Аудіозапис програми:
Київ, 25 лютого 2006 року.
І знову з вами радіожурнал “Країна Інкогніта”. Знову ми вирушаємо в країну історії, в країну приголомшливих, але не рідко забутих подій, тих подій, сліди, яких затер час і тих, які наказано було забути. В ефірі радіожурнал “Країна Інкогніта”.
Сергій Грабовський
І знову з вами журналіст Радіо “Свобода” Сергій Грабовський і доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників Максим Стріха.
Максим Стріха
Вітаємо вас!
Сергій Грабовський
Півстоліття тому відбулася знакова подія, мабуть, у житті всього світу. Ця подія багато чого змінила і в українській історії. Йдеться про ХХ-й з‘їзд КПСС, який пройшов у Москві у другій половині лютого 1956-го року. Перед мікрофоном професор Юрій Шаповал.
Юрій Шаповал
ХХ-й з’їзд тривав аж 7 днів. Багато про що на ньому мовилось, та ключова центральна подія сталася в останній день роботи. Я маю на увазі, так звану закриту доповідь Хрущова, присвячену розвінчанню станілізму чи, як тоді стримано висловлювались критики культу особи Сталіна, червоного диктатора, який помер у березні 1953-го року.
Десталінізацію, власне, розпочав не Хрущов, розпочали раніше його колеги, впливові тоді особи, такі, скажімо, як Лаврентій Берія, відомий сталінський поплічник, але при цьому політик-прагматик. Він вбачав у критиці колишнього вождя, потужний важіль для легітимації постсталінського режиму для порятунку світлого образу партії. З ним солідаризувався ще один впливовий діяч Георгій Малинков. Він вже на другий день після похорону Сталіна, заявив про необхідність припинити, як він висловився, політику культу особи.
І ось в 1953 – 55-му роках було відмінено найбільш одіозні сталінські закони, скасовано судові трійки, почалася реабілітація засуджених. Слід тут пригадати й скасування такої одіозної постанови центрального виконавчого Комітету СССР від 1-го грудня 1934-го року, про порядок введення справ, про підготовку або здійснення актів. Справи, власне, велися без участі адвокатів, вироки виконувалися буквально через кілька годин після винесення їх судовою трійкою або іншим якимось позасудовим органом.
В 54-му році були реабілітовані учасники Ленінградської справи, тоді ж було створено центральні, місцеві комісії по перегляду справ засуджених у 1934 – 53-му роках. Цікаво, що навіть такий переконаний сталініст, як Лазар Каганович, не тоді в 50-ті роки, а вже наприкінці життя в одній з розмов з письменником Феліксом Чуєвим зауважував, після смерті Сталіна треба було розкритикувати те, що було.
Отже, Хрущов зрозумів, що є й інші претенденти на проведення реформ. Політика є політика. Зрозумівши, що в критиці Сталіна, не можна заходити аж так далеко і керуючись прагненням усунути своїх конкурентів, а в першу чергу, Лаврентія Берія, Хрущов стає у центрі змови, наслідком якої був арешт Берія. Всі злочини сталінської доби приписали, як тоді висловлювались, саме банді Лаврентія Берія.
До речі, пізніше Хрущов у спогадах зізнається. Ми версію створили, грубо кажучи, вигадали про роль Берії, що Берія головна особа зловживань, які зробив Сталін. Ми, власне кажучи, знаходились у полоні цієї версії нами створеної в інтересах реабілітації Сталіна.
Ця версія сприяла зміцненню позицій самого Микити Хрущова, якого у вересні 1953-го обрали першим секретарем ЦК КПСС. Однак, використавши дозовану критику минулого в боротьбі за владу, Хрущов поступово зрозумів, що доведеться йти далі. З місць ув’язнення почали повертатись люди, виникало дедалі більше проблем, лейтмотивом яких було запитання: “А хто ж винен, власне, в злочинах?”. Зводити все до особи Берія було меншою мірою не переконливо.
