Сергій Рахманін
Доброго усім вечора!
З вами, як завжди о цій порі, програма “Звуки життя: дійова особа”, спільний проект радіо “Свобода” та “Нашого радіо”, і я, її ведучий Сергій Рахманін.
Сьогодні ми зрадили своїй звичайній звичці і запросили в гості не одну відому персону, а відразу двох. Хоча вони й мають одне ім’я.
У чому фокус? Зараз поясню.
Дійовою особою сьогодні в Києві є фантастика. Як відомо, в Україні відбувається європейський конвент фантастів, звичайно ж, свято, яке має назву “Єврокон-2006”. Відбувається воно, саме завдячуючи Марії та Сергієві Дяченкам, які минулого року були визнані найкращими європейськими фантастами континенту.
Отже, я сьогодні радо вітаю в нашій студії двох відомих письменників-фантастів Дмитра Громова та Олега Ладиженського.
Доброго вечора!
Дмитро Громов
Добрий вечір, вельмишановні!
Олег Ладиженський
Доброго вечора!
Сергій Рахманін
Я думаю, що прихильникам, шанувальникам фантастики, а таких чимало є (велика кількість людей, які відвідали “Єврокон”, це підтверджує), ці люди відомі під втаємниченим псевдо Генрі Лайн Олді. Я думаю, що чимало наших слухачів дуже добре обізнані з творчістю цих людей. Вони можуть поставити їм питання у прямому ефірі за таким номером телефону: 489-09-39. Код Києва – 044.
Отже, хто такий Генрі Лайн Олді? Невеличке досьє.
Микита Мойсеєв
Генрі Лайн Олді народився 13 листопада 1990 року у місті Харкові в результаті непорочного зачаття. Принаймні так стверджують його батьки: Олег Ладиженський та Дмитро Громов.
Дмитро Євгенович Громов - 43-річний уродженець Сімферополя. Хімік за освітою. Обожнює hard-rock, зокрема групу “Deep purple”, про останню навіть видав монографію. Каратист. Коричневий пояс. Актор Харківського театру-студії “Пелікан”. Регулярно пише з 1976 року. Одружений. Має сина.
Олег Семенович Ладиженський молодший Громова на тиждень. Харків’янин. Закінчив Харківський державний інститут культури. З 1984 працює режисером у театрі-студії “Пелікан”, де, власне, і познайомився з Громовим. Каратист. Чорний пояс. Суддя міжнародної категорії. Шанує джаз та класику. Одружений. Має доньку.
У співавторстві під псевдонімом Олді Громов та Ладиженський випустили майже 100 книжок, якщо рахувати перевидання та переклади. Отримали приголомшливу кількість літературних премій. Серед них є унікальні, як, наприклад, Харківського університету МВС за правдиве та високохудожнє відображення роботи правоохоронних органів та спецслужб у фантастичних творах.
Загальний тираж усіх книжок Олді понад мільйон примірників.
Сергій Рахманін
Фантастика переживає справді певний бум. Фантастичні книжки розпродаються дуже швидко. І ваші наклади, наскільки мені відомо, розходяться теж дуже швидко. Фільми, які поставлені по фантастичних творах, завжди б’ють касові рекорди.
Чим би ви пояснили як люди, які дуже добре спілкуєтесь і багато спілкуєтесь з шанувальниками вашого таланту, з чим пов’язаний таким бум фантастики? Чому люди читають фантастику?
Є дві дуже поширених точки зору. По-перше, що у такий спосіб люди тікають від жорстокої дійсності. По-друге, що в принципі фантастична література не потребує якогось особливого мозкового навантаження, це легке чтиво.
Отже, ви маєте свою версію чи підтримуєте якусь одну із двох вищеозначених?
Олег Ладиженський (переклад)
Я розпочав би із розмови про бум. Ця інформація сильно перебільшена. Бум завжди був приблизно однаковим. Якщо подивитися із досліджень видавництв, то фантастика як займала 10-12% книжкового ринку, так і займає. Не більше, не менше.
Тому зараз можна навіть говорити про якусь кризу перевиробництва у видавництві фантастичної літератури, коли кількість авторів, які видаються, збільшується, а середній наклад падає.
Тобто, це сегмент не настільки швидко розвивається, наскільки стабільний сегмент ринку. Він затребуваний, затребуваний людьми різного віку, але великого буму я не помітив би, якщо чесно. Швидше всього, бум був в 95-96 роках. Потому це вийшло на таку рівну синусоїду без великих піків.
Дмитро Громов
Щодо причин інтересу до фантастики, то я не погодився з жодною думкою. Я думаю, що мій співавтор також не погодиться.
Думаю, що тут дві причини.
По-перше, фантастика – це література мрії, неможливого, література, у якій дозволено і можна все, де можна застосовувати такі методи і прийоми, аби ставити героя у будь-які критичні ситуації і розкривати його характер найбільш повно, що не завжди дозволяє інша література.
По-друге, фантастика – це література вільних людей. Люди, які відчувають себе вільними або хочуть ними стати, як правило, читають фантастику.
Сергій Рахманін
Я думаю, що письменники, які працюють в інших жанрах, з вами, мабуть, не погодилися б, вони також могли б стверджувати, що, наприклад, детектив чи політичний тріллер – це теж певною мірою є літературою вільних людей.
Але поза тим давайте послухаємо, що говорять колеги про самих фантастів Громова та Ладиженського.
Сергій Дяченко
Таємниця їх працездатності простий – вони працюють у співавторстві, як і ми з Мариною. Усі, хто працюватиме у співавторстві, буде досягати таких результатів. Це жарт.
Але насправді за цим стоїть величезна працездатність, здатність концентруватися над поставленим завданням.
Ви тут перераховували, що вони і каратисти, і те, і се, але перш за все вони великі письменники. Вони дуже тонкі психологи. Вони створювачі світів.
Вони загалом причетні до створення того, що можна назвати харківською школою. Письменники молоді завдяки ентузіазму Дмитра та Олега існують.
Україна має київську школу і харківську школу, дай Бог, матиме і одеську, і дніпропетровську і так далі, а потім стане всесвітньою школою.
Дмитро і Олеже, ми вас любимо! Ось і все.
Марина Дяченко
Із найяскравіших взагалі явищ української, російської і світової фантастики. Ми читаємо кожну їхню книг. Ми мали честь написати з ними дві великих книги у співавторстві.
Це взагалі новий підхід до участі авторів у видавничому процесі, якщо хочете. Це теж суттєва сторона їх діяльності.
Сергій Рахманін
Це були відомі українські фантасти. Завдячуючи їхній торішній перемозі, сьогодні Київ має честь приймати такий поважний фестиваль фантастики, як “Єврокон”.
Один із ваших колег сказав, що Олді – це явище у фантастиці і українській, і російській.
Цікавлячись тим, що ж пишуть про Олді на різних сайтах, я дуже часто зустрічав, що вас репрезентували як російських фантастів.
А як ви самі себе ідентифікуєте? Чому так сталося, що багато хто вас вважає справді російськими письменниками?
Олег Ладиженський
Це довга історія. Почнемо з того, що Харків більш-менш російськомовне місто, тому ми з дитинства усі розмовляємо російською мовою. Хоча і в школі вчили українську, і в інституті. Ну, так склалося, що пишу я російською.
Сергій Рахманін
Не в цьому проблема. Справа в тому, що Андрій Курков пише російською, переважну частину часу живе за межами України, але тим не менше жодного разу не зустрічав, щоб його називали російським письменником.
Олег Ладиженський
Так ось, в Росії нас позиціонують як українських письменників-фантастів. Так нас позиціонують видавництва, відкриваючи під нас серію. У нас буквально за місяць виходить товстенна книжка, яка написана в співавторстві з Мариною та Сергієм Дяченками і Андрієм Валентиновим, і називатися цих кілька романів в одній книзі будуть “Український цикл”.
Тобто, московське видавництво №1 “ЭКСМО” буквально зацікавлене в назві “Український цикл”, тому що ми є українськими письменниками. У них це бренд. Чому б і ні?
В енциклопедіях російських літературних, в довідниках для гімназій, для вузів написано завжди: “Українські російськомовні письменники”.
Я сказав би, що швидше за все нам вдома відмовляють періодично, особливо чиновники різних установ, у праві називатися українськими письменниками. Зазвичай аргументація приблизно така: чому ви пишете не тією мовою (хоча я чиновникам запропонував би вивчати Європейську хартію про мови) і чому у вас стільки багато книг? В українського письменника багато книг не буває. Його не повинні видавати, він повинен страждати, тоді буде все в порядку.
Тому і виходить дуже дивна ситуація. Незадовго перед тим, як ми приїхали сюди, у Харкові була конференція регіональної столиці і так далі. Ми виступали на симпозіумі по російськомовній культурі “Проблеми і досягнення”, де мова йшла саме про це, що закордоном нам сприймають як українських письменників, а вдома нам чомусь намагаються відмовити у цьому званні.
Ми знаходимося у такому досить двозначному стані, коли ми вдома не можемо довести, що ми свої. В кінці-кінців у нас є книги і українською мовою.
Тому я б швидше всього вирішував цю проблему тут. Закордоном нас позиціонують як українських.
Сергій Рахманін
Ще одна думка, яка пролунала у висловах ваших колег, там було сказано, що Олді – це явище у сучасній вітчизняній фантастиці ще й тому, що це абсолютно якісно новий підхід до книговидавничої справи і розповсюдження.
Тобто, наскільки я розумію, видати книжку в Україні – це справді дуже велика проблема і насправді дуже складна штука. Я сам стикався із цими проблемами, видаючи власну книжку, тому я охоче вірю, що це справді проблема.
Як вам вдається розв’язувати цю проблему?
