Київ, 27 жовтня 2005 (RFE/RL) - Лідер українського гурту “Тартак” Сашко Положинський вважає, що Україну сприймають у світовому співтоваристві як дивну субстанцію, яка називає себе Україною, а при цьому на її території домінує все російське. Про це він сказав у розмові з ведучим рубрики “А мова – як море!” Тарасом Марусиком.
Тарас Марусик
Минулої суботи в місті Яготині Київської области відбулася громадська акція: “Не будь байдужим”. Головним гаслом акції, організованої Сашком Положинським з кількома однодумцями, стали слова “Ні - Малоросії! Зробимо країну Україною!”.
(звучить музика)
Тарас Марусик
Ця композиція Сашка Положинського під назвою “Я не хочу” звучала в Яготині. Організатори заходу за власний кошт надрукували календарики, виготовили значки і прапорці з відповідними написами.
На прапорці можна прочитати: “Малоросія – це зневага до українців, їхньої мови, культури, історії”. Говорить Сашко Положинський, один з ведучих яготинської акції: “Не будь байдужим”.
Сашко Полонинський
Моя точка зору така, що мова є одним із основних чинників, а може навіть найважливішим, які впливають на формування національної ідентифікації людини. І, власне, через це формує її національний менталітет.
Якщо ми просто дивимося на людину. Скажімо, подивимося на мене. Поки я мовчу, можна мене прийняти і за українця, і за поляка, і за німця, і за шведа, і за представника ще багатьох націй, які за зовнішніми ознаками схожі на мене. Однак, як тільки людина заговорить, одразу зрозуміло.
У нас же маємо дуже дивну ситуацію, коли люди заявляють, що “я – українець”, але при цьому заявляють російською мовою. Це нонсенс.
Ми за те, щоб люди визначалися. Якщо ти хочеш вважати себе росіянином, вважай себе росіянином, хочеш вважати себе українцем, вважай себе українцем, не будь малоросом.
При чому малорос – це якась аморфна, перехідна стадія між тим і іншим. І в даному питанні все впирається в мову. Тому що малороси, як правило, розмовляють і не українською мовою, і не російською, вони розмовляють або дуже поганою російською, або ще гірше – суржиком, коли взагалі не зрозуміло, що це за мова.
Тарас Марусик
“Чому до України й українців, - запитує Сашко Положинський, - нерідко зустрічається зневажливе ставлення?”.
Сашко Полонинський
А тому, що дуже багато хто нас сприймає як якусь дивну субстанцію, яка існує в світовому співтоваристві, яка називає себе Україною, а при тому тут домінує все російське: російська мова, російські ЗМІ і так далі.
Ми ще знаходимося під ментальним впливом Російської імперії, і нам от дуже багато штучного нав’язувалося. Власне, зневага до всього українського, до власної історії, до власної культури, до власної мови також.
І зараз маємо таку ситуацію, коли ми назад повагу до всього цього рідного не можемо повернути, тому що проти нас продовжується інформаційна війна. І всім до цього байдуже. Держава за це не переживає, бачимо, що і пересічні українські громадяни теж за це не переживають.
Ну російська мова, так російська мова. А те, що порушуються і національні, і конституційні права, це абсолютно нікого не обходить. І ми намагаємося нагадати людям, люди, погляньте, що робиться.
Тарас Марусик
Минулої суботи в місті Яготині Київської области відбулася громадська акція: “Не будь байдужим”. Головним гаслом акції, організованої Сашком Положинським з кількома однодумцями, стали слова “Ні - Малоросії! Зробимо країну Україною!”.
(звучить музика)
Тарас Марусик
Ця композиція Сашка Положинського під назвою “Я не хочу” звучала в Яготині. Організатори заходу за власний кошт надрукували календарики, виготовили значки і прапорці з відповідними написами.
На прапорці можна прочитати: “Малоросія – це зневага до українців, їхньої мови, культури, історії”. Говорить Сашко Положинський, один з ведучих яготинської акції: “Не будь байдужим”.
Сашко Полонинський
Моя точка зору така, що мова є одним із основних чинників, а може навіть найважливішим, які впливають на формування національної ідентифікації людини. І, власне, через це формує її національний менталітет.
Якщо ми просто дивимося на людину. Скажімо, подивимося на мене. Поки я мовчу, можна мене прийняти і за українця, і за поляка, і за німця, і за шведа, і за представника ще багатьох націй, які за зовнішніми ознаками схожі на мене. Однак, як тільки людина заговорить, одразу зрозуміло.
У нас же маємо дуже дивну ситуацію, коли люди заявляють, що “я – українець”, але при цьому заявляють російською мовою. Це нонсенс.
Ми за те, щоб люди визначалися. Якщо ти хочеш вважати себе росіянином, вважай себе росіянином, хочеш вважати себе українцем, вважай себе українцем, не будь малоросом.
При чому малорос – це якась аморфна, перехідна стадія між тим і іншим. І в даному питанні все впирається в мову. Тому що малороси, як правило, розмовляють і не українською мовою, і не російською, вони розмовляють або дуже поганою російською, або ще гірше – суржиком, коли взагалі не зрозуміло, що це за мова.
Тарас Марусик
“Чому до України й українців, - запитує Сашко Положинський, - нерідко зустрічається зневажливе ставлення?”.
Сашко Полонинський
А тому, що дуже багато хто нас сприймає як якусь дивну субстанцію, яка існує в світовому співтоваристві, яка називає себе Україною, а при тому тут домінує все російське: російська мова, російські ЗМІ і так далі.
Ми ще знаходимося під ментальним впливом Російської імперії, і нам от дуже багато штучного нав’язувалося. Власне, зневага до всього українського, до власної історії, до власної культури, до власної мови також.
І зараз маємо таку ситуацію, коли ми назад повагу до всього цього рідного не можемо повернути, тому що проти нас продовжується інформаційна війна. І всім до цього байдуже. Держава за це не переживає, бачимо, що і пересічні українські громадяни теж за це не переживають.
Ну російська мова, так російська мова. А те, що порушуються і національні, і конституційні права, це абсолютно нікого не обходить. І ми намагаємося нагадати людям, люди, погляньте, що робиться.