Максим Стріха
Сьогодні, звичайно, можна лишень гадати чим керувалися спочатку Лаврентій Берія, а потім Микита Хрущов, розпочавши процес десталінізації. Важко запідозрити в їхніх діях якісь ідеалістичні мотиви, а проте сама дійсність величезної, виструнченої радянської імперії, як без перебільшення з піснею про Сталіна починала день, змушувала до пошуку реформ. Адже економічна махіна цієї імперії, з її величезним Гулагом, з рабською працею мільйонів в’язнів, третини з яких навіть за офіційною статистикою початку 50-х складало засуджених за контрреволюційну діяльність, ставала дедалі менш ефективною. В імперії назрівали процеси стагнації і навіть дезінтеграції, бо ж в Республіках зріло глухе незадоволення
Сергій Грабовський
Наш колега Віталій Пономарьов продовжить тему перших років десталінізації стосовно України
Віталій Пономарьов
Наприкінці лютого 1953-го року газета “Радянська Україна” розпочала кампанію проти київської організації компартії, звинувачуючи її (цитата) “у терпимості до виявів буржуазного націоналізму та сіонізму”. Ця акція припинилася з першими повідомленнями про хворобу Сталіна.
Через 3 місяця після його смерті перший секретар ЦК компартії України Леонід Мельников був усунутий з посади за звинуваченням у русифікації вищої школи та дискримінації місцевих кадрів на Західній Україні. Як пізніше визнавав Микита Хрущов, саме під час правління Мельникова антисемітська політика в Україні стала особливо відвертою.
У березні в УРСР почалася своєрідна кадрова “українізація”, тобто призначення на провідні посади чиновників українського походження. В результаті українці становили понад 75% партійного та державного керівництва республіки.
Ще 27-го березня 53-го року президія Верховної Ради СРСР оголосила амністію в’язнів із терміном до 5-ти років намагаючись подолати кризу у сільському господарстві, московське керівництво ухвалило рішення про освоєння цілинних та перелугових земель.
Упродовж 54-56-го років з України на цілину виїхали близько вісімдесяти тисяч молодих людей. Одночасно влада вдалася до проведення реформ у колгоспах і до тиску на індивідуальні господарства.
Майже всю першу половину 54-го року в УРСР урочисто відзначалося 300-річчя так званого “возз’єднання України з Росією”. Кульмінацією святкування стало рішення про передачу Кримської області зі складу радянської Росії до складу Української РСР.
Сергій Грабовський
Професор Юрій Шаповал продовжує свою розповідь
Юрій Шаповал
Хрущову належало зробити вибір іти у викритті злочинів сталінізму далі або, насамперед, з огляду на власну роль в оточенні Сталіна, бути більш обережним. Після деяких вагань Микита Хрущов обирає перший варіант: “Критикувати не лише поплічників, а й самого вождя народів”.
От, власне, цій критиці і присвячено закриту доповідь на ХХ-му з’їзді КПСС. Скажу відразу містить значну частку лицемірства. Хрущов протиставляє ідеального Леніна і злочинного Сталіна. Ця сумнівна схема дозволяє Хрущову успішно боротися за зміцнення свого особистого, політичного впливу після сталінської ієрархії. Своєчасно він подбав цілком в стилі героїв книжки Орвела “1984-й рік” і про створення свого світлого минулого.
Тобто про те, щоб якнайменше залишилось компрометуючих його, як колишнього сталінського головоріза, документів. Подбав тоді про це тодішній приятель Хрущова, голова КГБ Совєтського Союзу Іван Сіров.
І все-таки доповідь Хрущова можна назвати епохальною. Досить лише згадати її розділи такі, скажімо, як: “Сталін і війна”, “Депортація народів СССР”, “Повоєнні репресивні акції”, “Стосунки з Югославією”, “Культ Сталіна в його короткій біографії”, “Наслідки культу особи”.
Ця доповідь дала поштовх роздумам не лише про недоліки вождя, а й цілої системи, зокрема, в Україні ті, хто ще не втратив здатність аналізувати і думати почали діставати підтвердження спеціальних, антиукраїнських акцентів у діях сталінського Кремля.
Багато-хто, в тодішньому Советському Союзі почав замислюватись не лише над тим, чому стали можливими репресії, а й над тим, чим можна реформувати, власне, комунізм, зробивши його більш гуманним. Історія вже дала відповідь - не можна. І цю відповідь значно прискорив Хрущов своєю доповіддю на ХХ-му з’їзді у лютому в 1956-го року.
Сергій Грабовський
Ось кілька фрагментів з доповіді Микити Хрущова, виголошеної ним 25-го лютого 1956-го року.
