Десять років тому Мері Мицьо вирушила до Чорнобильської зони, щоб написати статтю для американської газети “Los Angeles Times”. Вона чекала побачити там мертву землю, без будь-яких ознак життя. Натомість, вона опинилася серед дивовижної природи, яка бурхливо ширилася обезлюдненою територією. Саме тоді, за словами Мері Мицьо, в неї з”явилася ідея написати книгу про один з несподіваних і маловідомих наслідків Чорнобильської катастрофи – утворення найбільшого в Європі природничого заповідника. І хоча рівень радіації у ньому значно перевищує норми, природа виявилася здатна протидіяти людській шкоді. Мицьо описує рідкісні види рослин та тварин, з якими вона зіткнулася у Чорнобилській зоні. Радіація, яка стала смертельним прокляттям для десятків тисяч людей, виявилася найкращим захистом від втручання у життя інших істот.
Під час свого виступу у посольстві України в США, авторка відзначила, що не намагалася у книзі проаналізувати ступінь негативного впливу Чорнобильської аварії на людське життя. Хоча саме навколо цього питання виникло останнім часом багато дискусій. Мицьо каже, що немає достатнього професійних знань для власних висновків. Натомість, вона намагалася відтворити атмосферу у зоні на підставі більше двадцяти своїх подоржей до Чорнобилю. В одній з глав вона розповідає про нічне життя в районах Чорнобильської зони. Несподівно для неї, вона знайшла там діючі бари, куди місцеві жителі приходять ввечері відпочити. Серед відвідувачів зони часто можна зустріти і іноземців – наприклад, групу японських туристів, для яких Чорнобиль стоїть майже в одному змістовному рядку із Гіросімою та Нагасакі. Мицьо, американка українського походження, відверто розповідає і про власні культурні непорозуміння із українцями. Одного разу вона вирушила до зони у компанії українських екологів, серед яких була Ліна Костенко. Почувши, що для Мицьо подорожі до Чорнобилю це вид екстремального туризму, українська поетеса обвинуватила її у розавагах на українському горі.
Хоча для Мицьо поїздки в зону – це частина пізнання світу, вона займає позицію стороннього спостерігача, якого не торкнулася трагедія безпосередньо. Людини, яка дізналася про Чорнобильську катастрофу з випуску новин американської телекомпанії СNN, а не з появи радіаційних плям у калюжах під ногами. Марія Мицьо розповідає, як її вразив ритуал приїзду родин на могили своїх близьких у поминальний понеділок навесні. В цей час, каже вона, порожня зона на деякий час знову наповнюється людськими голосами. Однак, вже за декілька днів люди вкотре зникнуть звідти, і залишать у спокої ту дику природу, яка і надихнула Марію Мицьо на її книгу.
Під час свого виступу у посольстві України в США, авторка відзначила, що не намагалася у книзі проаналізувати ступінь негативного впливу Чорнобильської аварії на людське життя. Хоча саме навколо цього питання виникло останнім часом багато дискусій. Мицьо каже, що немає достатнього професійних знань для власних висновків. Натомість, вона намагалася відтворити атмосферу у зоні на підставі більше двадцяти своїх подоржей до Чорнобилю. В одній з глав вона розповідає про нічне життя в районах Чорнобильської зони. Несподівно для неї, вона знайшла там діючі бари, куди місцеві жителі приходять ввечері відпочити. Серед відвідувачів зони часто можна зустріти і іноземців – наприклад, групу японських туристів, для яких Чорнобиль стоїть майже в одному змістовному рядку із Гіросімою та Нагасакі. Мицьо, американка українського походження, відверто розповідає і про власні культурні непорозуміння із українцями. Одного разу вона вирушила до зони у компанії українських екологів, серед яких була Ліна Костенко. Почувши, що для Мицьо подорожі до Чорнобилю це вид екстремального туризму, українська поетеса обвинуватила її у розавагах на українському горі.
Хоча для Мицьо поїздки в зону – це частина пізнання світу, вона займає позицію стороннього спостерігача, якого не торкнулася трагедія безпосередньо. Людини, яка дізналася про Чорнобильську катастрофу з випуску новин американської телекомпанії СNN, а не з появи радіаційних плям у калюжах під ногами. Марія Мицьо розповідає, як її вразив ритуал приїзду родин на могили своїх близьких у поминальний понеділок навесні. В цей час, каже вона, порожня зона на деякий час знову наповнюється людськими голосами. Однак, вже за декілька днів люди вкотре зникнуть звідти, і залишать у спокої ту дику природу, яка і надихнула Марію Мицьо на її книгу.