Дмитро Громов (переклад)
Насамперед ми співпрацюємо із московським видавництвом “ЭКСМО”. В Росії таких проблем немає. В Росії з книговиданням все в порядку. Хоча в принципі у співробітництві автор-видавець, звичайно ж, багато проблем виникає. Це в першу чергу редагування, коректура, верстка, оформлення книг, криві анотації, де не те написано, що у книзі. Багато авторів на це нарікають, критикують видавця, редактора і так далі.
Ми на це не нарікаємо, ми співпрацюємо з виданням, видавець нам не ворог. І видавець, і письменник зацікавлені у тому, щоб книга вийшла якомога краща, цікавіша, щоб вона була гарно оформлена, щоб вона добре продалася. Тобто, в даному випадку інтерес спільний.
Тому ми самі знайшли низку гарних художників, які оформляють наші книги. Ми самі приймаємо їхні роботи. Вони обов’язково повністю читають текст, котрий ілюструють. До того ж як той, хто ілюструє обкладинку, так і той робить внутрішню ілюстрацію, показує нам, якщо щось не так, то ми говоримо, а вони виправляють. Після цього у видавництва ніколи не було відмови у прийомі цих робіт, тому що вони дуже якісні...
Сергій Рахманін
Наскільки я зрозумів, в Росії видаватися легше, ніж в Україні.
Дмитро Громов
Набагато легше.
Сергій Рахманін
Маємо перший телефонний дзвінок. Радо вітаємо нашого слухача!
Слухачка
Доброго вечора!
Коли ви пишете свої твори, ви слухаєте в цей час якусь музику? Можливо вона дозволяє вам якось повніше ввійти в образ, зрозуміти настрій, який ви хочете створити?
Олег Ладиженський
Ми в цьому сенсі люди досить різні.
Я, Олег Ладиженський, працюю під музику. Це, як правило, інструментальна музика, тому що живий голос відволікає, особливо голос на тій мові, на якій пишеш. Це, як правило, класика, італійці: Доніцетті, Альбіноні, Бах, Вівальді, це гітарна акустична музика, це джаз.
Дмитро у цьому сенсі під музику працювати не любить. Він працює у тиші, чи то вона його відволікає, чи ще щось. Редагує дійсно він під музику. Це часто відбувається, але пише у тиші.
Ось такі ми різні.
Сергій Рахманін
Коли я вперше почув, побачив ці цифри: більше мільйона накладу, 100 творів, то я здригнувся.
У кожної людини творчої час від часу виникає момент, коли творчість перетворюється просто на ремесло. Чи можна говорити, з одного боку, про такі обсяги продукції, а з іншого боку, про творчий процес? Тобто, чи не перетвориться це поступово у форму заробітку?
Дмитро Громов
Можна говорити і про одне, і про інше, але насправді, як свого часу сказав класик, не продається натхнення, але можна рукопис продати.
Якщо підрахувати обсяги написаного, то давайте відразу врахуємо, що 100 книг – це разом із перевиданнями і перекладами. Якщо брати оригінальні книги, то тоді у нас виходить трішки більше 30, тобто 33 чи 34 книги.
Це теж немало. Але з іншого боку, ми все ж таки пишемо у співавторстві з 1990 року, тобто вже більше 15 років, і нас двоє. Звісно, це не значить, що ми пишемо в два рази швидше, аніж писала б одна людина, але все ж таки це трішки швидше. Якщо розділити кількість книжок на кількість років, які ми пишемо, а ще врахувати, що ми пишемо у двох, то вийде не так вже й багато. Не скажу, що це дуже мало, але не якісь вражаючі цифри.
Ми знаємо багато письменників, які пишуть швидше за нас або хтось один, хто пише так, як ми двоє, при цьому пише досить добре...
Не дуже добре себе вихваляти, що ось ми такі великі творчі люди і гроші для нас ніщо, то це була б не зовсім правда, тобто приємно займатися улюбленою роботою і за це ще отримувати гроші...
Сергій Рахманін
Це мрія кожної нормальної людини.
Дмитро Громов
Так. Тому я усім нашим радіослухачам цього і бажаю, щоби ви займалися улюбленою роботою і отримували за це гідну зарплату.
Але тим не менше ми не думаємо, що це перетворюється в якийсь конвеєр, в якесь тупе заробляння грошей. Нам завжди є чому навчатися, і нам є що сказати. А це залог того, що ми не будемо гнати якийсь комерційний конвеєр.
Ми завжди чогось шукаємо, ми пробуємо нову стилістику, нові ідеї, нові образи. Коли ми пишемо, ми не думаємо про гроші. Про гроші можна думати потім, коли вже дописав книгу і продаєш її у видавництво.
Сергій Рахманін
Наскільки це вигідна справа? Тобто, ви відчуваєте себе забезпеченими людьми? Можна у нашій країні писати книжки, більше ніде і ніким не працювати, а при цьому бути відносно заможнім?
Олег Ладиженський
У кожного свій рівень потреб. Ми відчуваємо себе досить забезпеченими людьми, при тому, що у нас машин немає і дач немає також. Але квартири є, і сім’ї є. Тобто, наш рівень потреб включає в себе обмежений набір необхідних речей, обставин і іншого, що ми вважаємо себе достатньо забезпеченими. Ми цей набір забезпечуємо.
Більше, вистрибувати із штанів, для того, щоб заробити на машину такої марки чи сякої марки або можливість не раз на рік полетіти на два тижні в Прагу відпочити, а, приміром, робити це вісім разів в рік, то у нас немає такої потреби.
Сергій Рахманін
Коли читаєш, скажемо, в Інтернет-крамницях анонси на книжки, які творять двійко людей під псевдо Олді, то пишуть, що це є фантастика для інтелектуалів, в яких є завжди якийсь новий свіжий поворот, якась нова ідея, новий образ, нова філософія.
Разом з тим ви як і будь-який інший письменник, відомий, розкручений, не обминули звинувачень у плагіаті. Ціла сварка була. При чому точки зору розбігалися: хтось казав, що це відвертий плагіат, а хтось казав, що це запозичення, творче переосмислення, компіляція, новий погляд на стару ідею.
Ви можете як письменники з певним досвідом, з певним ім’ям сказати справді, де є межа між плагіатом і творчим переосмисленням? І чи є, чи існує письменник, який може уникнути таких звинувачень, який користується власними ідеями, який здатен нічого не запозичати з того, що написано до нього?
Дмитро Громов
Насправді тут інколи плагіатом чи там творчим переосмисленням називають включення твору в загальнокультурний контекст. Скажімо, якщо у нас є твір, скажімо, “Герой має бути один” і “Одисей – син Лаерта”, вони основані на давньогрецькій міфології, відповідно на історії Геракла, при чому в основному на тих її моментах, які не описані в класичних 12 подвигах, і на історії Одисея, знову ж таки переважно не в його відомому поверненні додому через різних сирен і так далі, а інші моменти його життя. Як це назвати: плагіат, творче переосмислення чи постановка твору в контекст світової культури?
Ми все ж таки вважаємо, що це постановка у загальносвітовий культурний контекст. Тому що, якщо це перевести на наш час, на наші реалії, то, приміром, який-небудь рядовий Іванов, якого забрали в Чечню чи в Афганістан у зовсім недавні роки, чи в Ефіопію, чи ще кудись, який попав на війну, яка йому й даром не потрібна, він не хоче туди йти, але у нього наказ, за нього вирішили якісь високі дядьки у своїх вузьких інтересах, а не в інтересах народу і особистих рядового Іванова (це є в іншій країні війна), і його кинули в цей котел помирати, а він не захотів помирати і все, що з ним сталося, не дивлячись ні на що, все ж таки повернувся додому. Це та ж сама історія Одисея.
Олег Ладиженський
Давайте розділяти плагіат і просто знахідки у полі культури. У такому випадку ми повинні звинуватити в плагіаті, приміром, усіх художників, які користувалися сюжетами міфів Древньої Греції, починаючи від Рембрандта і закінчуючи сучасними, ми повинні звинуватити усіх, починаючи від Рафаеля, за використання біблейських сюжетів.
Це переосмислення вічних сюжетів. До плагіату відношення немає. Плагіат – це я взяв чужий текст, написаний вами, підписав своїм прізвищем і отримав гонорар. Це плагіат.
Сергій Рахманін
Ми трошки поговорили про творчість наших шановних гостей, а тепер трошки про фантастику взагалі.
Отже, на нас чекає цікава оповідка про перебіг подій на фестивалі “Єврокон”. Отже, слухаємо історію кореспондента “Нашого радіо”.
Ірина Аврамець
Мрії українських шанувальників фентезі збуваються. Заглянувши в Національний університет фізкультури та спорту, де відкрився “Єврокон-2006”, можна зустріти своїх улюблених письменників, можна потиснути їм руку, взяти автограф і просто запитати: “How are you?” Власне, це зробили усі, як тільки помітили патріарха світової фантастики Гарі Гаррісона.
Я ж запитала, що справді фантастичного було у його житті і яким йому видався Київ?
Гарі Гаррісон (переклад)
Це складне питання, що було фантастичного у моєму житті. Коли я був в армії, і сказали, що війна закінчилася, то це було дуже важливо для мене. А ще, коли народився мій син.
В Києві мені подобається горілка та жінки. Порівняно з росіянками тут немає бабусь.
Я багато часу прожив у Скандинавії, тому Київ в середньому мені більш схожий на російське місто, ніж на європейське. В мене складається враження, що я вдома. У нас в Скандинавії маленькі вулиці, а тут великі.
Ірина Аврамець
Книжку Гарі Гаррісона можна купити тут же, на міжнародному книжковому ярмарку, що працює в рамках “Єврокону”.
Чоловік
Тут є кілька дуже видатних письменників, яких хотілося б побачити. Дуже приємно, що почали люди їздити на виставки. Але хотілося б трошки кращі зали, більше уваги.