“Ті негативні риси Сталіна, які за Леніна проступали тільки у зародковому вигляді, розвинулися в останні роки у тяжкі зловживання владою з боку Сталіна, що спричинило незчисленний ущерб нашій партії. Він діяв не шляхом переконання, роз‘яснення, копіткої праці з людьми, а шляхом нав‘язування своїх настанов, шляхом домагання безумовної покори його позиції. Той, хто чинив опір цьому чи намагався доводити свою точку зору, свою правоту, той був приречений на виключення з керівного колективу з наступним моральним і фізичним знищенням”.
“Усі, хто хоч трохи цікавився становищем у країні, бачили тяжкий стан сільського господарства, а Сталін цього не помічав. Він країну і сільське хазяйство вивчав лише за кінофільмами. А кінофільми прикрашали, лакували становище справ у сільському хазяйстві...
Сталін вніс пропозицію підвищити податок на колгоспи і колгоспників ще на 40 мільярдів рублів, бо, на його думку, селяни живуть багато, і, продавши тільки одну курку, колгоспник може повністю розплатитися по державному податку. Ви тільки подумайте, що це означало? 40 мільярдів рублів – це така сума, яку селяни не одержували за всі здані ними продукти. 1952-го року, наприклад, колгоспи і колгоспники одержали за всю здану і продану ними державі продукцію 26 мільярдів 280 мільйонів рублів”
“Радянський Союз справедливо вважається зразком багатонаціональної держави, бо у нас на ділі забезпечені рівноправ‘я і дружба всіх народів, що живуть у нашій великій Вітчизні. Тим більш кричущим неподобством є дії, ініціатором яких був Сталін і які являють собою брутальне попрання основних ленінських принципів національної політики Радянської держави. Йдеться про масове виселення зі своїх рідних місць цілих народів, у тому числі всіх комуністів і комсомольців без яких би то не було винятків...
Українці уникли цієї долі тому, що їх надто багато і нікуди було вислати. А то він би і їх виселив. У свідомість не лише марксиста-ленінця, а і будь-якої нормальної людини не вкладається така ситуація – як можна покладати відповідальність за ворожі дії окремих осіб чи груп на цілі народи, піддавати їх масовим репресіям, лихам і стражданням”.
Максим Стріха
Ми бачимо, Хрущов головну провину Сталіна бачить у нищенні керівного складу партії комуністів. Він не критикує радянську систему, як таку, а лишень спотворення ленінської політики. Але навіть така доповідь справила враження вибуху бомби. ЇЇ було проголошено вночі на закритому засіданні з’їзду. І, як свідчили очевидці декого із зали виносили, люди не витримували.
Потім цю доповідне надрукувала газета “Правда” і її зачитували знов-таки на парад-зборах, і знов-таки люди прокидалися в іншому світі її почувши. Цю доповідь дуже швидко було передруковано закордоном, і ця доповідь справді багато змінила в подальшій історії України не лишень тим, що було вперше сказано про плани провести масову депортацію українського народу чи про визнання, що здійснювався економічний геноцид щодо селянства.
Ця доповідь і реабілітація жертв сталінщини повернення сотень тисяч людей, але число політв’язнів в Радянському Союзі протягом хрущовських реабілітацій з 33-х% загально числа в’язнів скоротилося до відсотка. Це величезна кількість людей, які повернулися до рідних домівок, повернулися, до речі, з своєю ідеологією і, зокрема, багато колишніх учасників боротьби УПА, явище українського шістдесятництва, великою мірою було зумовлено саме доповіддю на ХХ-му з’їзді.
Микита Хрущов, безумовно, проголошував свою доповідь, аби утвердити свою перемогу над політичними супротивниками. Але, хоч як це дивно, він піднявся до висот абстрактного насправді вселюдського гуманізму, коли оцінив злочини Сталіна з позиції пересічної людини, а від так доповідь на ХХ-му з’їзді, що пролунали 50 років тому досі лишається для українців важливим явищем їхньої власної історії.
Сергій Грабовський
Вели радіожурнал Країна Інкоґніта Максим Стріха і Сергій Грабовський. Фрагменти з доповіді Микити Хрущова на ХХ-му з‘їзді КПСС читав Сергій Собуцький.
Чекайте на нові подорожі у світ загадок і забутих сторінок історії.
Говорить радіо “Свобода”!
