Чимало західних оглядачів вважає, що Росія зайняла місце серед восьми індустріально розвинутих країн світу авансом. Бо ні за економічними, ні за демократичними показниками вона цього не заслуговує. Росію прийняли до цього клубу в 1997 році лише для того щоб заохотити скоріше рухатися по шляху демократії. Рішення про головування Росії у цьому році було ухвалено в далекому вже 2002 році на самміті в Канаді. І як пише у понеділок оглядач лондонської «Таймс» Марк Франкетті, «сталося це переважно, дякуючи Джорджеві Бушу, котрий потребував в особі Москви союзника у боротьбі з тероризмом...Між іншим, до сьогодні міністри фінансів семи найбільш розвинутих країн світу все ще проводять наради без свого російського колеги».
Доречно згадати, що один з найближчих радників російського президента, Андрій Іларіонов, котрий свого часу очолював переговори з російської сторони щодо прийняття Росії до «великої вісімки», подав у відставку напередодні першого січня 2006 на знак протесту проти «газового тиску» Москви на Україну.
Німецькі оглядачі з «Ганделсблат» у ці новорічні дні пишуть, що « конфлікт Москви з Україною з приводу постачання газу дискредитує президента Володимира Путіна, який зазвичай тримається із зверхністю. Брудна справа з Києвом в будь-якому випадку не личить голові «великої вісімки».
Багато оглядачів звернули увагу на своєрідну позицію російського президента, коли він намагався дати реальну оцінку ситуації з «газовим конфліктом». Зокрема, напередодні відключення газу для України Путін сказав:
« Ви, я зараз звертаюся як до російських так і до українських учасників зустрічі – просто створили реальну кризу. І не лише в енергетичній галузі. Ця криза вже подібна на кризу між двома державами, а це дуже погано».
Тобто, напередодні свого головування у «великій вісімці» Володимир Путін ніби-то сам і визнав своє безсилля у стосунках з меншим сусідом. Тоді, як західні оглядачі пишуть , що «урядування у «вісімці» потребує врівноваженості, дипломатичності, ввічливості». А Росія, на їх думку, використовує газ як засіб політичного тиску на неслухняних сусідів. Зокрема, підвищує також ціни на газ вище 100 доларів «в страху перед Помаранчевою революцією» і для Грузії, Вірменії, Азербайджану та залишає ціну нижчу за 50 доларів лише для «покірної Білорусі».
Хоча один із експертів, співробітник московської брокерської контори «Совлінк Сек’юріті» Ерік Краус каже наступне:
«Росія не може субсидіювати держави, котрі відкрито ворожі їй. Чи американці, чи французи, чи німці можуть надавати допомогу тим країнам, яким хочуть. Вони з труднощами субсидують Єгипет, але не субсидують Сирію. Чи дає це право Сирії скаржитись на несправедливість? Росія хоче підтримувати країни на свій вибір, виходячи з геополітичних міркувань. Це її право.»
Ерік Краус також вважає що Росія займає нині позицію головуючої у «вісімці» справедливо, бо по –перше - вона енергетичний гігант і це багатство гарантує їй політичну стабільність та безпеку. А по - друге, на думку Крауса, Росія має право вето в Раді Безпеки ООН, з чим мусять рахуватися американці.
Доречно згадати, що один з найближчих радників російського президента, Андрій Іларіонов, котрий свого часу очолював переговори з російської сторони щодо прийняття Росії до «великої вісімки», подав у відставку напередодні першого січня 2006 на знак протесту проти «газового тиску» Москви на Україну.
Німецькі оглядачі з «Ганделсблат» у ці новорічні дні пишуть, що « конфлікт Москви з Україною з приводу постачання газу дискредитує президента Володимира Путіна, який зазвичай тримається із зверхністю. Брудна справа з Києвом в будь-якому випадку не личить голові «великої вісімки».
Багато оглядачів звернули увагу на своєрідну позицію російського президента, коли він намагався дати реальну оцінку ситуації з «газовим конфліктом». Зокрема, напередодні відключення газу для України Путін сказав:
« Ви, я зараз звертаюся як до російських так і до українських учасників зустрічі – просто створили реальну кризу. І не лише в енергетичній галузі. Ця криза вже подібна на кризу між двома державами, а це дуже погано».
Тобто, напередодні свого головування у «великій вісімці» Володимир Путін ніби-то сам і визнав своє безсилля у стосунках з меншим сусідом. Тоді, як західні оглядачі пишуть , що «урядування у «вісімці» потребує врівноваженості, дипломатичності, ввічливості». А Росія, на їх думку, використовує газ як засіб політичного тиску на неслухняних сусідів. Зокрема, підвищує також ціни на газ вище 100 доларів «в страху перед Помаранчевою революцією» і для Грузії, Вірменії, Азербайджану та залишає ціну нижчу за 50 доларів лише для «покірної Білорусі».
Хоча один із експертів, співробітник московської брокерської контори «Совлінк Сек’юріті» Ерік Краус каже наступне:
«Росія не може субсидіювати держави, котрі відкрито ворожі їй. Чи американці, чи французи, чи німці можуть надавати допомогу тим країнам, яким хочуть. Вони з труднощами субсидують Єгипет, але не субсидують Сирію. Чи дає це право Сирії скаржитись на несправедливість? Росія хоче підтримувати країни на свій вибір, виходячи з геополітичних міркувань. Це її право.»
Ерік Краус також вважає що Росія займає нині позицію головуючої у «вісімці» справедливо, бо по –перше - вона енергетичний гігант і це багатство гарантує їй політичну стабільність та безпеку. А по - друге, на думку Крауса, Росія має право вето в Раді Безпеки ООН, з чим мусять рахуватися американці.