Дівчина
Ми прийшли на екскурсію разом із викладачем. Тут дуже багато гарних книг. Взагалі атмосфера дуже приємна.
Ірина Аврамець
Організатори дуже щільно склали графік “Єврокону” з зустрічами з письменниками, майстер-класами, семінарами та презентаціями.
Традиційно обиратимуть переможців “Єврокону”: найкращого видавця, перекладача, художника, фантастичний часопис та письменника.
Отож, тримаймо кулаки за українців!
Сергій Рахманін
Шановні гості, а чим вам особисто запам’ятався “Єврокон”? Чи насправді це є культурною надзвичайно непересічною подією для України?
Дмитро Громов
Так, це дійсно цікава і серйозна культурна подія. Сюди приїхали більше 150 іноземних гостей із 22 країн. При чому не тільки з Європи, а й з США є люди, з інших країн.
Приїхав, як тут вже говорилося, відомий письменник, патріарх світової фантастики Гарі Гаррісон. Приїхав прекрасний польський письменник, дуже відомий у нас і нам дуже відомий Анджей Сапковський. Багато українських, російських відомих авторів приїхало. Також представники видавництв і з Польщі, і з США, і з Німеччини, вже не кажучи про російські і українські – це зрозуміло. Велика кількість преси.
Крім того, дуже насичена програма “Єврокону”, безліч всяких семінарів, диспутів, лекцій. При чому не просто ті, які спрямовані на вузькі проблеми фантастики, а саме те, що ми говорили про загальнокультурний контекст, саме на інтеграцію, з одного боку, України в загальноєвропейське і світове співтовариство, а з іншого боку, які налагоджують зв’язок між фантастикою та іншими областями культури.
Тобто, з цієї точки зору це дійсно дуже значима подія.
Сергій Рахманін
Безумовно, що це надзвичайна подія. Свого часу вважали, що “Євробачення” зробить поштовх українському шоу-бізнесу. Цього не сталося. Сподівалися, що “Фінал чотирьох” баскетбольної Ліги чемпіонів (ФІБА) зробить поштовх українському баскетболу. Ми подивимося, як воно станеться.
Мені особисто як громадянину, як споживачу певного сегмента культури в цій країні дуже хотілося б, мріялося, щоб це зробило певний поштовх, скажімо, для видавничої справи в Україні, бо говорити про українську літературу як явище дуже складно, як явища її немає.
Як немає, на превеликий жаль, українського кіно. Ніякого. Практично немає літератури і практично немає кіно, тому що література видається закордоном і у кращому випадку тут розповсюджується, а кіно навіть не знімається.
Що необхідно, з вашої точки зору, щоб в нас з’явилася українська книжка, будь-яка: фантастична, історична, детективна, політична? Чим такий надзвичайний захід, яким є “Єврокон”, може тут зарадити?
Олег Ладиженський
Тут є сенс звернутися за якимись рекомендаціями чи досвідом до сусідів, до інших країн. Все загалом не так вже й складно.
Розвиток книговидавничого бізнесу починається не на конвентах, не на культурних заходах, не на літературних заходах. Тут збираємося ми, письменники, які вже склалися, чи читачі-ентузіасти цієї справи.
Книговидавничий бізнес розпочинається із законодавства і відповідних розпоряджень уряду. Це треба давати пільги книговидавцям. При чому, не з’ясовуючи те, який із них...
Сергій Рахманін
Справа в тому, що подібна подія привертає увагу політиків, чиновників, деякі з них навіть можуть завітати на такі. Може це просто використовувати? Може, це простот зайвий привід бити на сполох?
Олег Ладиженський
Всі політики тиснуть тобі руку і розповідають (абсолютно без винятку) про те, що вони за українську книгу, що вони зроблять заради неї все, що все буде гарно просто з завтрашнього дня. І нічого не виходить. Як тільки розмовляєш із книговидавцем, він говорить: “Ми прогораємо, тому що ми не можемо ні конкурувати, ні видавати. Друкарні зайняті...”
Я розумію, коли мені в Харкові знайомий господар друкарні говорить: “Супер! Купити нову друкарню – за вибори відбиваються всі затрати”. Тому, що друкуєш плакати - все в повному порядку.
Друкувати книгу дико складно. Треба розробляти схему книгорозповсюдження, працювати з магазинами, піднімати їх. Це економіка. Допоки у нас цією економікою не будуть займатися і вирішувати ці питання, доти нічого не вийде.
Ми ж з вами бачимо, що у сусідній Росії кілька років тому вирішили ці питання, дали пільги книговидавництву і так далі, то у них видавничий бізнес став одним із трьох найбільш прибуткових галузей промисловості. І все.
Сергій Рахманін
Трошки сумно, але цілком реалістично.
Я знаю, що вам дуже часто ставили питання, як вам так вдається писати вдвох, ви відповідали і навіть в певний спосіб технологію розказували.
Але мені цікаве інше. Я читав в одному із ваших інтерв’ю, що ви знайомилися тричі: один раз, якщо не помиляюся, на заняттях літературного гуртка; другого разу на секції карате; втретє - ви вже створили спілку творчу в 90 році. Це фантастика, це доля...?
Я просто дивлюся на вас, ви абсолютно різні люди за вдачею, за темпераментом, хоча ви і ровесники, і мешкаєте в одному і тому ж самому місці. Як вам так вдалося поєднати? Чому ця спілка виникла в 90- році, а не, скажімо, в дитинстві, коли ви відвідували літературний гурток?
Дмитро Громов
Мабуть, доля. Дійсно так вийшло, що коли ми спочатку вперше познайомилися, то як щось нас притягувало, розкидало, а потім знову тягнуло на зустріч, як магнітом, одним і іншими полюсами.
Сергій Рахманін
Ви часто сваритеся між собою?
Дмитро Громов
Ніколи.
Сергій Рахманін
Можливо, це навіть і сумно, тому що, можливо, якісь негативні емоції...
Дмитро Громов
Ми сперечаємося, але не сваримося. А це дві різниці, як кажуть в Одесі.
Сергій Рахманін
Є телефонний дзвінок.
Слухаємо Вас уважно!
Слухач
Доброго вечора!
Мені хотілося б довідатися, чи збираються щось екранізувати з ваших речей? Що, наприклад, ви самі б хотіли побачити на екранах кінотеатрів з того, що ви робите?
Дуже дякую.
Олег Ладиженський
Ми б дуже багато чого хотіли б побачити. Ми бачимо, як можна за однією книгою зняти масштабну картину, велике полотно, по іншій, скажемо, повноформатний мультфільм можна зняти, а по третій -психологічну драму.
З нами велись переговори щодо екранізації. Від однієї ми відмовилися, тому що ми не любимо серіалів. А в даному випадку пропонувався серіал з не дуже великим уклоном в початковий матеріал книги. У решті випадків все якось зависало на рівні розмов, домовленостей. Тобто, нічого конкретного в даний момент немає. Говоримо чесно.
Буде? Поживемо – побачимо.
Сергій Рахманін
З вашої точки зору, які з ваших творів найбільш придатні, прийнятні для екранізації?
Олег Ладиженський
Дуже багато. Я це кажу як професійний режисер.
Скажімо, можна поставити історичну драму на нашому матеріалі вітчизняному – роман “Пасинки восьмої заповіді” про Західну Україну, частину Польщі 18 століття.
Можна зняти короткометражний мульфільм за “Казками дідуся Вампіра” чи “Кіно до гроба”. Можна зробити чудові комедійні мульфільми. Можна поставити психологічну драму за повістю “Ваш вихід”. Або інсценувати, поставити п’єсу “Другі руки”. Багато чого можна.
Сергій Рахманін
Я знаю, що свого часу ви навіть спромоглися, як на мене, дуже дивну, як на мене, химерну, але дуже цікаву забаву, яка називалася “Рольова гра” в 90-х роках під Харковом і під Санкт-Петербургом. Чому раптом з’явилася такі ідея? Наскільки вона було коштовною? Де вам вдалося знайти гроші на це?
Дмитро Громов
Насправді це робилося на голому ентузіазмі і нашому, і учасників цієї гри. Всі ці гроші – це були внески учасників. Взагалі на усіх іграх, принаймні у той час, зараз ми цим не займаємо, а тоді були внески. Внески були по тих часах достатньо великі, а нині це дуже смішно, по-моєму, чи то три долари, чи щось у цьому роді.
Але справа в тому, що костюми собі шили самі. Зброю і всі ігрові інструменти, предмети і так далі кожен робив собі сам для своєї ролі, для своєї команди, для свого образу.
На грі був відмінний кабак, в якому були абсолютно реальні закуска і випивка: алкогольна, безалкогольна. Це за внески, зокрема, придбали. Машина винайняли для того, щоб все це доставити.
Сергій Рахманін
А скільки це тривало?
Олег Ладиженський
Три дні тривала гра на природі під Харковом. Про пітерську ми знаємо, але ми там не були. Її в той момент без нас проводили. А тут ми брали участь.
Гра вийшла не так добре, як нам того б хотілося. Скажімо, не в той бік повернув сюжет, і вона почала розвалюватися. Але з іншого боку, вийшов справді оригінальний...
Вона проходила за романом “Сутінки світу”, а у нього є непряме продовження, тобто це невеликий роман чи невелика повість “Ті, що живуть в останнє”, дія котрого відбувається набагато пізніше “Сутінок світу”. Так ось, всі дії гри якось самі по собі без всякого підштовхування з боку майстрів наших саме по собі виїхало на ситуацію на початок “Той, що живе в останнє”.
Після цього ми зрозуміли, що ми написали правду: воно і у грі вийшло без будь-яких дій з нашого боку.
