Віталій Пономарьов: - Чи пам’ятають кияни, хто такий Агатангел Кримський?
Перехожий 1: - Ні.
Перехожа 1: - Я такого не знаю.
Перехожий 2: - Не знаю.
Перехожа 2: - Вибачте.
Перехожий 3: - Не знаю.
Перехожа 3: - Ні.
Віталій Пономарьов: Нащадок бахчисарайського мулли Агатангел Кримський народився 135 років тому у Володимирі-Волинському. Трьох років він почав читати, а від п’яти років навчався у Звенигородському училищі, потім в Острозькій прогімназії, Другій гімназії і Колеґії Ґалаґана у Києві, Лазаревському інституті східних мов та університеті у Москві. Завершивши навчання, Кримський 2 роки перебував у Сирії та Лівані, потім упродовж двадцяти років викладав у Лазаревському інституті та в Московському університеті. Він опублікував майже 500 статей, монографій та підручників, а також низку повістей, оповідань і віршів.
Скали... Кедри... Скоро й вечір. Я сумна стою. В’ється стежка... Ох!.. чи йтиме ж Той, кого люблю?..
Тінь в долинах... Верхогір’я Наче золоте... Гасне сонце... Тоне в морі... Любий! де ж ти?! де?!
Впала ніч... Шакали виють... Вітер... Мов зима! Я всі очі прогляділа,— Милого нема!
За гетьмана Скоропадського Кримський повернувся до Києва і став одним з організаторів та неодмінним секретарем щойно створеної Української Академії Наук. За твердженнями деяких дослідників, Кримський вільно володів п’ятдесятьма мовами. Говорить сходознавець Тетяна Маленька.
Тетяна Маленька: Агатангел Юхимович Кримський започаткував школу українського художнього перекладу зі східних мов. Його антологія класичної арабської, перської, турецької поезії, поряд з його власними ориґінальними віршами («Пальмове гілля») є своєрідним «Західно-східним диваном» української поезії. Його постать науковця, насамперед історика, літературознавця, мовознавця, філолога в широкому розумінні, в класичному розумінні цього слова, фольклориста, спеціаліста з ісламу, з релігійних вчень і течій Близького і Середнього Сходу є унікальною. І ми можемо гордитися як українці, що маємо таку постать.
Леготе-вітре з коханого краю! Ой, принеси мені, щиро благаю, Пахощів амбри з коси ароматної Любки моєї.
Заприсягнуся я нею самою: Все, що захочеш, ти зробиш зо мною, Лиш принеси мені вістку од неї, Любки моєї.
Може, й для тебе обвіяти милу Буде важке і заказане діло? – Ну, то привій порошинку з порога Любки моєї!
Хто я, убогий, що пнуся до неї?! Чи ж мені суджено щастя такеє?! Щастя – коли вже й присниться той образ Любки моєї.
Віталій Пономарьов: Під час репресій радянської влади проти Академії наприкінці 20-х академік Кримський був відсторонений від роботи. Говорить письменник Василь Шкляр.
Василь Шкляр: Десь до 1918 року в нього було два паралельних життя, в яких начебто існували дві різні людини. Татарин по батькові і поляк по матері, він став одним із засновників російської орієнталістики і водночас був запеклим українським націоналістом. Коли він приїзжав в моє місто Звенигородку, і молоденькі панночки зверталися до нього російською мовою, то Агатангел різко переходив на французьку, а потім, звичайно ж, на українську. А взагалі Кримський був великим містифікатором власної біографії. Він свідомо залишив у ній, як і в своїй творчості, дуже багато знаків запитання.
Віталій Пономарьов: На початку війни між Радянським Союзом та Німеччиною Кримський відмовився від евакуації до Саратова, відтак за кілька днів він був заарештований у Києві. Напередодні взяття столиці німецькою армією вчений був перевезений до Харкова і вже там оголошений ідеологом українських націоналістів. При відступі Червоної армії з Харкова Агатангел Кримський був вивезений до Казахстану і ув’язнений у загальній в’язниці №7 у Кустанаї. Він помер від виснаження у в’язничній лікарні через 10 днів після свого сімдесят першого дня народження.
Без молитви шпурніть мого трупа В підтюремнії мури, Надпишіте, що був я злочинець І загинув з тортури.