Київ, 25 лютого 2006 року.
І знову з вами радіожурнал “Країна Інкогніта”. Знову ми вирушаємо в країну історії, в країну приголомшливих, але не рідко забутих подій, тих подій, сліди, яких затер час і тих, які наказано було забути. В ефірі радіожурнал “Країна Інкогніта”.
Сергій Грабовський
І знову з вами журналіст Радіо “Свобода” Сергій Грабовський і доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників Максим Стріха.
Максим Стріха
Вітаємо вас!
Сергій Грабовський
Півстоліття тому відбулася знакова подія, мабуть, у житті всього світу. Ця подія багато чого змінила і в українській історії. Йдеться про ХХ-й з‘їзд КПСС, який пройшов у Москві у другій половині лютого 1956-го року. Перед мікрофоном професор Юрій Шаповал.
Юрій Шаповал
ХХ-й з’їзд тривав аж 7 днів. Багато про що на ньому мовилось, та ключова центральна подія сталася в останній день роботи. Я маю на увазі, так звану закриту доповідь Хрущова, присвячену розвінчанню станілізму чи, як тоді стримано висловлювались критики культу особи Сталіна, червоного диктатора, який помер у березні 1953-го року.
Десталінізацію, власне, розпочав не Хрущов, розпочали раніше його колеги, впливові тоді особи, такі, скажімо, як Лаврентій Берія, відомий сталінський поплічник, але при цьому політик-прагматик. Він вбачав у критиці колишнього вождя, потужний важіль для легітимації постсталінського режиму для порятунку світлого образу партії. З ним солідаризувався ще один впливовий діяч Георгій Малинков. Він вже на другий день після похорону Сталіна, заявив про необхідність припинити, як він висловився, політику культу особи.
І ось в 1953 – 55-му роках було відмінено найбільш одіозні сталінські закони, скасовано судові трійки, почалася реабілітація засуджених. Слід тут пригадати й скасування такої одіозної постанови центрального виконавчого Комітету СССР від 1-го грудня 1934-го року, про порядок введення справ, про підготовку або здійснення актів. Справи, власне, велися без участі адвокатів, вироки виконувалися буквально через кілька годин після винесення їх судовою трійкою або іншим якимось позасудовим органом.
В 54-му році були реабілітовані учасники Ленінградської справи, тоді ж було створено центральні, місцеві комісії по перегляду справ засуджених у 1934 – 53-му роках. Цікаво, що навіть такий переконаний сталініст, як Лазар Каганович, не тоді в 50-ті роки, а вже наприкінці життя в одній з розмов з письменником Феліксом Чуєвим зауважував, після смерті Сталіна треба було розкритикувати те, що було.
Отже, Хрущов зрозумів, що є й інші претенденти на проведення реформ. Політика є політика. Зрозумівши, що в критиці Сталіна, не можна заходити аж так далеко і керуючись прагненням усунути своїх конкурентів, а в першу чергу, Лаврентія Берія, Хрущов стає у центрі змови, наслідком якої був арешт Берія. Всі злочини сталінської доби приписали, як тоді висловлювались, саме банді Лаврентія Берія.
До речі, пізніше Хрущов у спогадах зізнається. Ми версію створили, грубо кажучи, вигадали про роль Берії, що Берія головна особа зловживань, які зробив Сталін. Ми, власне кажучи, знаходились у полоні цієї версії нами створеної в інтересах реабілітації Сталіна.
Ця версія сприяла зміцненню позицій самого Микити Хрущова, якого у вересні 1953-го обрали першим секретарем ЦК КПСС. Однак, використавши дозовану критику минулого в боротьбі за владу, Хрущов поступово зрозумів, що доведеться йти далі. З місць ув’язнення почали повертатись люди, виникало дедалі більше проблем, лейтмотивом яких було запитання: “А хто ж винен, власне, в злочинах?”. Зводити все до особи Берія було меншою мірою не переконливо.