Сергій Рахманін
Я, звичайно, не менеджер, не продюсер і не моя справа давати вам поради. Але чому б вам не повернутися до цієї ідеї? Можливо, у такий спосіб ви зараз привернули б увагу людей, які теоретично мають змогу дати вам гроші на постановку фільму? Бо я думаю, що у такий спосіб, за певної реклами, за певної розкрути може вдасться вам це зробити.
Олег Ладиженський
Навряд чи, тому що рольові ігри за нашими книгами до сих пір проходять. На сьогодні їх багато, їх десятки. Вони проходять, вибачте, від Ізраїлю до Іркутська. Ігри кабінетні, ігри польові, тобто в лісі чи в приміщенні і так далі. І поки що уваги продюсерів це поки що не привертало.
Сергій Рахманін
Я маю надію, що, можливо, сьогодні хтось, почувши цю програму, раптом сам для себе з’ясує, що він просто не в змозі втриматися, аби не дати грошей на постановку фільму.
Ви, я знаю, є патріотами міста Харкова. Це приємно і для мене як для людини, яка народилася в цьому ж місті. Але, можливо, були пропозиції переїхати, скажімо, до Києва чи до Москви, чи до Нью-Йорку. Чому ви так затято вперто живете в Харкові?
Олег Ладиженський
Не просто пропозиції. У мене на початку 90-х років в Америку переїхали мої батьки з моєю сестрою. Так що я міг би поїхати разом з ними. І не поїхав. Неодноразові пропозиції переїхати в Москву...
Дмитро Громов
Так, нам обом пропонували.
Сергій Рахманін
А чому? Нові можливості: творчі, фінансові? Нові обличчя, можливо, нові ідеї?
Олег Ладиженський
Знаєте, є місце, яке називаєш “Батьківщина”. Зазвичай психологічно до масштабів країни його страшно розтягнути. Батьківщина – це якийсь невеличкий куточок, де тобі комфортно, це невеличкий географічний простір, де твої друзі, твої знайомі, де ти йдеш по вулиці і не задумуєшся про те, куди звернути. Це банально, але в Харкові нам обом жахливо комфортно.
Тьфу! Тьфу! Тьфу! Слава Богу, ми сподіваємося, що вона так і триватиме. Тому до тих пір, допоки нас звідти не будуть виганяти зі зброєю в руках, ми намагатимемося нікуди не поїхати.
Дмитро Громов
Але ми дуже сподіваємося, що такого не станеться.
Сергій Рахманін
До речі, хотіло б почути професійну, фахову точку зору, що є фантастикою? Я знаю, що є точка розу, доволі поширена, що фантастика – це не виключно Герберт Уельс, Жуль Верн чи Стругацькі, що це, наприклад, ще й Булгаков, Франсуа Рабле.
Що це є, з вашої точки зору? Де межа? Де починається фантастика і починається інший жанр? Гессе – це фантастика чи ні?
Олег Ладиженський
Фантастика – це літературний напрямок, котре дозволяє на наше з вами життя поглянути під неочікуваним кутом. Фантастичний елемент, фантастичний прийом дозволяє загострити ті проблеми, які, скажемо, в реалізмі до такої межі загострити не виходить. Для цього Булгакову у “Собачому серці” знадобилася фантастика, і з собаки зробили людину. Чи це у Гофмана, чи у Рабле, чи це у Гріна в кінці-кінців (“Та, що біжить по хвилях”).
Фантастика - це ні у якому разі не література для дітей та юнацтва і тому подібне. Це формулювання було придумане на першому з’їзді Спілки письменників СРСР.
Фантастика – це ціла течія у літературі. Є течія реалізм, а є течія романтизм, а є класицизм, а є фантастика. У ній вільно можуть співіснувати і Свіфт, і Булгаков, і хто-завгодно, тому що якість літератури в даному випадку грає вже другу роль. У цьому напрямку співживуть і графоман, і геній.
Дмитро Громов
Власне, як і в будь-якому іншому напрямку.
Сергій Рахманін
А якою буде подальша доля світової фантастики?
Сьогодні ви згадали відомого польського фантаста Анджея Сапковського. Маємо унікальну можливість почути його точку зору про майбутнє фантастики.
Анджей Сапковський (переклад)
Галузь літератури, яка розвивається найбільш швидкими темпами, як на мене, тепер є тріллер, особливо політичний чи міфічний. Це галузь, яка найбільш динамічно розвивається у нашому бізнесі.
Що стосується фантастики, то в даний момент можна сказати, що революційний розвиток замінив трішки еволюційний розвиток. Але все рівно ні про який регрес, звичайно ж, мови не може бути.
Сергій Рахманін
Ви погоджуєтеся з точкою зору свого колеги?
Дмитро Громов
Так, ми в принципі погоджуємося з паном Анджеєм. Дійсно фантастика, з одного боку, в жодному випадку не регресує, вона дійсно розвивається, а з іншого боку, насправді якогось такого вибухового розвитку немає. Вона просто скоріш за все зараз розвивається у різних напрямках.
Якщо раніше було два-три основних потоки фантастики (умовно кажучи, скажемо, science-fiction - наукова фантастика, фентезі ы містика), то зараз вони усі роздробилися на течії, напрямки якихось. Потім вони десь починають переплітатися, виникають стики. Ось на цих стиках з’являється щось дійсно нове.
Тобто, зараз фантастика, як річка, яка вийшла на простір і почала собою заповнювати рівнину. От як в Суздалі водосховище, яке спочатку наповнювалося, а потім почало розширюватися, займаючи нові території.
Сергій Рахманін
Декілька свідчень. От я знаю, що в Росії, наприклад, є вчитель, який на фантастичних творах показує дію певних законів фізики.
Я вичитав на одному із сайтів, що, наприклад, один із ваших творів вивчають навіть в Російському державному педагогічному університету, але чомусь, правда, на факультеті дефектології.
Тобто, в принципі фантастичний твір може бути посібником для будь-чого.
Але повертаючись до думки Анджея... У вас не виникало бажання змінити амплуа? Скажімо, не повністю вийти з царини фантастики, а створити щось на межі, на порозі, на кордоні? Скажімо, політичний детектив з елементами фантастики?
Олег Ладиженський
Не тільки бажання, ми його вже давно реалізували. Окрім суто фантастичних творів, у нас є на межі з історичним романом, з соціальним романом, у нас є поезія, у нас є п’єса, значить, драматургію зачепили, у нас є мейн-стрімівські, фантасмагоричні, гротескові твори.
Дмитро Громов
У нас є взагалі есе, статті, які взагалі не є романом чи оповіданням.
Олег Ладиженський
Нам взагалі скучно писати однаково. Кожного разу ми знаходимо якісь нові прийоми чи форми просто задля того, щоби отримати особисту свою насолоду.
Сергій Рахманін
Трошки таке технологічне питання. А хто у вас робить останні корективи, тобто хто редагує остаточний текст?
Дмитро Громов
Ми.
Сергій Рахманін
Я собі це важко уявляю. Писати вдвох – це я розумію, але все рівно хтось має бути, що у журналістиці, і у письменників називається “останньою рукою”, тобто той, хто робить останні правки.
Дмитро Громов
Це називається так: кому останньому потрапила роздруківка, і коли вирішили, що ось досить, вичистили все, що змогли, то тут і виходить, що один раз один, іншим разом інший. Не домовляємося заздалегідь.
Сергій Рахманін
Гонорари ви теж рівно навпіл ділите?
Олег Ладиженський
Так.
Дмитро Громов
Так.
Сергій Рахманін
А пускаєте на розвиток, там на купівлю нових творів? До речі, от що вам подобається читати? Чим ви надихаєтеся з точки зору літератури?
Олег Ладиженський
А всім, що входить в наше життя: і спілкуванням з друзями...
Сергій Рахманін
Я маю на увазі книжки.
Олег Ладиженський
Це буде абсолютно неймовірних розмірів список: від Діккенса і Бальзака до Ахматової та Басьо, від наших колег: Валентинова, Дяченка, Дашкова до закордонних...
Сергій Рахманін
Тобто, ви любите фантастику і читати також? Дуже поширена історія, що людина, яка творить у певному жанрі, як правило, категорично не сприймає творчість своїх колег.
Олег Ладиженський
Ми є винятком. Ми читаємо багато. І фантастику в тому числі.
Сергій Рахманін
Є твір, який вам самим найбільше подобається? Я знаю, що письменники, як правило, є дуже суб’єктивними в оцінці власних творів. Чи збігається ваша думка про власні твори? Чи, можливо, Ладиженському подобається одне, а Громову – інше?
Дмитро Громов
Це все рівно, що запитати, яка частина тіла у нас улюблена. В якийсь час під настрій згадується і більше подобається один твір, в якийсь момент - інший твір.
Як банально не звучала б відповідь у загальному вигляді, але та книга, яка зараз пишеться, як правило, й є найулюбленіша. Інакше як її писати, якщо вона не найулюбленіша?
Сергій Рахманін
Як вам здається, скільки творів вам вдасться написати? На якому числі ви зупинитеся і вирішите самі для себе, що досить? Чи межі немає?
Олег Ладиженський
Ні, тут не буде межі. Допоки дихаємо, будемо щось робити. Не роман, так пісню. Не пісню, так вірш, п’єсу, афоризм, два рядки, два слова треба з’єднати разом так, щоби заграли. Це спосіб існування. Поки живі.
Дмитро Громов
От скільки встигнемо за своє життя, стільки і напишемо. Ми ж не знаємо, скільки житимемо, тому тут важко сказати.
Олег Ладиженський
Дай Боже, довше.
Дмитро Громов
Приєднуюся.
Сергій Рахманін
Що ж, можемо тільки побажати наснаги, творчого натхнення працелюбним, безумовно творчим і закоханим у свою роботу (це відчувається) людям, нашим гостям Дмитру Громову та Олегу Ладиженському.
