Віталій Пономарьов: - Чи пам’ятають нині кияни, хто такий Євген Плужник?
Перехожа: - Євген Плужник – це видатний український поет.
Перехожий 1: - Навіть не чув.
Перехожий 2: - Плужник? Не чув такого.
Перехожий 3: - Якесь знайоме прізвище.
Віталій Пономарьов: - Євген Плужник народився 107 років тому у слободі Кантемирівці на Воронежчині. Він навчався у сільській школі та в гімназіях Воронежа, Богучара, Ростова-на-Дону і Боброва, згодом учителював у селі Багачці на Полтавщині. Переїхавши до Києва, Плужник навчався тут у Ветеринарно-зоотехнічному та у Музично-драматичному інститутах. Ще у гімназії він почав писати вірші російською мовою, а у Києві перейшов на українську.
Вперше Плужник опублікував свої поезії двадцяти чотирьох років у київському журналі «Глобус» під псевдонімом «Кантемирянин». Упродовж десяти років він видав збірки віршів «Дні» та «Рання осінь» і роман «Недуга», написав кілька кіносценаріїв та 4 п’єси. Поет перекладав Гоголя, Чехова, Шолохова, спільно з Валер’яном Підмогильним уклав і видав словник «Фразеологія ділової мови». А підготовку до друку своєї останньої поетичної збірки під назвою «Рівновага» Плужник завершив напередодні арешту.
Ніч... а човен – як срібний птах!.. (Що слова, коли серце повне!) ...Не спіши, не лети по сяйних світах, Мій малий ненадійний човне!
І над нами, й під нами горять світи... І внизу, і вгорі глибини... О, який же прекрасний ти, Світе єдиний!
Говорить письменник Сергій Іванюк.
Сергій Іванюк: - Євген Плужник – це унікальна особистість і розкішний просто поет. Людина, яка була модною, його поезію вважали найкращою серед молодого покоління. Поет, який постраждав, – страшно це говорити, – але заслужено, тому що його творчість була людиноцентричною. В центрі його творів були інтереси людини і образ людини, і це дисонувало з тією мораллю комуністичною. Людина надзвичайно сильна: він зачарував найпершу красуню Театрального інституту Київського мовчки. Я як чоловік цього взагалі не розумію – як це можна жінку зачарувати мовчки! Він нічого не говорив, і вона в нього закохалася.
Вона зійшла до моря. Хто вона, Навіть самій їй байдуже віднині. ...Хіба ж не всі ми – єдності луна В скороминущій і пустій відміні?
Лінивий рух – і ось під ноги ліг Прозорий вінчик – кинута намітка, І на стрункім стеблі високих ніг Цвіте жарка, важка і повна квітка – Спокійний торс, незаймано-нагий!
Спадає вал... Німують береги... І знову плеск... І затихає знову... То пальцями рожевої ноги Вона вгамовує безодню бірюзову.
І відкрива обійми їй свої Ця велич вод, усім вітрам відкрита, – Здається, повертає Афродіта У білий шум, що породив її.
Віталій Пономарьов: - Євген Плужник був заарештований у Києві за звинуваченням у приналежності до націоналістичної терористичної організації. Разом із шістнадцятьма українськими письменниками хворий на сухоти поет був засуджений до розстрілу, згодом заміненого десятьма роками ув’язнення. Він помер через 14 місяців у лікарні Соловецького табору особливого призначення у віці тридцяти восьми років. Говорить літературознавець Ярина Цимбал.
Ярина Цимбал: - Євген Плужник – один із найтонших, найпронизливіших українських поетів не тільки ХХ сторіччя, а, певно, в усій українській поезії. Водночас він надзвичайно песимістичний. Він бачив світ таким, яким він є – без прикрас, і певно, що він його не тішив. Але в одному із своїх віршів він скорботно вигукував: «Доле, чудна яка ти! – На сторінках чужого твору правду свою шукати». Кожен із читачів, навіть сьогодні і в майбутньому, я гадаю, на сторінках його творів може знайти свою правду – настільки це був поет щирий. Поет, збірка остання якого називалася «Рівновага», і який справді цієї рівноваги досягнув в усьому.
Нехай буде воля твоя, Часе мій. На землі натомленій цій! Комашинка маленька я На твоїй байдужій руці...
Ой, упали ж та впали криваві роси На тихенькі-тихі поля... Мій народе! Темний і босий! Хай святиться твоє ім''я!
Хай розквітнуть нові жита Пишним цвітом нової слави! Гей, ти, муко моя свята, Часе кривавий!
Убієнним синам твоїм І всім тим, Що будуть забиті, Щоб повстати в безсмертнім міті, Всім Їм — Осанна!
