Аудіозапис інтерв’ю:
Київ, 10 березня 2006 року.
Галина Терещук
Ваше Блаженство, я щиро Вас вітаю в “Вечірній Свободі”! Хочу подякувати за те, що Ви погодилися на це ексклюзивне інтерв’ю в такі важливі у житті для Греко-католицької церкви дні. Адже в такі березневі дні в 46-му році була ліквідована Греко-католицька церква. Сьогодні згадують вірні майже кожну галицьку родину, яка належала до УГКЦ. Ця трагедія таки була дотична до них.
Скажіть, будь ласка, а чому саме Греко-католицька црква вважає, що цей Собор був нелегітимним, аби дати роз’яснення нашим слухачам?
Любомир Гузар
Собор, а чи це є збір єпископів, духовенства, які застановляються справами, що відносяться до церкви.
Ми маємо доволі строгі правила. Всі християнські спільноти, які мають такого роду збори, зібрання, маються такі дуже виразні приписи, як має відбуватися таке зібрання, такий Собор чи Синод. І перш усього, хто його скликає.
Скликає його, звичайно, найстарший урядом єпископ разом із своїми співбратами єпископами. Не може бути Собору без єпископів, бо єпископ - це є в структурі Христової церкви провідник і без нього нічого не може статися легального, легітимного (слово незрозуміле) єпархії чи Помісної церкви.
Друга річ. Вони скликають цей Собор офіційним актом, а також є виразно сказане, хто бере участь. Відповідно до роду Собору чи Синоду скликаються чи всі священними даної одиниці церковної, чи представники, чи якість вибрані делегати.
В цьому зібранні, яке відбулося в березні 1946-го року, забракло перш усього, акту скликання зі сторони митрополита. Не було підтримки від владик з дуже простої причини, перш усього, що вони не мали найменшого зацікавлення в тому, щоби скликати Собор на ліквідацію ч, як це казалось, самоліквідацію Української греко-католицької церкви. Це цілком природна річ. А друга, що вони всі вже були ув’язнені, і не могли скликати, навіть якщо б хотіли скликати легітимний Собор чи Синод, в якихось дуже поважних церковних справах.
Священики, які брали участь в цьому, були (і це не має найменшого сумніву) або обманом, але властиво в переважаючій більшості випадків, насильно приведені на цей Собор органи влади (в тих часах так зване НКВД). Вони подбали про те, щоби певне число священиків примусити до цього, щоби вони прийшли і брали участь.
Собором провадила група, так звана ініціативна група, яку створила державна влада, яка не була ініційована церквою і не мала, напевно, ніякого благословення зі сторони церковного проводу, від владик.
Отже, це було під кожним оглядом цілковито нелегітимне зібрання. Воно було, ну така показуха. Скажімо, держава, а головно її органи влади, органи поліцейські прямо хотіли створити враження, може, всередині держави. Але, я думаю, також з оком поза межі тодішнього Радянського Союзу, немов би ця ліквідація - це справді вільний акт самоліквідації, що духовенство порішило згідно з приписами церковного права.
Може, комусь воно так виглядало, але хто хоч трошки знається, розуміється на церковних приписах, не міг мати найменшого сумніву, що це усе чиста інсценізація для цілком не церковних цілей.
Галина Терещук
Очевидно, що ця інсценізація була опрацьована одразу ж після смерті Митрополита Андрея Шептицького. Очевидно, постать митрополита все ж таки відлякувала тодішній комуністичний режим.
Є такі відомості, власне, Греко-католицької церкви, що було багато агентів тодішніх НКВД, які намагалися знайти якийсь підхід до Греко-католицьких священиків. Зокрема, їм вдалося все ж таки переконати отця Гавриїла Костельника очолити цю ініціативну групу.
Любомир Гузар
Немає сумніву, що це було широко заплановане, виконуване згідно з планом. Є на це навіть документи, де різні агенти, представники НКВД, відвідували разом із членами того ініціативного комітету дуже багатьох священиків. Може і всіх. Мені трудно сказати, але, напевно, дуже багатьох. Різними способами старалися їх переконати про потребу такого акту, про потребу такого Синоду, про потребу відректися своєї Греко-католицької церкви і включитися в Російську православну церкву.
Немає найменшого сумніву, адже є на це зізнання, є документи, які це підтверджують.
Галина Терещук
Ваше Блаженство, ми якраз з Вами розмовляємо в день, коли вже було по Собору 60 років тому, коли у церкви вірних, які залишилися віддані своїй вірі, почався новий відлік часу, тобто підпілля почалося. Які уроки винесла Греко-католицька церква з тих важких, власне, таких страждань, з важких років, підпільних років?
Любомир Гузар
Це трудне питання, але дуже, дуже важливе.
