Аудіозапис програми:
Прага, 16 жовтня 2005 року.
Марія Щур
Вітаю вас, шановні слухачі, на хвилях радіо свобода!
В ефірі “Економічний журнал”. Перед мікрофоном Марія Щур.
Сьогодні в програмі:
- Чи проситиме Україна дозволу в Росії купувати туркменський газ?
- Колишні посли США в Україні розпочали кампанію за скасування торговельних обмежень з Україною. Йдеться про поправку Джексона-Веніка;
- Українські фірми інвестують у Польщу. Їх приваблює металургія, автомобілебудування та ринок горілчаних виробів.
Туркменистан відкладає на невизначений час підписання 25-річної угоди з Україною про постачання природного газу. Ця країна хоче укладати таку угоду тільки за участі Росії і вимагає від України заплатити майже півмільярда доларів боргу. Такий виявився результат відвідин Ашгабата української делегації напередодні очікуваного візиту до Туркменистану прем’єр-міністра України Юрія Єханурова. Не допомогла й письмова обіцянка Президента України Віктора Ющенка розплатитися за все.
Розповідає С.Драчук.
Сергій Драчук
Що саме стало причиною різких заяв президента Туркменистану Сапармурата Ніязова, наразі не відомо. Але міністра енергетики України Івана Плачкова і голову “Нафтогазу України” Олексія Івченка він зустрів пропозицією негайно розрахуватися за борги і словами, що нового контракту про постачання газу не буде.
Туркменська преса надрукувала сьогодні листа Ніязову від Президента України Віктора Ющенка, якого привезла з собою українська делегація.
Ющенко обіцяє, що тримає на особистому контролі виконання всіх зобов’язань України, зокрема й зобов’язань розплатитися за газ постачанням товарів чи добудувати міст через річку Амудар’ю.
Але Ніязов якраз цей газовий борг і якраз цей недобудований міст і пригадав українським урядовцям на вчорашній зустрічі. Його виступ передавало сьогодні туркменське телебачення.
Ніязов звинуватив Україну в невиконанні зобов’язань і за оплатою, і за інвестиційними проектами і говорив, що має від України знову самі обіцянки.
Усі ці питання, як планували, мав би обговорити прем’єр-міністр України Юрій Єхануров, якщо його візит Ашгабату відбудуться 26-го жовтня. Бо раніше, в вересні, Ніязов мав був приїхати до Києва, але той візит скасували.
Саме тоді, у вересні, Україна збиралася підписати з Туркменистаном новий довготерміновий контракт на постачання газу замість нині чинного, який збіжить 2007-го року.
Тепер, як заявив Ніязов, його взагалі підписуватимуть невідомо коли. За його словами, це ніяк не можливо без Росії, і за стіл переговорів треба сідати утрьох. Інших варіантів немає. Саме через Росію, нагадаю, і йде туркменський газ транзитом до України.
Тим часом у Києві всі ці заяви сьогодні сприйняли спокійно. У “Нафтогазі України” агентству “Ройтерз” сказали, що не коментуватимуть слова Ніязова, доки не буде офіційного звіту про переговори від самої української делегації. Бо Ніязов, як сказав представник “Нафтогазу”, по телевізору часто надто емоційно виступає.
Натомість за слова туркменського президента вхопилася нова українська опозиція.
Колишній міністр економіки України Сергій Терьохін уже використав сьогодні ці заяви, щоб наголосити на загостренні проблеми постачання енергоносіїв до України. При цьому він пов’язав це загострення зі зміною уряду в Україні внаслідок відставки попереднього прем’єра Юлії Тимошенко.
Марія Щур
Два колишні американські посли у Києві Стівен Пайфер та Вільям Міллер домагаються, щоб конгрес Сполучених Штатів Америки до кінця року скасував поправку Джексона-Веніка. У четвер за океаном стартувала громадська кампанія, яка ставить перед собою таку мету. А колишні посли її очолили.
Ще у квітні президент США Джордж Буш під час зустрічі у Вашингтоні з Президентом України Віктором Ющенком, закликав скасувати цю законодавчу поправку часів холодної війни. Вона обмежує українську торгівлю та негативно впливає на політичний та інвестиційний імідж України. Однак, американські законодавці досі цього не зробили.
Розповідає М.Мигалисько.
Михайло Мигалисько
Надія Мекконел, президент американської неурядової Фундації “US-Ukraine”, сказала радіо "Свобода," що нова ініціатива має на меті привернути увагу американських законодавців не відкладати на другий план це важливе для українсько-американських відносин питання.