Максим Стріха
Сьогодні, звичайно, можна лишень гадати чим керувалися спочатку Лаврентій Берія, а потім Микита Хрущов, розпочавши процес десталінізації. Важко запідозрити в їхніх діях якісь ідеалістичні мотиви, а проте сама дійсність величезної, виструнченої радянської імперії, як без перебільшення з піснею про Сталіна починала день, змушувала до пошуку реформ. Адже економічна махіна цієї імперії, з її величезним Гулагом, з рабською працею мільйонів в’язнів, третини з яких навіть за офіційною статистикою початку 50-х складало засуджених за контрреволюційну діяльність, ставала дедалі менш ефективною. В імперії назрівали процеси стагнації і навіть дезінтеграції, бо ж в Республіках зріло глухе незадоволення
Сергій Грабовський
Наш колега Віталій Пономарьов продовжить тему перших років десталінізації стосовно України
Віталій Пономарьов
Наприкінці лютого 1953-го року газета “Радянська Україна” розпочала кампанію проти київської організації компартії, звинувачуючи її (цитата) “у терпимості до виявів буржуазного націоналізму та сіонізму”. Ця акція припинилася з першими повідомленнями про хворобу Сталіна.
Через 3 місяця після його смерті перший секретар ЦК компартії України Леонід Мельников був усунутий з посади за звинуваченням у русифікації вищої школи та дискримінації місцевих кадрів на Західній Україні. Як пізніше визнавав Микита Хрущов, саме під час правління Мельникова антисемітська політика в Україні стала особливо відвертою.
У березні в УРСР почалася своєрідна кадрова “українізація”, тобто призначення на провідні посади чиновників українського походження. В результаті українці становили понад 75% партійного та державного керівництва республіки.
Ще 27-го березня 53-го року президія Верховної Ради СРСР оголосила амністію в’язнів із терміном до 5-ти років намагаючись подолати кризу у сільському господарстві, московське керівництво ухвалило рішення про освоєння цілинних та перелугових земель.
Упродовж 54-56-го років з України на цілину виїхали близько вісімдесяти тисяч молодих людей. Одночасно влада вдалася до проведення реформ у колгоспах і до тиску на індивідуальні господарства.
Майже всю першу половину 54-го року в УРСР урочисто відзначалося 300-річчя так званого “возз’єднання України з Росією”. Кульмінацією святкування стало рішення про передачу Кримської області зі складу радянської Росії до складу Української РСР.
Сергій Грабовський
Професор Юрій Шаповал продовжує свою розповідь
Юрій Шаповал
Хрущову належало зробити вибір іти у викритті злочинів сталінізму далі або, насамперед, з огляду на власну роль в оточенні Сталіна, бути більш обережним. Після деяких вагань Микита Хрущов обирає перший варіант: “Критикувати не лише поплічників, а й самого вождя народів”.
От, власне, цій критиці і присвячено закриту доповідь на ХХ-му з’їзді КПСС. Скажу відразу містить значну частку лицемірства. Хрущов протиставляє ідеального Леніна і злочинного Сталіна. Ця сумнівна схема дозволяє Хрущову успішно боротися за зміцнення свого особистого, політичного впливу після сталінської ієрархії. Своєчасно він подбав цілком в стилі героїв книжки Орвела “1984-й рік” і про створення свого світлого минулого.
Тобто про те, щоб якнайменше залишилось компрометуючих його, як колишнього сталінського головоріза, документів. Подбав тоді про це тодішній приятель Хрущова, голова КГБ Совєтського Союзу Іван Сіров.
І все-таки доповідь Хрущова можна назвати епохальною. Досить лише згадати її розділи такі, скажімо, як: “Сталін і війна”, “Депортація народів СССР”, “Повоєнні репресивні акції”, “Стосунки з Югославією”, “Культ Сталіна в його короткій біографії”, “Наслідки культу особи”.
Ця доповідь дала поштовх роздумам не лише про недоліки вождя, а й цілої системи, зокрема, в Україні ті, хто ще не втратив здатність аналізувати і думати почали діставати підтвердження спеціальних, антиукраїнських акцентів у діях сталінського Кремля.
Багато-хто, в тодішньому Советському Союзі почав замислюватись не лише над тим, чому стали можливими репресії, а й над тим, чим можна реформувати, власне, комунізм, зробивши його більш гуманним. Історія вже дала відповідь - не можна. І цю відповідь значно прискорив Хрущов своєю доповіддю на ХХ-му з’їзді у лютому в 1956-го року.
Сергій Грабовський
Ось кілька фрагментів з доповіді Микити Хрущова, виголошеної ним 25-го лютого 1956-го року.