Це була програма “Звуки життя: дійова особа”. З вами був Сергій Рахманін.
Зустрінемось наступної суботи!
Нехай вам щастить!
Доброго усім вечора!
Сьогодні ми зрадили своїй звичайній звичці і запросили в гості не одну відому персону, а відразу двох. Хоча вони й мають одне ім’я.
У чому фокус? Зараз поясню.
Дійовою особою сьогодні в Києві є фантастика. Як відомо, в Україні відбувається європейський конвент фантастів, звичайно ж, свято, яке має назву “Єврокон-2006”. Відбувається воно, саме завдячуючи Марії та Сергієві Дяченкам, які минулого року були визнані найкращими європейськими фантастами континенту.
Отже, я сьогодні радо вітаю в нашій студії двох відомих письменників-фантастів Дмитра Громова та Олега Ладиженського.
Доброго вечора!
Дмитро Громов
Добрий вечір, вельмишановні!
Олег Ладиженський
Доброго вечора!
Сергій Рахманін
Я думаю, що прихильникам, шанувальникам фантастики, а таких чимало є (велика кількість людей, які відвідали “Єврокон”, це підтверджує), ці люди відомі під втаємниченим псевдо Генрі Лайн Олді. Я думаю, що чимало наших слухачів дуже добре обізнані з творчістю цих людей. Вони можуть поставити їм питання у прямому ефірі за таким номером телефону: 489-09-39. Код Києва – 044.
Отже, хто такий Генрі Лайн Олді? Невеличке досьє.
Микита Мойсеєв
Генрі Лайн Олді народився 13 листопада 1990 року у місті Харкові в результаті непорочного зачаття. Принаймні так стверджують його батьки: Олег Ладиженський та Дмитро Громов.
Дмитро Євгенович Громов - 43-річний уродженець Сімферополя. Хімік за освітою. Обожнює hard-rock, зокрема групу “Deep purple”, про останню навіть видав монографію. Каратист. Коричневий пояс. Актор Харківського театру-студії “Пелікан”. Регулярно пише з 1976 року. Одружений. Має сина.
Олег Семенович Ладиженський молодший Громова на тиждень. Харків’янин. Закінчив Харківський державний інститут культури. З 1984 працює режисером у театрі-студії “Пелікан”, де, власне, і познайомився з Громовим. Каратист. Чорний пояс. Суддя міжнародної категорії. Шанує джаз та класику. Одружений. Має доньку.
У співавторстві під псевдонімом Олді Громов та Ладиженський випустили майже 100 книжок, якщо рахувати перевидання та переклади. Отримали приголомшливу кількість літературних премій. Серед них є унікальні, як, наприклад, Харківського університету МВС за правдиве та високохудожнє відображення роботи правоохоронних органів та спецслужб у фантастичних творах.
Загальний тираж усіх книжок Олді понад мільйон примірників.
Сергій Рахманін
Фантастика переживає справді певний бум. Фантастичні книжки розпродаються дуже швидко. І ваші наклади, наскільки мені відомо, розходяться теж дуже швидко. Фільми, які поставлені по фантастичних творах, завжди б’ють касові рекорди.
Чим би ви пояснили як люди, які дуже добре спілкуєтесь і багато спілкуєтесь з шанувальниками вашого таланту, з чим пов’язаний таким бум фантастики? Чому люди читають фантастику?
Є дві дуже поширених точки зору. По-перше, що у такий спосіб люди тікають від жорстокої дійсності. По-друге, що в принципі фантастична література не потребує якогось особливого мозкового навантаження, це легке чтиво.
Отже, ви маєте свою версію чи підтримуєте якусь одну із двох вищеозначених?
Олег Ладиженський (переклад)
Я розпочав би із розмови про бум. Ця інформація сильно перебільшена. Бум завжди був приблизно однаковим. Якщо подивитися із досліджень видавництв, то фантастика як займала 10-12% книжкового ринку, так і займає. Не більше, не менше.
Тому зараз можна навіть говорити про якусь кризу перевиробництва у видавництві фантастичної літератури, коли кількість авторів, які видаються, збільшується, а середній наклад падає.
Тобто, це сегмент не настільки швидко розвивається, наскільки стабільний сегмент ринку. Він затребуваний, затребуваний людьми різного віку, але великого буму я не помітив би, якщо чесно. Швидше всього, бум був в 95-96 роках. Потому це вийшло на таку рівну синусоїду без великих піків.
Дмитро Громов
Щодо причин інтересу до фантастики, то я не погодився з жодною думкою. Я думаю, що мій співавтор також не погодиться.
Думаю, що тут дві причини.
По-перше, фантастика – це література мрії, неможливого, література, у якій дозволено і можна все, де можна застосовувати такі методи і прийоми, аби ставити героя у будь-які критичні ситуації і розкривати його характер найбільш повно, що не завжди дозволяє інша література.
По-друге, фантастика – це література вільних людей. Люди, які відчувають себе вільними або хочуть ними стати, як правило, читають фантастику.
Сергій Рахманін
Я думаю, що письменники, які працюють в інших жанрах, з вами, мабуть, не погодилися б, вони також могли б стверджувати, що, наприклад, детектив чи політичний тріллер – це теж певною мірою є літературою вільних людей.
Але поза тим давайте послухаємо, що говорять колеги про самих фантастів Громова та Ладиженського.
Сергій Дяченко
Таємниця їх працездатності простий – вони працюють у співавторстві, як і ми з Мариною. Усі, хто працюватиме у співавторстві, буде досягати таких результатів. Це жарт.
Але насправді за цим стоїть величезна працездатність, здатність концентруватися над поставленим завданням.
Ви тут перераховували, що вони і каратисти, і те, і се, але перш за все вони великі письменники. Вони дуже тонкі психологи. Вони створювачі світів.
Вони загалом причетні до створення того, що можна назвати харківською школою. Письменники молоді завдяки ентузіазму Дмитра та Олега існують.
Україна має київську школу і харківську школу, дай Бог, матиме і одеську, і дніпропетровську і так далі, а потім стане всесвітньою школою.
Дмитро і Олеже, ми вас любимо! Ось і все.
Марина Дяченко
Із найяскравіших взагалі явищ української, російської і світової фантастики. Ми читаємо кожну їхню книг. Ми мали честь написати з ними дві великих книги у співавторстві.
Це взагалі новий підхід до участі авторів у видавничому процесі, якщо хочете. Це теж суттєва сторона їх діяльності.
Сергій Рахманін
Це були відомі українські фантасти. Завдячуючи їхній торішній перемозі, сьогодні Київ має честь приймати такий поважний фестиваль фантастики, як “Єврокон”.
Один із ваших колег сказав, що Олді – це явище у фантастиці і українській, і російській.
Цікавлячись тим, що ж пишуть про Олді на різних сайтах, я дуже часто зустрічав, що вас репрезентували як російських фантастів.
А як ви самі себе ідентифікуєте? Чому так сталося, що багато хто вас вважає справді російськими письменниками?
Олег Ладиженський
Це довга історія. Почнемо з того, що Харків більш-менш російськомовне місто, тому ми з дитинства усі розмовляємо російською мовою. Хоча і в школі вчили українську, і в інституті. Ну, так склалося, що пишу я російською.
Сергій Рахманін
Не в цьому проблема. Справа в тому, що Андрій Курков пише російською, переважну частину часу живе за межами України, але тим не менше жодного разу не зустрічав, щоб його називали російським письменником.
Олег Ладиженський
Так ось, в Росії нас позиціонують як українських письменників-фантастів. Так нас позиціонують видавництва, відкриваючи під нас серію. У нас буквально за місяць виходить товстенна книжка, яка написана в співавторстві з Мариною та Сергієм Дяченками і Андрієм Валентиновим, і називатися цих кілька романів в одній книзі будуть “Український цикл”.
Тобто, московське видавництво №1 “ЭКСМО” буквально зацікавлене в назві “Український цикл”, тому що ми є українськими письменниками. У них це бренд. Чому б і ні?
В енциклопедіях російських літературних, в довідниках для гімназій, для вузів написано завжди: “Українські російськомовні письменники”.
Я сказав би, що швидше за все нам вдома відмовляють періодично, особливо чиновники різних установ, у праві називатися українськими письменниками. Зазвичай аргументація приблизно така: чому ви пишете не тією мовою (хоча я чиновникам запропонував би вивчати Європейську хартію про мови) і чому у вас стільки багато книг? В українського письменника багато книг не буває. Його не повинні видавати, він повинен страждати, тоді буде все в порядку.
Тому і виходить дуже дивна ситуація. Незадовго перед тим, як ми приїхали сюди, у Харкові була конференція регіональної столиці і так далі. Ми виступали на симпозіумі по російськомовній культурі “Проблеми і досягнення”, де мова йшла саме про це, що закордоном нам сприймають як українських письменників, а вдома нам чомусь намагаються відмовити у цьому званні.
Ми знаходимося у такому досить двозначному стані, коли ми вдома не можемо довести, що ми свої. В кінці-кінців у нас є книги і українською мовою.
Тому я б швидше всього вирішував цю проблему тут. Закордоном нас позиціонують як українських.
Сергій Рахманін
Ще одна думка, яка пролунала у висловах ваших колег, там було сказано, що Олді – це явище у сучасній вітчизняній фантастиці ще й тому, що це абсолютно якісно новий підхід до книговидавничої справи і розповсюдження.
Тобто, наскільки я розумію, видати книжку в Україні – це справді дуже велика проблема і насправді дуже складна штука. Я сам стикався із цими проблемами, видаючи власну книжку, тому я охоче вірю, що це справді проблема.
Як вам вдається розв’язувати цю проблему?