Надія Мекконел
Як відомо в політичному процесі є ціла низка справ, які привертають увагу усіх. Ми сподіваємося, що наше зусилля посприяє тому, щоб це питання внести до пріоритетів тих сторін, котрі їх вирішують. Ми також дуже задоволені тим, що два колишні американські посли в Україні, Біл Міллер та Стів Пайфер, погодилися бути співголовами коаліції організацій, які зацікавлені цією справою.
Михайло Мигалисько
Надія Макконел висловила сподівання довести до завершення справу скасування поправки Джексона-Веніка.
Надія Мекконел
Українська влада зажадала це, а уряд США зобов’язався і висловився за скасування цієї поправки. Це зробили представники адміністрації президента США та конгресу.
Завданням нашої коаліції є нагадати зацікавленим сторонам, щоб довели цю справу до завершення. Сподіваємося, що до кінця цього року.
Михайло Мигалисько
Поправка Джексона-Веніка була запроваджена 1974-го року і накладає обмеження на торговельні відносини США з країнами, які обмежують права своїх громадян на еміграцію.
Після розвалу Радянського Союзу, президенти Сполучених Штатів щорічно скасовували дію поправки стосовно України. Для її остаточного скасування необхідне рішення конгресу.
У Палаті представників та сенаті вже внесені відповідні законодавчі проекти. А тепер створена у Вашингтоні коаліція, яку очолили два американські колишні посли, домагається того, щоб конгрес скасував поправку Джексона-Веніка стосовно України ще на теперішній законодавчій сесії.
Марія Щур
Зелене світло було дано українським інвестиціям до польської економіки. Після дворічної тяганини “Індустріальний союз Донбасу” став офіційно власником польської Гути Ченстохової.
У Польщі кажуть, що це був один з найдраматичніших приватизаційних процесів, оскільки український інвестор запекло боровся з потужною міжнародною корпорацією “Мітталь Стіль”, яка, на додачу, мала підтримку у польському уряді.
Цього ж тижня український концерн “АвтоЗАЗ” став власником польського автомобільного заводу ФСО.
З Варшави детальніше Роман Крик.
Роман Крик
Приватизаційний договір у справі набуття “Індустріальним союзом Донбасу” польського металургійного заводу Гута Ченстохова було підписано ще восьмого липня. Проте для того, щоб завершити всі процедури український інвестор мусив отримати згоду з боку Антимонопольного комітету. Це сталося тільки під кінець минулого тижня.
Останньою процедурною ланкою була необхідність вплатити на рахунок польської державної казни близько 400 мільйонів доларів. Саме стільки Польща зажадала за свій пай в Гуті Ченстоховій.
Тепер, коли гроші було уже проплачено, “Індустріальний союз Донбасу” офіційно став власником польського заводу та усіх його дочірніх підприємств.
Коли говорити про інвестиційні зобов’язання, то український інвестор протягом семи найближчих років має здійснити інвестиції на суму 400 мільйонів доларів, а також виплатити п’яти тисячам робітників Гути Ченстохової приватизаційні бонусу.
Це найбільша українська інвестиція в польську економіку з часу здобуття Україною незалежності.
Варто наголосити, що процес приватизації тривав понад два роки. Весною минулого року не обійшлося навіть без гучного міжнародного скандалу. Саме тоді польський віце-міністр Анджей Шараварскі, не зважаючи на рішення приватизаційної комісії, виключне право на набуття Гути Ченстохової передав групі “Міттель Стіль”.
Згодом виявилося, що це було чисто політичне рішення, а преса не виключала, що може йтися про потужний хабар. Однак коли після цього спалахнув скандал приватизаційний процес після певного часу розпочато з чистого аркуша.
Українського інвестора підтримали профспілки з п’яти тисяч робітників Гути Ченстохової. Профспілки виходили з того, що український приватизаційний проект “Індустріального союзу Донбасу” найбільш вихідний для заводу та з погляду інтересів робітників.
Марія Щур
Також цього тижня Польща передала українському концернові “АвтоЗАЗ” близько 20 відсотків акцій варшавського автомобільного заводу ФСО. Це означає, що “АвтоЗАЗ” офіційно став єдиним власником колишнього флагмана польської автомобільної промисловості.
Спочатку свою частку акцій польський уряд продав за символічну ціну 100 злотих, тобто близько 150 гривень. Справа у тому, що варшавський завод опинився на грані банкротства, а відтак польська влада була зацікавлена передусім пошуком інвестора, який уможливить подальше існування заводу і збереже декілька тисяч робочих місць.
