Джеф Трімбл“Ця необґрунтована акція узбецької влади далі руйнує все ще слабку в Узбекистані свободу слова і є ще однією атакою уряду Карімова на засадничі права людини в Узбекистані. Не зважаючи на перешкоди Радіо Свобода не вдасться відлякати від зусиль доносити точну і об’єктивну інформацію про події в Узбекистані до народу цієї країни, до інших народів Центральної Азії та інших регіонів нашого мовлення”.
Радіо Свобода мало своє представництво в Узбекистані з 1996 року. І тиск на його працівників, журналістів з боку влади тут наростав. Особливо це стало відчутним після кривавих подій 13 травня 2005 року в Андижані. Радіо Свобода намагалося донести правду про ці події. Тому узбецька влади вигнала його та інших журналістів з Андижану в наступні після кривавого розстрілу беззбройних протестантів дні. Більше того, в серпні цього року кореспондент Радіо Свобода в Андижані Носір Зокір був ув’язнений на шість місяців після фальшивого обвинувачення його у образі місцевого поліцейського. Зокрема, Гюмен Райтс Вотч назвала цю справу не лише зфабрикованою але й політично вмотивованою. Багатьом узбецьким кореспондентам Радіо Свобода та їхнім родинам погрожували в Узбекистані по телефону, представники місцевої служби безпеки допитували їх, конфісковували у них кореспондентську записуючу апаратуру та чинили на цих журналістів психологічний тиск.
Більше того, під час підготованого узбецькою владою у вересні цього року судового процесу над ніби-то організаторами безпорядків в Андижані, місцевий суддя обвинуватив кореспондентів Радіо Свобода, як інших їхніх колег з Бі Бі Сі, Ассошіейтед Пресс, Дойче Велле, в “сприянні терористам в їхніх антиурядових планах”.
“Хто посіяв цей наклеп на Узбекистан по всьому світові? Ви могли бачити це самі. Сильніший править світом у наш час. Той, хто контролює засоби інформації, регулює вплив на інших, править цим світом. Тим часом, як ми залишаємося слабкими”.
Після закриття представництв багатьох міжнародних засобів інформації в Ташкенті чимало узбецьких кореспондентів змушені були просити політичного притулку в інших країнах. Зокрема, керівник заблокованого владою в Ташкенті узбецького Інтернет-сайту згаданого вже лондонського Інституту з проблем війни і миру Ґаліма Бухарбаєва сказала Радіо Свобода наступне:
“Ми сьогодні втрачаємо не лише дуже добрий професійний офіс журналістів, котрі працювали для Радіо Свобода але також люди Узбекистану втрачають останню трибуну для того, щоб висловлювати хоча б якусь альтернативну інформацію з приводу того, що відбувається в республіці. І люди втрачають не лише, так би мовити, добре джерело інформації але просто навіть якийсь свій дім, куди можна було просто сюди прийти і поскаржитися, розповісти насправді – що хвилює людей, знайти якусь підтримку”.
Міжнародні правники називають дії узбецької влади стосовно незалежних засобів інформації брутальним порушенням міжнародних законів щодо свободи слова. Спостерігачі називають серед причин таких дій влади Узбекистану, зокрема, страх її перед демократичними змінами на кшталт таких, що сталися в Україні, Грузії, Киргизстані.