Дмитро Громов (переклад)
Насамперед ми співпрацюємо із московським видавництвом “ЭКСМО”. В Росії таких проблем немає. В Росії з книговиданням все в порядку. Хоча в принципі у співробітництві автор-видавець, звичайно ж, багато проблем виникає. Це в першу чергу редагування, коректура, верстка, оформлення книг, криві анотації, де не те написано, що у книзі. Багато авторів на це нарікають, критикують видавця, редактора і так далі.
Ми на це не нарікаємо, ми співпрацюємо з виданням, видавець нам не ворог. І видавець, і письменник зацікавлені у тому, щоб книга вийшла якомога краща, цікавіша, щоб вона була гарно оформлена, щоб вона добре продалася. Тобто, в даному випадку інтерес спільний.
Тому ми самі знайшли низку гарних художників, які оформляють наші книги. Ми самі приймаємо їхні роботи. Вони обов’язково повністю читають текст, котрий ілюструють. До того ж як той, хто ілюструє обкладинку, так і той робить внутрішню ілюстрацію, показує нам, якщо щось не так, то ми говоримо, а вони виправляють. Після цього у видавництва ніколи не було відмови у прийомі цих робіт, тому що вони дуже якісні...
Сергій Рахманін
Наскільки я зрозумів, в Росії видаватися легше, ніж в Україні.
Дмитро Громов
Набагато легше.
Сергій Рахманін
Маємо перший телефонний дзвінок. Радо вітаємо нашого слухача!
Слухачка
Доброго вечора!
Коли ви пишете свої твори, ви слухаєте в цей час якусь музику? Можливо вона дозволяє вам якось повніше ввійти в образ, зрозуміти настрій, який ви хочете створити?
Олег Ладиженський
Ми в цьому сенсі люди досить різні.
Я, Олег Ладиженський, працюю під музику. Це, як правило, інструментальна музика, тому що живий голос відволікає, особливо голос на тій мові, на якій пишеш. Це, як правило, класика, італійці: Доніцетті, Альбіноні, Бах, Вівальді, це гітарна акустична музика, це джаз.
Дмитро у цьому сенсі під музику працювати не любить. Він працює у тиші, чи то вона його відволікає, чи ще щось. Редагує дійсно він під музику. Це часто відбувається, але пише у тиші.
Ось такі ми різні.
Сергій Рахманін
Коли я вперше почув, побачив ці цифри: більше мільйона накладу, 100 творів, то я здригнувся.
У кожної людини творчої час від часу виникає момент, коли творчість перетворюється просто на ремесло. Чи можна говорити, з одного боку, про такі обсяги продукції, а з іншого боку, про творчий процес? Тобто, чи не перетвориться це поступово у форму заробітку?
Дмитро Громов
Можна говорити і про одне, і про інше, але насправді, як свого часу сказав класик, не продається натхнення, але можна рукопис продати.
Якщо підрахувати обсяги написаного, то давайте відразу врахуємо, що 100 книг – це разом із перевиданнями і перекладами. Якщо брати оригінальні книги, то тоді у нас виходить трішки більше 30, тобто 33 чи 34 книги.
Це теж немало. Але з іншого боку, ми все ж таки пишемо у співавторстві з 1990 року, тобто вже більше 15 років, і нас двоє. Звісно, це не значить, що ми пишемо в два рази швидше, аніж писала б одна людина, але все ж таки це трішки швидше. Якщо розділити кількість книжок на кількість років, які ми пишемо, а ще врахувати, що ми пишемо у двох, то вийде не так вже й багато. Не скажу, що це дуже мало, але не якісь вражаючі цифри.
Ми знаємо багато письменників, які пишуть швидше за нас або хтось один, хто пише так, як ми двоє, при цьому пише досить добре...
Не дуже добре себе вихваляти, що ось ми такі великі творчі люди і гроші для нас ніщо, то це була б не зовсім правда, тобто приємно займатися улюбленою роботою і за це ще отримувати гроші...
Сергій Рахманін
Це мрія кожної нормальної людини.
Дмитро Громов
Так. Тому я усім нашим радіослухачам цього і бажаю, щоби ви займалися улюбленою роботою і отримували за це гідну зарплату.
Але тим не менше ми не думаємо, що це перетворюється в якийсь конвеєр, в якесь тупе заробляння грошей. Нам завжди є чому навчатися, і нам є що сказати. А це залог того, що ми не будемо гнати якийсь комерційний конвеєр.
Ми завжди чогось шукаємо, ми пробуємо нову стилістику, нові ідеї, нові образи. Коли ми пишемо, ми не думаємо про гроші. Про гроші можна думати потім, коли вже дописав книгу і продаєш її у видавництво.
Сергій Рахманін
Наскільки це вигідна справа? Тобто, ви відчуваєте себе забезпеченими людьми? Можна у нашій країні писати книжки, більше ніде і ніким не працювати, а при цьому бути відносно заможнім?
Олег Ладиженський
У кожного свій рівень потреб. Ми відчуваємо себе досить забезпеченими людьми, при тому, що у нас машин немає і дач немає також. Але квартири є, і сім’ї є. Тобто, наш рівень потреб включає в себе обмежений набір необхідних речей, обставин і іншого, що ми вважаємо себе достатньо забезпеченими. Ми цей набір забезпечуємо.
Більше, вистрибувати із штанів, для того, щоб заробити на машину такої марки чи сякої марки або можливість не раз на рік полетіти на два тижні в Прагу відпочити, а, приміром, робити це вісім разів в рік, то у нас немає такої потреби.
Сергій Рахманін
Коли читаєш, скажемо, в Інтернет-крамницях анонси на книжки, які творять двійко людей під псевдо Олді, то пишуть, що це є фантастика для інтелектуалів, в яких є завжди якийсь новий свіжий поворот, якась нова ідея, новий образ, нова філософія.
Разом з тим ви як і будь-який інший письменник, відомий, розкручений, не обминули звинувачень у плагіаті. Ціла сварка була. При чому точки зору розбігалися: хтось казав, що це відвертий плагіат, а хтось казав, що це запозичення, творче переосмислення, компіляція, новий погляд на стару ідею.
Ви можете як письменники з певним досвідом, з певним ім’ям сказати справді, де є межа між плагіатом і творчим переосмисленням? І чи є, чи існує письменник, який може уникнути таких звинувачень, який користується власними ідеями, який здатен нічого не запозичати з того, що написано до нього?
Дмитро Громов
Насправді тут інколи плагіатом чи там творчим переосмисленням називають включення твору в загальнокультурний контекст. Скажімо, якщо у нас є твір, скажімо, “Герой має бути один” і “Одисей – син Лаерта”, вони основані на давньогрецькій міфології, відповідно на історії Геракла, при чому в основному на тих її моментах, які не описані в класичних 12 подвигах, і на історії Одисея, знову ж таки переважно не в його відомому поверненні додому через різних сирен і так далі, а інші моменти його життя. Як це назвати: плагіат, творче переосмислення чи постановка твору в контекст світової культури?
Ми все ж таки вважаємо, що це постановка у загальносвітовий культурний контекст. Тому що, якщо це перевести на наш час, на наші реалії, то, приміром, який-небудь рядовий Іванов, якого забрали в Чечню чи в Афганістан у зовсім недавні роки, чи в Ефіопію, чи ще кудись, який попав на війну, яка йому й даром не потрібна, він не хоче туди йти, але у нього наказ, за нього вирішили якісь високі дядьки у своїх вузьких інтересах, а не в інтересах народу і особистих рядового Іванова (це є в іншій країні війна), і його кинули в цей котел помирати, а він не захотів помирати і все, що з ним сталося, не дивлячись ні на що, все ж таки повернувся додому. Це та ж сама історія Одисея.
Олег Ладиженський
Давайте розділяти плагіат і просто знахідки у полі культури. У такому випадку ми повинні звинуватити в плагіаті, приміром, усіх художників, які користувалися сюжетами міфів Древньої Греції, починаючи від Рембрандта і закінчуючи сучасними, ми повинні звинуватити усіх, починаючи від Рафаеля, за використання біблейських сюжетів.
Це переосмислення вічних сюжетів. До плагіату відношення немає. Плагіат – це я взяв чужий текст, написаний вами, підписав своїм прізвищем і отримав гонорар. Це плагіат.
Сергій Рахманін
Ми трошки поговорили про творчість наших шановних гостей, а тепер трошки про фантастику взагалі.
Отже, на нас чекає цікава оповідка про перебіг подій на фестивалі “Єврокон”. Отже, слухаємо історію кореспондента “Нашого радіо”.
Ірина Аврамець
Мрії українських шанувальників фентезі збуваються. Заглянувши в Національний університет фізкультури та спорту, де відкрився “Єврокон-2006”, можна зустріти своїх улюблених письменників, можна потиснути їм руку, взяти автограф і просто запитати: “How are you?” Власне, це зробили усі, як тільки помітили патріарха світової фантастики Гарі Гаррісона.
Я ж запитала, що справді фантастичного було у його житті і яким йому видався Київ?
Гарі Гаррісон (переклад)
Це складне питання, що було фантастичного у моєму житті. Коли я був в армії, і сказали, що війна закінчилася, то це було дуже важливо для мене. А ще, коли народився мій син.
В Києві мені подобається горілка та жінки. Порівняно з росіянками тут немає бабусь.
Я багато часу прожив у Скандинавії, тому Київ в середньому мені більш схожий на російське місто, ніж на європейське. В мене складається враження, що я вдома. У нас в Скандинавії маленькі вулиці, а тут великі.
Ірина Аврамець
Книжку Гарі Гаррісона можна купити тут же, на міжнародному книжковому ярмарку, що працює в рамках “Єврокону”.
Чоловік
Тут є кілька дуже видатних письменників, яких хотілося б побачити. Дуже приємно, що почали люди їздити на виставки. Але хотілося б трошки кращі зали, більше уваги.