Перехожий 1: - Ні.
Перехожа 1: - Я такого не знаю.
Перехожий 2: - Не знаю.
Перехожа 2: - Вибачте.
Перехожий 3: - Не знаю.
Перехожа 3: - Ні.
Віталій Пономарьов: Нащадок бахчисарайського мулли Агатангел Кримський народився 135 років тому у Володимирі-Волинському. Трьох років він почав читати, а від п’яти років навчався у Звенигородському училищі, потім в Острозькій прогімназії, Другій гімназії і Колеґії Ґалаґана у Києві, Лазаревському інституті східних мов та університеті у Москві. Завершивши навчання, Кримський 2 роки перебував у Сирії та Лівані, потім упродовж двадцяти років викладав у Лазаревському інституті та в Московському університеті. Він опублікував майже 500 статей, монографій та підручників, а також низку повістей, оповідань і віршів.
Скали... Кедри... Скоро й вечір. Я сумна стою. В’ється стежка... Ох!.. чи йтиме ж Той, кого люблю?..
Тінь в долинах... Верхогір’я Наче золоте... Гасне сонце... Тоне в морі... Любий! де ж ти?! де?!
Впала ніч... Шакали виють... Вітер... Мов зима! Я всі очі прогляділа,— Милого нема!
За гетьмана Скоропадського Кримський повернувся до Києва і став одним з організаторів та неодмінним секретарем щойно створеної Української Академії Наук. За твердженнями деяких дослідників, Кримський вільно володів п’ятдесятьма мовами. Говорить сходознавець Тетяна Маленька.
Тетяна Маленька: Агатангел Юхимович Кримський започаткував школу українського художнього перекладу зі східних мов. Його антологія класичної арабської, перської, турецької поезії, поряд з його власними ориґінальними віршами («Пальмове гілля») є своєрідним «Західно-східним диваном» української поезії. Його постать науковця, насамперед історика, літературознавця, мовознавця, філолога в широкому розумінні, в класичному розумінні цього слова, фольклориста, спеціаліста з ісламу, з релігійних вчень і течій Близького і Середнього Сходу є унікальною. І ми можемо гордитися як українці, що маємо таку постать.
Леготе-вітре з коханого краю! Ой, принеси мені, щиро благаю, Пахощів амбри з коси ароматної Любки моєї.
Заприсягнуся я нею самою: Все, що захочеш, ти зробиш зо мною, Лиш принеси мені вістку од неї, Любки моєї.
Може, й для тебе обвіяти милу Буде важке і заказане діло? – Ну, то привій порошинку з порога Любки моєї!
Хто я, убогий, що пнуся до неї?! Чи ж мені суджено щастя такеє?! Щастя – коли вже й присниться той образ Любки моєї.
Віталій Пономарьов: Під час репресій радянської влади проти Академії наприкінці 20-х академік Кримський був відсторонений від роботи. Говорить письменник Василь Шкляр.
Василь Шкляр: Десь до 1918 року в нього було два паралельних життя, в яких начебто існували дві різні людини. Татарин по батькові і поляк по матері, він став одним із засновників російської орієнталістики і водночас був запеклим українським націоналістом. Коли він приїзжав в моє місто Звенигородку, і молоденькі панночки зверталися до нього російською мовою, то Агатангел різко переходив на французьку, а потім, звичайно ж, на українську. А взагалі Кримський був великим містифікатором власної біографії. Він свідомо залишив у ній, як і в своїй творчості, дуже багато знаків запитання.
Віталій Пономарьов: На початку війни між Радянським Союзом та Німеччиною Кримський відмовився від евакуації до Саратова, відтак за кілька днів він був заарештований у Києві. Напередодні взяття столиці німецькою армією вчений був перевезений до Харкова і вже там оголошений ідеологом українських націоналістів. При відступі Червоної армії з Харкова Агатангел Кримський був вивезений до Казахстану і ув’язнений у загальній в’язниці №7 у Кустанаї. Він помер від виснаження у в’язничній лікарні через 10 днів після свого сімдесят першого дня народження.
Без молитви шпурніть мого трупа В підтюремнії мури, Надпишіте, що був я злочинець І загинув з тортури.