Роман Крик продовжує розповідь.
Роман Крик
Ще кілька років тому відомий британський концерн “Роувер” мав серйозні плани стати власником варшавського автомобільного заводу ФСО. Проте, коли він сам збанкрутував, ці наміри стали нереальними.
У свою чергу через проблеми, у які попав корейський “Деву”, дотеперішній власник ФСО, польське підприємство опинилося на межі виживання.
Вже три останні роки 90 відсотків своїх виробів, а це, як правило, елементи “Ланоса”, корейської моделі легкової машини, польський завод продавав “АвтоЗАЗ”. Завдяки тому підприємство залишилося при житті.
Тепер польський автомобільний завод має нового, українського власника. “АвтоЗАЗ” збирається вивести його на новий рівень дихання.
У п’ятирічній інвестиційній програмі концерн з Запоріжжя взяв, зокрема, зобов’язання збільшити виробництво, а наступного року вийти на європейські ринки з новою моделлю легковика. А поки що тут, як і дотепер, будуть вироблятися дві корейські машини: “Ланос” та “Матіз”.
На обох польських підприємствах, які були куплені українськими концернами працює понад 7 тисяч людей.
Марія Щур
Поляки і росіяни борються за право називатися винахідниками «водки», українці кажуть, що правильна назва напою горілка і пити сусідам потрібно саме її, українську горілку.
Найбільша українська голчана компанія “Немирофф” оголосила про свої плани викупити дистриб’ютора своєї продукції у Польщі.
Вінницька фірма, яка контролює до третини українського ринку міцних спиртних напоїв і є найбільшим українським експортером оковитої, вирішила повністю викупити компанію Polish Legro, яка продає продукцію “Немироффа” в Польщі. Про це на прес-конференції у Києві заявив голова компанії Яків Грибов, хоча і не повідомив, скільки український виробник збирається викласти за польську фірму.
Раніше “Немирофф” уже купив свого дистриб’ютора в Росії, а тепер говорить, що не може обійти і іншого питущого сусіда. Адже Польща – це четвертий за розміром горілчаний ринок у світі.
Від заробітків до власного бізнесу. Таким був шлях гостя нашої сьогоднішньої рубрики “Власна справа”. Олександр Градовський був заробітчанином не в одній країні світу. А коли повернувся додому, вирішив створити власну фірму, яка б допомагала українським заробітчанам знаходити пристойну роботу і отримувати за неї, знову ж таки, пристойні гроші.
Як це було, краще знає Ірина Біла.
Ірина Біла
Олександр Градовський вважався в Україні одним з кращих керівників підприємств, що професійно займалися розведенням коней. Але після трагічного збігу обставин, який поставив хрест на продовженні власного бізнесу, Олександр Градовський вирішив подалі від страшних спогадів і в пошуках заробітку виїхати за кордон.
Спочатку працював у Німеччині, потім у Португалії і остання країна, яку відвідав Олександр у якості заробітчанина, була Великобританія.
Саме на туманному Альбіоні він вирішив, що пора повертатися на постійно знову в Україну. До того ж, від тамтешніх господарів надійшла пропозиція створити агенцію, яка пізніше отримала назву “ІТА Емплоімент”, і яка б займалася з англійського боку забезпеченням цікавими пропозиціями з працевлаштування, а з українського – пошук професійних кіннотників. Адже для того, аби влаштуватися у Великобританії на роботу, окрім візи і дозволу, необхідна ще й рекомендація.
Олександр Градовський
Там така система, що ти без рекомендації, якщо ти з вулиці прийдеш і будеш просити рекомендацію на роботу, то майже нереально отримати там місце. А ми вже своїм авторитетом, а у нас є там вже певний авторитет, можемо вже допомагати людям. Ми знаходимо місця хороші, даємо рекомендації.
Зарплати там такі ж самі, як і в англійців. Що в англійців, що в українців – немає ніякої різниці.
Ірина Біла
Чим будуть займатися люди ті, яких ви наймаєте і яким ви допомагаєте виїхати на роботу закордон?
Олександр Градовський
Всі люди, які проходять через нашу фірму, вони всі професійні кіннотники. Основна маса з них буде їздити верхи на конях, дехто буде доглядати за кіньми.
Ірина Біла
Щодо охочих поїхати до Англії, то їх виявилося не так і мало, адже різниця в оплаті доволі суттєва.
Олександр Градовський
Робота в Україні – це 300-500 гривень, а там 220-240 фунтів англійських у тиждень. Тобто, вже зовсім інший порядок.