Дівчина
Ми прийшли на екскурсію разом із викладачем. Тут дуже багато гарних книг. Взагалі атмосфера дуже приємна.
Ірина Аврамець
Організатори дуже щільно склали графік “Єврокону” з зустрічами з письменниками, майстер-класами, семінарами та презентаціями.
Традиційно обиратимуть переможців “Єврокону”: найкращого видавця, перекладача, художника, фантастичний часопис та письменника.
Отож, тримаймо кулаки за українців!
Сергій Рахманін
Шановні гості, а чим вам особисто запам’ятався “Єврокон”? Чи насправді це є культурною надзвичайно непересічною подією для України?
Дмитро Громов
Так, це дійсно цікава і серйозна культурна подія. Сюди приїхали більше 150 іноземних гостей із 22 країн. При чому не тільки з Європи, а й з США є люди, з інших країн.
Приїхав, як тут вже говорилося, відомий письменник, патріарх світової фантастики Гарі Гаррісон. Приїхав прекрасний польський письменник, дуже відомий у нас і нам дуже відомий Анджей Сапковський. Багато українських, російських відомих авторів приїхало. Також представники видавництв і з Польщі, і з США, і з Німеччини, вже не кажучи про російські і українські – це зрозуміло. Велика кількість преси.
Крім того, дуже насичена програма “Єврокону”, безліч всяких семінарів, диспутів, лекцій. При чому не просто ті, які спрямовані на вузькі проблеми фантастики, а саме те, що ми говорили про загальнокультурний контекст, саме на інтеграцію, з одного боку, України в загальноєвропейське і світове співтовариство, а з іншого боку, які налагоджують зв’язок між фантастикою та іншими областями культури.
Тобто, з цієї точки зору це дійсно дуже значима подія.
Сергій Рахманін
Безумовно, що це надзвичайна подія. Свого часу вважали, що “Євробачення” зробить поштовх українському шоу-бізнесу. Цього не сталося. Сподівалися, що “Фінал чотирьох” баскетбольної Ліги чемпіонів (ФІБА) зробить поштовх українському баскетболу. Ми подивимося, як воно станеться.
Мені особисто як громадянину, як споживачу певного сегмента культури в цій країні дуже хотілося б, мріялося, щоб це зробило певний поштовх, скажімо, для видавничої справи в Україні, бо говорити про українську літературу як явище дуже складно, як явища її немає.
Як немає, на превеликий жаль, українського кіно. Ніякого. Практично немає літератури і практично немає кіно, тому що література видається закордоном і у кращому випадку тут розповсюджується, а кіно навіть не знімається.
Що необхідно, з вашої точки зору, щоб в нас з’явилася українська книжка, будь-яка: фантастична, історична, детективна, політична? Чим такий надзвичайний захід, яким є “Єврокон”, може тут зарадити?
Олег Ладиженський
Тут є сенс звернутися за якимись рекомендаціями чи досвідом до сусідів, до інших країн. Все загалом не так вже й складно.
Розвиток книговидавничого бізнесу починається не на конвентах, не на культурних заходах, не на літературних заходах. Тут збираємося ми, письменники, які вже склалися, чи читачі-ентузіасти цієї справи.
Книговидавничий бізнес розпочинається із законодавства і відповідних розпоряджень уряду. Це треба давати пільги книговидавцям. При чому, не з’ясовуючи те, який із них...
Сергій Рахманін
Справа в тому, що подібна подія привертає увагу політиків, чиновників, деякі з них навіть можуть завітати на такі. Може це просто використовувати? Може, це простот зайвий привід бити на сполох?
Олег Ладиженський
Всі політики тиснуть тобі руку і розповідають (абсолютно без винятку) про те, що вони за українську книгу, що вони зроблять заради неї все, що все буде гарно просто з завтрашнього дня. І нічого не виходить. Як тільки розмовляєш із книговидавцем, він говорить: “Ми прогораємо, тому що ми не можемо ні конкурувати, ні видавати. Друкарні зайняті...”
Я розумію, коли мені в Харкові знайомий господар друкарні говорить: “Супер! Купити нову друкарню – за вибори відбиваються всі затрати”. Тому, що друкуєш плакати - все в повному порядку.
Друкувати книгу дико складно. Треба розробляти схему книгорозповсюдження, працювати з магазинами, піднімати їх. Це економіка. Допоки у нас цією економікою не будуть займатися і вирішувати ці питання, доти нічого не вийде.
Ми ж з вами бачимо, що у сусідній Росії кілька років тому вирішили ці питання, дали пільги книговидавництву і так далі, то у них видавничий бізнес став одним із трьох найбільш прибуткових галузей промисловості. І все.
Сергій Рахманін
Трошки сумно, але цілком реалістично.
Я знаю, що вам дуже часто ставили питання, як вам так вдається писати вдвох, ви відповідали і навіть в певний спосіб технологію розказували.
Але мені цікаве інше. Я читав в одному із ваших інтерв’ю, що ви знайомилися тричі: один раз, якщо не помиляюся, на заняттях літературного гуртка; другого разу на секції карате; втретє - ви вже створили спілку творчу в 90 році. Це фантастика, це доля...?
Я просто дивлюся на вас, ви абсолютно різні люди за вдачею, за темпераментом, хоча ви і ровесники, і мешкаєте в одному і тому ж самому місці. Як вам так вдалося поєднати? Чому ця спілка виникла в 90- році, а не, скажімо, в дитинстві, коли ви відвідували літературний гурток?
Дмитро Громов
Мабуть, доля. Дійсно так вийшло, що коли ми спочатку вперше познайомилися, то як щось нас притягувало, розкидало, а потім знову тягнуло на зустріч, як магнітом, одним і іншими полюсами.
Сергій Рахманін
Ви часто сваритеся між собою?
Дмитро Громов
Ніколи.
Сергій Рахманін
Можливо, це навіть і сумно, тому що, можливо, якісь негативні емоції...
Дмитро Громов
Ми сперечаємося, але не сваримося. А це дві різниці, як кажуть в Одесі.
Сергій Рахманін
Є телефонний дзвінок.
Слухаємо Вас уважно!
Слухач
Доброго вечора!
Мені хотілося б довідатися, чи збираються щось екранізувати з ваших речей? Що, наприклад, ви самі б хотіли побачити на екранах кінотеатрів з того, що ви робите?
Дуже дякую.
Олег Ладиженський
Ми б дуже багато чого хотіли б побачити. Ми бачимо, як можна за однією книгою зняти масштабну картину, велике полотно, по іншій, скажемо, повноформатний мультфільм можна зняти, а по третій -психологічну драму.
З нами велись переговори щодо екранізації. Від однієї ми відмовилися, тому що ми не любимо серіалів. А в даному випадку пропонувався серіал з не дуже великим уклоном в початковий матеріал книги. У решті випадків все якось зависало на рівні розмов, домовленостей. Тобто, нічого конкретного в даний момент немає. Говоримо чесно.
Буде? Поживемо – побачимо.
Сергій Рахманін
З вашої точки зору, які з ваших творів найбільш придатні, прийнятні для екранізації?
Олег Ладиженський
Дуже багато. Я це кажу як професійний режисер.
Скажімо, можна поставити історичну драму на нашому матеріалі вітчизняному – роман “Пасинки восьмої заповіді” про Західну Україну, частину Польщі 18 століття.
Можна зняти короткометражний мульфільм за “Казками дідуся Вампіра” чи “Кіно до гроба”. Можна зробити чудові комедійні мульфільми. Можна поставити психологічну драму за повістю “Ваш вихід”. Або інсценувати, поставити п’єсу “Другі руки”. Багато чого можна.
Сергій Рахманін
Я знаю, що свого часу ви навіть спромоглися, як на мене, дуже дивну, як на мене, химерну, але дуже цікаву забаву, яка називалася “Рольова гра” в 90-х роках під Харковом і під Санкт-Петербургом. Чому раптом з’явилася такі ідея? Наскільки вона було коштовною? Де вам вдалося знайти гроші на це?
Дмитро Громов
Насправді це робилося на голому ентузіазмі і нашому, і учасників цієї гри. Всі ці гроші – це були внески учасників. Взагалі на усіх іграх, принаймні у той час, зараз ми цим не займаємо, а тоді були внески. Внески були по тих часах достатньо великі, а нині це дуже смішно, по-моєму, чи то три долари, чи щось у цьому роді.
Але справа в тому, що костюми собі шили самі. Зброю і всі ігрові інструменти, предмети і так далі кожен робив собі сам для своєї ролі, для своєї команди, для свого образу.
На грі був відмінний кабак, в якому були абсолютно реальні закуска і випивка: алкогольна, безалкогольна. Це за внески, зокрема, придбали. Машина винайняли для того, щоб все це доставити.
Сергій Рахманін
А скільки це тривало?
Олег Ладиженський
Три дні тривала гра на природі під Харковом. Про пітерську ми знаємо, але ми там не були. Її в той момент без нас проводили. А тут ми брали участь.
Гра вийшла не так добре, як нам того б хотілося. Скажімо, не в той бік повернув сюжет, і вона почала розвалюватися. Але з іншого боку, вийшов справді оригінальний...
Вона проходила за романом “Сутінки світу”, а у нього є непряме продовження, тобто це невеликий роман чи невелика повість “Ті, що живуть в останнє”, дія котрого відбувається набагато пізніше “Сутінок світу”. Так ось, всі дії гри якось самі по собі без всякого підштовхування з боку майстрів наших саме по собі виїхало на ситуацію на початок “Той, що живе в останнє”.
Після цього ми зрозуміли, що ми написали правду: воно і у грі вийшло без будь-яких дій з нашого боку.
Сергій Рахманін
Я, звичайно, не менеджер, не продюсер і не моя справа давати вам поради. Але чому б вам не повернутися до цієї ідеї? Можливо, у такий спосіб ви зараз привернули б увагу людей, які теоретично мають змогу дати вам гроші на постановку фільму? Бо я думаю, що у такий спосіб, за певної реклами, за певної розкрути може вдасться вам це зробити.
