161 рік тому у Києві виник гурток українофілів, невдовзі перетворений на таємну політичну організацію під назвою «Кирило-Мефодіївське братство». Його ядро складали Василь Білозерський, Микола Гулак, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Тарас Шевченко – загалом дванадцятеро осіб.
Взірцем для кирило-мефодіївців стали стародавні українські православні братства. Небесними покровителями Братства були обрані просвітителі слов’ян, і братчики носили перстень з написом «Святі Кирило і Мефодій, січень 1846 року». Стрижнем програми Братства під назвою «Книги битія українського народу» був синтез християнської та національної ідей. Братчики вважали, що українському народові самим Богом призначено допомогти полякам позбутися аристократизму, а росіянам – звільнитися від деспотизму.
Політичним ідеалом братчиків була очолювана Україною демократична федерація суверенних слов’янських народів із столицею у Києві. Кирило-мефодіївці прагнули скасування кріпацтва та перебудови суспільства на засадах свободи, рівності і справедливості. Таке поєднання національної програми і демократичних ідеалів зближувало Братство з подібними організаціями у тодішній Європі, як-от «Молода Польща», «Молода Німеччина», «Молода Чехія», «Молода Італія» та «Молода Ірландія».
Кирило-Мефодіївське братство проіснувало 14 місяців і було розгромлене владою за доносом студента Київського університету Олексія Петрова (у винагороду він був зарахований на службу до таємної поліції). Напередодні Великодня братчики були заарештовані і перевезені до Санкт-Петербурґа. По завершенню слідства Гулак відбув 3 роки ув’язнення у Шліссербурзькій фортеці, Костомаров – рік у Петропавлівській фортеці, Навротський – півроку у Вятській в’язниці. Решта братчиків були вислані у віддалені райони Російської імперії. Натомість Тарас Шевченко був відправлений служити рядовим до Окремого Оренбурзького корпусу і провів там 10 років.
Взірцем для кирило-мефодіївців стали стародавні українські православні братства. Небесними покровителями Братства були обрані просвітителі слов’ян, і братчики носили перстень з написом «Святі Кирило і Мефодій, січень 1846 року». Стрижнем програми Братства під назвою «Книги битія українського народу» був синтез християнської та національної ідей. Братчики вважали, що українському народові самим Богом призначено допомогти полякам позбутися аристократизму, а росіянам – звільнитися від деспотизму.
Політичним ідеалом братчиків була очолювана Україною демократична федерація суверенних слов’янських народів із столицею у Києві. Кирило-мефодіївці прагнули скасування кріпацтва та перебудови суспільства на засадах свободи, рівності і справедливості. Таке поєднання національної програми і демократичних ідеалів зближувало Братство з подібними організаціями у тодішній Європі, як-от «Молода Польща», «Молода Німеччина», «Молода Чехія», «Молода Італія» та «Молода Ірландія».
Кирило-Мефодіївське братство проіснувало 14 місяців і було розгромлене владою за доносом студента Київського університету Олексія Петрова (у винагороду він був зарахований на службу до таємної поліції). Напередодні Великодня братчики були заарештовані і перевезені до Санкт-Петербурґа. По завершенню слідства Гулак відбув 3 роки ув’язнення у Шліссербурзькій фортеці, Костомаров – рік у Петропавлівській фортеці, Навротський – півроку у Вятській в’язниці. Решта братчиків були вислані у віддалені райони Російської імперії. Натомість Тарас Шевченко був відправлений служити рядовим до Окремого Оренбурзького корпусу і провів там 10 років.