Ірина Біла
Але аби претендувати на такі, як за українськими мірками, непогані гроші, потрібно відповідати і вимогам, які висуваються до українських кіннотників.
Олександр Градовський
Найперша вимога – це як людина себе почуває з кіньми у професійному плані. Тобто, який у неї досвід, скільки років вона займалася, де вона займалася, що вона вміє, на якому рівні. Плюс елементарний рівень англійської мови обов’язково.
Ірина Біла
Але не меншим позитивом для кіннотників від поїздки в Англію, окрім, звісно, гарного підробітку, є й набуття професійного досвіду.
Олександр Градовський
Англія – це країна професійних скачок і чистокровного конярства. Всі ці традиції і вся ця школа – це все пішло з Англії.
Українці, які набудуть цей досвід, повертаються вже зовсім іншими людьми, звичайно у багатьох-багатьох аспектах і як професіонали, і як люди, які вже побачили інший спосіб життя, інші цінності.
Ірина Біла
Олександр Градовський переконаний, що коли хочеш досягнути успіхів вдома, варто знати, як робиться подібний бізнес в інших країнах. І часом навіть не потрібно щось вигадувати, треба просто переймати найкращий досвід, але робити це якомога майстерніше.
Марія Щур
Герой оповідання Юрія Андруховича, старий караїм Ісакович на початку ХVII століття торгував виробленими у Львові килимами, видаючи їх за перські. А через два з половиною століття інший караїм на ім’я Ісаак Ісакович переїхав з Криму до Одеси і заснував там лазню.
Про родину одеських підприємців та меценатів Ісаковичів розповідає ведучий рубрики «Українські підприємці в історії» Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Засновником караїмського роду Ісаковичів був філософ, богослов, астроном, лікар і поет Ісаак Ісакович, народжений у Криму 1765 року. Його нащадок, теж Ісаак Ісакович, у середині ХІХ століття разом з дружиною Бікеч переїхав до Одеси і придбав там дві земельні ділянки. На розі вулиць Дерібасівської і Гаванної він звів для своєї родини житловий будинок, а на розі Преображенської та Успенської 1867 року збудував лазню. Вода до неї поступала із власного джерела.
Син Ісаака Ісаковича Самойло народився в Одесі 1859 року. Він навчався в Одеському комерційному училищі та Московському вищому технічному училищі. 1892 року Самойло успадкував батьківську лазню, невдовзі перебудував і розширив її. Він заснував там відділення водолікування, запросив на постійну роботу лікарів, а обладнання для водних процедур придбав за кордоном. Вхід до загального відділення лазні коштував 25 копійок, окремий номер – 75 копійок, користування душем і мармуровим басейном – по 10 копійок. У закладі також працювали масажисти та цирульники. Сучасники відзначали чистоту лазні і підкреслювали: «Заклад у медичному відношенні поставлений на рівень кращих в Європі установ цього роду».
Самойло Ісакович кілька разів обирався гласним Міської думи, був почесним опікуном Одеського караїмського училища та співзасновником караїмського благодійного товариства «Куппат-Аніїм». 1910 року він взяв участь в організації і проведенні в Одесі Промислової виставки. За заслуги перед Одесою Міська дума надала Самойлові Ісаковичу звання почесного потомственного громадянина міста. Він володів шістьма мовами, а його приватна бібліотека була однією з найбагатших в Одесі.
Дружина Самойла Рахіль походила з караїмського роду Мангубі. Вона заснувала і очолювала Одеське караїмське благодійне товариство та Одеське жіноче караїмське товариство. 1910 року Самойло Ісакович загинув у вуличній катастрофі. Упродовж наступних десяти років знаменитим «Гідропатичним закладом Ісаковича» керував його син – вчений-біолог, викладач Новоросійського університету Олександр-Даниїл Ісакович.
Більшовики конфіскували лазню, житловий будинок і дачу Ісаковичів на Французькому бульварі. Родині Ісаковичів надав притулок у своїй квартирі на вулиці Гоголя відомий одеський офтальмолог Володимир Філатов. 1938 року п’ятдесятип’ятилітній професор університету Олександр-Даниїл Ісакович був заарештований і через 3 місяця розстріляний. Лазня Ісаковича була згодом перетворена на гарнізонну, а наприкінці ХХ століття закрита. Марія Щур
На цьому, шановні слухачі, передача “Економічний журнал” вичерпала свій ефірний час.
Я, ведуча Марія Щур, прощаюся з вами. На все добре!
Говорить радіо “Свобода”!