Олег Ладиженський
Навряд чи, тому що рольові ігри за нашими книгами до сих пір проходять. На сьогодні їх багато, їх десятки. Вони проходять, вибачте, від Ізраїлю до Іркутська. Ігри кабінетні, ігри польові, тобто в лісі чи в приміщенні і так далі. І поки що уваги продюсерів це поки що не привертало.
Сергій Рахманін
Я маю надію, що, можливо, сьогодні хтось, почувши цю програму, раптом сам для себе з’ясує, що він просто не в змозі втриматися, аби не дати грошей на постановку фільму.
Ви, я знаю, є патріотами міста Харкова. Це приємно і для мене як для людини, яка народилася в цьому ж місті. Але, можливо, були пропозиції переїхати, скажімо, до Києва чи до Москви, чи до Нью-Йорку. Чому ви так затято вперто живете в Харкові?
Олег Ладиженський
Не просто пропозиції. У мене на початку 90-х років в Америку переїхали мої батьки з моєю сестрою. Так що я міг би поїхати разом з ними. І не поїхав. Неодноразові пропозиції переїхати в Москву...
Дмитро Громов
Так, нам обом пропонували.
Сергій Рахманін
А чому? Нові можливості: творчі, фінансові? Нові обличчя, можливо, нові ідеї?
Олег Ладиженський
Знаєте, є місце, яке називаєш “Батьківщина”. Зазвичай психологічно до масштабів країни його страшно розтягнути. Батьківщина – це якийсь невеличкий куточок, де тобі комфортно, це невеличкий географічний простір, де твої друзі, твої знайомі, де ти йдеш по вулиці і не задумуєшся про те, куди звернути. Це банально, але в Харкові нам обом жахливо комфортно.
Тьфу! Тьфу! Тьфу! Слава Богу, ми сподіваємося, що вона так і триватиме. Тому до тих пір, допоки нас звідти не будуть виганяти зі зброєю в руках, ми намагатимемося нікуди не поїхати.
Дмитро Громов
Але ми дуже сподіваємося, що такого не станеться.
Сергій Рахманін
До речі, хотіло б почути професійну, фахову точку зору, що є фантастикою? Я знаю, що є точка розу, доволі поширена, що фантастика – це не виключно Герберт Уельс, Жуль Верн чи Стругацькі, що це, наприклад, ще й Булгаков, Франсуа Рабле.
Що це є, з вашої точки зору? Де межа? Де починається фантастика і починається інший жанр? Гессе – це фантастика чи ні?
Олег Ладиженський
Фантастика – це літературний напрямок, котре дозволяє на наше з вами життя поглянути під неочікуваним кутом. Фантастичний елемент, фантастичний прийом дозволяє загострити ті проблеми, які, скажемо, в реалізмі до такої межі загострити не виходить. Для цього Булгакову у “Собачому серці” знадобилася фантастика, і з собаки зробили людину. Чи це у Гофмана, чи у Рабле, чи це у Гріна в кінці-кінців (“Та, що біжить по хвилях”).
Фантастика - це ні у якому разі не література для дітей та юнацтва і тому подібне. Це формулювання було придумане на першому з’їзді Спілки письменників СРСР.
Фантастика – це ціла течія у літературі. Є течія реалізм, а є течія романтизм, а є класицизм, а є фантастика. У ній вільно можуть співіснувати і Свіфт, і Булгаков, і хто-завгодно, тому що якість літератури в даному випадку грає вже другу роль. У цьому напрямку співживуть і графоман, і геній.
Дмитро Громов
Власне, як і в будь-якому іншому напрямку.
Сергій Рахманін
А якою буде подальша доля світової фантастики?
Сьогодні ви згадали відомого польського фантаста Анджея Сапковського. Маємо унікальну можливість почути його точку зору про майбутнє фантастики.
Анджей Сапковський (переклад)
Галузь літератури, яка розвивається найбільш швидкими темпами, як на мене, тепер є тріллер, особливо політичний чи міфічний. Це галузь, яка найбільш динамічно розвивається у нашому бізнесі.
Що стосується фантастики, то в даний момент можна сказати, що революційний розвиток замінив трішки еволюційний розвиток. Але все рівно ні про який регрес, звичайно ж, мови не може бути.
Сергій Рахманін
Ви погоджуєтеся з точкою зору свого колеги?
Дмитро Громов
Так, ми в принципі погоджуємося з паном Анджеєм. Дійсно фантастика, з одного боку, в жодному випадку не регресує, вона дійсно розвивається, а з іншого боку, насправді якогось такого вибухового розвитку немає. Вона просто скоріш за все зараз розвивається у різних напрямках.
Якщо раніше було два-три основних потоки фантастики (умовно кажучи, скажемо, science-fiction - наукова фантастика, фентезі ы містика), то зараз вони усі роздробилися на течії, напрямки якихось. Потім вони десь починають переплітатися, виникають стики. Ось на цих стиках з’являється щось дійсно нове.
Тобто, зараз фантастика, як річка, яка вийшла на простір і почала собою заповнювати рівнину. От як в Суздалі водосховище, яке спочатку наповнювалося, а потім почало розширюватися, займаючи нові території.
Сергій Рахманін
Декілька свідчень. От я знаю, що в Росії, наприклад, є вчитель, який на фантастичних творах показує дію певних законів фізики.
Я вичитав на одному із сайтів, що, наприклад, один із ваших творів вивчають навіть в Російському державному педагогічному університету, але чомусь, правда, на факультеті дефектології.
Тобто, в принципі фантастичний твір може бути посібником для будь-чого.
Але повертаючись до думки Анджея... У вас не виникало бажання змінити амплуа? Скажімо, не повністю вийти з царини фантастики, а створити щось на межі, на порозі, на кордоні? Скажімо, політичний детектив з елементами фантастики?
Олег Ладиженський
Не тільки бажання, ми його вже давно реалізували. Окрім суто фантастичних творів, у нас є на межі з історичним романом, з соціальним романом, у нас є поезія, у нас є п’єса, значить, драматургію зачепили, у нас є мейн-стрімівські, фантасмагоричні, гротескові твори.
Дмитро Громов
У нас є взагалі есе, статті, які взагалі не є романом чи оповіданням.
Олег Ладиженський
Нам взагалі скучно писати однаково. Кожного разу ми знаходимо якісь нові прийоми чи форми просто задля того, щоби отримати особисту свою насолоду.
Сергій Рахманін
Трошки таке технологічне питання. А хто у вас робить останні корективи, тобто хто редагує остаточний текст?
Дмитро Громов
Ми.
Сергій Рахманін
Я собі це важко уявляю. Писати вдвох – це я розумію, але все рівно хтось має бути, що у журналістиці, і у письменників називається “останньою рукою”, тобто той, хто робить останні правки.
Дмитро Громов
Це називається так: кому останньому потрапила роздруківка, і коли вирішили, що ось досить, вичистили все, що змогли, то тут і виходить, що один раз один, іншим разом інший. Не домовляємося заздалегідь.
Сергій Рахманін
Гонорари ви теж рівно навпіл ділите?
Олег Ладиженський
Так.
Дмитро Громов
Так.
Сергій Рахманін
А пускаєте на розвиток, там на купівлю нових творів? До речі, от що вам подобається читати? Чим ви надихаєтеся з точки зору літератури?
Олег Ладиженський
А всім, що входить в наше життя: і спілкуванням з друзями...
Сергій Рахманін
Я маю на увазі книжки.
Олег Ладиженський
Це буде абсолютно неймовірних розмірів список: від Діккенса і Бальзака до Ахматової та Басьо, від наших колег: Валентинова, Дяченка, Дашкова до закордонних...
Сергій Рахманін
Тобто, ви любите фантастику і читати також? Дуже поширена історія, що людина, яка творить у певному жанрі, як правило, категорично не сприймає творчість своїх колег.
Олег Ладиженський
Ми є винятком. Ми читаємо багато. І фантастику в тому числі.
Сергій Рахманін
Є твір, який вам самим найбільше подобається? Я знаю, що письменники, як правило, є дуже суб’єктивними в оцінці власних творів. Чи збігається ваша думка про власні твори? Чи, можливо, Ладиженському подобається одне, а Громову – інше?
Дмитро Громов
Це все рівно, що запитати, яка частина тіла у нас улюблена. В якийсь час під настрій згадується і більше подобається один твір, в якийсь момент - інший твір.
Як банально не звучала б відповідь у загальному вигляді, але та книга, яка зараз пишеться, як правило, й є найулюбленіша. Інакше як її писати, якщо вона не найулюбленіша?
Сергій Рахманін
Як вам здається, скільки творів вам вдасться написати? На якому числі ви зупинитеся і вирішите самі для себе, що досить? Чи межі немає?
Олег Ладиженський
Ні, тут не буде межі. Допоки дихаємо, будемо щось робити. Не роман, так пісню. Не пісню, так вірш, п’єсу, афоризм, два рядки, два слова треба з’єднати разом так, щоби заграли. Це спосіб існування. Поки живі.
Дмитро Громов
От скільки встигнемо за своє життя, стільки і напишемо. Ми ж не знаємо, скільки житимемо, тому тут важко сказати.
Олег Ладиженський
Дмитро Громов
Приєднуюся.
Сергій Рахманін
Що ж, можемо тільки побажати наснаги, творчого натхнення працелюбним, безумовно творчим і закоханим у свою роботу (це відчувається) людям, нашим гостям Дмитру Громову та Олегу Ладиженському.
Це була програма “Звуки життя: дійова особа”. З вами був Сергій Рахманін.
Зустрінемось наступної суботи!
Нехай вам щастить!