Перехожа: - Євген Плужник – це видатний український поет.
Перехожий 1: - Навіть не чув.
Перехожий 2: - Плужник? Не чув такого.
Перехожий 3: - Якесь знайоме прізвище.
Віталій Пономарьов: - Євген Плужник народився 107 років тому у слободі Кантемирівці на Воронежчині. Він навчався у сільській школі та в гімназіях Воронежа, Богучара, Ростова-на-Дону і Боброва, згодом учителював у селі Багачці на Полтавщині. Переїхавши до Києва, Плужник навчався тут у Ветеринарно-зоотехнічному та у Музично-драматичному інститутах. Ще у гімназії він почав писати вірші російською мовою, а у Києві перейшов на українську.
Вперше Плужник опублікував свої поезії двадцяти чотирьох років у київському журналі «Глобус» під псевдонімом «Кантемирянин». Упродовж десяти років він видав збірки віршів «Дні» та «Рання осінь» і роман «Недуга», написав кілька кіносценаріїв та 4 п’єси. Поет перекладав Гоголя, Чехова, Шолохова, спільно з Валер’яном Підмогильним уклав і видав словник «Фразеологія ділової мови». А підготовку до друку своєї останньої поетичної збірки під назвою «Рівновага» Плужник завершив напередодні арешту.
Ніч... а човен – як срібний птах!.. (Що слова, коли серце повне!) ...Не спіши, не лети по сяйних світах, Мій малий ненадійний човне!
І над нами, й під нами горять світи... І внизу, і вгорі глибини... О, який же прекрасний ти, Світе єдиний!
Говорить письменник Сергій Іванюк.
Сергій Іванюк: - Євген Плужник – це унікальна особистість і розкішний просто поет. Людина, яка була модною, його поезію вважали найкращою серед молодого покоління. Поет, який постраждав, – страшно це говорити, – але заслужено, тому що його творчість була людиноцентричною. В центрі його творів були інтереси людини і образ людини, і це дисонувало з тією мораллю комуністичною. Людина надзвичайно сильна: він зачарував найпершу красуню Театрального інституту Київського мовчки. Я як чоловік цього взагалі не розумію – як це можна жінку зачарувати мовчки! Він нічого не говорив, і вона в нього закохалася.
Вона зійшла до моря. Хто вона, Навіть самій їй байдуже віднині. ...Хіба ж не всі ми – єдності луна В скороминущій і пустій відміні?
Лінивий рух – і ось під ноги ліг Прозорий вінчик – кинута намітка, І на стрункім стеблі високих ніг Цвіте жарка, важка і повна квітка – Спокійний торс, незаймано-нагий!
Спадає вал... Німують береги... І знову плеск... І затихає знову... То пальцями рожевої ноги Вона вгамовує безодню бірюзову.
І відкрива обійми їй свої Ця велич вод, усім вітрам відкрита, – Здається, повертає Афродіта У білий шум, що породив її.
Віталій Пономарьов: - Євген Плужник був заарештований у Києві за звинуваченням у приналежності до націоналістичної терористичної організації. Разом із шістнадцятьма українськими письменниками хворий на сухоти поет був засуджений до розстрілу, згодом заміненого десятьма роками ув’язнення. Він помер через 14 місяців у лікарні Соловецького табору особливого призначення у віці тридцяти восьми років. Говорить літературознавець Ярина Цимбал.
Ярина Цимбал: - Євген Плужник – один із найтонших, найпронизливіших українських поетів не тільки ХХ сторіччя, а, певно, в усій українській поезії. Водночас він надзвичайно песимістичний. Він бачив світ таким, яким він є – без прикрас, і певно, що він його не тішив. Але в одному із своїх віршів він скорботно вигукував: «Доле, чудна яка ти! – На сторінках чужого твору правду свою шукати». Кожен із читачів, навіть сьогодні і в майбутньому, я гадаю, на сторінках його творів може знайти свою правду – настільки це був поет щирий. Поет, збірка остання якого називалася «Рівновага», і який справді цієї рівноваги досягнув в усьому.
Нехай буде воля твоя, Часе мій. На землі натомленій цій! Комашинка маленька я На твоїй байдужій руці...
Ой, упали ж та впали криваві роси На тихенькі-тихі поля... Мій народе! Темний і босий! Хай святиться твоє ім''я!
Хай розквітнуть нові жита Пишним цвітом нової слави! Гей, ти, муко моя свята, Часе кривавий!
Убієнним синам твоїм І всім тим, Що будуть забиті, Щоб повстати в безсмертнім міті, Всім Їм — Осанна!