Треба починати від чого? Собор, псевдособор, так званий Собор порішив зліквідувати те, що казалось унія. Значить те, що така суть Української греко-католицької церкви - це є співпричастя із римською апостольською столицею і з наступником святого апостола Петра як осередку церковної єдності і символом тої єдності.
Отже, вони мали цього відректися і включитись до матірної церкви, як тоді казалось, Російської православної церкви, до Московського Патріархату. Хоча трудно сказати, чому це матірна церква, бо ми до неї ніколи не належали. Радше з Києва до Москви йшло християнство, а не навпаки. Але так казалося. Таке було поняття і так це розповідалося.
Було зроблено цей акт, який мав ліквідувати, але церква не перестала її ліквідувати. І своїм існуванням заперечила оте, що пропаганда проповідувала, розповідала людям.
Що ж сталося? Церква перестала існувати в значенні зовнішніх своїх, що так скажу, нормальних проявів: забраного церкви, зліквідовано парафії, багато духовенства насильно забрано поза межі України в різні табори і так дальше, закрито школи, монастирі, закрито (слово незрозуміле) як видавництва часописів і тому подібне, майно забрано від церкви. Одним словом, все, що, треба сказати, дає якийсь зовнішній вигляд церковного існування – це все усунено.
Церква продовжувала своє існування, я сказав би, в тих найбільш основних проявах свого життя, тобто підпільно, а це значить, що життя молитви, таїнства, відслуження Святої Літургії, проповідь Божого слова була дуже, дуже обмежена.
В кожному разі ці, так скажу, суттєві, основні елементи Христової церкви не заперестали. Церква почала... Тільки, як трапилась з цього можливість продовжувати своє існування, забезпечуючи певне число єпископів, стараючись організувати підпільний семінарії, щоби можна було доповнювати стан духовенства.
Але дальша наука з цього, це була і це важливіше може. Ми сьогодні, власне, і тому відзначаємо 60-ліття, щоби застановитись, що властиво втримало ту церкву при існуванні. Втримало те, що люди не покинули віри своєї, не перестали вірити, що церква має бути одна, що церква незалежно від обряду, від цілої, скажімо, традиційної структури, богословської, канонічної і іншого, що церква є одна, Божа інституція, яка має існувати згідно з тою, так скажу, конституцією, з тою структурою, яку для неї призначив її основник Ісус Христос. Люди не перестали в це вірити.
Це, власне, втримало церкву при існуванні. Бо то не задля людських, так скажу, елементів, не людська відвага чи впертість, чи витривалість була основним чинником, які уможливив церкві дальше існування, але віра в Бога при помочи якої Божа сила діяла, і тих людей підтримувала.
Ця ж віра у Бога, її заявили в дуже такий драматичний спосіб мученики, ті, що віддали своє життя свідомо, хоча могли утекти, могли викручуватися, могли зраджувати. Вони цього не зробили, вони витримали, і вони цим засвідчили свою віру.
І сповідники, всякі люди доброї волі, чи це були єпископи, чи священики, чи монахи, монахині, миряни, мирянки, цілі сім’ї. Одним словом, перекрій нормальної церкви. В усіх цих людей, в певної групи цих людей, великої досить чисельно, було це святе переконання, ця свята віра, що все є в руках Божих. Вони були готові за це навіть віддати життя. Що і сталося.
Галина Терещук
Ваше Блаженство, напередодні, власне, відзначення роковин від часу псевдособору Ви з особистим листом зверталися до православних братів. Власне, 8-го березня, вчора, Синод єпископів Української православної церкви в підпорядкуванням Московського патріархату, Собор 1946-го року назвав “доленосним”.
Я Вам за цитую. “З одного боку, УПЦ МП не виправдовує засобів тоталітаризму радянської минувщини, за яких проводився Львівський Собор, а з іншого боку, Українська православна церква визнає беззаконним діяння, що мали місце в 1596-му році”.
Я нагадаю слухачам, що мова йде саме про укладення Берестейської унії 1596-го року.
Як Ви би розцінили таку реакцію Української православної церкви?
Любомир Гузар
Бачите, тут вони починають від цього, що так звана Берестейська унія, акт порозуміння, акт об’єднання й був не легітимним. Це треба було, щоби вони це доказали, бо єпископи того часу щонайменше починали всі цю акцію остаточно в1596-му році, вісім із десяти єпископів це прийняли, підписали.
Отже, Московський патріархат сьогодні мусів би доказати історично, що це справді було нелегітимне. Це перша річ. Значить, це треба зробити, щоби справді їхня аргументація була переконлива.
Я дуже радий, що все ж таки вини згодяться з тим, що такий спосіб діяння, який відбувся в 1946-му році, значить, спосіб насилля, що це є щось, що повинно бути осуджено. Богу дякувати, що хоча це признають, що така їхня реакція. Але все ж таки залишається дуже багато не сказаного.