Прага, 16 жовтня 2005 року.
Марія Щур
Вітаю вас, шановні слухачі, на хвилях радіо свобода!
В ефірі “Економічний журнал”. Перед мікрофоном Марія Щур.
Сьогодні в програмі:
- Чи проситиме Україна дозволу в Росії купувати туркменський газ?
- Колишні посли США в Україні розпочали кампанію за скасування торговельних обмежень з Україною. Йдеться про поправку Джексона-Веніка;
- Українські фірми інвестують у Польщу. Їх приваблює металургія, автомобілебудування та ринок горілчаних виробів.
Туркменистан відкладає на невизначений час підписання 25-річної угоди з Україною про постачання природного газу. Ця країна хоче укладати таку угоду тільки за участі Росії і вимагає від України заплатити майже півмільярда доларів боргу. Такий виявився результат відвідин Ашгабата української делегації напередодні очікуваного візиту до Туркменистану прем’єр-міністра України Юрія Єханурова. Не допомогла й письмова обіцянка Президента України Віктора Ющенка розплатитися за все.
Розповідає С.Драчук.
Сергій Драчук
Що саме стало причиною різких заяв президента Туркменистану Сапармурата Ніязова, наразі не відомо. Але міністра енергетики України Івана Плачкова і голову “Нафтогазу України” Олексія Івченка він зустрів пропозицією негайно розрахуватися за борги і словами, що нового контракту про постачання газу не буде.
Туркменська преса надрукувала сьогодні листа Ніязову від Президента України Віктора Ющенка, якого привезла з собою українська делегація.
Ющенко обіцяє, що тримає на особистому контролі виконання всіх зобов’язань України, зокрема й зобов’язань розплатитися за газ постачанням товарів чи добудувати міст через річку Амудар’ю.
Але Ніязов якраз цей газовий борг і якраз цей недобудований міст і пригадав українським урядовцям на вчорашній зустрічі. Його виступ передавало сьогодні туркменське телебачення.
Ніязов звинуватив Україну в невиконанні зобов’язань і за оплатою, і за інвестиційними проектами і говорив, що має від України знову самі обіцянки.
Усі ці питання, як планували, мав би обговорити прем’єр-міністр України Юрій Єхануров, якщо його візит Ашгабату відбудуться 26-го жовтня. Бо раніше, в вересні, Ніязов мав був приїхати до Києва, але той візит скасували.
Саме тоді, у вересні, Україна збиралася підписати з Туркменистаном новий довготерміновий контракт на постачання газу замість нині чинного, який збіжить 2007-го року.
Тепер, як заявив Ніязов, його взагалі підписуватимуть невідомо коли. За його словами, це ніяк не можливо без Росії, і за стіл переговорів треба сідати утрьох. Інших варіантів немає. Саме через Росію, нагадаю, і йде туркменський газ транзитом до України.
Тим часом у Києві всі ці заяви сьогодні сприйняли спокійно. У “Нафтогазі України” агентству “Ройтерз” сказали, що не коментуватимуть слова Ніязова, доки не буде офіційного звіту про переговори від самої української делегації. Бо Ніязов, як сказав представник “Нафтогазу”, по телевізору часто надто емоційно виступає.
Натомість за слова туркменського президента вхопилася нова українська опозиція.
Колишній міністр економіки України Сергій Терьохін уже використав сьогодні ці заяви, щоб наголосити на загостренні проблеми постачання енергоносіїв до України. При цьому він пов’язав це загострення зі зміною уряду в Україні внаслідок відставки попереднього прем’єра Юлії Тимошенко.
Марія Щур
Два колишні американські посли у Києві Стівен Пайфер та Вільям Міллер домагаються, щоб конгрес Сполучених Штатів Америки до кінця року скасував поправку Джексона-Веніка. У четвер за океаном стартувала громадська кампанія, яка ставить перед собою таку мету. А колишні посли її очолили.
Ще у квітні президент США Джордж Буш під час зустрічі у Вашингтоні з Президентом України Віктором Ющенком, закликав скасувати цю законодавчу поправку часів холодної війни. Вона обмежує українську торгівлю та негативно впливає на політичний та інвестиційний імідж України. Однак, американські законодавці досі цього не зробили.
Розповідає М.Мигалисько.
Михайло Мигалисько
Надія Мекконел, президент американської неурядової Фундації “US-Ukraine”, сказала радіо "Свобода," що нова ініціатива має на меті привернути увагу американських законодавців не відкладати на другий план це важливе для українсько-американських відносин питання.
