- Миколо Петрович, ви є автором сотень пісень і як композитор, і як поет, і як співак. Багато з цих пісень стали улюбленими, справді народними. Про що вони?
- Про кохання, безперечно. Є й пісні про рідну землю. Я дуже люблю пейзажі, природу. От, можливо, від такої інформації зорової, від сприйняття природи народилося багато віршів і мелодій, які потім перетворилися в пісні.
- А яка з них є для Вас найдорожча?
- Пісні, як діти. Який батько не дотягне їх до пенсії? Вони всі дорогі, всіх їх люблю.
- Ваші пісні перейняті мелодикою Карпатської землі. Саме звідти походять, до слова, і відомі творці сучасної української пісні. Чим ви пояснюєте пісенний феномен Карпат?
- Якщо зробити екскурс історичний, дійсно так виходить, що сучасна естрадна пісня ніби там народилася. Там, знаєте, змішалися культури різні, різних національностей – і українців, і поляків, і румунська, і євреї дуже багато жили. Все це перемішалося. Цей коктейль я називаю українсько-молдавсько-єврейський. Музика, вона була практично однакова, і подобалася всім. Попри всі сварки, протистояння, сьогодні всі збігаються у тому, що не має ніякого розподілу на Схід і Захід. А тим більше мистецтво, воно об’єднує. Я ніколи не відчував антагонізму на гастролях. Навпаки, більша частина гастролей проходила на східній частині України – на Донеччині. Де б мені хтось сказав, що я співаю українською мовою? Пісні скрізь гарні. Варто те, що прагнення велике і потяг українців до мистецтва є, і ніхто не може це зламати.
- До чого Ви прагнете у своїй творчості, у своїй діяльності як директор Національного палацу мистецтв? Адже цю посаду Ви обіймаєте вже рік.
- Я просто прагну, щоб про Україну сьогодні була така ж сама думка, як про ту, яка була колись. Що у нас – надзвичайні таланти, що у нас надзвичайно гарні пісні, що у нас дійсно співуча мова. І не треба нас порівнювати з Італією, не треба, ми окремі, ми – оригінальні. Ні на кого не подібні. Ми ідемо своєю дорогою І якщо світ захоплюється нами, так це через те, що ми є українці.
- Про кохання, безперечно. Є й пісні про рідну землю. Я дуже люблю пейзажі, природу. От, можливо, від такої інформації зорової, від сприйняття природи народилося багато віршів і мелодій, які потім перетворилися в пісні.
- А яка з них є для Вас найдорожча?
- Пісні, як діти. Який батько не дотягне їх до пенсії? Вони всі дорогі, всіх їх люблю.
- Ваші пісні перейняті мелодикою Карпатської землі. Саме звідти походять, до слова, і відомі творці сучасної української пісні. Чим ви пояснюєте пісенний феномен Карпат?
- Якщо зробити екскурс історичний, дійсно так виходить, що сучасна естрадна пісня ніби там народилася. Там, знаєте, змішалися культури різні, різних національностей – і українців, і поляків, і румунська, і євреї дуже багато жили. Все це перемішалося. Цей коктейль я називаю українсько-молдавсько-єврейський. Музика, вона була практично однакова, і подобалася всім. Попри всі сварки, протистояння, сьогодні всі збігаються у тому, що не має ніякого розподілу на Схід і Захід. А тим більше мистецтво, воно об’єднує. Я ніколи не відчував антагонізму на гастролях. Навпаки, більша частина гастролей проходила на східній частині України – на Донеччині. Де б мені хтось сказав, що я співаю українською мовою? Пісні скрізь гарні. Варто те, що прагнення велике і потяг українців до мистецтва є, і ніхто не може це зламати.
- До чого Ви прагнете у своїй творчості, у своїй діяльності як директор Національного палацу мистецтв? Адже цю посаду Ви обіймаєте вже рік.
- Я просто прагну, щоб про Україну сьогодні була така ж сама думка, як про ту, яка була колись. Що у нас – надзвичайні таланти, що у нас надзвичайно гарні пісні, що у нас дійсно співуча мова. І не треба нас порівнювати з Італією, не треба, ми окремі, ми – оригінальні. Ні на кого не подібні. Ми ідемо своєю дорогою І якщо світ захоплюється нами, так це через те, що ми є українці.