
Люба Антонович: Тато завжди хотів вернутись у Подєбради, його тягло назад до Чехії, до Праги.
Дмитро Антонович-молодший: Тато завжди говорив про Подєбради, він завжди про це говорив у контексті проблем України і того, що там діялось чи мало діятись. Коли говорив про приємне - то завжди про Подєбради.
Міжвоєнна Чехословаччина була центром громадського і культурного життя української еміграції в Європі. Саме сюди, передусім до Праги і Подєбрад, прибули тисячі українців, яких з дому вигнав більшовицький переворот. Серед перших високих навчальних закладів, заснованих еміграцією, була Українська Господарська Академія в місті Подєбради, що почала свою роботу в червні 1922 року. В Академії навчалось понад 300 студентів, роботу цього вузу підтримував і чехословацький президент Томаш Масарик. Наприклад, у 1924 р. Канцелярія президента повідомила про те, що Президент Масарик передав 10 тисяч крон на Святу Вечерю для українських студентів.

Богдан Зілинський: Рішення пана Марка повернутись назавжди до Чехії стає з цієї точки зору зрозумілим. Можна його сприйняти як наслідок могутньої притягальної сили тутешньої країни та її української традиції. Як вираз спадкоємності і наслідувальності українських поколінь на чеській землі.
“Дорогим товаришам, яким доля не судила повернутись на Батьківщину” – ці слова викарбувані на подєбрадському колумбарії, який у 1933 році звели на зібрані кошти українські емігранти. Крім Дмитра Антоновича в колумбарії укладені урни з прахом низки видатних українських учених та громадських діячів - письменниці Валерії О’Коннор-Вілинської, скульптора Михайла Бринського, письменника Євгена Чикаленка. Тут, на чеській землі, закінчилась і земна дорога українця з Канади Марка Антоновича.