“Ті негативні риси Сталіна, які за Леніна проступали тільки у зародковому вигляді, розвинулися в останні роки у тяжкі зловживання владою з боку Сталіна, що спричинило незчисленний ущерб нашій партії. Він діяв не шляхом переконання, роз‘яснення, копіткої праці з людьми, а шляхом нав‘язування своїх настанов, шляхом домагання безумовної покори його позиції. Той, хто чинив опір цьому чи намагався доводити свою точку зору, свою правоту, той був приречений на виключення з керівного колективу з наступним моральним і фізичним знищенням”.
“Усі, хто хоч трохи цікавився становищем у країні, бачили тяжкий стан сільського господарства, а Сталін цього не помічав. Він країну і сільське хазяйство вивчав лише за кінофільмами. А кінофільми прикрашали, лакували становище справ у сільському хазяйстві...
Сталін вніс пропозицію підвищити податок на колгоспи і колгоспників ще на 40 мільярдів рублів, бо, на його думку, селяни живуть багато, і, продавши тільки одну курку, колгоспник може повністю розплатитися по державному податку. Ви тільки подумайте, що це означало? 40 мільярдів рублів – це така сума, яку селяни не одержували за всі здані ними продукти. 1952-го року, наприклад, колгоспи і колгоспники одержали за всю здану і продану ними державі продукцію 26 мільярдів 280 мільйонів рублів”
“Радянський Союз справедливо вважається зразком багатонаціональної держави, бо у нас на ділі забезпечені рівноправ‘я і дружба всіх народів, що живуть у нашій великій Вітчизні. Тим більш кричущим неподобством є дії, ініціатором яких був Сталін і які являють собою брутальне попрання основних ленінських принципів національної політики Радянської держави. Йдеться про масове виселення зі своїх рідних місць цілих народів, у тому числі всіх комуністів і комсомольців без яких би то не було винятків...
Українці уникли цієї долі тому, що їх надто багато і нікуди було вислати. А то він би і їх виселив. У свідомість не лише марксиста-ленінця, а і будь-якої нормальної людини не вкладається така ситуація – як можна покладати відповідальність за ворожі дії окремих осіб чи груп на цілі народи, піддавати їх масовим репресіям, лихам і стражданням”.
Максим Стріха
Ми бачимо, Хрущов головну провину Сталіна бачить у нищенні керівного складу партії комуністів. Він не критикує радянську систему, як таку, а лишень спотворення ленінської політики. Але навіть така доповідь справила враження вибуху бомби. ЇЇ було проголошено вночі на закритому засіданні з’їзду. І, як свідчили очевидці декого із зали виносили, люди не витримували.
Потім цю доповідне надрукувала газета “Правда” і її зачитували знов-таки на парад-зборах, і знов-таки люди прокидалися в іншому світі її почувши. Цю доповідь дуже швидко було передруковано закордоном, і ця доповідь справді багато змінила в подальшій історії України не лишень тим, що було вперше сказано про плани провести масову депортацію українського народу чи про визнання, що здійснювався економічний геноцид щодо селянства.
Ця доповідь і реабілітація жертв сталінщини повернення сотень тисяч людей, але число політв’язнів в Радянському Союзі протягом хрущовських реабілітацій з 33-х% загально числа в’язнів скоротилося до відсотка. Це величезна кількість людей, які повернулися до рідних домівок, повернулися, до речі, з своєю ідеологією і, зокрема, багато колишніх учасників боротьби УПА, явище українського шістдесятництва, великою мірою було зумовлено саме доповіддю на ХХ-му з’їзді.
Микита Хрущов, безумовно, проголошував свою доповідь, аби утвердити свою перемогу над політичними супротивниками. Але, хоч як це дивно, він піднявся до висот абстрактного насправді вселюдського гуманізму, коли оцінив злочини Сталіна з позиції пересічної людини, а від так доповідь на ХХ-му з’їзді, що пролунали 50 років тому досі лишається для українців важливим явищем їхньої власної історії.
Сергій Грабовський
Вели радіожурнал Країна Інкоґніта Максим Стріха і Сергій Грабовський. Фрагменти з доповіді Микити Хрущова на ХХ-му з‘їзді КПСС читав Сергій Собуцький.
Чекайте на нові подорожі у світ загадок і забутих сторінок історії.
Говорить радіо “Свобода”!