Надія Мекконел
Як відомо в політичному процесі є ціла низка справ, які привертають увагу усіх. Ми сподіваємося, що наше зусилля посприяє тому, щоб це питання внести до пріоритетів тих сторін, котрі їх вирішують. Ми також дуже задоволені тим, що два колишні американські посли в Україні, Біл Міллер та Стів Пайфер, погодилися бути співголовами коаліції організацій, які зацікавлені цією справою.
Михайло Мигалисько
Надія Макконел висловила сподівання довести до завершення справу скасування поправки Джексона-Веніка.
Надія Мекконел
Українська влада зажадала це, а уряд США зобов’язався і висловився за скасування цієї поправки. Це зробили представники адміністрації президента США та конгресу.
Завданням нашої коаліції є нагадати зацікавленим сторонам, щоб довели цю справу до завершення. Сподіваємося, що до кінця цього року.
Михайло Мигалисько
Поправка Джексона-Веніка була запроваджена 1974-го року і накладає обмеження на торговельні відносини США з країнами, які обмежують права своїх громадян на еміграцію.
Після розвалу Радянського Союзу, президенти Сполучених Штатів щорічно скасовували дію поправки стосовно України. Для її остаточного скасування необхідне рішення конгресу.
У Палаті представників та сенаті вже внесені відповідні законодавчі проекти. А тепер створена у Вашингтоні коаліція, яку очолили два американські колишні посли, домагається того, щоб конгрес скасував поправку Джексона-Веніка стосовно України ще на теперішній законодавчій сесії.
Марія Щур
Зелене світло було дано українським інвестиціям до польської економіки. Після дворічної тяганини “Індустріальний союз Донбасу” став офіційно власником польської Гути Ченстохової.
У Польщі кажуть, що це був один з найдраматичніших приватизаційних процесів, оскільки український інвестор запекло боровся з потужною міжнародною корпорацією “Мітталь Стіль”, яка, на додачу, мала підтримку у польському уряді.
Цього ж тижня український концерн “АвтоЗАЗ” став власником польського автомобільного заводу ФСО.
З Варшави детальніше Роман Крик.
Роман Крик
Приватизаційний договір у справі набуття “Індустріальним союзом Донбасу” польського металургійного заводу Гута Ченстохова було підписано ще восьмого липня. Проте для того, щоб завершити всі процедури український інвестор мусив отримати згоду з боку Антимонопольного комітету. Це сталося тільки під кінець минулого тижня.
Останньою процедурною ланкою була необхідність вплатити на рахунок польської державної казни близько 400 мільйонів доларів. Саме стільки Польща зажадала за свій пай в Гуті Ченстоховій.
Тепер, коли гроші було уже проплачено, “Індустріальний союз Донбасу” офіційно став власником польського заводу та усіх його дочірніх підприємств.
Коли говорити про інвестиційні зобов’язання, то український інвестор протягом семи найближчих років має здійснити інвестиції на суму 400 мільйонів доларів, а також виплатити п’яти тисячам робітників Гути Ченстохової приватизаційні бонусу.
Це найбільша українська інвестиція в польську економіку з часу здобуття Україною незалежності.
Варто наголосити, що процес приватизації тривав понад два роки. Весною минулого року не обійшлося навіть без гучного міжнародного скандалу. Саме тоді польський віце-міністр Анджей Шараварскі, не зважаючи на рішення приватизаційної комісії, виключне право на набуття Гути Ченстохової передав групі “Міттель Стіль”.
Згодом виявилося, що це було чисто політичне рішення, а преса не виключала, що може йтися про потужний хабар. Однак коли після цього спалахнув скандал приватизаційний процес після певного часу розпочато з чистого аркуша.
Українського інвестора підтримали профспілки з п’яти тисяч робітників Гути Ченстохової. Профспілки виходили з того, що український приватизаційний проект “Індустріального союзу Донбасу” найбільш вихідний для заводу та з погляду інтересів робітників.
Марія Щур
Також цього тижня Польща передала українському концернові “АвтоЗАЗ” близько 20 відсотків акцій варшавського автомобільного заводу ФСО. Це означає, що “АвтоЗАЗ” офіційно став єдиним власником колишнього флагмана польської автомобільної промисловості.
Спочатку свою частку акцій польський уряд продав за символічну ціну 100 злотих, тобто близько 150 гривень. Справа у тому, що варшавський завод опинився на грані банкротства, а відтак польська влада була зацікавлена передусім пошуком інвестора, який уможливить подальше існування заводу і збереже декілька тисяч робочих місць.
