В Україні просить притулок узбек Алішер, прізвища свого він просив не називати. Він був свідком подій минулого року в Андижані.

Дмитро Ґройсман: - Алішер, Ви були очевидцем розстрілу мирної демонстрації в Андижані. Для Вас особисто цей день 13 травня 2005 року, що значив у Вашому житті?

Алішер: - В цей день в моєму житті сталася звичайно велика зміна, я став очевидцем цієї трагічної події, де були масові розстріли. Після цього я змушений був покинути свою країну, бо не можна вже було залишатися там. Тому що було зроблено все, щоб цю правду, як кажуть, не випустити на зовні.

- Алішер, а звідки Ви сьогодні отримуєте інформацію про те, що відбувається в Узбекистані? Чи є у вас контакти з сім’єю?

- Ну, з сім’єю контактів не має, тому що я боюся, щоб у неї не було зайвих проблем. Ну, а на рахунок якоїсь інформації про Узбекистан, її я, звичайно, отримую з телебачення, і з радіо, слухаю постійно. Така ось інформація в мене тільки.

- Алішер, а чи є у Вас бажання повернутися до Узбекистану? Якщо так, то за яких умов?

- Ну, звичайно, це бажання в мене з перших днів, повернутися додому, звичайно, хочу повернутися в милий дім, до домашнього вогнища, в родину...Ну, на сьогодні це, звичайно, неможливо, так як загроза все ще існує. Тому я сподіваюся, що коли настане час, все стане на свої місця, і я зможу повернутися на свою Батьківщину.

- Алішер, а вірите Ви сьогодні в те, що винні в андижанському розстрілі минулого року будуть колись покарані?

- Я не тільки вірю, я і сподіваюся на це. Як кажуть, правду завжди перегинали, але вона ніколи не ламалась. І що справедливість звичайно переможе!