(Скорочена версія. Повну версію слухайте в аудіо записі.)
Київ, 21 квітня 2006 року.
Надія Степула
Світле свято Христового Воскресіння прийшло в оновлену Україну. Які нові виміри правічного Великодня – після минулого століття войовничого атеїзму, котрий відвоював так багато душ на одній шостій земної кулі? Чи давні традиції отримали “нове дихання” в третьому тисячолітті? Про це – сьогодні у “Вимірах життя”. Вітаю вас, дорогі слухачі, на хвилі Свободи! З вами – автор і ведуча – Надія Степула
“Боже, чи Ти знаєш, як нам віри треба – Більше, ніж насущного, черствого хліба, Чи Ти знаєш нашу тугу ввиш, до неба, Як тяжить щоденщини колиба. Як треба усміху твойого, Як радості серцям, Як оборони від усього злого, Як сонячної віри треба нам. Як блакитної квітки надії, Як великої правди-сонця уночі, Як золотої рівноваги дійсності і мрії, Як гармої душі. Боже, як нам Об’явлення треба знову, Нас січуть осінні сумніву дощі. Хай почуємо ми Полум’яну Мову В горючім кущі.” -
Богдан-Ігор Антонич у березні 1932 року написав цей маленький свій маніфест. Прозвучав він у виконанні світлої пам”яті народного артиста України Павла Горовенка.
Поети були й залишаються речниками народів, речниками людей, чия віра у Воскресіння часто є останнім прихистком душі в сповненому лих і протиріч світі.
Наскільки ця теза стосується дня нинішнього? Які виміри духовності панують на просторах щоденних звитяг за хліб насущний? Чи українська культура творчо освоює і засвоює давні набутки духовних скарбів? Про це добре знає професор Тарас Салига, доктор філології, який уклав “Слово Благовісту” – Антологію української релігійної поезії. Вперше зібравши під одними палітурками твори духовної тематики від найдавніших часів писаної та анонімної літератури до кінця минулого століття проголошеного атеїзму.
Галина Терещук:
“Антологія української релігійної літератури”, яку упорядкував свого часу Ігор Качуровський, надихнула Тараса Салигу видати, окрім неї, іншу - більш повну: від початку, так би мовити, самої української літератури -«Повісті временних літ» і до 90-років 20 століття, коли збірка вийшла у світ.
Особливу увагу упорядник Тарас Салига акцентував на релігійній поезії Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, з яких у радянських час намагались зробити палких атеїстів. Втім, насправді ці люди були глибоко духовні. А українська релігійна поезія може конкурувати у великій мірі зі світовою літературою, зазначає Тарас Салига.
Тарас Салига сподівається видати другу збірку релігійної поезії, куди увійдуть твори сучасних поетів, в тому числі й молодих. Адже на думку літературознавця, сучасна поезія багата на релігійну тематику.
Надія Степула
Традиції Великодня відбиті у культурі, найбільше – в літературі. Навіть наймолодші українські письменники вдаються до певних пошукань у цій царині. Проте складно сказати, яка потреба таких творів існує в нинішньому суспільстві. Як теж визначити, наскільки давніх звичаїв святкування Великодня дотримуються люди на українських теренах. Малювання писанок все ще популярне, щоправді, здебільшого в західних краях. Навіть виставки писанок перед святами відбуваються. _ цими днями така виставка працює в Луцьку, під назвою “Княжа писанка”.Аматори та фахові художники , колекціонери пропонують зразки писанок різних часів та країв. Але відійшли в минуле, скажімо, традиції співання гаївок –гагілок. Нині їх почуєш хіба у віддалених прикарпатських селах...
А ось Леся Горова, Заслужена артистка України, композитор, не тільки зберегла яскраві спогади з дитинства про свято Великодня. Вона пам”ятає і веснянки довкола церкви, і сама розвиває творчо цей жанр. Про що розповіла Тарасові Марусику.
Тарас Марусик
Мрією Лесі Горової було написати сучасну великодню пісню, і вона її вже здійснила, створивши до Великодня кілька років тому пісню “Великий день”
(звучить пісня у виконанні Лесі Горової).
Леся Горова каже, що гаїлки – це прекрасна традиція, співає гаїлки в родинному колі, і вже навчила співати їх свою маленьку доньку.
Послухайте улюблені веснянки Лесі Горової “Посаджу я грушечку” та “Жила-була царівна» у виконанні артистки
(звучать гаїлки)
Надія Степула
Творчість письменника Андрія Кондратюка репрезентує сув”язь часів – колишнього і теперішнього . Герої його творів живуть в обох часах, іноді переступаючи поріг століття, іноді вже за цим порогом народжуючись, ближче до нинішнього дня. Пейзажі душ – так можна означити основний жанр прозаїка. Андрій Кондратюк пригадує Великодні таїнства, як він їх проживав у своєму житті. Спілкувався з письменником Павло Вольвач.
Андрій Кондратюк
Свято Великодня на нашому хуторі справді було найбільшим роковим святом. Весна... Ідея проростання бринить у піднебесному просторі... Люди готуються до свята, і це так відчутно. Я любив виходити надвір о цій весняній порі і проглядувати хутірські хати. А вони ж уже були побілені і крізь садовину, крізь чорне галуззя проглядає ідеальна білість хат. І от, коли наставав Великдень, а взагалі, передвеликодня ніч, усі дорослі ішли до церкви, на всенощну. А одного разу, мені тоді вже було 14 років, і мене узяли брат старший і ще сусід до церкви у сусіднє село. І мені запам”яталося, що коли десь опівночі священник уже сказав: “Христос воскрес!”, і оте світло якесь, могутнє світло із Всесвіту, діткнулося і моєї підліткової душі. І це було так зворушливо. А потім був ранок, і ми йшли із освячекними пасками у корзинах, додому, і ранок був ясний. Мені казав один сусід, що на Великдень обов’язково має показатися сонце, ясна погода. Це було як свідчення Воскресіння ...
Павло Вольвач
Ви стали письменником, прочитали масу розумних книжок, але мені так здається - Ви і до цього часу перебуваєте на тій позиції, що якраз оце і є основна істина світу, життя...
Андрій Кондратюк
Великдень засвідчує з’яву Месії. Того Месії, що поборов смерть. І ось життя, вічне життя, як ми його уявляємо, саме бринить десь у цьому, такому високому моменті, досить тільки приглянутися.
Павло Вольвач
Ви і зараз же чекаєте?
Андрій Кондратюк
Звичайно. Передчуття у душі так само. Зустрічаєш Великдень кожного разу, як первісну з”яву. Буду у Києві, то піду до Михайлівського собору, на пагорби, і на Володимирську гірку. Якщо буду у своєму селі, то також відвідаю храм і також зустрінуся з родичами. Це буде завжди воно повнозначно. Це велике свято...
Надія Степула
Велике свято, Великий День – Великдень осяває істину кожному інакше. Але благословляє своїм сяйвом усіх – на нове просвітління, очищення душі, на добрі надії й очікування щасливого прийдешнього. Даруючи насущний оптимізм у всіх вимірах людського життя.
Дорогі слухачі, Виміри життя відзвучали. З вами були автор і ведуча – Надія Степула та звукооператор – Наталя Антоненко. Дякуємо за увагу. Радійте життю. І залишайтеся зі Свободою!