Роман Крик продовжує розповідь.
Роман Крик
Ще кілька років тому відомий британський концерн “Роувер” мав серйозні плани стати власником варшавського автомобільного заводу ФСО. Проте, коли він сам збанкрутував, ці наміри стали нереальними.
У свою чергу через проблеми, у які попав корейський “Деву”, дотеперішній власник ФСО, польське підприємство опинилося на межі виживання.
Вже три останні роки 90 відсотків своїх виробів, а це, як правило, елементи “Ланоса”, корейської моделі легкової машини, польський завод продавав “АвтоЗАЗ”. Завдяки тому підприємство залишилося при житті.
Тепер польський автомобільний завод має нового, українського власника. “АвтоЗАЗ” збирається вивести його на новий рівень дихання.
У п’ятирічній інвестиційній програмі концерн з Запоріжжя взяв, зокрема, зобов’язання збільшити виробництво, а наступного року вийти на європейські ринки з новою моделлю легковика. А поки що тут, як і дотепер, будуть вироблятися дві корейські машини: “Ланос” та “Матіз”.
На обох польських підприємствах, які були куплені українськими концернами працює понад 7 тисяч людей.
Марія Щур
Поляки і росіяни борються за право називатися винахідниками «водки», українці кажуть, що правильна назва напою горілка і пити сусідам потрібно саме її, українську горілку.
Найбільша українська голчана компанія “Немирофф” оголосила про свої плани викупити дистриб’ютора своєї продукції у Польщі.
Вінницька фірма, яка контролює до третини українського ринку міцних спиртних напоїв і є найбільшим українським експортером оковитої, вирішила повністю викупити компанію Polish Legro, яка продає продукцію “Немироффа” в Польщі. Про це на прес-конференції у Києві заявив голова компанії Яків Грибов, хоча і не повідомив, скільки український виробник збирається викласти за польську фірму.
Раніше “Немирофф” уже купив свого дистриб’ютора в Росії, а тепер говорить, що не може обійти і іншого питущого сусіда. Адже Польща – це четвертий за розміром горілчаний ринок у світі.
Від заробітків до власного бізнесу. Таким був шлях гостя нашої сьогоднішньої рубрики “Власна справа”. Олександр Градовський був заробітчанином не в одній країні світу. А коли повернувся додому, вирішив створити власну фірму, яка б допомагала українським заробітчанам знаходити пристойну роботу і отримувати за неї, знову ж таки, пристойні гроші.
Як це було, краще знає Ірина Біла.
Ірина Біла
Олександр Градовський вважався в Україні одним з кращих керівників підприємств, що професійно займалися розведенням коней. Але після трагічного збігу обставин, який поставив хрест на продовженні власного бізнесу, Олександр Градовський вирішив подалі від страшних спогадів і в пошуках заробітку виїхати за кордон.
Спочатку працював у Німеччині, потім у Португалії і остання країна, яку відвідав Олександр у якості заробітчанина, була Великобританія.
Саме на туманному Альбіоні він вирішив, що пора повертатися на постійно знову в Україну. До того ж, від тамтешніх господарів надійшла пропозиція створити агенцію, яка пізніше отримала назву “ІТА Емплоімент”, і яка б займалася з англійського боку забезпеченням цікавими пропозиціями з працевлаштування, а з українського – пошук професійних кіннотників. Адже для того, аби влаштуватися у Великобританії на роботу, окрім візи і дозволу, необхідна ще й рекомендація.
Олександр Градовський
Там така система, що ти без рекомендації, якщо ти з вулиці прийдеш і будеш просити рекомендацію на роботу, то майже нереально отримати там місце. А ми вже своїм авторитетом, а у нас є там вже певний авторитет, можемо вже допомагати людям. Ми знаходимо місця хороші, даємо рекомендації.
Зарплати там такі ж самі, як і в англійців. Що в англійців, що в українців – немає ніякої різниці.
Ірина Біла
Чим будуть займатися люди ті, яких ви наймаєте і яким ви допомагаєте виїхати на роботу закордон?
Олександр Градовський
Всі люди, які проходять через нашу фірму, вони всі професійні кіннотники. Основна маса з них буде їздити верхи на конях, дехто буде доглядати за кіньми.
Ірина Біла
Щодо охочих поїхати до Англії, то їх виявилося не так і мало, адже різниця в оплаті доволі суттєва.
Олександр Градовський
Робота в Україні – це 300-500 гривень, а там 220-240 фунтів англійських у тиждень. Тобто, вже зовсім інший порядок.