Православна церква не ініціювала тієї акції, але вона з неї скористала і одержала церкви, одержала громади, духовенство, поважне число парафій одержала. Отже, скористала і, значить, ніколи не реагувала на цей акт, на це, як щось нелегітимне.
На жаль, мусили би доказати православні наші співбрати Московського патріархату, яким чином можна уважати таке дійство, як тоді сталося, легітимним. На жаль, цього не кажуть.
Галина Терещук
Відзначення 60-х роковин після псевдособору вийшло за межі Львова, Львівщини, тобто була наукова конференція в Києві, відбудеться Богослужіння там, де є греко-католицькі громади.
Я не пригадую, щоби 50-ті роковини так, власне, більш масштабно відзначали.
Ви зважилися на цей крок і напередодні виборів. Як Ви вважаєте, чи все-таки було це все толерантно дотримано, що не втрутилися політики? Що допомогло і що стало цим останнім аргументом для Вас, що треба про це говорити голосно: про минулу історію, про історію Греко-католицької церкви, про те, що пережила в роки підпілля? Навіть десь Ви не побоялися і реакції, яка може бути з боку окремих православних владик?
Любомир Гузар
Ми відчули, що треба справді, бо це дуже важлива дата. Чим вона важлива? Тим, що вона сама в собі трагічна. Нашою ціллю не було тільки пригадати щось, щоби поплакати над собою, щоби збудити співчуття для себе. Цілком ні. Так само, з другої сторони, не було нашим бажанням, щоби комусь робити докори, щоби засуджувати, щоби розбуджувати ненависть. Ні.
Ми взялися відзначувати це. Чому? Перед нами майбутність і церква мусить йти вперед. За тих 60 років ми щось повинні були навчитися. Як я згадав факт, що 45 років переслідування не зломило церкви, не заперечило її існування.
Як це сталося? Чому це є таке важливе, знайти відповідь на це питання? Перед нами є майбутність. Майбутність, що, незважаючи на все, ми зовнішньо, здавалось би, багато не навчилися, оскільки українська церква є розділена на багато фрагментів. Нашим бажанням є, бо ми відчуваємо, що це є Божа справа, а не людська, що можемо зробити ми, щоби загоїти цю рану роз’єднання. Роз’єднання існує.
60 років тому була спроба нібито об’єднати церкву, спроба, яка показалась цілковито фальшивим підходом до справи, бо показала, що насильство ніяк не є способом об’єднувати християн.
З другої сторони, ми навчились, що ота Берестейська унія, на яку так дуже відказують, що вона, незважаючи на всі мильні обставини, всі труднощі, які вона перебула, таки себе оправдала, бо через 45 років діти тієї унії не відреклися ані Хреста, ані єдності його церкви.
Отже, якась є сила в тій єдності, яку запевняла Берестейська унія. І тепер ми стоїмо перед проблемою. Вже 15 років існує наша держава незалежна. Дуже багато говориться про єдність церкви, про потребу одної церкви в Україні.
Який шлях до цього? Держава нас не об’єднає, сила нас не об’єднає, політичні домовлення нас не об’єднають. Що нас об’єднає? Тут треба глянути в минуле і побачити, що дало силу церкві в таких дуже трудних обставинах перетривати.
Значить, звідки береться сила в людях, щоби дуже в критичних обставинах не заперечити себе? Наука, так мені здається, з чого є, якщо застановимося, але ми ще мусимо багато більше застановитися, але най вже це, що зроблено, що сила та походить від Бога.
Отже, значить, що тільки в єдності з Богом і через ту єдність чи з Богом в єдності, щирі єдності з людьми ми можемо осягнути справжню, повну єдність між християнами.
Це було, так би сказати, та провідна думка. Але вона, як я згадую, ще незакінчена, ще треба більше призадумуватись, більше додумуватися, більше молитовно розглядати, щоби на підставі того, що могли ми навчитися щонайменше з тих останніх 60-ти років, що може нам допомогти у майбутньому дійти до справжньої єдності.
Єдність, то не є справа люксусу, то не є справа тільки, скажімо, державної злагоди, то є справа сповнення Божої волі. Ісус Христос виразно нас навчає, що ми маємо бути одне, що його церква має свідчити про єдність між християнами як віддзеркалення тої єдності, яка існує в Пресвятій Трійці між трьома особами Пресвятої Трійці.
Галина Терещук
Ваше Блаженство, час нашого інтерв’ю вже пройшов. Я хочу щиро Вам подякувати від слухачів радіо “Свобода”, що Ви погодилися на це інтерв’ю і роз’яснили власне позицію Греко-католицької церкви, ставлення до псевдособору 1946-го року.
І нагадаю слухачам, що сьогодні гостем “Вечірньої Свободи” був глава Української греко-католицької церкви, кардинал Любомир Гузар.
