо, не вибачайтеся. Прийняти вас, вислухати і допомогти входить у посадові обов’язки кожного чиновника. Як би не склалася розмова, не втрачайте гідності, тоді й посадовці будуть ставитися до вас з більшою повагою.Звичайно, зухвалість також недоречна. Тримайтеся доброзичливо, але не соромтеся бути наполегливим. Адже, не ми - для чиновників, а вони - для нас.
І, насамкінець, ще одна порада, тепер вже для самих чиновників. Бо ж, якщо в одному кабінеті ми – керівники чи посадовці, то в іншому – звичайнісінькі відвідувачі, прохачі або пацієнти. Не забувайте про це, шановні панове!
У ці спекотні дні, коли хочеться лише пірнути у воду чи полежати десь у холодочку, мені довелось у суто приватних справах відвідати кілька офіційних установ: пенсійний фонд, управління праці й соціального захисту населення тощо. Ці відвідини справили на мене досить прикре враження: казена атмосфера, черги, а головне – байдуже, непривітне, неуважне, зверхнє ставлення посадовців до відвідувачів. Варто нагадати, що більшість з них у подібних установах – люди старші, не дуже здорові, часом їм важко зорієнтуватися, зрозуміти, що від них хочуть. Сумно було дивитися, як вони розгублено блукають від кабінета до кабінета чи стоять під дверима у чергах. Втім, у таку ситуацію може потрапити людина будь-якого віку...
Подібну картинку можна було спостерігати і 2, і 10, і 20 років тому. Дух і манера поведінки чиновництва, мабуть, не залежить ні від того, яка це установа, ні від того, яка влада, ні навіть від того, яке століття надворі. Здається, деякі посадові особи отримують справжню втіху від демонстрації своєї зайнятості й значущості. Люди у їхніх кабінетах почуваються маленькими і безпорадними, перепрошують, хвилюються, затинаються. Втім, існують деякі правила, так би мовити, маленькі психологічні хитрощі, які допоможуть пересічному громадянинові почуватися впевненіше, а чиновника змусять із ним рахуватися. Отже, кілька практичних порад для тих, хто, як і я опинився в ролі відвідувача, прохача, клієнта чи навіть пацієнта, бо часом і медики поводяться як справжнісінькі чиновники.
Готуючись до візиту, продумайте і чітко сформулюйте свою проблему. Заходячи до кабінету, не зупиняйтеся на порозі, пройдіть кілька кроків уперед. Привітайтеся і обов’язково переконайтеся, що перед вами саме той, хто вам потрібен. Представтеся. Якщо вам не пропонують сісти, а може статися і таке, адже чиновники навіть у свої прийомні години зажди поспішають, спитайте самі: дозвольте сісти? Стільці у всіх кабінетах стоять спеціально для відвідувачів. І лише тоді приступайте до своєї справи. Говорити треба спокійно і впевнено, не надто швидко, тоді це звучить переконливо. У жодному разі не поводьтеся запопадливо, не вибачайтеся. Прийняти вас, вислухати і допомогти входить у посадові обов’язки кожного чиновника. Як би не склалася розмова, не втрачайте гідності, тоді й посадовці будуть ставитися до вас з більшою повагою.Звичайно, зухвалість також недоречна. Тримайтеся доброзичливо, але не соромтеся бути наполегливим. Адже, не ми - для чиновників, а вони - для нас.
І, насамкінець, ще одна порада, тепер вже для самих чиновників. Бо ж, якщо в одному кабінеті ми – керівники чи посадовці, то в іншому – звичайнісінькі відвідувачі, прохачі або пацієнти. Не забувайте про це, шановні панове!