Ірина Біла
Але аби претендувати на такі, як за українськими мірками, непогані гроші, потрібно відповідати і вимогам, які висуваються до українських кіннотників.
Олександр Градовський
Найперша вимога – це як людина себе почуває з кіньми у професійному плані. Тобто, який у неї досвід, скільки років вона займалася, де вона займалася, що вона вміє, на якому рівні. Плюс елементарний рівень англійської мови обов’язково.
Ірина Біла
Але не меншим позитивом для кіннотників від поїздки в Англію, окрім, звісно, гарного підробітку, є й набуття професійного досвіду.
Олександр Градовський
Англія – це країна професійних скачок і чистокровного конярства. Всі ці традиції і вся ця школа – це все пішло з Англії.
Українці, які набудуть цей досвід, повертаються вже зовсім іншими людьми, звичайно у багатьох-багатьох аспектах і як професіонали, і як люди, які вже побачили інший спосіб життя, інші цінності.
Ірина Біла
Олександр Градовський переконаний, що коли хочеш досягнути успіхів вдома, варто знати, як робиться подібний бізнес в інших країнах. І часом навіть не потрібно щось вигадувати, треба просто переймати найкращий досвід, але робити це якомога майстерніше.
Марія Щур
Герой оповідання Юрія Андруховича, старий караїм Ісакович на початку ХVII століття торгував виробленими у Львові килимами, видаючи їх за перські. А через два з половиною століття інший караїм на ім’я Ісаак Ісакович переїхав з Криму до Одеси і заснував там лазню.
Про родину одеських підприємців та меценатів Ісаковичів розповідає ведучий рубрики «Українські підприємці в історії» Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Засновником караїмського роду Ісаковичів був філософ, богослов, астроном, лікар і поет Ісаак Ісакович, народжений у Криму 1765 року. Його нащадок, теж Ісаак Ісакович, у середині ХІХ століття разом з дружиною Бікеч переїхав до Одеси і придбав там дві земельні ділянки. На розі вулиць Дерібасівської і Гаванної він звів для своєї родини житловий будинок, а на розі Преображенської та Успенської 1867 року збудував лазню. Вода до неї поступала із власного джерела.
Син Ісаака Ісаковича Самойло народився в Одесі 1859 року. Він навчався в Одеському комерційному училищі та Московському вищому технічному училищі. 1892 року Самойло успадкував батьківську лазню, невдовзі перебудував і розширив її. Він заснував там відділення водолікування, запросив на постійну роботу лікарів, а обладнання для водних процедур придбав за кордоном. Вхід до загального відділення лазні коштував 25 копійок, окремий номер – 75 копійок, користування душем і мармуровим басейном – по 10 копійок. У закладі також працювали масажисти та цирульники. Сучасники відзначали чистоту лазні і підкреслювали: «Заклад у медичному відношенні поставлений на рівень кращих в Європі установ цього роду».
Самойло Ісакович кілька разів обирався гласним Міської думи, був почесним опікуном Одеського караїмського училища та співзасновником караїмського благодійного товариства «Куппат-Аніїм». 1910 року він взяв участь в організації і проведенні в Одесі Промислової виставки. За заслуги перед Одесою Міська дума надала Самойлові Ісаковичу звання почесного потомственного громадянина міста. Він володів шістьма мовами, а його приватна бібліотека була однією з найбагатших в Одесі.
Дружина Самойла Рахіль походила з караїмського роду Мангубі. Вона заснувала і очолювала Одеське караїмське благодійне товариство та Одеське жіноче караїмське товариство. 1910 року Самойло Ісакович загинув у вуличній катастрофі. Упродовж наступних десяти років знаменитим «Гідропатичним закладом Ісаковича» керував його син – вчений-біолог, викладач Новоросійського університету Олександр-Даниїл Ісакович.
Більшовики конфіскували лазню, житловий будинок і дачу Ісаковичів на Французькому бульварі. Родині Ісаковичів надав притулок у своїй квартирі на вулиці Гоголя відомий одеський офтальмолог Володимир Філатов. 1938 року п’ятдесятип’ятилітній професор університету Олександр-Даниїл Ісакович був заарештований і через 3 місяця розстріляний. Лазня Ісаковича була згодом перетворена на гарнізонну, а наприкінці ХХ століття закрита. Марія Щур
На цьому, шановні слухачі, передача “Економічний журнал” вичерпала свій ефірний час.
Я, ведуча Марія Щур, прощаюся з вами. На все добре!
Говорить радіо “Свобода”!
